Рішення № 65659811, 29.03.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 22-ц/778/1476/17 Головуючий у 1 інстанції: Галянчук Н.М.

Є.У.№ 314/5440/14-ц Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Дзярука М.П.

ОСОБА_2

при секретарі: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК», ОСОБА_3 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 березня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 27 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №1779-005/07Р, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 12 697 доларів США зі сплатою 12 % річних з кінцевим терміном повернення 27 серпня 2011 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки №1779-005/07Р від 27 серпня 2007 року.

ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 19 червня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 13 706 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом - 8 149 доларів США, пені - 3 562 доларів США, заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом - 1 419 доларів США та пені за несвоєчасне погашення процентів - 576 доларів США.

Посилаючись на зазначені обставини, просило суд, стягнути з відповідачів у солідарному порядку на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 13706 доларів США та судовий збір в розмірі 1669,81 грн.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 березня 2015 року позов ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» заборгованість за кредитним договором №1779-005/07Р від 27 серпня 2007 року станом на 19 червня 2014 року у сумі 9 568 доларів США, що за курсом НБУ від 04 серпня 2014 року складає 116 567 грн. 51 коп., яка складається з: 8149 доларів США - заборгованість за кредитом, у тому числі простроченим; 1419 доларів США - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду та стягнути солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 9568 доларів США. Судовий збір за апеляційну скаргу покласти на відповідачів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3В, посилаючись на пропуск банком строку позовної давності, просить змінити рішення суду в частині задоволених позовних вимог, скасувати рішення в частині солідарного стягнення в нього та ОСОБА_4 на користь банку заборгованості за кредитним договором в сумі 9568 доларів США, що за курсом НБУ від 04 серпня 2014 року складає 116567,51 грн.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 05 серпня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 було відхилено, апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» задоволено. Рішення суду першої інстанції змінено, виключено із резолютивної частини рішення суду після слів «у сумі 9 568 доларів США» наступне «що за курсом НБУ від 04 серпня 2014 року складає: 116 567 грн. 51 коп.». Вирішено вважати, що з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стягнуто солідарно на користь ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 9 568 доларів США, яка складається з: 8 149 доларів США - заборгованість за кредитом, 1 419 доларів США - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом. В іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 09 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення апеляційного суду Запорізької області від 05 серпня 2015 року скасовано та передано справу на новий розгляд до апеляційного суду Запорізької області.

При наступному апеляційному розгляді обидві апеляційні скарги задоволені частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 березня 2015 року в частині стягнення заборгованості зміненене. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» заборгованість за кредитним договором в сумі 386 доларів США. В решті вимог відмовлено.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 481,10 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» судовий збір у сумі 49,59 грн.

При касаційному перегляді зазначеної ухвали апеляційного суду було звернено увагу на те, що судом не досліджувалося питання чинності поруки.

Перевіряючи зазначені обставини та доводи апеляційних скарг, судова колегія виходить з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом першої інстанції було встановлено, що між Акціонерним комерційним банком «Правекс-банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК», та ОСОБА_3 27 серпня 2007 року було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 12 697 доларів США зі сплатою 12 % річних, з кінцевим терміном повернення 27 серпня 2011 року. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором у цей же день між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно з яким поручитель зобов'язався нести солідарну майнову відповідальність перед банком за виконання боржником в повному обсязі зобов'язань за кредитним договором та можливих змін та доповнень до нього з терміном дії до 27 серпня 2014 року.

ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 19 червня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 13 706 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом - 8 149 доларів США, пені - 3 562 доларів США, заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом - 1 419 доларів США та пені за несвоєчасне погашення процентів - 576 доларів США.

Наявність заборгованості сторонами не оспорювалася.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідачами порушені договірні зобов'язання перед банком, а тому визнав, що з останніх в солідарному порядку підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в сумі 9 568 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом та заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені, суд першої інстанції зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із зазначеними вимогами.

Відповідно до розяснень, які містяться у п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційним судом рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині його оскарження. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені не оскаржене.

Враховуючи, що між стонами складися кредитні правовідносини, судова колегія при вирішенні спору враховує положення закону, які їх регулюють.

Так, за ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також у ч. 1 ст. 611, ч. ч. 2-4 ст. 612 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника.

Як убачається з матеріалів справи, сторони встановили як строк дії договору - до 27 серпня 2011 року, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів - щомісяця до 10 числа наступного місяця включно, шляхом внесення грошових коштів згідно з графіком погашення кредиту (договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 22 жовтня 2009 року).

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок ( ст. 253 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами кредитного договору від 27 серпня 2007 року передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок ОСОБА_3 повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-20цс14, яка є обов'язковою для виконання всіма судами України

При розгляді справи у суді першої інстанції відповідачі подали заяву про застосування позовної давності ( а.с.87 т.1).

Відповідно до договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 22 жовтня 2009 року сторони узгодили, що на погашення кредиту останній платіж в сумі 386 доларів США має бути внесено з 11 липня 2011 р. по 27 серпня 2011 р (а.с.13). Останній платіж боржником здійснено 16.12.2010 р. в сумі 100 доларів США.

Відповідно до поштового штемпеля на конверті банк здав на пошту позовну заяву 27.08.2014 р.

Отже, в межах 3 років заявлені лише вимоги щодо заборгованості в сумі 386 доларів США- платежу, який мав бути внесений з 11 липня 2011 р. по 27 серпня 2011 р.

Виконання зобов'язання за кредитним договором забезпечувалося порукою ОСОБА_4, про що того ж дня між нею та ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» укладено договір.

Відповідно до норм частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Згідно з пунктом 2.1 договору поруки, поручитель зобов'язується у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, виконати за нього зобов'язання перед кредитором на умовах, у порядку і у строки, встановлені кредитним договором.

Згідно із пунктом 4.1 договору поруки, даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 27 серпня 2014 року.

Відтак сума 386 доларів США предявлена в межах строку дії договору поруки і підлягає стягненню солідарно з боржника та поручителя.

Щодо стягнення зазначеної суми в іноземній валюті, то судова колегія виходить з наступних положень закону.

За ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

На момент видачі кредиту банк мав ліцензію Національного банку України та відповідний дозвіл на право здійснювати операції з валютними цінностями (а.с.104-106).

У відповідності до п.12 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст.533 ЦК України.

Згідно з ч.5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» має право на компенсацію відповідачами судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, в сумі 47 грн. 03 коп. пропорційно задоволеним вимогам від заявлених, та на компенсацію судового збору сплаченого за подачу апеляційної скарги в сумі 52 грн. 15 коп. пропорційно до задоволених вимог за апеляційною скаргою.

Крім того, ОСОБА_3 має право на компенсацію судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог за апеляційною скаргою в розмірі 530 грн. 69 коп.

Таким чином, з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» підлягає стягненню судовий збір в сумі 49 грн. 59 коп.(пропорційно до задоволених вимог) ,після зарахувань судового збору за позов та судового збору за апеляційні скарги з ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір в сумі 481 грн. 10 коп.

Враховуючи, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року було звернено увагу на необхідність дослідження питань припинення поруки, судова колегія при апеляційному розгляді врахувала положення закону та доводи сторін і дійшла висновку про відсутність підстав для висновку про припинення поруки з огляду на наступне.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором у день його укладення, між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки, згідно з яким поручитель зобов'язався нести солідарну майнову відповідальність перед банком за виконання боржником в повному обсязі зобов'язань за кредитним договором та можливих змін та доповнень до нього з терміном дії до 27 серпня 2014 року.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Як установлено судом, боржник ОСОБА_3 (а відтак і поручитель) взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 27 серпня 2011 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Ці питання були досліджені стосовно даної справи та, як зазначено вище, судова колегія дійшла висновку про те, що в межах строків позовної давності до боржника заявлено лише вимоги про стягнення останнього за графіком платежу у розмірі 386 доларів США.

У разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16.

Судова колегія звертає увагу на те, що позов до поручителя позивачем заявлений за межами шестимісячного строку щодо деяких щомісячних платежів.

Разом з тим згідно із пунктом 4.1 договору поруки, даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 27 серпня 2014 року.

Відтак сума 386 доларів США предявлена в межах строку дії договору поруки.

Однак, судова колегія одночасно звертає увагу також на те, що згідно зі ст. 11 ЦПК суд має дотримуватися принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Він полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

При апеляційному розгляді, представник позивачів, який не обмеженій у повноваженнях щодо визнання позову, пояснив, що відповідачі не заперечують проти наявності заборгованості але визнають позов лише в частині несплати останнього платежу у розмірі 386 доларів США.

За ст. 174 ЦПК відповідач може визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Визнання обома відповідачами позову у розмірі 386 доларів США не суперечить закону та ґрунтується на доведеності позовних вимог у цій частині.

З огляду на викладене, зазначена сума та судові витрати підлягають стягненню з відповідачів, а в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК», ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 березня 2015 року в частині стягнення заборгованості змінити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» заборгованість за кредитним договором в сумі 386 доларів США.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 481,10 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» судовий збір у сумі 49,59 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: