Ухвала суду № 65475042, 23.03.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №482/1729/15-ц 23.03.2017 23.03.2017 23.03.2017

Провадження №22-ц/784/704/17

Категорія 27

Єдиний унікальний номер № 482/1729/15-ц

Номер провадження №22-ц/784/704/17

Головуючий у І інстанції Баранкевич В.О.

Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2017 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

Головуючого Прокопчук Л.М.,

Суддів Козаченка В.І., Царюк Л.М.

Із секретарем судового засідання Лівшенко О.С.,

За участю: відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 16 вересня 2016 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним пункту договору та стягнення суми сплаченої комісії,

В С Т А Н О В И Л А :

15 вересня 2015 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

В обгрунтування позову посилалось на те, що 19 грудня 2013 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 500441609, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати відповідачеві кредит у сумі 39410 гривень строком до 20 грудня 2016 року.

На виконання своїх зобов'язань за кредитним договором позивач надав відповідачці кредит у сумі 39410,00 гривень.

В порушення умов договору ОСОБА_2 свої зобов'язання належним чином не виконувала, в результаті чого станом на 6 серпня 2015 року має прострочену заборгованість за кредитом - 25094,52 грн., по процентам - 1731,15 грн. та по комісії - 4352,29 грн., штраф 1000 грн.

Посилаючись на передбачене умовами кредитного договору право дострокового стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов'язань щодо повернення кредиту ПАТ «Альфа- Банк» просило про задоволення позову (а.с. 1-2).

03.12.2015 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву, в якій посилалась на порушення її прав як споживача, у звязку з чим просила визнати недійсними (встановити нікчемність) із моменту укладання підпункти 2.8.1., 2.8.2., 2.8.З., 2.8.4. пункту 2.8. кредитного договору № 500441609 від 19 грудня 2013 року та стягнути із ПАТ «Альфа-Банк» на її користь суму сплаченої комісії за нікчемною умовою кредитного договору у розмірі 11 310, 74 грн. (а.с. 39-41).

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 16 вересня 2016 року первісний позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 25094 грн. 52 коп., проценти 1731 грн. 15 коп., штраф 1000 грн., а всього 27825 грн. 67 коп.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання недійсним пункту кредитного договору № 500441609 від 19 грудня 2013 року задоволено.

Визнано недійсними (встановлено нікчемність) з моменту укладання підпункти 2.8.1, 2.8.2, 2.8.3, 2.8.4 пункту 2.8 кредитного договору № 500441609 від 19 грудня 2013 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2

Стягнуто з ПАТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_2 суму сплаченої комісії в розмірі 11310 грн. 74 коп. (а.с. 78-80).

В апеляційній скарзі ПАТ «Альфа-Банк», посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції, задовольнити його позовні вимоги та відмовити у задоволенні зустрічного позову (а.с. 84-87).

В судовому засіданні апеляційного суду відповідачка просила залишити рішення суду без змін.

Представник позивача, належно повідомлений про розгляд справи, в судове засідання не зявився.

Заслухавши доповідача, пояснення відповідачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.12.2013 року між сторонами по справі було укладено кредитний договір № НОМЕР_1. Відповідно до умов договору відповідачка отримала кредит в сумі 39410,00 грн. з відсотковою ставкою за користування кредитом в розмірі 14,99% на рік на суму залишку заборгованості, кінцевий строк повернення кредиту 20.12.2016 року. Відповідно до графіку погашення кредиту відповідачка зобовязалась погашати кредит щомісяця в сумі по 2173,88 грн., включаючи тіло кредиту, відсотки та комісію. Однак відповідачка взятих на себе зобовязань не виконувала в повному обсязі, внаслідок чого сума заборгованості станом на 06.08.2015 року складає: за кредитом 25094,52 грн., за відсотками 1731,15 грн., штраф 1000 грн.

Задовольняючи первісний позов про стягнення зазначених сум, суд виходив з його доведеності та права банку на дострокове стягнення заборгованості за кредитом, що передбачено і умовами договору (п.15 розділу 2).

Вирішуючи позовні вимоги за зустрічним позовом, суд, посилаючись на вимоги ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 року № 168, прийшов до висновку про нікчемність п.2.8 Розділу 1 спірного договору, яким передбачено сплата позичальником комісійної винагороди.

Висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.

В мотивувальній частині рішення Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) зазначив, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 19 грудня 2013 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів".

За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). (Правова позиція, яка висловлена ВСУ в постанові від 16.11.2016 року у справі № 6-1746цс16).

Як вбачається з матеріалів справи 19 грудня 2013 року між ПАТ "Альфа-Банк" та відповідачкою було укладено кредитний договір N 500441609, згідно якого остання отримала кредит на суму 39410 грн. під 14,99 % річних (а. с. 4).

З копії даного кредитного договору, вбачається, що п. 2.8 даного кредитного договору передбачена сплата комісійної винагороди банку.

Зокрема згідно п.п. 2.8.1 комісійна винагорода банку за управління кредитом становить 2,05 % за період з 1-го місяця користування кредитом по 48-й місяць користування кредитом від суми кредиту, яка сплачується щомісячно.

Згідно п.п. 2.8.2 за виконання операцій переказу коштів за допомогою програмно-технічного комплексу самообслуговування (надалі ПТКС) агентів банку, без ПДВ комісія становить 1,8% від суми переказу без ПДВ. Комісійна винагорода, що вказана в цьому підпункті, сплачується позичальником кожного разу.

Згідно п.п. 2.8.3 за прийняття готівкових коштів з перерахунком на зарахування на рахунок в касах банку у випадку, коли сума платежу становить до 1500 грн. (включно) 35 грн. Комісійна винагорода, що вказана в цьому підпункті сплачується позичальником за здійснення розрахунково-касового обслуговування позичальника в операційних касах банку.

Згідно п.п. 2.8.4 кредитного договору за переказ коштів за допомогою програмно-технічного комплексу самообслуговування ПАТ "Альфа-Банк" (банкомат з функцією cash-in) у випадку, якщо сума платежу становить до 1500 грн. (включно) 10 грн.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що правовідносини між сторонами регулюються ЦК України та ЗУ "Про захист прав споживачів".

Згідно ч. 4 ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про захист прав споживачів" послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб

Умовами кредитного договору не визначено в чому полягає надання банком послуг позивачу за управління кредиту та яка природа цих послуг. Не визначено це і в Розділі N 2 Загальні умови споживчого кредитування фізичних осіб в ПАТ "Альфа-Банк", як невід'ємній частині кредитного договору. В апеляційній скарзі апелянтом також жодним чином не вказано, в чому полягає надання послуг за управління кредиту.

Щодо комісії, передбаченої п.п.2.8.2,2.8.3, 2.8.4 за переказ коштів, то колегія суддів констатує, що відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року N 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо)

Таким чином здійснення споживачем переказу платежів з метою погашення кредиту є дією на користь банку, а відтак не може вважатися послугою в розумінні ст. 1 ЗУ "Про захист прав споживачів", у зв'язку з чим встановлення банком сплати комісії за дані операції суперечить ч. 4 ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів".

За таких обставин суд першої інстанції вірно встановив, що умови кредитного договору щодо встановлення комісії за управління кредитом розмірі 2,05 відсотків та за переказ платежів є такими, що суперечать ч. 4 ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів". При чому дана норма прямо встановлює нікчемність таких умов договору.

Доводи апеляційної скарги щодо добровільного підписання позивачем кредитного договору та передбачення комісії за послуги "Альфа-Сервіс" не спростовують даного висновку та не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки добровільне підписання споживачем договору про споживчий кредит та надання споживачем при підписання згоди стосовно умов договору не перешкоджають йому (як біль слабкій стороні договору про надання споживчого кредиту) оскаржувати умови даного правочину з підстав, передбачених ЗУ "Про захист прав споживачів". В даному випадку правочин оспорюється через його невідповідність конкретним умовам ЗУ "Про захист прав споживачів", а не через надання чи ненадання споживачем згоди щодо якихось його умов. Тобто вказані доводи апеляції взагалі не мають жодного правового значення для даної справи.

Крім того, колегія суддів враховує, що згідно роз'яснень викладених в п. 7 постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Таким чином, оскільки ч. 4 ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" прямо встановлена нікчемність таких умов договору (п.п. 2.8.1- 2.8.4), то суд повинен був вказати на нікчемність даних умов та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а не визнавати такі умови недійсними.

При цьому сума коштів, що підлягає стягненню в порядку реституції визначена правильно, так як з матеріалів справи вбачається, що позивачкою за час дії договору сплачувалися платежі по кредитному договору (а. с. 12), в які входили в тому числі і вищевказані комісії, а відтак підлягає стягненню з відповідача в порядку реституції 11310,74 грн.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не заслуговують на увагу, тому рішення суду як таке, що ухвалено відповідно до вимог норм матеріального та процесуального права згідно з приписами ст. 308 ЦПК України слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" відхилити.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 16 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Суддя