Рішення № 65463873, 15.03.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 643/13968/13-ц Головуючий суддя І інстанції Харченко А. М.

Провадження № 22-ц/790/686/17 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

15 березня 2017 року м. Харків.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Яцини В.Б.,

Суддів: Бурлака І.В., Карімової Л.В.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м.Харкова від 25 жовтня 2016 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 р. Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому з урахуванням уточнених вимог від 03.03.2016 року остаточно просилов рахунок погашення заборгованості по Кредитному договору № 20 від 26.12.2007 року, яка існує у позичальника ОСОБА_2 у розмірі 3664801,99 доларів США, що складається з простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 2382796,72 доларів США, простроченої заборгованості по процентах в розмірі 1282005,27 доларів США та 23800945,13 гри. пені (за прострочку погашення кредиту у сумі 16956872,78 грн. і за прострочку погашення процентів у сумі 6884072,35 грн), - звернути стягнення на предмет іпотекиАДРЕСА_1, що розташована у літ. «В-5», будинку № 31 по вулиці Тимурівців у м. Харкові і є частиною житлового будинку № 31 по вулиці Тимурівців у м. Харкові, яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 від 14.11.2011 року, за реєстровим № 4988.

Реалізацію предмета іпотеки вищевказаної квартири № 26 просили провести шляхом надання Публічному акціонерному товариству АБ «УКРГАЗБАНК» права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 383000,00 грн. з наданням АБ «УКРГАЗБАНК» всіх повноважень продавця, в тому рахунку права отримання у нотаріуса дублікату Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 від 14.11.2011 року за реєстровим № 4988, реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно дублікату Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 від 14.11.2011 року, за реєстровим № 4988, здійснювати будь-які платежі за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування своїх позовних вимог було зазначено, що між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі по тексту Банк), та гр. ОСОБА_2 26 грудня 2007 року був укладений Кредитний договір № 20 (далі Кредитний договір) на суму 2644000,00 дол. США на строк з 26 грудня 2007 року по 25 грудня 2012 року, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами, виходячи із 12,5% річних.

Відповідно до висновку про вартість майна, що міститься в Звіті про оцінку майна предмету іпотеки, виготовленого 24.11.2015 року субєктом оціночної діяльності ПП «ОСОБА_5 та Права» вартість квартири № 26, що розташована у літ. «В-5», будинку № 31 по вулиці Тимурівців у м. Харкові складає 383000 грн.

В забезпечення Кредитного договору Банком було укладено Договір поруки № 20 від 26.12.2007 року з фізичною особою ОСОБА_6. Пунктами 1.2., 1.3. Договору поруки передбачено, що Поручитель несе солідарну відповідальність з Позичальником перед Кредитором по кредитному договору. Поручитель відповідає за повернення заборгованості за кредитним договором в тому ж обсязі, що і позичальник за сплату кредиту, процентів за користуванням кредитом, неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобовязань в повному обсязі.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між Банком та іпотекодавцями ОСОБА_2, ОСОБА_3 був укладений Договір іпотеки № 16/08-Б від 09.06.2008 р., відповідно до п.2.1.1. якого, предметом іпотеки є нерухоме майно житловий будинок літ. В-5, загальною площею 6422,9 кв.м, житловою площею 2285,6 кв.м (в житловому будинку розташовано 123 квартири), що знаходиться у м. Харкові, вул. Тимурівців, буд. № 31.

Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек, реєстраційний № 7356523, що підтверджено Витягом з Державного реєстру іпотек № 19045058 від 09.06.2008 р. На відчуження предмету іпотеки було накладено заборону, реєстраційний № 7356237, що підтверджено Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна № 19044890 від 09.06.2008 р.

Пунктом 3.2.8 кредитного договору передбачено, що «в разі невиконання Позичальником зобовязань, передбачених цим договором, відшкодування заборгованості за дійсним договором здійснюється банком шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, згідно договору іпотеки. Згідно приписів пункту 3.1.6. Договору іпотеки визначено, що «Іпотекодержатель/банк» має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку одноразового чи неодноразового прострочення Іпотекодавцем сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту або порушення інших умов кредитного договору, за рахунок коштів, виручених від реалізації предмету іпотеки одержати задоволення своїх вимог на свій розсуд переважно перед іншими кредиторами.

Позичальник взяті на себе зобовязання не виконує з грудня 2008 року, тому рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13.05.2010 року по справі № 2-1404/10 та рішенням Апеляційного суду Харківської області від 07 липня 2010 року по справі № 22-ц-10856/2010 рік на користь банку стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 1664543,02 грн., 2630252,33 дол.США, судові витрати у сумі 1700 грн. та 120 грн.

Постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 31363558 від 22.02.2012 року відділом примусового виконання рішень державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження щодо ОСОБА_2 на суму 1664543,02 грн. та 2630252,33 дол.США. Постановою ВП № 29965421 від 11.11.2011 р. відділом примусового виконання рішень ДВС України відкрито виконавче провадження щодо ОСОБА_3 на суму 1664543,02 грн. та 2630252,33 дол.США. Рішення суду боржниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не виконується, примусові дії щодо виконання рішення суду позитивних наслідків не мають.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11.09.2009 року, яке набрало чинності, договір іпотеки № 16/9-Б, укладений 09.06.2008 р., визнаний недійсним, запис про іпотеку виключений з реєстру іпотек. 04 квітня 2012 року Апеляційним судом Харківської області рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.09.2009 р. по справі № 2-9061 скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено. На цій підставі відомості у Державному реєстрі іпотек щодо предмету іпотеки було поновлено, реєстраційний номер 12489264, що підтверджено Витягом з Державного реєстру іпотек № 36009183 від 14.05.2012 р. Відомості у Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна також поновлено, реєстраційний номер 12488862, що підтверджено Витягом від 14.05.2012 р. № 36008860.

З дозволу Банку квартири № 17, 29, 32, 36, 40, 50, 55-56, 58-59, 65-66, 68, 71, 84,88-90, 92-93, 95, 104-106, 108, 114 житлового будинку літ. В-5 № 31 по вулиці Тимурівців у м. Харкові було виведено з іпотеки та відчужено власником.

Як стало відомо позивачу, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без дозволу Банку була відчужена квартира АДРЕСА_2, власником якої став відповідач ОСОБА_1, що відбулося на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 13.10.2009 р. за № 4988.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-ІV передбачено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, тому відповідач ОСОБА_1 став іпотекодавцем квартири № 26, що надає позивачу право звернути стягнення на цю квартиру в рахунок погашення заборгованості позичальника ОСОБА_2 по кредитному договору.

Вимога банку про повернення заборгованості по кредиту від 02.06.12 р. № 2187 отримана членом сімї ОСОБА_7 04.09.2012 р. особисто, що підтверджено підписом на поштовому повідомленні. Однак вимога банку була залишена відповідачем без відповіді. Судовий збір за позов майнового характеру сплачено у судовій справі Московського районного суду м. Харкова № 2-1404/10 у сумі 1700 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник позов не визнали і пояснили, що позовна заява в даній справі є похідною від основного зобовязання про сплату заборгованості по кредитному договору, стороною якого відповідач не був, заборгованість в рахунок якої звертається стягнення на квартиру ОСОБА_1 в даній справі, з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не стягнута, отже є спірною, а строк давності для її стягнення вже сплив. У звязку із наявністю рішення Московського районного суду м. Харкова від 13.05.2010 року, яке набрало законної сили, про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суми заборгованості станом на 23.02.2010 року та про відмову у зверненні стягнення на предмет іпотеки для погашення цієї заборгованості, та у звязку із відсутністю рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за період з 24.02.2010 року по 11.11.2013 року, просили закрити провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст. 205 ЦПК України, оскільки вже є рішення суду про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, про що надали клопотання (т.3 а.с.44-45).

Третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, в судові засідання на неодноразові виклики не зявилася. В матеріалах справи знаходяться її письмові пояснення, згідно з якими її дії щодо посвідчення договору іпотеки, внесення відомостей про виключення запису з реєстру іпотек, зняття заборони відчуження нерухомого майна та поновлення цих відомостей, повністю відповідали вимогам закону.

Треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, в судові засідання на неодноразові виклики не зявилися.

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 25 жовтня 2016 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованості по Кредитному договору № 20 від 26.12.2007 року позичальника ОСОБА_2 у розмірі 3664801,99 доларів США, що складається з простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 2382796,72 доларів США, простроченої заборгованості по процентах в розмірі 1282005,27 доларів США та 23800945,13 грн. пені, яка складається з пені за прострочку погашення кредиту у сумі 16956872,78 грн., пені за прострочку погашення процентів у сумі 6884072,35 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру № 26, що розташована у літ. «В-5», будинку № 31 по вулиці Тимурівців у м. Харкові, що є частиною житлового будинку № 31 по вулиці Тимурівців у м. Харкові та яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 13.10.2009 року за реєстровим № 4988.

Реалізацію предмета іпотеки вищевказаної квартири № 26 провести шляхом надання Публічному акціонерному товариству АБ «УКРГАЗБАНК» права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 383000,00 грн. З наданням АБ «УКРГАЗБАНК» всіх повноважень продавця, в тому рахунку права отримання у нотаріуса дублікату Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 13.10.2009 року за реєстровим № 4988, реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно дублікату Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 13.10.2009 року за реєстровим № 4988, здійснювати будь-які платежі за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення незаконне, необгрунтоване, що суд не повно зясував обставини, які мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, ухвалив рішення з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Вказав, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що умовами договору іпотеки не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом надання банку права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу; на безпідставність та спірність суми заборгованості у позові - дана заборгованість рішенням суду не стягнута з боржника, тому суд не міг вирішувати питання по способу її погашення; за умовами іпотечного договору предметом іпотеки визначено житловий будинок (у складі житлова та нежитлова площа, неподільні приміщення загального користування), а суд в даній справі в порушення приписів ст.4, ст.5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки зазначив квартиру №26, не співставляючи її площу з площею усього будинку та не встановивши обсяг прав та обовязків стосовно цієї квартири, які перейшли до нового власника та співмірну суму заборгованості та співмірну оціночну вартість; суд не звернув уваги на умови іпотечного договору, які узгоджені сторонами як суттєві умови щодо порядку звернення стягнення (процедура звернення стягнення на квартиру у іпотечному договорі сторонами не узгоджена); суд не дав оцінку факту продажу іпотекодавцем 26 квартир в будинку за згодою Банку та не внесенню змін до іпотечного договору, у звязку із цим щодо зміни предмету іпотеки та відповідної частини заборгованості; суд в порушення вимог ст.39 Закону України «Про іпотеку» не зазначив про те, що ОСОБА_1М не є боржником та його право власності на квартиру має пріоритет над вимогою Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ч.6 ст.3 Закону України «Про іпотеку», виникло воно до виникнення обтяження квартири іпотекою, суд безпідставно не застосував наслідки спливу позовної давності, про що було заялено суду представником відповідача.

Справа вже розглядалася судами.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23.05.2014 р. позов задоволений, звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру № 26, що розташована у літ. В-5 будинку № 31 по вул. Тимурівців в м. Харкові, яка належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 з початковою ціною продажу предмету іпотеки з прилюдних торгів у розмірі 90% від вартості предмета іпотеки, визначеної субєктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України, в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 20 від 26.12.2007 р. позичальника ОСОБА_2 у загальному розмірі 3664801,99 дол. США та 23800945,13 грн.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2015 року, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена, рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 травня 2014 року скасовано, у задоволенні позову Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк», відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2015 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» задоволено частково, рішення апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2015 року та рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 травня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому колегія суддів касаційного суду виходила з того, що у даному випадку відповідно до ст.. 23 Закону України «Про іпотеку» відбулося збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду про виключення з державного реєстру іпотек запису про обтяження цього майна іпотекою та про поширення цієї іпотеки на квартиру № 26, яка належить ОСОБА_8, набув статусу іпотекодавця. При цьому судами не було взято до уваги, що з-під іпотеки виключено цілий ряд квартир будинку (26 квартир) без зміни попередньої вартості предмета іпотеки, а також - не зясована вартість вищевказаної квартири № 26 та не встановлено, яким чином співвідноситься предмет іпотеки з його частиною та оціночна вартість предмета іпотеки (будинку), 17700000 грн., з вартістю набутої ОСОБА_8 квартири. На порушення вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку» не було зазначено у рішенні всіх необхідних складових, передбачених цією нормою, зокрема, пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення учасників судового засідання, відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими

кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду

Судовим розглядом встановлено, що 26 грудня 2007 року між Банком та позичальником ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 20, відповідно до умов якого останній отримав від Банку в кредит 2 644 000,00 доларів США на строк до 25 грудня 2012 року та сплатою 12,5 процентів річних.

Позичальник ОСОБА_2 належним чином грошові зобов'язання перед банком не виконував з грудня 2008 року, у зв'язку із чим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року було стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь банку 1 664 543 грн 02 коп. та 2 630 252,33 доларів США у рахунок погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором від 26 грудня 2007 року № 20, вирішено питання щодо судових витрат.

Постановою ВП № 31363558 від 22.02.2012 відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження щодо ОСОБА_2 на суму 1664543,02 грн. та 2630252,33 дол. США.

Постановою ВП № 29965421 від 11.11.2011 відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження щодо ОСОБА_3 на суму 1664543,02 грн. та 2630252,33 дол. США.

Вищевказане рішення суду про стягнення заборгованості на день ухвалення оскарженого рішення судом першої інстанції по цій справі - не виконане.

Проценти за користування кредитними коштами та пеня продовжують нараховуватись, тому заборгованість ОСОБА_2 по кредитному договору станом на березень 2016 р. становить 3664801,99 доларів США, що складається з простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 2382796,72 доларів США, простроченої заборгованості по процентах в розмірі 1282005,27 доларів США та 23800945,13 гри. пені, яка складається з пені за прострочку погашення кредиту у сумі 16956872,78 грн., пені за прострочку погашення процентів у сумі 6884072,35 гри.

Взабезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором між банком та іпотекодавцями ОСОБА_2, ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки № 16/08-Б від 09.06.2008.

Відповідно до п. 2.1.1. Договору, предметом іпотеки є нерухоме майно житловий будинок літ. В-5, загальною площею 6422,9 кв. м, житловою площею 2285,6 кв. м, (в житловому будинку розташовано 123 квартири серед яких є і спірна квартира), що знаходиться за адресою: м. Харкові, вул. Тимурівців, буд. № 31.

Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек, реєстраційний № 7356523, що підтверджено Витягом з Державного реєстру іпотек № 19045058 від 09.06.2008. На відчуження предмету іпотеки накладено заборону, реєстраційний № 7356237, що підтверджено Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна № 19044890 від 09.06.2008.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 р. договір іпотеки № 16/08-Б від 09 червня 2008 року було визнано недійсним, запис про іпотеку виключено з Реєстру іпотек.

13 жовтня 2009 р. між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, який посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4, за реєстровим № 4988.

Крім того, квартири №№ 17, 29, 32, 36, 40, 50, 55-56, 58-59, 65-66, 68, 71, 84, 88-90. 92-93, 95, 104-106, 108, 114 з дозволу банка були виведені з іпотеки та відчужені власником.

Відповідно до Договору дарування квартири, укладеного 17 червня 2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛІМА-Т» та ОСОБА_1, який посвідчено приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_9 за реєстровим № 1374, квартира АДРЕСА_4 в літ. В-5 у м. Харкові була передана у власність ОСОБА_1.

Як вбачається з зазначеного Договору дарування квартири, спірна квартира належала ТОВ «АЛІМА-Т» на підставі рішення господарського суду Харківської області від 26 квітня 2011 року по справі № 67/147-10, ухвали Господарського суду Харківської області від 18 травня 2011 року по справі № 67/147-10.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10 травня 2012 року рішення Господарського суду Харківської області від 26.04.2011 року у справі № 67/147-10 скасовано.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04.04.2012р. рішення Московського районного суду від 11.09.2009 по справі № 2-9061 скасоване. В задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до банку про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено.

Відомості у Державному реєстрі іпотек щодо предмету іпотеки поновлено, реєстраційний номер 12489264, що підтверджено Витягом з Державного реєстру іпотек № 36009183 від 14.05.2012. Відомості у Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна також поновлено, реєстраційний номер 12488862, що підтверджено Витягом від 14.05.2012 № 36008860.

Пунктом 3.2.8 Кредитного договору передбачено, що в разі невиконання позичальником зобовязань, передбачених, цим договором, відшкодування заборгованості за дійсним договором здійснюється банком шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, згідно договору іпотеки.

Відповідно до приписів п.п. 3.1.5., 3.1.6. договору іпотеки «Іпотекодержатель/Банк» має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку одноразового чи неодноразового прострочення Іпотекодавцем сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту або порушення інших умов кредитного договору, за рахунок коштів, виручених від реалізації предмету іпотеки одержати задоволення своїх вимог на свій розсуд переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк», відповідно до вказаної норми ст.. 23 Закону України «Про іпотеку» 02.08.12 р. за № 2187 звертався до ОСОБА_1 з вимогою про повернення заборгованості по кредиту, яку отримала його дружина ОСОБА_7 04.09.2012 р., що підтверджено підписом на поштовому повідомленні (т.1 а.с. 38, 39). Однак вимога банку залишена без відповіді.

Частинами четвертою та пятою ст. 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Як убачається з кредитного договору, строк його дії до 25 грудня 2012 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 589 ЦК України, уразі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Згідно з частинами першою та другою ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.3, 4 ст. 5 Закону України «Про іпотеку», частина обєкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий обєкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Пунктом 6.6. Договору іпотеки № 16/08-Б від 09.06.2008 року передбачено, що у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки Іпотекодержатель набуває право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених Законом України «Про іпотеку».

Однак, на момент укладення іпотечного договору Банк та іпотекодавець не могли визначити окремі квартири в якості предмету договору, оскільки квартири не були виділені в натурі, не було оформлено майнові права на них.

В договорі іпотеки предмет іпотеки був описаний, як житловий будинок літ. В-5, м. Харків, вул. Тимурівців, 31 (в будинку розташовано 123 квартири), без деталізації та опису кожної окремої квартири, як предмету іпотеки.

Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що в іпотеку передавався весь житловий будинок (включаючи усі 123 квартири, з яких він складався) та приналежності.

Суд також вважав, що квартира № 26, що належить ОСОБА_1, після її викупу стала самостійним обєктом нерухомого майна, не змінивши при цьому статусу за договором іпотеки, оскільки в розумінні ст. 5 Закону України «Про іпотеку» на момент укладання договору іпотеки вона була складовою частиною предмету іпотеки, а після її виділення в натурі стала самостійним предметом іпотеки, посилаючись на технічний паспорт на житловий будинок та договорами купівлі-продажу та дарування квартири.

При цьому суд першої інстанції також вказав на тотожність складової частини житлового будинку, що існувала до виділення квартири в натурі та спірної квартири № 26, як окремого обєкту цивільних прав, оскільки співпадають адреси нерухомого майна, площа квартири, що зазначена в технічному паспорті та в договорі купівлі-продажу квартири, кількість квартир, що значаться в технічному паспорті та в договорі іпотеки.

Також суд першої інстанції зазначив, що після скасування судового рішення про визнання недійсним договору іпотеки, до Державного реєстру іпотек було внесено запис про іпотеку та відповідне обтяження не на увесь будинок в цілому, а на його складові частини, що свідчить про те, що спірна квартира дійсно є предметом іпотеки.

Однак такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду.

Суд першої інстанції правильно встановив, що при укладенні договору іпотеки у червні 2008 року на жилий будинок квартири не були виділені в натурі, не було оформлено майнові права на них, однак при цьому дійшов помилкового висновку, що після її виділення в натурі вона в розумінні ст. 5 Закону України «Про іпотеку» стала самостійним предметом іпотеки. При цьому посилання суду на технічний паспорт на житловий будинок та договори купівлі-продажу та дарування квартири, відповідною реєстрацією іпотеки на квартири без застосування конкретної норми права не відповідає вимогам ст. 214 ЦПК України стосовно належного мотивування висновків суду.

Так, відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотеку», в редакції, яка діяла на день укладання договору іпотеки в червні 2008 року, предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.

Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Предметом іпотеки може бути право оренди чи користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об'єкт нерухомого майна. Таке право оренди чи користування нерухомим майном для цілей цього Закону вважається нерухомим майном.

При цьому згідно до ст. 16 Закону України «Про іпотеку» встановлені особливості іпотеки обєктів незавершеного будівництва, зокрема, у разі передачі в іпотеку об'єкта незавершеного будівництва забудовником і звернення стягнення на завершену будівлю (споруду) іпотека не поширюється на ту її частину, яка виділена в натурі і була придбана будь-якою особою (покупцем) на підставі цивільно-правового договору шляхом повної сплати її вартості до моменту прийняття рішення про звернення стягнення, якщо інше не встановлено договором з покупцем. Після звернення стягнення до нового власника завершеної будівлі (споруди) або об'єкта незавершеного будівництва переходять визначені договором права і обов'язки забудовника щодо третіх осіб-покупців.

Суд не взяв до уваги, що згідно до п. 2.1.1 вищевказаному договору іпотеки від 09 червня 2008 року предметом іпотеки був зазначений житловий будинок літ. В-5 загальною площею 6422,9 кв.м, житловою площею 2856,00 кв.м., в якому не були визначені конкретні технічні характеристики розташованих у ньому 123 квартир, що знаходиться у м. Харкові, вул. Тимурівців, 31, який належав іпотекодавцям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2008 року по справі № 2/2906/2008р. (а.с. 17 т.1).

При цьому суд не зясував, що згідно до вказаного рішення Московського м. Харкова від 16 квітня 2008 року по справі № 2/2906/2008р. підставою для визнання права власності на вказаний будинок є укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір дольової участі в будівництві, згідно до якого його сторони домовилися виконувати спільні дії для реконструкції належного ОСОБА_2 обєкта нерухомого майна, нежитлової будівлі (гуртожиток) загальною площею 6471,3 кв.м., розташований в літ. В-5 по вул. Тимурівців, 31 у м. Харкові, після завершення якої сторони набувають право спільної сумісної власності. За результатами технічної інвентаризації КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», після проведення реконструкції спірним нерухомим майном став житловий будинок меншою загальною площею, 6422,9 кв.м., та житловою площею 2856,00 кв.м., яка до цього в ньому була відсутня. Це будинок також розташований в літ. В-5 за такою ж вищевказаною адресою. Згідно до технічного висновку стан будівельних конструкцій характеризується як задовільний, що забезпечує достатню можливість для її експлуатації, що свідчить про проведення вказаними особами відповідно до договору про спільну сумісну діяльність певних будівельних робіт.

З посиланням на ст. 331 ЦК України, якою передбачено порядок набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва, районний суд визнав за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на багатоквартирний житловий будинок площею 6422,9 кв.м, житловою площею 2285 кв.м., розташований за адресою вул. Тимурівців, 31 у м. Харкові (а.с. 77 т. 1).

Однак при визнанні права власності відповідно до ст. 331 ЦК України районний суд у своєму рішенні від 16 квітня 2008 року по справі № 2/2906/2008р. не встановив, що вказане новостворене нерухоме майно після реконструкції було прийнято до експлуатації, що на той час було необхідним відповідно до п. 1 Порядку прийняття до експлуатації закінчених будівництвом обєктів, затвердженого постановою КМ України від 22 вересня 2004 р. N 1243.

В матеріалах цієї справи докази про прийняття вказаного реконструйованого будинку до експлуатації також відсутні. Під час апеляційного розгляду справи в порядку ч. 4 ст. 10 ЦПК України колегія суддів запропонувала представнику позивача надати докази на підтвердження прийняття вказаного будинку до експлуатації, однак таких доказів до апеляційного суду також не було надано.

У п. 15 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам було розяснено, що до завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва не виникає (стаття 331 ЦК України). У зв'язку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна. Отже, законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

На підставі статті 190 ЦК України майном вважається не лише окрема річ чи сукупність речей, а також майнові права.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Виходячи з наведеного, оскільки реконструйований будинок не був прийнятий до експлуатації, з урахуванням того, що при такій ситуації співвласники недобудованої нерухомості вирішили залучити кредитні кошти Банку, який не міг не знати про відсутність цього юридичного факту, у районного суду при таких обставинах були підстави для визнання того, що предметом вищевказаного договору іпотеки був не завершений будівництвом будинок, про що повинно було свідчити прийняття його до експлуатації, а майнові права («право очікування» набуття в майбутньому, відповідно до закону права власності) на цей об'єкт незавершеного будівництва (спільного інвестування), що відповідно до ст. 235 ЦК України свідчить про удаваність цього договору.

У п 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам було розяснено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторонни умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Таким чином, у даному випадку предметом договору іпотеки був обєкт незавершеного, внаслідок не прийняття його до експлуатації, будівництва. При цьому рішення Московського районного суду від 12 квітня 2008 року про визнання права власності цей факт не спростовує, оскільки відповідно до ст.ст. 11, 331 ЦК України підставою для виникнення права власності на новостворене, у тому числі реконструйоване у жилий будонок нерухоме майно є не рішення суду, а завершення будівництва (реконструкції), прийняття його до експлуатації та державна реєстрація. Посилання суду на технічний паспорт будинку, в якому були зазначені 123 квартири та внесення спірної квартири № 26 до реєстру іпотек при поновленні іпотеки на весь будинок цього висновку не спростовує, оскільки вказана квартира, як частина цілого будинку, унаслідує його долю обєкта незавершеного будівництва.

З огляду на передачу в іпотеку обєкта незавершеного будівництва, відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про іпотеку», оскільки звернення стягнення на завершену будівлю (споруду) іпотека не поширюється на ту її частину, яка виділена в натурі і була придбана покупцем на підставі договору купівлі-продажу шляхом повної сплати її вартості до моменту прийняття рішення про звернення стягнення, іншого не було встановлено вищевказаним договором іпотеки від 09.06.2008р., - у даному випадку іпотека не поширюється на квартиру № 26, яка після реєстрації на неї права власності, як окремий обєкт нерухомості та придбання її на підставі договору купівлі-продажу перебуває у власності відповідача ОСОБА_1

Крім того, позивач не надав до суду першої та другої інстанції належних і допустимих доказів на підтвердження того, що на день звернення судом стягнення на предмет іпотеки основна заборгованість за договором кредиту існувала у заявлених у позові розмірах, що свідчить про відсутність передбачених ст.ст. 33, 39 Закону України «Про іпотеку» підстав для такого звернення стягнення.

Таким чином, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неповністю зясував обставини справи стосовно дійсного змісту договору іпотеки і не звернув уваги на недоведеність заявлених у позові підстав щодо основного боргу за договором кредиту, внаслідок чого безпідставно застосував норми ст.ст. 33, 39 Закону України «Про іпотеку», колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову, за його недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 316, 319, 323-325, 327 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Московського районного суду м.Харкова від 25 жовтня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк»відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя

Судді колегії