Ухвала суду № 65365281, 09.03.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 643/11492/16-ц Головуючий суддя І інстанції Скотар А. Ю.

Провадження № 22-ц/790/2268/17 Суддя доповідач Карімова Л.В.

Категорія: сімейні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Карімової Л.В.,

суддів колегії: Бурлака І.В.,

Яцини В.Б.,

за участю секретаря Баранкової В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК ЕКО-ОІЛ» в особі представника Чередникової Анастасії Сергіївни на ухвалу Московського районного суду міста Харкова від 21 вересня 2016 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИЛА :

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, в обгрунтування якого зазначала, що перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 з 1993 року під час якого вони придбали житловий будинок по АДРЕСА_2, а також приміщення по АДРЕСА_1 №№ 66-1-:-66-12; 66-14 -:- 66-17а; 66-18, 66-20 в житловому будинку літ. «А-5», які орендувало ТОВ «Інтерснабстрой».

07.07.2013 вказане товариство придбало зазначені приміщення на підставі договору купівлі-продажу та в наступному його директор перепродав їх ОСОБА_6 яка, в свою чергу, продала їх ТОВ «ВК ЕКО-ОІЛ».

Вважала, що вказаними діями порушені її права як співвласника зазначених приміщень та, з метою запобігання позбавлення її власності, просила здійснити поділ спільного з ОСОБА_5 майна, визнавши за нею право приватної особистої власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_2, та на 1/4 частину приміщень по АДРЕСА_1 за №№ 66-1 -:-66-12; 66-14 -:- 66-17а; 66-18, 66-20 в житловому будинку літ «А-5».

Ухвалою судді Московського районного суду міста Харкова від 21 вересня 2016 року відкрито провадження у справі.

21.09.2016 року позивач подала заяву про забезпечення позову шляхом заборони відчуження спірного майна, в обгрунтування якої посилалась на те, що на теперішній час воно вже кілька разів перепродане, отже є всі підстави вважати, що дана нерухомість може бути вчергове відчужена, що ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення у даній справі.

Ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 21 вересня 2016 року вказану заяву задоволено.

Заборонено відчуження житлового будинку літ «А-1», житловою площею 67,8 кв.м., загальною площею 136,0 кв.м. та надвірних будівель: сарай - літ «Б», гараж літ «В», огорожа № 1-4, замощення № 1, розташованих на земельній ділянці, площею 336 кв.м. по АДРЕСА_2.

Заборонено відчуження нежитлових приміщень 1-го поверху №№ 66-1 -:- 66-12; 66-14 -:- 66-17; 66-17а; 66-18, 66-20 в літ «А-5», загальною площею 427,1 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

Копію ухвали для виконання направлено до реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, державному реєстратору, нотаріусу.

В апеляційній скарзі ТОВ «ВК ЕКО-ОІЛ» в особі представника Чередникової А. С. просить скасувати вказану ухвалу суду першої інестанції в частині заборони відчуження нежитлових приміщень 1-го поверху №№ 66-1 -:- 66-12; 66-14 -:- 66-17; 66-17а; 66-18, 66-20 в літ. «А-5», загальною площею 427,1 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

В обгрунтування скарги посилається на неповне з»ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права.

Вказує, що всупереч приписам ч.1 ст.321 ЦК України суд вжив заходи забезпечення позову щодо майна, яке належить юридичній особі, тобто обмежив право власності особи, яка не є стороною у справі. В описовій частині ухвали суд зазначив, що нежитлові приміщення, які є предметом спору, були відчужені на підставі договору купівлі-продажу від 07.07.2013 року ТОВ "Інтерснабстрой" та перепродані ТОВ "ЕКО-ОІЛ", однак за даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ "Інтерснабстрой" стало власником спірних нежитлових приміщень на підставі договору купівлі-продажу № 2598-В-С від 07.07.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Погрібною Т.П., тобто за 13 років до пред"явлення позову.

Крім того, судом не з"ясовано на яких правових підставах ОСОБА_5 був власником цих приміщень, не врахував приписи ч.ч.2, 3 ст.61 СК України, роз"яснення, які містяться в постанові Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" та положення ст.12 ЗУ № 1576-Х11 " Про господарські товариства".

Вважає, що ухвала суду в оскаржуваній частині не відповідає вимогам ч.1 ст.210 ЦПК України, постановлена без урахування роз"яснень, наданих в п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 16 "Про деякі питання застосування заходів до забезпечення позову" і п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, що призвело до неправильного вирішення питання, у той час як позивач не заявляє жодних вимог до ТОВ "ВК ЕКО-ОІЛ" про витребування майна від добросовісного набувача, про визнання будь-яких правочинів щодо відчуження майна недійсними, тому, навіть у разі задоволення позову про поділ цього майна, необхідно ініціювати окремий процес про витребування майна від добросовісного набувача.

Вирішуючи питання про доцільність застосування заходів забезпечення позову, суд жодним чином не врахував інтереси власника майна, не залучив його до участі у справі та не надіслав на його адресу копії ухвали.

Перевіривши відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України матеріали справи тадоводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню в оскаржуваній частині.

Задовольняючи заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що предметом позову є вимога про визнання права власності на частку майна, зокрема, і нежитлові приміщення, тому забезпечення позову шляхом заборони відчуження зазначеного майна є цілком співмірним із заявленими вимогами.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи та зроблений з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними з заявленими позивачем вимогами.

Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У зв»язку з чим, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Як вбачається з копії свідоцтва про право власності від 09.11.2015 року, Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, власником нежитлових приміщень 1-го поверху №№ 66-1 -:- 66-12; 66-14 -:- 66-17; 66-17а; 66-18, 66-20 в літ «А-5», загальною площею 427,1 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 з 09.12.2015 року є ТОВ "ЕКО-ОІЛ", яке не було залучено до участі у справі.

Матеріали справи не містять відомостей, що ОСОБА_5 є власником вказаних нежитлових приміщень або він має законні підстави розпоряджатися цим нерухомим майном.

Суд першої інстанції, не врахував вищевказані обставини, не надав належну оцінку доводам відповідача, та дійшов помилкового висновку щодо наявності необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову стосовно нежитлових приміщень 1-го поверху

№№ 66-1 -:- 66-12; 66-14 -:- 66-17; 66-17а; 66-18, 66-20 в літ «А-5», загальною площею 427,1 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 з урахуванням того, що за своїм змістом забезпечення позову як заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим, повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі їх задоволення, не порушуючи при цьому збалансованості інтересів сторін та інших осіб.

У разі виникнення вподальшому підстав для забезпечення позову, ОСОБА_4 не позбавлена можливості звернутися до суду з вказаним клопотанням повторно.

У зв»язку з наведеним оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню в оскаржуваній частині відовідно до вимог п. 2 ч.1 ст. 312 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч. 2 ст. 307, п.2 ч.1 ст. 312, ст.ст. 313-315, 317, 319 , 324 ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Московського районного суду міста Харкова від 21 вересня 2016 року скасувати в частині заборони відчуження нежитлових приміщень 1-го поверху

№№ 66-1 -:- 66-12; 66-14 -:- 66-17; 66-17а; 66-18, 66-20 в літ «А-5», загальною площею 427,1 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, та відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову в цій частині.

Ухвала апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий:

Судді: