Окрема думка судді № 65252817, 07.03.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ОКРЕМА ДУМКА

СУДДІ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ

ТКАЧЕНКО Н.Г.

/ по справі № 910/9131/16 Господарського суду м. Києва про

банкрутство ПАТ "Креатив" /

07 березня 2017 року Справа № 910/9131/16

Постановою Вищого господарського суду України від 07.03.2017 у складі колегії: головуючого (доповідача) - Куровського С.В., суддів - Катеринчук Л.Й., Ткаченко Н.Г. касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишена без задоволення, а ухвала Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 про припинення апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПАТ"Державний ощадний банк України" на ухвалу Господарського суду м. Києва від 06.06.2016 про порушення провадження по справі № 910/9131/16 про банкрутство ПАТ "Креатив" - залишена без змін.

Згідно ст.47 ГПК України Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.

Жодний із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий суддя голосує останнім.

Суддя, не згодний з рішенням більшості складу колегії суддів, зобов'язаний підписати процесуальний документ і має право викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується.

Постанова Вищого господарського суду України від 07.03.2017 прийнята більшістю складу колегії суддів, але я вважаю, що касаційна скарга підлягала задоволенню, а зазначена вище ухвала Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 про припинення апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПАТ"Державний ощадний банк України" на ухвалу Господарського суду м. Києва від 06.06.2016 про порушення провадження по справі № 910/9131/16 про банкрутство ПАТ "Креатив" підлягала скасуванню, а справа № 910/9131/16 направленню до Київського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження з огляду на наступне.

Підставою для прийняття Вищим господарським судом України постанови від 07.03.2017 по даній справі стала позиція більшості складу колегії суддів проте, що, за відсутності доказів звернення ПАТ "Державний ощадний банк України" з грошовими вимогами до боржника в порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", його кредиторські вимоги не розглянуті і не визнані господарським судом, відповідно, на момент здійснення апеляційного провадження ПАТ "Державний ощадний банк України" не набув статусу учасника у справі про банкрутство, а відтак не наділений процесуальним правом на оскарження ухвали суду першої інстанції від 06.06.2016.

Разом з тим, з такими висновками більшості складу колегії суддів я не погоджуюсь.

Згідно зі ст.41 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Пункт 8 частини 3 статті 129 Конституції України визначає серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону, що діяла до 30.09.2016 року), згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Відповідно, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Таким чином, випадки в яких особа має право оскаржити рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку мають бути встановлені Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Статтею 1 ГПК України передбачено, що суб'єкти господарювання, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", учасниками у справі про банкрутство є сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб'єкта підприємницької діяльності - боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство. Як встановлено статтею 1 Закону, сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів) та боржник (банкрут). Цією статтею, також, визначено, що забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Згідно ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", кредитор - юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає (ст.23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Відповідно ч.2 ст.23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.

Частиною 8 ст.23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом " передбачено, що розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до Реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Згідно ч.2 ст.33 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом, або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.

Таким чином, на мою думку, забезпечені кредитори набувають статусу учасника провадження у справі про банкрутство з моменту порушення такого провадження, а відтак, набувають і процесуальне право на оскарження ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство, оскільки з моменту порушення провадження у справі про банкрутство права такого кредитора можуть вважаться порушеними, з огляду на те, що, відповідно до ч.9, 15 ст.16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в ухвалі про порушення провадження у справі про банкрутство, зокрема, зазначається про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. З моменту порушення провадження у справі про банкрутство, зокрема, пред'явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство.

Поряд з цим, у відповідності до ч.3 ст.19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (яка передбачає, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства), заставний кредитор позбавляється можливості реалізувати своє право на звернення стягнення на заставне майно.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, ПАТ "Державний ощадний банк України " звернувся 06.07.2016 із кредиторськими вимогами до розпорядника майна боржника - ПАТ "Креатив" та до господарського суду . Кредиторські вимоги ПАТ "Державний ощадний банк України " були розглянуті розпорядником майна та визнані 17.07.2016, а зволікання суду у розгляді кредиторських вимог кредитора до боржника, на мою думку, не можуть впливати на його право на оскарження ухвали суду першої інстанції про порушення провадження по справі про банкрутство.

Відтак, вважаю, що ухвала Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 по справі № 910/9131/16 прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме, ст.ст. 1, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 1, 80, 91 ГПК України, ст.129 Конституції України.

Суддя

Вищого господарського суду Н.Г. Ткаченко

України