Рішення № 64970695, 17.02.2017, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження № 2/235/39/17

Справа №235/5555/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2017 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області в складі

головуючого судді Хмельової С.М.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3

секретаря судового засідання Соловйової М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду №7 м. Покровська цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів, та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним пункту договору позики, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про тлумачення змісту правочину,

ВСТАНОВИВ:

До Красноармійського міськрайонного суду звернувся ОСОБА_4 з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів. Позовні вимоги обґрунтував тим, що 17 березня 2010 року між ОСОБА_4 (далі за текстом позивач, позикодавець) та ОСОБА_2 (далі за текстом відповідач 1, позичальник) було укладено договір позики грошових коштів (далі за текстом договір).

Відповідно до п.1 договору позивач надав відповідачеві-1 безпроцентну позику у сумі 1200000,00 грн. (один мільйон двісті тисяч гривень 00 копійок), що становить еквівалент 150000,00 (сто пятдесят тисяч) доларів США на дату укладення договору за курсом продажу Національного банку України, а відповідач-1 повинен був повернути таку ж суму грошових коштів до сімнадцятого березня дві тисячі двадцятого року.

Згідно з п.2 договору сторони досягли домовленості про порядок повернення грошових коштів рівними частинами упродовж 10 (десяти) років не пізніше 17 (сімнадцятого) березня кожного року з кінцевим терміном повернення усієї суми позики до 17 березня 2020 року.

Повна сума позики, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має становити еквівалент 150000,00 (сто пятдесят тисяч доларів США, 00 центів) доларів США.

Тобто, кожного року не пізніше 17 березня відповідач повинен був віддавати позивачу 15000 (пятнадцять тисяч) доларів США.

Згідно з п.5 договору сторони досягли домовленості, що у разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення всієї частини позики, що залишилася з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також один процент річних від простроченої суми.

Позивач умови укладеного договору виконав у повному обсязі: «17» березня 2010 р. надав відповідачу-1 позику у вигляді грошових коштів в сумі 1200000,00 грн. (один мільйон двісті тисяч гривень 00 копійок): відповідно до п.1 договору його підписання є підтвердженням факту отримання зазначеної суми грошових коштів Позичальником.

Проте в порушення умов договору, відповідач-1 не виконав свої зобовязання.

Позичальник не виконав свого обовязку зі своєчасного повернення суми позики: відповідач не повернув жодну частину позиченої грошової суми.

Відповідно до п. 5 договору у разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення всієї частини позики, що залишилася з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також один процент річних від простроченої суми (розрахунок заборгованості по поверненню позики наведений у додатку №1 до цього позову).

Відповідно до п.8 договору зазначений договір укладався зі згоди дружини позичальника, ОСОБА_5, наданої чоловікові, ОСОБА_2, на укладання договору позики грошових коштів, посвідченої ОСОБА_6, приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Донецької області 12 березня 2010 року за реєстровим №427.

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України та ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.

Відтак, у разі укладення договору («Договір» - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення/зміну або припинення цивільних прав та обов'язків) одним із подружжя в інтересах сімї (з метою використання одержаного за договором майна на потреби сім'ї) - цивільні права та обов'язки з цього договору виникають у сімї (у обох з подружжя), майно одержане за цим договором - за своїм правовим режимом відноситься до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя (ч.З ст.61 Сімейного кодексу України), а обов'язок виконання умов договору виникає солідарно у обох з подружжя.

Відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сімї створює обовязки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сімї.

Зміст вищезазначених норм був розяснений позичальнику відповідно до п.13 договору.

Частина 2 ст.73 СК України встановлює, що стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сімї і одержане за договором використано на її потреби.

Частина 2 ст.73 СК України встановлює, що стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сімї і одержане за договором використано на її потреби.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 13 травня 2015 року по справі №6-2145св15 (посилання в ЄДРСР - http://www.revestr.court.aov.ua/Review/44216791) звертає увагу на те, що у випадку доведення отримання коштів одним із подружжя і їх використання в інтересах сімї, вони є спільним майном подружжя, а обов'язок по поверненню коштів у такому випадку лежить на подружжі, як солідарних боржниках (ч. З ст. 61, ч. 4 ст. 65, ч. 2 ст. 73 СК України), тобто у разі їх неповернення вони відповідають солідарно.

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд України у справах № 6- 27242св09, № 6-21952св10, 6-163цс12.

Після 17.03.2010 року - дати укладення договору позики, відповідачем-1 був придбаний автомобіль Subaru Outback 2011 року (дата реєстрації у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів - 28.09.2012 року), що підтверджується електронним витягом з Єдиного державного реєстру МВС України (копія додається). Є підстави вважати, що зазначений транспортний засіб, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, був придбаний в інтересах сімї за кошти, одержані позикодавцем за укладеним договором позики. За таких обставин можна дійти до висновку, що зазначений договір створює обов'язки щодо повернення кредиту як для позичальника - ОСОБА_2, так і для його дружини - ОСОБА_5.

Нормами ст. 543 ЦК України передбачено, що при солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Згідно з нормами ст.ст. 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна його умов не допускаються. Оскільки заборгованість за договором позики не погашена, позивач звертається до суду з вимогою про солідарне стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_5

Позивач просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_2, та ОСОБА_5, на його користь суму позики у розмірі 3727500 (три мільйони сімсот двадцять сім тисяч пятсот) гривень 00 копійок, що станом на 30 серпня 2016 року еквівалентно 150000 (сто пятдесят тисяч) доларів США.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на його користь один відсоток річних від простроченої суми у розмірі 11888 (одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) гривень 02 копійки.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_5, на його користь судові витрати у розмірі 6890,00 гривень.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 до судового засідання не зявились по невідомій суду причині, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, про що в матеріалах справи є підтвердження.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала посилаючись на те, що відповідач брав позику не в інтересах сімї та розмір позики складає не суму, яка еквівалентна 150000 доларів США, а 1200000 гривень, яку і повинен повертати. Просила відмовити у задоволенні первісних позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву, яку обґрунтував тим, що в позивач посилається на пункт 2 договору позики від 17 березня 2010 року, яким передбачено наступне:

«Сторони досягли домовленості про порядок повернення грошових коштів рівними частинами упродовж 10 (десяти років) не пізніше 17 березня кожного року з кінцевим терміном повернення усієї суми позики до 17 березня 2020 року.

Повна сума позики, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має становити еквівалент 150 000, 00 доларів США.»

Керуючись ст. 123 ЦПК України ОСОБА_2 (далі за текстом позивач за зустрічним позовом) предявляє даний зустрічний позов до ОСОБА_4 (далі за текстом відповідач за зустрічним позовом) про визнання недійсним абзацу другого пункту 2 договору позики від 17 березня 2010 року, укладеного між позивачем та відповідачем-1 за первісним позовом по даній справі.

Згідно пункту 1 договору позики ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 1 200 000, 00 грн., що становить еквівалент 150 000, 00 доларів США, а позичальник зобовязався повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів до 17.03.2020 року.

Тобто сторони уклали договір позики у гривнях та позивач за зустрічним позовом отримав суму позики у національній валюті України у сумі 1 200 000, 00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України - За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України - позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В супереч вищезазначеним приписам Цивільного кодексу України абзац другий пункту 2 договору позики від 17 березня 2010 року передбачає, що повна сума позики, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має становити еквівалент 150 000, 00 шарів США.

Тобто позивач за зустрічним позовом повинен повернути більшу суму грошей у гривнях виходячи із суми грошового еквіваленту в іноземній валюті, перерахованого на день виконання зобовязань.

Позивач за зустрічним позовом вважає, що норми ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України є спеціальними для застосування щодо правовідносин, які виникли з договору позики, і вони встановлюють інший порядок визначення суми, що підлягає сплаті у гривнях відповідно сумі позики, що надавалась у гривні України.

Відповідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст. 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом дійсним (оспорюваний правочин).

Позивач за зустрічною позовною заявою просить суд визнати недійсним абзац другий пункту 2 договору позики від 17 березня 2010 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у наступній редакції: «Повна сума позики, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має становити еквівалент 150 000, 00 доларів США».

Ухвалою суду від 6.10.2016 року позовні вимоги за первісним та зустрічним позовом обєднані в одне провадження.

Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги за зустрічним позовом та просила їх задовольнити.

Представник ОСОБА_4 позовні вимоги за зустрічним позовом про визнання недійсним пункту договору позики не визнала, та просила відмовити у їх задоволенні у звязку з пропуском позивачем строку позовної давності. Суду пояснила, що згідно зі ст.99 Конституції грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч.1 ст.192 ЦК).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.192 ЦК).

Такими випадками є ст.193, ч.4 ст.654 ЦК, Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 №959-XII, декрет КМ від 19.02.93 №15-93, закон «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 23.09.94 №185/94-ВР.

Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК грошове зобовязання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим ч. 2 ст. 533 ЦК допускає, що сторони можуть визначити в грошову грошовий еквівалент в іноземній валюті. При цьому, якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.3 ст.533 ЦК використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч.2 ст.192 ЦК).

Аналіз зазначених законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобовязання), валюта платежу, тобто засобом погашення грошового зобовязання і фактично його виконання є національна валюта України гривня, а також робить привязку розрахунку боргу до дня платежу, тобто для виконання боржником свого обовязку зі сплати боргу.

Зазначення в абзаці першому ч. 1 ст. 1049 ЦК на обовязок позичальника повернути грошові кошти у такій самій сумі, що була передана йому позикодавцем, не може тлумачитися так, що не виключає можливість перерахування грошового еквіваленту у гривні на день платежу, оскільки ст.. 1049 ЦК регулює лише обовязок повернути грошові кошти. Повернення з розрахунку на доларовий еквівалент здійснюється у тій же самій сумі, що стосується гривневого еквівалента, то він відмінний від тієї суми, яка передавалась у позику. Проте це не суперечить положенням параграфу гл. 71 ЦК, а є лише способом захисту майнового інтересу кредитора (позикодавця) у звязку з знеціненням коштів, встановлення такого еквіваленту не може розглядатися як порушення приписів ст.. 1046, 1049 ЦК.

Більше того, відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. При цьому заборона на такий відступ встановлюється лише щодо випадків, коли в актах прямо вказано про це, якщо обовязковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті відносин між сторонами. Вказана заборона сторонами при укладенні договору позики грошових коштів від 17.03.2010 року порушена не була. Так само, укладаючи оспорюваний договір, сторони керувались положеннями ч. 1 ст. 627 ЦК про свободу договору і жодних заборон, імперативно встановлених чинним законодавством, не порушували.

Враховуючи вищезазначене, твердження позичальника про те, що зміст договору позики грошових коштів від 17.03.2010 р. суперечить ЦК є безпідставними. А отже, відсутні підстави для визнання цього договору недійсним в частині.

Відповідачка ОСОБА_5 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про тлумачення правочину, яку обґрунтувала тим, що в обґрунтування суми боргу ОСОБА_4 посилається на пункт 2 договору позики від 17 березня 2010 року (далі за текстом договір позики), яким передбачено наступне:

«Сторони досягли домовленості про порядок повернення грошових коштів рівними частинами упродовж 10 (десяти років) не пізніше 17 березня кожного року з кінцевим терміном повернення усієї суми позики до 17 березня 2020 року.

Повна сума позики, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має становити еквівалент 150 000, 00 доларів США.»

Однак згідно пункту 1 договору позики ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 1 200 000, 00 грн., що становить еквівалент 150000,00 доларів США, а позичальник зобовязався повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів до 17.03.2020 року.

Тобто сторони уклали договір позики у гривнях та позикодавець отримав суму позики у національній валюті України у сумі 1 200 000, 00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України - за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України - позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В супереч вищезазначеним приписам Цивільного кодексу України абзац другий пункту 2 договору позики від 17 березня 2010 року передбачає, що повна сума позики, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має становити еквівалент 150000,00 доларів США.

Тобто позичальник повинен повернути більшу суму грошей у гривнях виходячи із суми грошового еквіваленту в іноземній валюті, перерахованого на день виконання зобовязань

Вважає, що норми ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України є спеціальними для застосування щодо правовідносин, які виникли з договору позики, і вони встановлюють інший порядок визначення суми, що підлягає сплаті у гривнях відповідно сумі позики, що надавалась у гривні України.

Відповідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст. 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно пунктам 2-4 ст. 213 ЦК України - на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Приймаючи до уваги вищевикладене та зміст пункту 1 та абзац другий пункту 2 договору позики від 17 березня 2010 року, а також зміст позовної заяви ОСОБА_4, у якій він по іншому тлумачить зміст пункту 1 та абзац другий пункту 2 договору позики, керуючись ст. 213 ЦК України, приписами ЦПК України, просить суд постановити рішення про тлумачення змісту пункту 1 договору позики від 17 березня 2010 року, а саме:

1.У якій валюті позичальник отримав позичену грошову суму?

2. Чи передав позикодавець у власність позичальнику суму позики у доларах США?

3.Яку суму позики станом на 17 березня 2010 року фактично отримав позичальник?

4.Чи зазначений сторонами курс долара США до національній валюти України станом на 17 березня 2010 року?

5.Яку суму грошових коштів зобовязався повернути позичальник до 17.03.2020 року?

Постановити рішення про тлумачення змісту пункту 2 договору позики від 17 березня 2010 року, а саме:

1.Від якої загальної суми позики у національній валюті України сторони досягли домовленості про порядок повернення грошових коштів рівними частинами упродовж десяти років не пізніш 17 березня кожного року?

Ухвалою суду від 17 січня 2017 року позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_4, зустрічним позовом ОСОБА_2 та позовом ОСОБА_5 обєднані в одне провадження.

Представник ОСОБА_2- ОСОБА_3 заявлені вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Представник ОСОБА_4 позовні вимоги за другим зустрічним позовом не визнала та просила відмовити у тлумаченні правочину у звязку пропуском строків позовні давності. З приводу питання про те, у якій валюті позичальник отримав позичену грошову суму і чи передав позикодавець у власність позичальнику суму позики у доларах США пояснила наступне.

Згідно зі ст.99 Конституції грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч.1 ст.192 ЦК).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.192 ЦК).

Такими випадками є ст.193, ч.4 ст.654 ЦК, Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 №959-XII, декрет КМ від 19.02.93 №15-93, закон «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 23.09.94 №185/94-ВР.

Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК грошове зобовязання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Згідно з ч.3 ст.533 ЦК використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч.2 ст.192 ЦК).

Отже, позичена грошова сума була отримання у національній валюті грн., про що й вказано у п. 1 Договору позики грошових коштів від 17.03.2010 року.

З приводу питання про те, яку суму позики станом на 17 березня 2010 р. отримав позичальник, то із п. 1 Договору випливає, що ця сума дорівнює 1200000 грн.

З приводу питання про те, чи зазначений сторонами курс долара США до національної валюти України станом на 17 березня 2010 р. пояснила, що в договорі (п. 1) вказаний доларовий еквівалент 1200000 грн., а саме: 150000 доларів США.

З приводу питання про те, яку суму грошових коштів зобовязався повернути позичальник до 17.03.2020 р. пояснила, що це визначено п. 2 Договору: така сума має становити еквівалент 150000 доларів США.

З приводу питання про те, від якої загальної суми позики у національній валюті України сторони досягли домовленості про порядок повернення грошових коштів рівними частинами у продовж 17 березня кожного року: від суми, що дорівнює 150000 доларів США. При цьому згідно із ч.2 ст.533 ЦК: якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом. Отже, позика мала повертатися щорічно (до 17 березня відповідного року) у сумі, еквівалентній 15000 дол. на день платежу (курс грн. по відношенню до долара мав визначатися за курсом НБУ на день платежу).

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню, за зустрічними позовами задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

17 березня 2010 року ОСОБА_4, іменований позикодавець, та ОСОБА_2, іменований як позичальник, уклали договір позики грошових коштів (а.с.8 т.1).

Даним договором позики грошових коштів передбачено, що позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у сумі 1200000,00 гривень, що становить еквівалент 150000,00 доларів США. Позичальник зобовязується повернути таку ж суму грошових коштів до 17 березня 2020 року. Підписання договору є підтвердженням факту отримання зазначеної суми грошових коштів позичальником. Сторони домовилась, що договір позики вважається без проценти.

Повна сума позики, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має становити еквівалент 150000,00 доларів США.

Сторонидосягли домовленості, що у разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення всієї частини позики, що залишилася з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також один процент річних від простроченої суми.

В преамбулі договору зазначено, що сторони попередньо ознайомлені нотаріусом з вимогами чинного законодавства України щодо недійсності правочину, перебуваючи при здоровому розумі та ясній памяті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, уклали цей договір.

Тобто, в момент укладання договору позики ОСОБА_2 був ознайомлений нотаріусом з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочину.

Договір підписаний сторонами та посвідчений нотаріусом.

Оскільки в договорі позики у п. 8 зазначено0, що він укладається зі згоди дружини як позикодавця ОСОБА_7, так і дружини позичальника ОСОБА_5, згода якої на укладання договору посвідчена нотаріусом, то відповідно і вимога про стягнення боргу предявлена ОСОБА_2 і ОСОБА_5, як до солідарних боржників.

Представник ОСОБА_2 ознайомлений з матеріалами справи 14.09.2016 року. Відповідач ОСОБА_2 з зустрічною позовною заявою звернувся до суду 6.10.2016р. Тобто відповідачу було відомо, що позовні вимоги заявлені як до нього так і до його дружини. Проте в період з вересня 206 р. до розгляду справи по суті не заявляв та не надавав суду докази, які могли би підтвердити, що позику він отримав не в інтересах сімї. За цих обставин суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про виклик в якості свідка ОСОБА_8, якому за твердження представника відповідача, ОСОБА_2 позичив грошові кошти в розмірі 1200000,00 гривень. Копію розписки (а.с.27 т.2) суд не може прийняти як належний та допустимий доказ. Крім того, відповідачка ОСОБА_5 у позовній заяві про тлумачення правочину не оспорює факту укладання договору позики не в інтересах сімї.

Частина 3 статті 61 СК України передбачає, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сімї, створює обовязки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сімї.

Згідно ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сімї і одержане за договором використано на її потреби.

Як вказано у договорі позики грошових коштів він укладався зі згоди дружини позичальника ОСОБА_5.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 1 статті 202 ЦК передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 К України).

Правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу належить вчиняти у письмовій формі, відповідно до статті 208 ЦК України.

Відповідно до статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Підставою недійсності правочину, відповідно до статті 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п'ятоюташостою статті 203цього Кодексу.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 524 ЦК України передбачає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, що передбачено статтею 525 ЦК України.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Щодо позовних вимог заявлених в первісному позові.

Договір позики грошових коштів укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, зі згоди ОСОБА_5, підписано сторонами договору та посвідчено приватним нотаріусом укладено 17.03.2010 року. Сторони зазначили, що перебувають при здоровому розумі та ясній памяті, розуміють значення своїх дій та діють добровільно.

Повна сума позики, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має становити еквівалент 150000,00 доларів США. При цьому договір є безпроцентним, тобто сторони в договорі домовились, що сума, яка підлягає поверненню має становити еквівалент саме 150000,00 доларів США, а не 1200000,00 гривень.

Відповідно до розрахунку суми боргу курс долара США становить: 1 долар =24,85 гривень. Сума боргу становить 150000*24,85=3727500,00 гривень.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Крім того, договором позики передбачено, що сторони досягли домовленості, що у разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення всієї частини позики, що залишилася з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також один процент річних від простроченої суми.

Розмір 1% річних від простроченої суми: 11888,02 гривень.

Відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про застосування строків позовної давності, в якій просить застосувати позовну давність до позовних вимог в частині стягнення боргу за період з 17.03.2011 року до 17.03.2013 року.

Представник ОСОБА_4 заперечувала проти застосування позовної давності, заяву вважають безпідставною. Відповідно до п. 2 Договору кінцевим терміном повернення усієї суми позики вказано 17 березня 2020 р. Відповідно і строк позовної давності має рахуватися саме з цієї дати. У п. 4 Договору зазначається, що позичальник має право повернути, а позикодавець прийняти позичену грошову суму до закінчення зазначеного договору повернення позики (17 березня 2010). Той факт, що сторони погодили порядок повернення грошових коштів не може призводити до того, що строк позовної давності за кожним щорічним платежем спливає окремо, оскільки зобовязання, що виникло на підставі вказаного Договору позики, є триваючим аж до 17 березня 2020 р. Отже, початок перебігу строку позовної давності у вказаному випадку має повязуватися із закінченням кінцевого строку повного погашення позики (17 березня 2020 р.).

Суд прийшов до висновку, що відсутні підстави застосування строку позовної давності до позовних вимог в частині стягнення боргу за період з 17.03.2011 року до 17.03.2013 року, оскільки сторони домовились про кінцеву дату повернення позики, якою є 17.03.2020 року.

Враховуючи викладене, позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 стосовно стягнення суми боргу та одного відсотку річних від простроченої суми законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо солідарного стягнення судового збору.

Відповідно до статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

У Постанові Пленуму ВССУ від 17.10.2014 року за № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено, що при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів.

Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір при зверненні до суду в розмірі 6890,00 гривень підлягає стягненню з відповідачів в рівних долях по 3445 гривень 00 копійок з кожного.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 в яких він просить суд визнати недійсним абзац другий пункту 2 договору позики від 17 березня 2010 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у наступній редакції: «Повна сума позики, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має становити еквівалент 150 000, 00 доларів США».

Договір позики грошових коштів укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, зі згоди ОСОБА_5, підписано сторонами договору та посвідчено приватним нотаріусом укладено 17.03.2010 року. Сторони зазначили, що перебувають при здоровому розумі та ясній памяті, розуміють значення своїх дій та діють добровільно.

Повна сума позики, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має становити еквівалент 150000,00 доларів США. При цьому договір є безпроцентним, тобто сторони в договорі домовились, що сума, яка підлягає поверненню має становити еквівалент саме 150000,00 доларів США, а не 1200000,00 гривень.

Договір укладено 17.03.2010 року. Як зазначалось вище сторони договору зазначили, що перебувають при здоровому розумі та ясній памяті, розуміють значення своїх дій та діють добровільно. Сторони були попередньо ознайомлені нотаріусом з вимогами чинного законодавства України щодо недійсності правочину. Підписання договору є підтвердженням факту отримання зазначеної суми грошових коштів позичальником, а саме позикодавець передав позичальнику у власність позичальнику грошові кошти у сумі 1200000,00 гривень, що становить еквівалент 150000,00 доларів США, а позичальник зобовязався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів до 17.03.2020 року

Позивач за зустрічним позовом фактично ставить питання про зміну умов договору.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п'ятоюташостою статті 203цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовна давність в даному випадку починає перебіг з моменту укладання договору, його підписання та передання грошових коштів, всі ці події відбулись 17 березня 2010 року.

Представником ОСОБА_4 в судовому засіданні зроблено заяву про застосування строку позовної давності до вимог за зустрічних позовом.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним пункту договору недійсним не ґрунтуються на законі, необґрунтовані, та задоволенню не підлягають у звязку з пропуском строку позовної давності.

Щодо позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про тлумачення правочину.

Відповідно до статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

У п. 3 ППВСУ № 9 зазначено, що при розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників (ст. 213 ЦК, ст. 37 Цивільного процесуального кодексу України в порядку позовного провадження.

Правочин це дія особи, яка відображає її внутрішню волю. Якщо волевиявлення виражене не чітко, можливе різне тлумачення волі сторін правочину. Тому виникає необхідність у встановленні особливих правил тлумачення волі сторони правочину.

У ч. 2 ст. 213 та ст. 637 ЦК закріплено, що на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину (умов договору).

Статтею 213 ЦК визначено субєктів тлумачення правочину (частини 1, 2 ст.213 ЦК та правила тлумачення правочину (частини 3, 4 ст. 213 ЦК).

Субєктом тлумачення правочину насамперед є його сторона (сторони).

Під час тлумачення змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості зясувати зміст окремих частин правочину, останній встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо і в такий спосіб неможливо визначити справжню волю осіб, що вчинили правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, які мають істотне значення.

Суд наділений повноваженнями вирішувати вказані вимоги лише за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони.

Тлумачення змісту правочину є правом суду, а не обовязком за умови наявності спору. Метою тлумачення правочину є зясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі.

Позивачка ОСОБА_5 звертається з вимогами про тлумачення змісту правочину, але фактично її вимоги спрямовані на оспорення окремих частин правочину. Крім того, відповіді на поставлені питання чітко визначені у договорі позики грошових коштів, та не підлягають більш ширшому тлумаченню.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовна давність в даному випадку починає перебіг з моменту укладання договору, його підписання та передання грошових коштів, всі ці події відбулись 17 березня 2010 року.

Представником ОСОБА_4 в судовому засіданні зроблено заяву про застосування строку позовної давності до вимог за зустрічним позовом.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про тлумачення правочину не ґрунтуються на законі, необґрунтовані, та задоволенню не підлягають у звязку з пропуском строку позовної давності.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 15, 16, 192, 203, 213, 215, 256, 267, 509, 522, 526, 1046, 1049 ЦК України, статтями 61, 65, 73 СК України, статтями 60,88, 213-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги за первісною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2, на користь ОСОБА_4, ІПН НОМЕР_3, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, поточний рахунок № 26200010707662 у ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ЄДРПОУ банка 00039019 суму позики у розмірі 3727500 (три мільйони сімсот двадцять сім тисяч пятсот) гривень 00 копійок, що станом на 30 серпня 2016 року еквівалентно 150000 (сто пятдесят тисяч) доларів США.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2, на користь ОСОБА_4, ІПН НОМЕР_3, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, поточний рахунок № 26200010707662 у ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ЄДРПОУ банка 00039019 один відсоток річних від простроченої суми у розмірі 11888 (одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) гривень 02 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2, на користь ОСОБА_4, ІПН НОМЕР_3, судові витрати, що складаються зі сплаченого ним при зверненні до суду судового збору в розмірі 6890 (шість тисяч вісімсот девяносто) гривень 00 копійок, в рівних долях по 3445 (три тисячі чотириста сорок пять) гривень 00 копійок з кожного.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним абзацу другого пункту 2 договору позики від 17 березня 2010 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, відмовити.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про тлумачення правочину відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу доАпеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

В судовому засіданні 17 лютого 2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено протягом пяти днів.

Суддя Хмельова С.М.