Рішення № 64924560, 23.02.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/3808/16-ц 23.02.2017 23.02.2017 23.02.2017

Провадження №22-ц/784/450/17

Головуючий у першій інстанції-Кокорєв В.В.

Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Лівшенком О.С.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 грудня 2016 року у цивільній справі за позовом

публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

до ОСОБА_2

про стягнення кредитної заборгованості

У С Т А Н О В И Л А:

27 липня 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Провадження за вимогами позивача до ОСОБА_3, як солідарного боржника, закрито у звязку зі смертю відповідача ухвалою суду від 6 грудня 2016 року.

Позивач зазначав, що 28 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 640/3-285, за яким останній отримав 25000 грн. кредитних коштів з кінцевим терміном повернення до 27 грудня 2009 року та сплатою 28 % річних за користування кредитними коштами. Внаслідок неналежного виконання відповідачем кредитних зобовязань станом на 15 квітня 2016 року виникла заборгованість у загальному розмірі 33359,74 грн., в тому числі 13138 грн. за кредитом та 20221, 74 грн. за відсотками.

Посилаючись на порушення відповідачем кредитних зобовязань, банк просив стягнути зі ОСОБА_2 кредитну заборгованість в повному обсязі та 1378 грн. судових витрат.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, посилаючись на те, що господарським судом вимоги позивача , як кредитора в рамках ліквідаційної процедури, за даним кредитним договором визнані погашеними, а крім того, позовні вимоги заявлені поза межами позовної давності.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 грудня 2016 року у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ПАТ «Укрсоцбанк» просив рішення скасувати та задовольнити позов, посилаючись на невірне застосування судом норм цивільного законодавства, в тому числі і правил позовної давності.

В судове засідання апеляційного суду представник ПАТ «Укрсоцбанк» повторно не зявився. Перебування одного з працівників юридичної особи у короткостроковій відпустці, наданій після отримання судової повістки з призначенням справи на 23 лютого 2016 року, не може вважатись поважною причиною повторної неявки в судове засідання. Справа розглянута у відсутності представника позивача.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 28 грудня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 640/3-285 (далі Договір).

Умовами Договору передбачено надання ОСОБА_2 25000 грн. кредитних коштів зі сплатою 28 % річних та умовами повернення рівними частинами - 1042 грн. щомісяця з кінцевим терміном - не пізніше 27 грудня 2009 року (а.с. 6-9).

Відповідно до пункту 2.4 договору сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно не пізніше 28 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховано проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі.

Відповідальність позичальника за невиконання обовязків щодо щомісячного повернення частини кредиту та сплати процентів передбачена пунктами 4.1,4.2 Договору.

Отже, умовами Договору передбачені окремі щомісячні зобовязання позичальника.

Умови Договору діють до виконання сторонами належним чином і у повному обсязі всіх передбачених ним умов (пункт 7.3 Договору).

З листопада 2009 року ОСОБА_2 порушував умови Договору щодо сплати щомісячних платежів (кредиту, відсотків), та по закінченню терміну дії Договору (27 грудня 2009 року) кредитні зобовязання не виконав.

30 серпня 2010 року господаорським судом Миколаївської області порушено справу про банкрутство субєкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (далі СПД ФОП) ОСОБА_2, а 14 вересня 2010 року його визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру(а.с.61).

29 листопада 2010 року з заявою з кредиторськими вимогами до ОСОБА_2 звернулось ПАТ «Укрсоцбанк» (а.с.62-63).

Ухвалою того ж суду від 10 березня 2011 року визнані вимоги ПАТ «Укрсоцбанку» за Договором у розмірі 18071,92 грн. та 1665,55 грн. , в тому числі 13138 грн. за кредитом, 4933,92 грн. за процентами (а.с.64-65).

Ухвалою того ж суду від 18 квітня 2013 року підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_2 припинено, незадоволені вимоги за відсутністю майна боржника, в тому числі і вимоги ПАТ «Укрсоцбанк», визнані погашеними (а.с. 66-67).

Встановивши ці обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що визнання погашеними вимог ПАТ «Укрсоцбанк» за рішенням господарського суду є обставиною, за якої цей позов задоволенню не підлягає.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

До підприємницької діяльності фізичних осіб за статтею 51 ЦК застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно достатті 52 ЦКфізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом ( стаття 53 ЦК).

Особливості банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина передбачені статтями 47-49 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ( далі Закон) в редакції, яка була чинною на момент визнання суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина банкрутом ( статті 90-92 Закону в редакції, чинній на час припинення підприємницької діяльності).

Відповідно до частини 3 статті 92 Закону вимоги кредиторів щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоровю громадян, вимоги щодо стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру, які не були задоволені в порядку виконання постанови господарського суду про визнання фізичної особи підприємця банкрутом або які погашені частково чи не заявлені після визнання фізичної особи - підприємця банкрутом, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про банкрутство фізичної особи підприємця відповідно в повному обсязі або в незадоволеній їх частині в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Отже, однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 4 грудня 2013 року (справа № 6-125цс13).

До того ж Договір укладено банком зі ОСОБА_2 як фізичною особою, а кредитні кошти надані позичальнику на поточні потреби (пункт 1.2 Договору).

Таким чином, визнання господарським судом погашеною вимогу ПАТ «Укрсоцбанку» за Договором станом на 28 жовтня 2010 року не може бути достатньою підставою для відмови у позові, заявленому банком у липні 2016 році до ОСОБА_2, як до фізичної особи.

При вирішенні питання щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК ).

Договір є обовязковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК).

Одним із видів порушення зобовязання є прострочення невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до статті 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК),

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина 1 статті 261 ЦК).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 ЦК).

Оскільки умовами Договору встановлені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу.

Тому початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Отже, за умови неналежного виконання ОСОБА_2 зобовязань за Договором, позовна давність за вимогами про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, сплата яких визначена періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України по справі № 6-116цс13 від 6 листопада 2013 року та при подальшому розгляді інших аналогічних справ.

Таким чином, ТОВ ПАТ «Укрсоцбанк» має право на примусове стягнення через суд лише тих платежів, які нараховані до сплати ОСОБА_2 в межах позовної давності, тобто в межах трьох років, що передували зверненню до суду.

Оскільки позов ПАТ «Укрсоцбанк» предявлено 27 липня 2016 року(а.с.17), то стягненню підлягають ті платежі, які нараховані до сплати після 27 липня 2013 року.

За умовами Договору повернення кредиту мало здійснюватись рівними частками щомісячно (1042 грн.) протягом строку дії договору не пізніше 27 грудня 2009 року.

Отже, вимоги позивача про стягнення 13 138 грн. заборгованості за тілом кредиту заявлені поза межами позовної давності, а тому відповідно до частини 4 статті 267 ЦК задоволенню не підлягають.

За розрахунком, наданим позивачем після 27 липня 2013 року ОСОБА_2 нараховано 11056,35 грн. процентів, проте це нарахування здійснено за період з 15 квітня 2011 року по 31 березня 2014 року.

В межах заявленого позову та позовної давності стягненню підлягають проценти за період з 27 липня 2013 року по 31 березня 2014 року, тобто за 248 днів.

Розмір процентів за цей період, розрахований відповідно до пункту 2.3 Договору складає 2534 грн. (13 138 грн. х 28% : 360дн. х 248 дн.).

Таким чином, в межах позовної давності та відповідно до статті 1048 ЦК стягненню підлягають проценти, нараховані позичальнику за період з 27 липня 2013 року по 31 березня 2014 року (за розрахунком банку) в розмірі 2534,17 грн.

Оскільки суд першої інстанції, відмовляючи у позові, не врахував особливостей підстав припинення зобовязань для фізичних осіб-підприємців, припустився помилки у застосуванні позовної давності до періодичних платежів в межах трьохрічного строку, а в основу судового рішення поклав взаємовиключні підстави (погашення вимог кредитора та сплив позовної давності), рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позову.

При цьому колегія суддів не може погодитись з доводами апелянта про те, що до вимог про повернення кредитних коштів строк позовної давності не застосовується.

Правовідносини сторін кредитного договору регулюються нормами зобовязального права, а вимоги кредитора не відносяться до вимог, на які позовна давність не поширюється (стаття 268 ЦК).

Викладена в апеляційній скарзі правова позиція щодо позовної давності стосовно щомісячних платежів та повернення кредиту в повному обсязі, не відповідає наведеним вище висновкам колегії суддів щодо початку перебігу та спливу позовної давності до вимог про повернення тіла кредиту та нарахованих процентів.

Відповідно до статті 88 ЦПК відповідачем підлягають відшкодуванню судові витрати позивача пропорційно задоволеним вимога у розмірі 219, 82 грн.( 2534,17 : 33359,74 х 2893,8).

Керуючись статтями 309,316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» за договором кредиту № 640/3-285 від 28 грудня 2007 року заборгованість станом на 15 квітня 2016 року за відсотками в розмірі 2 534 грн. 17 коп.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» 219, 82 грн. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: І.В.Лівінський

ОСОБА_4