Ухвала суду № 64924542, 23.02.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/3035/16-ц 23.02.2017 23022017 23.02.2017

Провадження № 22ц/784/489/17 Суддя першої інстанції Висоцька Г.А.

Справа№473/3035/16-ц

Категорія 39 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

23 лютого 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Козаченка В.І., Прокопчук Л.М.,

із секретарем Лептугою С.С.,

за участю позивачки - ОСОБА_2,

її представника - ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_4 ,

його представника - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 грудня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Першої Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за заповітом,-

В С Т А Н О В И Л А:

7 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, де просила визнати недійсними:

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/6 частки земельної ділянки площею 0.56 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Дорошівської сільської ради Миколаївської області, видане ОСОБА_4 10 липня 2015 року державним нотаріусом Першої Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області за № 340;

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/6 частки земельної ділянки площею 0.45 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Дорошівської сільської ради Миколаївської області, видане ОСОБА_4 10 липня 2015 року державним нотаріусом Першої Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області за № 341;

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/6 частки земельної ділянки площею 0.19 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Дорошівської сільської ради Миколаївської області, видане ОСОБА_4 10 липня 2015 року державним нотаріусом Першої Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області за № 342;

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/6 частки земельної ділянки площею 0.39 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Дорошівської сільської ради Миколаївської області, видане ОСОБА_4 10 липня 2015 року державним нотаріусом Першої Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області за № 343.

В обґрунтування позову послалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її мати ОСОБА_6 Після її смерті відкрилася спадщина, до спадкового майна якої увійшли чотири земельні ділянки, надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дорошівської сільської ради.

Спадкоємцями першої черги, крім неї, були чоловік померлої - ОСОБА_7 та син - відповідач у справі. Вона та її батько прийняли спадщину, оскільки постійно проживали із спадкодавцем на час відкриття спадщини. За життя ОСОБА_6 залишила заповіт на користь сина - ОСОБА_4

Відповідач, на її думку, не прийняв спадщину, так як не проживав разом із матір'ю та не подав у визначений строк заяву до нотаріуса про прийняття спадщини. Проте, державним нотаріусом Першої Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області на ім'я ОСОБА_4 були видані оскаржувані свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

З огляду на це, позивачка вважає, що ОСОБА_4 є таким, що не прийняв спадщину, а видані свідоцтва про право на спадщину є незаконними, оскільки видані з порушенням норм Цивільного законодавства та позбавляють її права на спадкування вказаного майна за законом.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивачки просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в п. 27 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати сторін у справі - ОСОБА_6, яка на час смерті проживала та була зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 ( а.с.16).

За свого життя ОСОБА_6 склала заповіт та розпорядилася належним їй майном на користь сина ОСОБА_4 Заповіт посвідчено секретарем Дорошівської сільської ради і зареєстровано в реєстрі заповітів за № 426 ( а.с. 14).

Після її смерті відкрилася спадщина до складу якої увійшли земельні ділянки, надані ОСОБА_6 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з відповідними площами 0.56, 3.45, 0.19 та 0.39 га., розташовані на території Дорошівської сільської ради Вознесенського району, про що ОСОБА_4 зазначив нотаріусу в заяві від 10 липня 2015 року ( а.с. 60).

З дослідженої судом спадкової справи № 259/2007, заведеної після смерті ОСОБА_6, вбачається, що 10 вересня 2007 року нотаріусом були отримані направлені поштою заяви про відмову від прийняття спадщини позивачки у справі - ОСОБА_2 і онуки - ОСОБА_8 та заява про прийняття спадщини від чоловіка померлої - ОСОБА_7, на підставі цих заяв заведено спадкову справу ( а.с. 50-64).

В матеріалах цієї спадкової справи міститься довідка від 8 квітня 2015 року за № 309 видана Дорошівською сільською радою, за даними якої ОСОБА_6 проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1. На час смерті останньої разом з нею, окрім інших спадкоємців, був зареєстрований її син ОСОБА_4 ( а.с. 58).

Ці ж самі дані підтверджені аналогічною довідкою від 30 вересня 2016 року (а.с. 98).

За даними паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_4 в графі місце проживання зазначається - АДРЕСА_1 з 10 квітня 1995 року (а.с. 100).

Листом начальника Вознесенського РВ УДМС України в Миколаївській області від 18 жовтня 2016 року повідомляється, що згідно адресно-довідкової картотеки відповідач значиться зареєстрованим з 10 квітня 1995 року по теперішній час по АДРЕСА_1 (а.с.95).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 12678 ЦК України).

За ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

За положення ч.ч. 1,3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до ст. 69 Закону України «Про нотаріат» ( в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин) нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, крім перевірки факту смерті спадкодавця, перевіряє наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Крім того, перевіряє також коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

За п. 3.21. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 ( з відповідними змінами) (надалі - Порядок) спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем ( п. 3.22 Порядку).

Отже, підтвердження факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається місце реєстрації спадкоємця.

Як встановлено місцем реєстрації відповідача з 10 квітня 1995 року й по теперішній час є будинок АДРЕСА_1, а тому він вважається особою, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (13 квітня 2007 року) та таким, що прийняв спадщину, оскільки протягом встановленого законом строку він не заявив про відмову від неї.

За такого, відмовляючи у позові, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням фактичних обставин справи і вимог ст. 10, 60 ЦПК України, обґрунтовано виходив з того, що при видачі оскаржуваних свідоцтв, нотаріус керувався законодавством, чинним на момент відкриття спадщини та відповідно до ст. 69 Закону України «Про нотаріат» та пунктами 3.21, 3.22 Порядку, після отримання від відповідача необхідних документів для отримання свідоцтв про право на спадщину за заповітом, перевірив склад спадкового майна та місце реєстрації відповідача.

При цьому районний суд дійшов правильного висновку, про те, що посилання заявниці на наявність розбіжностей у довідці про реєстрацію осіб, отриманою у 2007 році, є безпідставними, оскільки на час відкриття спадщини та видачі оскаржуваних свідоцтв вказана довідка була відсутня і відповідних документів нотаріусу не подавалося. Крім того, позивачка на вимогу сторони та суду не надала оригінал такої довідки.

Крім того, зазначена довідка та твердження позивачки щодо постійного місця проживання відповідача за іншою адресою, не спростовують дані адресно-довідкової картотеки, за якими відповідач значиться зареєстрованим з 10 квітня 1995 року по теперішній час по АДРЕСА_1, а також такі ж дані його паспорту.

Відповідно до Порядку реєстрації місця проживання та місяця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом МВС України від 22 листопада 2012 року № 1077 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 року за № 2109/22421 (надалі -Порядок) реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання /перебування здійснюється управліннями, відділами (секторами) Державної міграційної служби України в районах, районах у містах,містах обласного значення ( п.1.3 Порядку).

Реєстраційний облік ведеться у межах обслуговування адміністративно-територіальної одиниці відповідного адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС України або територіального підрозділу ДМС України.

Доводи апеляційної скарги про те, що при оформленні спадкових прав та видачі свідоцтва про право на спадщину враховується факт фактичного проживання особи, а не факт реєстрації її місця проживання, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наведені правові норми, а також Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року з подальшими змінами, який зобов'язує громадян України, а також іноземців чи осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживаються в України протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Наведений Порядок визначає процедуру такої реєстрації.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що районним судом допущено порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, а тому рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 грудня 2016 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Л.М. Царюк

Судді: В.І. Козаченко

Л.М. Прокопчук