Ухвала суду № 63753354, 21.12.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/10704/15-ц

Провадження № 22-ц/779/886/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Горблянського Я.Д., Фединяка В.Д.

секретаря Капущак С.В.

з участю представника Банку ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Прокредитбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості, з апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду від 18 лютого 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року з позовом до суду звернувся представник ПАТ «ПроКредит Банк» та просив достроково стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 заборгованість за договором про надання траншу №1301.43459/FW1301.766 від 14 листопада 2013 року, укладеним на підставі Рамкової угоди №FW 1301.766 від 05 листопада 2013 року в сумі 3 510 602, 79 гривень нараховану з 16 грудня 2013 року по 20 липня 2015 року на користь Банку; стягнути з з ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 260 499, 09 гривень заборгованості за договором про надання траншу №302.44916/FW1301.766 від 26 грудня 2014 року, укладеним на підставі Рамкової угоди №FW 1301.766 від 05 листопада 2013 року нараховану з 26 січня 2015 року по 20 липня 2015 року на користь Банку.

Заявлені вимоги представник позивача обґрунтував тим, що між АТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 було укладено Рамкову угоду №FW1301.766 від 05 листопада 2013 року, відповідно до якої кредитор зобовязався здійснювати кредитування позичальника в межах лімітів умов кредитування в порядку та на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобовязався належно виконувати всі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобовязань, належно виконувати всі інші зобовязання, передбачені угодою та кредитними договорами. 14 листопада 2013 року укладено договір про надання траншу №1301.43459/FW1301.766, згідно якого ОСОБА_3 надано кредит на суму 165 000 доларів США під 9,85 % річних на строк 20 місяців. На забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_3 було укладено договори поруки з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

26 грудня 2014 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір про надання траншу №302.44916/FW1301.766, згідно якого йому було надано кредит на суму 170 000 гривень з процентною ставкою 23% річних на строк 4 місяці. За цим кредитним договором укладено договори поруки із ОСОБА_5, ОСОБА_6

Відповідач ОСОБА_3 порушив умови кредитних договорів, не забезпечив своєчасне погашення кредиту та відсотків, внаслідок чого утворилась заборгованість. Згідно умов договору АТ «ПроКредитБанк» набув право достроково вимагати стягнення заборгованості з позичальника за капіталом по кредиту, відсотками по графіку, відсотками за фактичне користування капіталом та пенею. У звязку з виникненням заборгованості ОСОБА_3 позивач звернувся до поручителів з вимогою про виконання його зобовязань відповідно до умов договору поруки. Зокрема, поручителям було направлено вимоги, що не були виконані і погашення на підставі договорів поруки не відбулося. Договір поруки укладався з кожним із поручителем окремо, тому кожен з поручителів є солідарним боржником виключно разом із позичальником, і такі поручителі не є солідарними боржниками між собою. Тому АТ «ПроКредит Банк» набув права вимагати стягнення заборгованості в повному обсязі з кожного з поручителів як солідарного з позичальником боржника.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 лютого 2016 року позов задоволено.

На дане рішення поручитель ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову ПАТ «ПроКредит Банк» у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за договором про надання траншу від 14 листопада 2013 року пені в сумі 259 955,72 гривень та 7 939, 68 гривень процентів за неправомірне користування кредитом, а також заборгованості за договором про надання траншу від 26 грудня 2014 року пені в сумі 74 859, 27 гривень та процентів за неправомірне користування кредитом в сумі 9 123, 15 гривень.

Апелянт у скарзі зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Судом залишено поза увагою, що кредити за вказаними договорами, отримані ОСОБА_3 як фізичною особою-підприємцем, а тому згідно ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Розрахунок пені за прострочення зобовязання проведено позивачем відповідно до п.п. 10, 2 рамкової угоди №FW1301/766 від 05 листопада 2013 року, згідно якого при порушенні встановлених договором строків погашення грошових зобовязань позичальник сплачує штрафну неустойку в розмірі 0,5% від суми непогашеної заборгованості, але не менше 15 гривень у еквіваленті валюти кредиту за кожен календарний день прострочення. Починаючи з 31 календарного дня прострочення розмір пені збільшується до 1% за умови подання кредитором відповідного повідомлення про таке збільшення. Вказаний п. 10.2 Рамкової угоди розмір неустойки є незаконним, а нарахування пені в сумі 259 955, 72 гривень та 74 859, 27 гривень є необґрунтованим, оскільки не відповідає вимогам ст.ст. 1,3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» від 22 листопада 1996 року, згідно яких платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Також судом присуджено з відповідачів за договорами про надання траншу від 14 листопада 2013 року та від 26 грудня 2014 року проценти за неправомірне користування кредитом, в сумах 7939, 68 гривень та 9123, 15 гривень. Нарахування вказаних сум вважає незаконним. Нормами ст.1056 ЦК України та ЗУ «Про відповідальність на несвоєчасне невиконання грошових зобовязань від 22 листопада 1996 року із змінами і доповненнями нарахування неустойки у вигляді процентів за неправомірне користування кредитом не передбачено.

Крім того, судом порушено вимоги ст. 12 ЦПК України, відхиливши її клопотання про відкладення розгляду справи, справу розглянуто без належного її повідомлення.

ОСОБА_3 у апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, про часткове задоволення позову про стягнення заборгованості за договором про надання траншу №1301.43459/FW1301/766 790 679, 57 гривень боргу по капіталу, 164845, 26 гривень процентів за кредитом, 42856, 97 гривень пені. По другому договору про надання траншу №302.44916/FW/1301/766 - 11599, 46 гривень пені. У задоволенні решти позовних вимог зокрема в частині стягнення кредиту в сумі 3069811,42 №1301.43459/FW1301/766 в сумі 7939,68 та за договором про надання траншу №302.44916/FW/1301/766 в сумі 9123,15 гривень процентів за неправомірне користування кредитом за договором про надання траншу відмовити.

Апелянт у скарзі зазначає, що суд не надав належної правової оцінки доказам у справі, повно і всебічно не зясував всі обставини, які мають значення, обмежився тільки наявними у справі розрахунками позивача заборгованості, які частково не відповідають фактичній заборгованості по кредитних договорах. Судом залишено поза увагою, що кредити за вказаними договорами отримані ним як фізичною особою-підприємцем, а тому згідно з ст. 51 ГК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Розмір пені, передбачений ст. 1 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Водночас позивачем проведено розрахунок пені за прострочення зобовязання згідно п. 10.2 Рамкової угоди №FW1301/766 від 05 листопада 2013 року у розмірі 0,5 % від суми непогашеної заборгованості, що значно перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ. Крім того, п. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано. Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності повязується не стільки зі строком дії договору, скільки з певними фактами, які свідчать про порушення прав особи. Суд стягнув з нього та інших солідарно пеню без врахування строку позовної давності, тобто позивач почав нараховувати пеню за прострочення кредиту з 17 червня 2014 року, що перевищує шестимісячний строк, встановлений п. 6 ст. 232 ГК України. Таким чином, відповідно до розрахунку, проведеного незалежним аудитором ТзОВ АФ «Юрек Аудит», який додається до апеляційної скарги, заборгованість апелянта перед Банком щодо сплати процентів та пені становить по сплаті процентів за договором про надання траншу від 14 листопада 2013 року за період з 15 листопада 2013 року по 20 липня 2015 року 7 487, 90 доларів США, що еквівалентно 164 845, 26 гривень; по сплаті пені за прострочення погашення кредиту за договором про надання траншу від 14 листопада 2013 року - 42 856 гривень; по сплаті процентів за договором про надання траншу від 26 грудня 2014 року за період з 26 грудня 2014 року по 20 липня 2015 року (зі ставкою 23% річних) 6 516, 68 гривень; по сплаті пені за прострочення погашення кредиту за договором про надання траншу від 26 грудня 2014 року з врахуванням строку позовної давності півроку та ст. 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» від 22 листопада 1996 року 11 599 гривень. При обчисленні відсотків та пені за прострочення погашення кредиту початок перебігу строку позовної давності аудитор визначав виходячи з того, що право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожен черговий платіж починається з моменту порушення його погашення. Враховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 15 числа кожного місяця, а процентів кожного 15 числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним періодом, у рахунок якого вносяться кошти, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного з цих зобовязань. Отже, для розрахунку пені аудитор взяв суму платежу відповідного місяця протермінованої до сплати, а не загальну суму заборгованості, яка виникла на конкретну дату. Таким чином, судом незаконно стягнуто з нього та поручителів за договорами про надання траншу від 14 листопада 2013 року та від 26 грудня 2014 року проценти за неправомірне користування кредитом в сумі 7939, 68 гривень та 9123, 15 гривень.

Суд не звернув уваги, що всупереч умовам п. 2.1 Договору про надання траншу від 14 листопада 2013 року, відповідно до якої розмір кредиту становить 165 000 доларів США фактично йому було видано кредит у гривні в сумі 1 353 330, що підтверджується випискою з рахунку з 14 листопада 2013 року по 20 липня 2015 року наданого позивачем. Кошти в сумі 165 000 в доларах США він не отримував, однак, на момент звернення з позовом до суду сплатив 25 557, 71 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованості, який надав позивач і за курсом НБУ становить 562 650, 43 гривень. Таким чином, отримавши кредит в сумі 1353 330 гривень і повернувши Банку 562 650, 43 гривень, розмір його заборгованості по кредиту фактично становить 790 679, 57 гривень.

ОСОБА_6 в апеляційній сказі на рішення суду, просить його скасувати та ухвалити нове в частині стягнення заборгованості за договором про надання траншу№1301.43459/FW1301/766 від 14 листопада 2013 року та за договором про надання траншу №302.44916/FW/1301/766 від 26 грудня 2014 року відмовити.

Апелянт у скарзі зазначає, що рішення ухвалене виключно на доводах позивача, з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному зясуванні всіх фактичних обставин справи та без належного дослідження, перевірки і оцінки наявних в матеріалах справи доказів.

Суд не взяв до уваги розрахунки заборгованості надані позивачем, не звернув уваги, що за договором про надання траншу від 26 грудня 2014 року отримані ОСОБА_3 як фізичною особою-підприємцем згідно ст. 51 ГК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Водночас позивачем проведено розрахунок пені за прострочення зобовязання згідно п.п. 10.2 Рамкової угоди від 05 листопада 2013 року у розмірі 0,5 % від суми непогашеної заборгованості, що значно перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ. Крім того, суд не врахував, що п. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано. Не взяв до уваги суд також те, що за договором поруки від 05 листопада 2013 року вона поручалась за виконання кредитних зобовязань ОСОБА_3, виражених у гривні, а не доларах США. З текстом самої Рамкової угоди на момент укладення договору поруки та з договорами про надання траншу від 14 листопада 2013 року та за договорами про надання траншу від 26 грудня 2014 року її не ознайомили. Додаткових угод до договору поруки з 05 листопада 2013 року ПАТ «Прокредитбанк» в звязку з укладенням вищевказаних кредитних договорів з нею позивач в подальшому не укладав, тобто вона не поручалась за виконання кредитних зобовязань в іноземній валюті, і не надавала згоду на таку зміну основного зобовязання. Надавши позичальнику кредит в доларах США, курс якого є змінною величиною, яка визначається НБУ в сумі 165 000 доларів США, що еквівалентна на дату видачі сумі 1 353 330 гривень, позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути тіло кредиту в сумі 3069811, 42 гривень, внаслідок чого збільшено обсяг її відповідальності на 17 16481, 42 гривень. Вважає, що на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України договір поруки від 05 листопада 2013 року припинився, і стягнення з неї на користь ПАТ «Прокредитбанк» кредитної заборгованості у солідарному порядку є неправильним і незаконним.

ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на рішення суду просить його скасувати та ухвалити нове в частині стягнення заборгованості за договором про надання траншу№1301.43459/FW1301/766 від 14 листопада 2013 року та за договором про надання траншу №302.44916/FW/1301/766 від 26 грудня 2014 року відмовити.

Вважає помилковим висновок суду, що позивачем не пропущено строку, передбаченого ст. 559 ЦК України щодо звернення з позовом до поручителів.

Договір поруки між ним та позивачем укладено 14 листопада 2013 року, в п. 4.1 договору вказано, що порука діє з моменту укладення договору та до припинення строку кредитного договору внаслідок виконання всіх вимог кредитора, тобто в договорі поруки не встановлено конкретний строк його припинення. Відповідно до підпункту 8.2.1 п. 8.1 Рамкової угоди, кредитор вправі вимагати дострокового погашення кредиту у разі прострочення виконання грошових зобовязань тривалістю більш ніж три банківські дні. З позовної заяви вбачається, що прострочення платежу настало 17 червня 2014 року, тобто право на дострокове погашення кредиту настало в позивача з врахуванням п. 8.1 Рамкової угоди 20 червня 2014 року.

Враховуючи дату, коли позивач дізнався про порушення умов рамкової угоди та те, що в договорі поруки від 14 листопада 2013 року не вказано конкретний строк її дії, в даному випадку договір поруки, укладений між ним та позивачем припинився відповідно до ст. 559 ЦК України протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Вислухавши суддю-доповідача, апелянтів та їх представників, які вимоги скарг підтримали, представника позивача, яка вимоги скарги заперечила, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає до часткового задоволення, а апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 відхиленню з наступних підстав.

Задовольняючи позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов обґрунтовано належними правовими підставами, відповідачі не надали суду жодного доказу чи розрахунку на заперечення прохань, доказів і розрахунків позивача.

Відповідно до ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що між АТ «Про ОСОБА_7» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено Рамкову угоду №FW1301.766 від 05 листопада 2013 року, відповідно до умов якої (п. 2.1) кредитор зобовязався здійснювати кредитування позичальника в межах лімітів умов кредитування у порядку та на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобовязався належно виконати всі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобовязань, належно виконувати всі інші зобовязався належно виконати всі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобовязань, а також належно виконувати всі інші зобовязання, передбачені угодою та кредитними договорами.

Пункт 2.2. Рамкової угоди передбачено, що на підставі угоди встановлено ліміт умов кредитування 2 400 000 гривень, ліміт строку кредитування 240 місяців з максимальним розміром процентів 40% річних. Зазначено також, що якщо валюта кредиту відрізняється від валюти ліміту суми кредитування, то еквівалент кредиту визначається за офіційним курсом НБУ гривні до валюти ліміту суми кредитування та валюти кредиту, діючим на дату видачі кредиту

Відповідно до п. 4.4 Рамкової угоди сторонами погоджено, що у випадку прострочення погашення кредиту позичальник сплачує проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі, що дорівнює визначеним відповідними кредитними договорами процентам за користування даним кредитом за кожен календарний день прострочення, які обчислюються за методом «факт/360» від суми залишку кредиту, строк погашення якого настав, з дати виникнення заборгованості до дати повного її погашення.

Тому, колегія суддів вважає, що проценти за неправомірне користування кредитом визначено в межах взятих на себе зобовязань сторін.

Між АТ «Про ОСОБА_7» та ОСОБА_3 укладено договір про надання траншу №1301.43459/FW1301.766 від 14 листопада 2013 року, згідно якого відповідачу було надано кредит в сумі 165 000 доларів США на строк користування 60 місяців, процентна ставка 9,90% виходячи з 360 календарних днів у році.

В забезпечення виконання зобовязання ОСОБА_3 за Рамковою угодою та укладеним на її підставі договором про надання траншу №1301.43459FW1301/766 від 14 листопада 2013 року із АТ «ПроКредитБанк» укладено договора поруки: з ОСОБА_5 № 4624-ДП4 від 05 листопада 2013 року, ОСОБА_6 №195716-ДП2 від 05 листопада 2013 року, ОСОБА_4 №311112-ДП1 від 14 листопада 2013 року.

Також між АТ «Про КредитБанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання траншу №302.44916/FW1301.766 від 26 грудня 2014 року, згідно якого відповідачу було надано кредит в сумі 170 000 гривень, строк користування 4 місяці під 23% річних, виходячи з 360 календарних днів у році.

На забезпечення виконання зобовязань за Рамковою угодою та укладеним на її підставі договором про надання траншу №302.44916FW1301.766 від 26 грудня 2014 року із АТ «ПроКредитБанк» укладено договори поруки з ОСОБА_5, ОСОБА_6

Відповідно до договорів поруки (п. 2.1) на підставі договору поручитель поручається перед кредитором за виконання всіх зобовязань позичальника у їх повному обсязі як солідарний із позичальником боржник. Пунктом 2.2 Договорів поруки передбачено, що розмір зобовязань позичальника визначається відповідно до кредитних договорів. При цьому розмір зобовязань, які виникають з Рамкової угоди і укладених на її підставі кредитних договорів, визначається з врахуванням всіх існуючих та майбутніх кредитів, виданих в межах лімітів умов кредитування, що на момент укладення договору становлять: ліміт суми кредитування, еквівалент 4.800 000 гривень, ліміт строку кредитування : до 05 листопада 2023 року, максимальний розмір процентів 40% річних. Пунктом 2.3 встановлено, що порука у повному обсязі поширюється на зобовязання позичальника з врахуванням всіх кредитних договорів, а також змін та, або доповнень до цих договорів з моменту набрання ними чинності.

Відповідно до Розділу 8 Рамкової угоди сторонами цієї угоди встановлено право кредитора вимагати дострокового погашення кредиту у передбачених випадках та обовязок позичальника дострокового погасити весь залишок кредиту протягом 5 банківських днів з дня відправлення (вручення, якщо кредитор вручив вимогу) позичальнику чи поручителям вимоги, якщо інша сума чи строк дострокового погашення не будуть вказані у такій вимозі. Кредитор вправі у будь-який час прийняти рішення про відкликання вимоги. У такому випадку погашення кредиту здійснюється в порядку, що діяв до предявлення вимоги, якщо інше не буде визначене кредитором. Позичальник погодився, що поручителі вправі провести дострокове погашення грошових зобовязань відповідно до правил дострокового погашення встановлених Угодою та Кредитними договорами. Усі ризики та відповідальність перед Позичальником за наслідки дострокового погашення несуть поручителі.

Пунктом 12.3 Рамкової угоди встановлено, що до усіх вимог, що випливають з угоди та кредитних договорів встановлюється позовна давність у 5 років, включаючи вимоги щодо яких законодавством встановлена спеціальна чи обмежена позовна давність.

Такий ж строк позовної давності визначено між позичальником та кожним з поручителів у п.п. 4.5 договорів поруки.

Відповідно до а.с. 34-42, т.1 кредитор вимогу позичальнику та усім трьом поручителям надіслав письмово, визначив дострокове погашення кредиту у передбачений договором строк, вказав розмір заборгованості, і таку вимогу відповідачі у справі отримали 08 та 09 квітня 2015 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

З позовом про дострокове стягнення кредитної заборгованості ПАТ «Про ОСОБА_7» звернувся до суду 27 липня 2015 року, тому встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк для предявлення вимог до поручителів кредитором не порушений.

Позичальник та кредитор за умовами Рамкової угоди погодились, що у випадку, якщо валюта кредиту відрізняється від валюти ліміту суми кредитування, то еквівалент кредиту визначається за офіційним курсом НБУ гривні до валюти ліміту суми кредитування та валюти кредиту, діючим на дату видачі кредиту. З такими умовами кредитування погодились усі поручителі, визначивши, ліміт суми кредитування, тому не можуть бути задоволенні вимоги ОСОБА_6 про припинення поруки у звязку із збільшенням її відповідальності передбаченої договором, оскільки позичальник за договором про надання траншу від 14 листопада 2013 року отримав кредитні кошти не у національній валюті, а у розмірі 165 000 доларів США.

У пункті 2.3. договору поруки поручителі і кредитор визначили, що порука у повному обсязі поширюється на зобовязання позичальника із врахуванням усіх кредитних договорів з моменту набрання ними чинності.

Апелянт ОСОБА_3 особисто зазначив у скарзі, що кредит в сумі 165 000 доларів США був еквівалентним на дату видачі сумі 1 353 330 гривень, тому відсутні підстави вважати, що при видачі позичальнику кредиту у валюті збільшена за умовами договору поруки відповідальність поручителя.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення чергової частини позикодавець має право вимагати достроково вимагати частини позики що залишилася та сплати процентів.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною першою статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянтів, що нарахування штрафних санкцій за невиконання кредитних зобовязань позичальника повинні визначатись відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» у межах строків та ставок визначених цим Законом.

Сторони Рамкової угоди, договорів про надання траншів та договорів поруки домовились про встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків, вільно визначили усі умови договору, що відповідає вимогам ст.ст. 626-628 ЦК України. Тому відсутні підстави для застосування до правовідносин сторін Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що звернувшись до суду з даним позовом про дострокове погашення кредитної заборгованості, ПАТ «ПроКредитБанк» 27 липня 2015 року після надіслання вимоги про дострокове погашення кредиту дотримався встановлених ст. 559 ЦК України строків звернення до поручителів, у межах умов договорів поруки, укладених між сторонами, визначив розмірів заборгованості та її складові частини відповідно до Рамкової угоди, договорів про надання траншу та договорів поруки з кожним із поручителів, тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення кредитної заборгованості з усіх поручителів, які несуть солідарну з боржником відповідальність є обґрунтованим, і апеляційні скарги у цій частині не підлягають до задоволення.

Однак, у даній справі вирішуючи питання про стягнення кредитної заборгованості з позичальника ОСОБА_3 суд першої інстанції не врахував, що усі договори укладені з позичальником як фізичною особою-підприємцем і позов предявлено як до такої особи.

При вирішенні спорі відносно позичальника як фізичної особи-підприємця, суд першої інстанції не врахував, що частинами першою і другою статті 15 ЦПК України визначено, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) господарському суду підвідомчі справи між юридичними особами та суб»єктами підприємницької діяльності у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконання господарських договорів.

Згідно зі статтею 16 ЦПК України не допускається обєднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Розгляд справ між юридичними особами та субєктами підприємницької діяльності віднесено до компетенції господарського суду.

Тому колегія суддів вважає, що зазначена справа в частині позовних вимог не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статями 205 і 207 цього Кодексу.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України).

Оскільки суд першої інстанції розглянув справу не у порядку, визначеному цивільним процесуальним законодавством, тому ухвалене судове рішення в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Прокредитбанк» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості підлягають скасуванню із закриттям провадження в цій частині.

Керуючись ст. ст. 205, 218, 307, 310, 313-315 ЦПК України колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 18 лютого 2016 року в частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 заборгованість за договором про надання траншу від 14 листопада 2013 року на суму 3 510 602, 79 гривень та за договором від 26 грудня 2014 року на суму 260 499, 09 гривень скасувати.

Провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Прокредитбанк» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання траншу від 14 листопада 2013 року на суму 3 510 602, 79 гривень та за договором від 26 грудня 2014 року на суму 260 499, 09 гривень закрити.

Апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відхилити.

В решті рішення суду першої інстанції про стягнення кредитної заборгованості з поручителів залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Р.Й. Матківський

Судді Я.Д. Горблянський

ОСОБА_8