Постанова № 62847378, 17.11.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2016 року Справа № 904/8314/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів: Дмитренко Г.К., Антоніка С.Г.

при секретарі: Логвиненко І.Г.

Представники сторін:

позивача ОСОБА_1, дов. № 252 від 06.06.2016р.;

відповідача не з`явився; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», м.Київ на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2016 року по справі № 904/8314/15

за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проско Ресурси», м.Дніпро

про стягнення 8 016 542,82 доларів США та 207 400,00 грн. (про відстрочення виконання рішення)

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2016 року у справі № 904/8314/15 (суддя Бондарєв Е.М.) за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проско Ресурси», м.Дніпро про стягнення 8 016 542,82 доларів США та 207 400,00 грн. було частково задоволено заяву відповідача про відстрочення виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2016р. по цій справі; відстрочено виконання рішення суду від 22.09.2016р. у справі № 904/8314/15 до 13.10.2017р. (а.с.201-202, т.2).

Ухвала господарського суду Дніпропетровської області мотивована неможливістю виконання рішення суду в даний час в зв`язку з важким фінансовим становищем підприємства-відповідача, наявністю загрози банкрутства підприємства; в частині відмови в задоволенні заяви щодо розстрочення виконання рішення не доведенням відповідачем необхідності здійснення розстрочення боргу на 24 місяці; в якості норм процесуального права господарський суд послався на ст.121 ГПК України.

Не погодившись з вищезазначеною ухвалою місцевого господарського суду, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся позивач по справі Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», м.Київ, посилається на порушення господарським судом норм процесуального права, на неповне з`ясування господарським судом обставин справи, зазначає, що:

- господарський суд, прийняттям оскаржуваного процесуального акту, порушив права позивача на власність, закріплені у Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, оскільки відстрочення виконання рішення є подовженням його невиконання, що порушує баланс інтересів сторін та знижує авторитет судового рішення;

- господарський суд неправильно застосував ст.121 ГПК України, оскільки відстрочення, розстрочення виконання рішення можливе лише у виняткових випадках за наявності конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його виконання неможливим та відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України повинні доводитись заявником; всупереч зазначеним вимогам законодавства, на думку позивача, відповідачем такі обставини не доведені, а посилання відповідача на важке матеріальне становище підприємства не є тими виключними обставинами для надання відстрочення виконання рішення, оскільки наявність або відсутність тяжкого фінансового становища прямо залежить від власної діяльності суб`єкта господарювання (відповідача); при цьому, як зазначає скаржник, у відповідача існує значна кредиторська заборгованість не тільки перед позивачем, а й перед іншими особами, що свідчить про ймовірність невиконання рішення суду по цій справі; також позивач звертає увагу суду, що за період часу з моменту винесення рішення (22.09.2016р.), подання заяви про відстрочення (28.09.2016р.) та до теперішнього часу рішення відповідачем ніяким чином не виконанувалось, що є порушенням ст.115 ГПК України, відповідач не вжив жодних заходів щодо добровільного виконання рішення суду та не сплатив жодної копійки боргу, хоча б частково, що дає підстави позивачу вважати відповідача таким, що зловживає своїми процесуальними правами, умисно ухиляється від виконання рішення суду, що в подальшому може призвести до його невиконання в зв`язку з відчуженням активів підприємства внаслідок відстрочення виконання рішення суду на рік до 13.10.2017р.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.11.2016р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до розгляду колегією суддів у складі: ОСОБА_2 (головуючий, доповідач), ОСОБА_3, ОСОБА_4 та призначено до розгляду на 17.11.2016р. (а.с.207, т.2).

Розпорядженням керівника апарату суду від 16.11.2016 року № 1572/16 призначено повторний автоматизований розподіл справи в звязку з відпусткою судді Джихур О.В.

Для розгляду справи, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 1611.2016р., обрано колегію суддів у складі: ОСОБА_2 (головуючий, доповідач), ОСОБА_4, ОСОБА_5

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 17.11.2016р. справу прийнято до провадження вищезазначеною колегією суддів (а.с.223, т.2).

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, правом, передбаченим ст.96 ГПК України, не скористався. При цьому, 15.11.2016р. надіслав до Дніпропетровського апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з неможливістю явки єдиного, як зазначено, повноважного представника, оскільки останній буде зайнятий в іншому судовому засіданні, призначеному на цей же день; на обґрунтування зазначених обставин відповідачем надано ніяким чином не засвідчену ксерокопію повістки районного суду. Представник скаржника проти задоволення клопотання заперечує, посилається на те, що це є фактично зловживанням відповідачем своїми процесуальними правами.

Також враховуючи клопотання про відкладення розгляду справи, відповідачем одночасно заявлено клопотання про продовження розгляду справи на 15 днів згідно зі ст.69 ГПК України.

Клопотання про відкладення розгляду справи, на думку колегії суддів, не підлягає задоволенню, оскільки: по-перше, зазначені обидва клопотання свідчать про належне повідомлення відповідача про час та місце судового засідання; по-друге, відповідач не був позбавлений права надати відзив на апеляційну скаргу з викладеними у ньому доводами та запереченнями, а також доказами за допомогою поштового зв`язку; крім того, відповідач не був позбавлений права звернутись до інших фахівців в галузі права для надання кваліфікованої правової допомоги або уповноважити іншого представника підприємства для участі в судовому засіданні, оскільки підприємство відповідача має певну штатну чисельність працівників, та як зазначає відповідач в своїй заяві про відстрочення виконання рішення підприємство відповідача є працюючим; по-третє, поняття доказів, регламентоване ст.ст.32, 36 ГПК України, отже, надана відповідачем ніяким чином не засвідчена ксерокопії судової повістки не є належним доказом відповідно до норм процесуального законодавства; отже, докази причин поважності неможливості явки представника в судове засідання відсутні.

Отже, в зв`язку з відмовою в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню і клопотання відповідача про продовження строку розгляду апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали господарського суду Дніпропетровської області, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу слід скасувати на підставі п.4 ч.1 ст.104 ГПК України, з урахуванням повноважень суду апеляційної інстанції, передбачених ст.103 ГПК України, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.09.2016р. рішенням господарського суду Дніпропетровської області (суддя Бондарєв Е.М.) позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проско Ресурси», м.Дніпро про стягнення 8 016 542,82 доларів США та 207 400 грн. були задоволені частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 6 376 996,67 доларів США заборгованості за кредитом, що станом на 03.09.2015р. еквівалентно 140 221 637,11 грн., строкову заборгованість по сплаті відсотків за період з 25.03.2014р. по 24.05.2015р. та з 25.07.2015р. по 02.09.2015р. в сумі 812 984,20 доларів США, що еквівалентно станом на 03.09.2015р. 17 876 436,41 грн., прострочену заборгованість сплаті відсотків в сумі 82 756,14 доларів США, що еквівалентно станом на 03.09.2015р. 1 819 696,96 грн., пеню за несвоєчасну сплату відсотків за період з 07.07.2015р. по 03.09.2015р. в сумі 6 912,26 доларів США, що еквівалентно станом на 03.09.2015р. 151 991,36 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту за період з 22.04.2015р. по 26.06.2015р. в сумі 701 469,63 доларів США, що еквівалентно станом на 03.09.2015р. 15 424 380,00 грн., 3 % річних за прострочення повернення кредиту з 22.04.2015р. по 26.06.2015р. в сумі 35 073,48 доларів США, що еквівалентно станом на 03.09.2015р. 771 218,97 грн., 3% річних за прострочення сплати процентів за період з 07.07.2015р. по 03.09.2015р. в сумі 350,44 доларів США, що еквівалентно станом на 03.09.2015р. 7 705,71 грн. та 182 485,29 грн. судового збору; в решті позовних вимог - відмовлено; відмовлено в задоволенні зави позивача про вжиття заходів по забезпеченню позову (а.с.54-57, т.2).

Рішення господарського суду не було оскаржено жодною із сторін, отже, рішення господарського суду від 22.09.2016р. по цій справі набуло законної сили та підлягає обов`язковому виконанню (ст.115 ГПК України).

04.10.2016р. на виконання вищезазначеного рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2016р. було видано наказ (а.с.70, т.2), який 04.10.2016р. отримано стягувачем.

28.09.2016р. до господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява відповідача № 28/09-16/юр про відстрочення виконання рішення у цій справі на 24 місяці до 22.09.2018р. (а.с.63-65, т.2). Заяву обґрунтовано тим, що відповідач знаходиться у вкрай важкому фінансовому становищі, оскільки велика кількість контрагентів відповідача перебувають у процесі значної стагнації, через що на підприємстві низький рівень проведення розрахунків за спожиту продукцію та брак наступних замовлень; наслідком зазначених обставин стала відсутність коштів на рахунках підприємства, що підтверджується довідками банківських установ, також у підприємства відсутнє майно, що підтверджується фінансовою звітністю підприємства за 2015-2016 роки (а.с.72-99, т.2). Отже, в зв`язку з цим, подальше виконання рішення у цій справі ускладнюється та наявна загроза банкрутства підприємства; при цьому відповідач зазначив, що в подальшому має можливість погасити заборгованість, оскільки у підприємства укладені договори з контрагентами на значні суми грошових коштів. В якості додатків до заяви відповідачем надано 5 довідок із банківських установ про залишки на рахунках відповідача, ксерокопію постанови про арешт коштів відповідача від 22.02.2016р. на виконання наказу по справі № 755/14465/15-ц від 04.11.2015р. (яка ніяким чином не засвідчена), звіт про фінансовий стан за 2015-2016 роки, оборотно-сальдові відомості, договір поставки від 12.04.2015р. № 24/15, контракти № 133 від 30.05.2016р., № 12/1 від 07.09.2016р. (а.с.72-99, 100-103, 112-119, т.2) з російськими та білоруськими контрагентами.

Ухвалою господарського суду від 12.10.2016р. зазначену заяву відповідача було задоволено частково, з відстроченням виконання рішення господарського суду від 22.09.2016р. до 13.10.2017р. (а.с.201-202, т.2). Зазначений процесуальний документ і є предметом апеляційного оскарження.

Частиною 1 ст.121 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Пунктом 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» встановлено, що господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

У підпунктах 7.1.1, 7.1.2 п.7.1 вищезазначеної Постанови Пленуму визначено, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом; розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі; строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом; при цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Пунктом 7.2 цієї Постанови Пленуму ВГСУ визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Водночас, Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази щодо наявності таких обставин в порядку ст. 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.2003р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК і ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Вирішуючи питання про застосування відстрочки або розстрочки виконання рішення суду, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан тощо. Тобто, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але також необхідно враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

В зв'язку з тим, що відстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.

Питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи позивача, так і заперечення відповідача, а також дотримуватися розумно встановленого строку відстрочки.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Ці дані, зокрема, встановлюються на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вивчивши матеріали справи, апеляційний господарський суд не погоджується з висновком господарського суду щодо частково задоволення заяви відповідача, враховуючи наступне.

По-перше, відповідачем надано 5 довідок установ банку, якими підтверджується відсутність грошових коштів на рахунках підприємства, а також надано незасвідчену ксерокопію постанови про арешт коштів відповідача по виконанню судового рішення на суму наказу 28 млн. грн. на користь ПАТ "Креді Агріколь банк". Проте, ТОВ «Проско Ресурси» жодним доказом не підтверджено, що зазначені рахунки і є всі рахунки підприємства, довідка фіскальної служби про перелік відкритих та зареєстрованих за підприємством відповідача рахунків відсутня. Отже, неможливо зробити висновок, що відповідачем надано належні та достатні докази відсутності грошових коштів у підприємства взагалі.

По-друге, аналізуючи умови укладених відповідачем контрактів та договорів з контрагентами, колегія суддів зазначає, що:

- за договором поставки № 24/15 від 12.04.2015р., укладеним між відповідачем та ТОВ «Мінеральні ресурси», м.Москва, РФ, зі строком поставки продукції до 31.12.2015р., строк оплати настав, але сторонами укладений меморандум про погашення заборгованості до червня 2017 року включено в сумі 528 000 доларів США, які еквівалентні 13 770 240,00 грн. (а.с.100-103, т.2);

- за контрактом № 133 від 30.05.2016р., укладеним між відповідачем та Республіканським виробничим унітарним підприємством «Завод газетного паперу», м.Шклов Могилівської області, РБ, зі строком поставки продукції до 31.08.2016р., строк оплати настав, але між сторонами укладений меморандум про погашення заборгованості до 31.05.2017р. (включно) в сумі 1 410 000 доларів США (а.с.112-115, т.2);

- за контрактом № 12/1 від 07.09.2016р., укладеним між відповідачем та АТ «Кнауф Петроборд», м.Комунар Гатчинського району Ленінградської області, РФ, зі строком поставки продукції до 31.01.2017р., отже, строк поставки якої ще не настав та строк передоплати (50%) та оплати якої (50%) ще також не настав, відповідачу має бути сплачено 660 000 доларів США (а.с.116-119, т.2); тобто, докази виконання зобов"язань щодо поставки відповідачем не надано, як не надано, відсутні, докази, що останній має право отримати певні грошові суми за цим контрактом.

Отже, загальна сума за зазначеними контрактами складає 2 598 000 долари США, що значно менше, ніж боржник має сплатити за судовим рішенням позивачеві (8 016 542,82 долари США), що дає обгрунтовані підстави сумніву в можливості виконання рішення суду від 22.09.2016р. в подальшому; крім того, прострочення в оплаті заборгованості банку, поверненню кредитних коштів за кредитним договором, договором поруки триває вже значний час; до того ж, зазначені контрагенти, з якими у відповідача існують договірні відносини за двома договорами є суб`єктами господарювання, розташованими на території РФ, отже, зазначені обставини не довзовляють зробити достеменний та безперечний висновок про можливість отримання відповідачем зазначених грошових сум.

Крім цього, у відповідності до ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 44 Господарського кодексу України чітко регламентовано, що підприємництво здійснюється, зокрема, на принципах вільного вибору видів підприємницької діяльності, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Оскільки відповідачем не надано доказів відсутності грошових коштів у підприємства взагалі, також заявником не надано доказів в обґрунтування того, що після строку, на який надано відстрочення рішення, він зможе сплатити позивачу наявну у цій справі заборгованість в повному обсязі, при цьому, колегія суддів бере до уваги той факт, що боржником не здійснено жодних дій до теперішнього часу для зменшення суми заборгованості, враховуючи інтереси обох сторін у справі та наявність інфляційних процесів в державі (оскільки відповідач виступив поручителем за кредитом, наданим у доларах США, порівняно з яким гривня постійно знецінюється), враховуючи вимоги законодавства про обов`язкове виконання рішення суду, то в задоволенні заяви відповідача слід відмовити.

Одночасно, колегія суддів звертає увагу сторін на те, що згідно з нормами чинного Господарського процесуального кодексу України відповідач не обмеженій кількістю звернень до господарського суду з заявами в порядку ст.121 ГПК України щодо відстрочки, розстрочки виконання рішення з належним їх обґрунтуванням належними доказами.

За цих обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу господарського суду скасувати.

Керуючись ч. 3-5 ст.49, ст.ст.99, 101, 103-106 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», м.Київ задовольнити.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2016 року у справі № 904/8314/15 - скасувати.

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Проско Ресурси», м.Дніпро № 28/09-16/юр від 28.09.2016р. про відстрочення виконання рішення від 22.09.2016р. по цій справі відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проско Ресурси», м.Дніпро на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», м.Київ 1378 грн. судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги.

Видачу відповідного наказу згідно зі ст.ст.116-117 ГПК України доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Справу повернути до господарського суду Дніпропетровської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21.11.2016р.

Головуючий суддя О.М. Виноградник

Суддя Г.К. Дмитренко

СуддяС.Г. Антонік