Ухвала суду № 62668606, 14.11.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/524/16-ц 14.11.2016 14.11.2016 14.11.2016

Провадження №22-ц/784/2363/16

Справа № 489/524/16-ц

Провадження № 22-ц/784/2363/16 Головуючий в першій інстанції Тихонова Н.С.

Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції Самчишина Н.В.

Ухвала

Іменем України

14 листопада 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,

без участі осіб, які беруть участь у справі, належно повідомлених про час і місце судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк»

на заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2016 року ухвалене за позовом Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі ПАТ «Ідея Банк») до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет застави,

встановила:

В грудні 2015 року ПАТ «Ідея Банк» звернулося до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, який обґрунтовувало наступним.

03 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Плюс Банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 827.70039, за умовами якого останньому надано кредит у сумі 23 385, 00 дол. США терміном до 03 липня 2015 року на придбання транспортного засобу - автомобіля Hyundai Accent 1.4 (легковий седан - В), 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором укладено договір поруки від 11 лютого 2015 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_4 і договір застави вищезазначеного транспортного засобу від 03 липня 2008 року між ВАТ «Плюс Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ідея Банк», та ОСОБА_3

Позивач вказував, що виконав свої зобов'язання, надавши позичальнику кредитні кошти в повному обсязі, проте відповідач не належним чином виконував умови договору, й станом на 27 січня 2016 року загальна заборгованість відповідача за кредитним договором становить 50 106, 11 дол. США, з яких: 23 008, 56 дол. США - прострочений борг, 27 096 грн. 04 коп. - прострочені проценти; 1, 51 дол. США - строкові проценти.

Посилаючись на порушення позичальником умов кредитного договору, ПАТ «Ідея Банк» просило суд:

- вилучити у ОСОБА_3, який є предметом застави, вищезазначений автомобіль на період до його реалізації;

- в рахунок погашення заборгованості у розмірі 50 106, 11 дол. США звернути стягнення на предмет застави, автомобіль Hyundai Accent 1.4 (легковий седан - В), 2008 року випуску, шляхом продажу вказаного автомобіля будь-якій третій особі покупцю від імені власника за ціною не нижче ринкової, визначеної незалежним суб'єктом оціночної діяльності, для чого надати ПАТ «Ідея Банк» усі права та повноваження на відчуженням транспортного засобу, в тому числі, але не виключно: проводити всі не обхідні дії в органах ДАІ МВС України та всіх інших державних та не державних органах/установах (отримувати дублікати документів на транспортний засіб, отримувати/виготовляти ключі/їх дублікати, отримувати відомості про транспортний засіб / особу-власника, які пов'язані з продажем автомобіля тощо);

-2-

- стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 50 грн. та судовий збір в сумі 18 676 грн. 27 коп.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2016 року позов ПАТ «Ідея Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет застави задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 827.70039 від 03 липня 2008 року, укладеним між ВАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_3, в розмірі 50 106, 11 дол. США, з яких: прострочений борг - 23 008, 56 дол. США, прострочені проценти - 27 096, 04 дол. США, відповідно до договору застави від 03 липня 2008 року, звернуто стягнення на автомобіль марки Hyundai Accent 1.4 (легковий седан - В), 2008 року випуску, колір синій, номер кузова НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом продажу ПАТ «Ідея Банк» третій особі - покупцю від імені власника, для чого надано ПАТ «Ідея Банк» усі права та повноваження на відчуження транспортного засобу, в тому числі, але не виключно: проводити всі необхідні дії в органах ДАІ МВС України та всіх інших державних та недержавних органах/установах (отримувати дублікати документів на транспортний засіб, отримувати/виготовляти ключі/їх дублікати, отримувати відомості про транспортний засіб/особу власника, які пов'язані з продажем автомобіля).

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача судовий збір в розмірі 18 676 грн. 27 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про вилучення транспортного засобу, представник ПАТ «Ідея Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду в цій частині змінити та ухвалити нове рішення, яким вилучити у ОСОБА_3 чи інших осіб спірний транспортний засіб та передати такий в управління позивачу, в іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Представник позивача зазначав, що вимога про вилучення транспортного засобу у відповідності до вимог ст.16 ЦК України є способом захисту прав банку, для подальшого продажу предмета застави в рахунок погашення кредитних зобов'язань.

На його думку, не зазначення судом в резолютивній частині рішення заходів примусового виконання, а саме вилучення предмета застави у заставодавця та передачі його позивачу на період до його реалізації, унеможливить виконання органами ДВС судового рішення.

Отже, з огляду на доводи апеляційної скарги рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у вилученні транспортного засобу, а в інших частинах не оскаржується. Тому, виходячи з вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, рішення суду перевіряється лише в оскаржуваній частині.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 03 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Плюс Банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 827.70039, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 23 385, 00 дол. США терміном до 03 липня 2015 року для придбання транспортного засобу Hyundai Accent 1.4 (легковий седан - В), 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, з кінцевим терміном повернення до 03 липня 2015 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом (а.с.9, 25-27, 33-35).

-3-

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором укладено договір поруки від 11 лютого 2015 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_4 і договір застави вищезазначеного транспортного засобу від 03 липня 2008 року між ВАТ «Плюс Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ідея Банк», та ОСОБА_3 (а.с. 16, 28-32)

В зв'язку з тим, що позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, то станом на 27 січня 2016 року загальна заборгованість ОСОБА_3 за кредитом складала 50 106, 11 дол. США (а.с.8,22).

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Як встановлено ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Порядок реалізації предмета застави регламентований ЦК України та Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року № 1255-IV.

Згідно ч. 1 ст. 24 Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Частинами 2 та 3 статті 25 цього Закону встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; 2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; 6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження. Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час ухвалення оскаржуваного рішення, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Як встановлено ч. 1 ст. 52 та ч. 1 ст. 54 цього Закону, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

-4-

Згідно п. 5 ч. 3 ст. 11 вищезазначеного Закону державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

За змістом цих норм закону, звернення стягнення на предмет застави є самостійним способом виконання рішення, а його вилучення у боржника, передача на зберігання (в управління) та реалізація в процесі примусового виконання рішення відноситься до компетенції державного виконавця, який діє в межах своїх повноважень, що визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Виходячи з вищевикладеного, доводи апеляційної скарги про те, що стягувач фактично позбавлений реальної можливості примусового виконання рішення, оскільки суд не встановив способу передачі предмети застави банку для подальшої реалізації, не ґрунтується на нормах законів, що регулюють питання звернення стягнення на предмет застави та примусового виконання рішення суду.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази і їх не надано суду апеляційної інстанції, що давало б підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ПАТ «Ідея Банк» відхилити, а заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу її проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: П.П. Лисенко

Т.В. Серебрякова