Ухвала суду № 62307563, 20.10.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/5178/15-ц Головуючий у І інстанції Войнаренко Л. Ф.Провадження № 22-ц/780/4069/16 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л. А.Категорія 26 20.10.2016

УХВАЛА

Іменем України

20 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Журби С.О., Матвієнко Ю.О.,

при секретарі: Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 травня 2016 року у справі за позовом ПАТ «Ідея Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави, -

встановила:

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 26 травня 2016 року позов ПАТ КБ «Ідея Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідачка подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що відповідно між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2, 11 квітня 2013 року укладено кредитний договір №910.21666, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 71 862, 70 грн. на купівлю транспортного засобу ЗАЗ VIDA, 2012 року випуску, який належить відповідачу на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Строк користування кредитними коштами за Кредитним договором до 11 квітня 2020 року. Кредитні кошти Банком надані відповідачу в користування зі сплатою відсоткової ставки у розмірі 0% та сплатою всіх інших обов'язкових платежів по договору.

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 24 квітня 2013 року Банк та відповідач уклали договір застави транспортного засобу, згідно з умовами якого відповідач передав у заставу вказаний транспортний засіб, придбаний за кредитні кошти.

На підставі ст. 203 ЦК України Волевиявлення учасника права чину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, в даному випадку сторони бажали укласти правочин і що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає з суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк чи інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.572 ЦК України кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.ст.19,20 ЗУ «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих про строчкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Відповідно до ст.590 ЦК України - звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду.

Як встановлено п.3 ч.1 ст.32 ЗУ «Про виконавче провадження» одним із заходів примусового виконання рішень є вилучення в боржника і передача стягувану певних предметів, зазначених у рішенні.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що в порушення вищезазначених вимог закону та умов договору, відповідач допустив порушення взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, отже вимоги позивача про вилучення предмету застави та звернення стягнення на предмет застави є обґрунтованими та доведеними, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості розрахунку позовних вимог, необґрунтованості позовних вимог в частині нарахування підвищеної відсоткової ставки, а також щодо порушення позивачем порядку звернення стягнення на предмет застав та ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є безпідставними та не містять жодних доказів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції судового рішення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315, ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 травня 2016 року залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: