Ухвала суду № 62240456, 26.10.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 348/205/16-ц

Провадження № 22-ц/779/2089/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Безбородько В. А.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Горблянського Я.Д.

суддів: Соколовського В.М., Фединяка В.Д.

секретаря Капущак С.В.

з участю: представника апелянта ОСОБА_2 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу, - за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Надвірнянського районного суду від 05 вересня 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

В лютому 2016 року представник ТОВ «Український лізинговий фонд» звернувся в суд з даним позовом, обґрунтувавши тим, що 05.03.2015 року між ТОВ «Український лізинговий фонд» та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу № 3575-01/03/15-Н від 05.03.2015 року до Генерального договору фінансового лізингу № 3575 від 05.03.2015 року, згідно якого позивач придбав предмет лізингу, а саме TOYOTA Camry, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та передав його у користування відповідачу на підставі акту приймання-передачі від 12.03.2015 року. З травня 2015 року відповідач припинила виконувати зобовязання по оплаті згідно договору фінансового лізингу в повному обсязі. Позивач скористався своїм правом на вилучення (повернення) предмету лізингу в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. 18.11.2015 року позивачу вдалося виявити та вилучити предмет лізингу, про що складено акт вилучення, та відповідно з цієї дати договір лізингу є розірваним. Відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів згідно договору, в зв'язку з чим утворилася загальна заборгованість у розмірі 217 264,07 грн., з яких заборгованість зі сплати лізингових платежів у розмірі 150 508,96 грн., пеня в розмірі 34346,85 грн., 3% річних 2110,62 грн., інфляційне збільшення 4221,29 грн., штраф 22576,35 грн., витрати на вчинення виконавчого напису нотаріуса 3500 грн., яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 05.09.2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Український лізинговий фонд» заборгованість за договором фінансового лізингу № 3575-01/03/15-Н від 05.03.2015 року до Генерального договору фінансового лізингу № 3575 від 05.03.2015 року у розмірі 217264,07 грн., а саме: заборгованість зі сплати лізингових платежів у розмірі 150508,96 грн., пеня в розмірі 34346,85 грн., 3% річних у розмірі 2110,62 грн., інфляційне збільшення у розмірі 4221,29 грн., штраф в розмірі 22576,35 грн., витрати на вчинення виконавчого напису нотаріуса у розмірі 3500 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, вважаючи його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, постановленим при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи, представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Вказує, що у договорі фінансового лізингу не передбачено строку дії, а отже він є неукладеним. Надані позивачем таблиці розрахунків заборгованості за фінансовим лізинговим відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум. Розрахунок в матеріалах справи не відповідає ознакам належності доказів встановлених законом. Документи, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно нормам ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. ОСОБА_2, позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно часткового погашення кредиту, тому немає підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, пені зазначені в розрахунку та довідці є правильними. Тому апелянт просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судове засідання не прибув повторно, хоча належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги із-за перебування представника у відпустці жодним документом не підтверджені, інших доказів та доводів ніж ті, що знаходяться в матеріалах справи та зазначені у апеляційній скарзі, апеляційному суду сторонами не надано. Тому апеляційну скаргу слід розглянути у його відсутності.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення та доводи представника ОСОБА_2- ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства оскаржуване рішення відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив умови договору фінансового лізингу та не сплатив позивачу передбачені лізингові платежі, в зв'язку з чим утворилася заборгованість, яку слід стягнути.

Судом встановлено, що 05.03.2015 року між ТзОВ «Український лізинговий фонд» та ОСОБА_2 був укладений договір фінансового лізингу № 3575-01/03/15-Н від 05.03.2015 року до Генерального договору фінансового лізингу № 3575 від 05.03.2015 року, згідно якого позивач придбав предмет лізингу, а саме TOYOTA Camry, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та передав його у користування відповідачу на підставі акту приймання-передачі від 12.03.2015 року. Відповідно до умов договору лізингоодержувач - зобовязувався щомісячно виплачувати лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку внесення лізингових платежів.

ОСОБА_2, з травня 2015 року ОСОБА_2 припинила виконувати зобовязання по оплаті згідно договору.

Пунктом 11.2.1. Генерального договору фінансового лізингу передбачено, що лізингодавець має право достроково, в односторонньому порядку відмовитись (розірвати) від договору та вилучити предмет лізингу у випадку, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та/або інший платіж, передбачений договором, та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу.

В добровільному порядку відповідач на вимогу ТОВ «Український лізинговий фонд» автомобіль не повернув.

Виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 01.07.2015 року зареєстрованого в реєстрі за № 1229, здійсненого на підставі п. 11.4. Генерального Договору та п. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», предмет лізингу повернуто шляхом вилучення у ОСОБА_2 на користь ТОВ «Український лізинговий фонд».

08.09.2015 року заступником начальника ВДВС Надвірнянського РУЮ відкрито виконавче провадження з виконання даного виконавчого напису.

Фактично автомобіль вилучений у ОСОБА_2 18.11.2015 року, про що складено акт, і відповідно до п. 11.6. Генерального договору фінансового лізингу з цієї дати договір фінансового лізингу є розірваним.

Статтею 2 ЗУ «Про фінансовий лізинг» передбачено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має прав вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Право лізингодавця відмовитися від договору лізингу передбачено частиною 2 статті, а наслідки розірвання - визначено статтею 10 цього Закону, зокрема пунктами 5 і 6, якими передбачено право лізингодавця стягнути з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону або договору.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання: 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до п. 11.8. Генерального договору, вилучення предмету лізингу та відмова (розірвання) від Договору, не звільняє від сплати всіх нарахованих, на момент вилучення та/або відмови від договору, але не сплачених платежів передбачених договором, в тому числі не сплаченої суми штрафних санкцій та відшкодування завданих збитків, в тому числі витрат, повязаних з вилученням предмета лізингу.

Таким чином, суд вірно прийшов до висновку, що оскільки з травня 2015 року відповідач прострочив сплату чергових лізингових платежів, а договір фактично розірваний 18.11.2015 року, до стягнення з відповідача на користь позивача належать нараховані відповідно до умов договору та неоплачені винагорода лізингодавцю за передане у лізинг майно (комісія), а також інші штрафні санкції.

Наданий ПАТ «Український лізинговий фонд» розрахунок не спростований позивачем, не наведено контррозрахунку, який би підтверджував факт повного або часткового погашення заборгованості за договором, не надано доказів повної та своєчасної сплати заборгованості та відсутності заборгованості за договором або її наявності у розмірі, що відрізняється від запропонованої позивачем. А тому доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів відхиляє.

Що стосується посилань на те, що в договорі фінансового лізингу не визначений термін його дії, то такі спростовуються текстом самого договору відповідно до п.5 якого строк лізингу 12 місяців з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обставини справи з'ясовано всесторонньо і повно та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, обґрунтованості якого доводи апеляційної скарги не спростовують.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Надвірнянського районного суду від 05 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді Я.Д. Горблянський

ОСОБА_5

ОСОБА_6