Рішення № 62091514, 18.10.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6069/16 Справа № 199/9987/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Руденко В. В. Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.

за участю секретаря Гулієва М.І.о

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2016 року

по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року позивачПублічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з даним позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 6879,06 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 165535,08 грн. В обґрунтування своїх вимог посилався на ті обставини, що 01 квітня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», назву якого було змінено на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 014/146634/3177/74, згідно якого відповідачу був наданий кредит в сумі 25000,00 доларів США строком до 01 квітня 2028 року зі сплатою 13,00% річних за користування кредитними коштами.

В якості забезпечення зобов'язань передбачених кредитним договором, між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 14049/3177/305653/49 від 01 квітня 2008 року. Договором поруки встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором в повному обсязі. Позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Відповідачі належним чином не виконали умови вказаного договору, порушили графік погашення кредиту та сплати процентів, у зв'язку з чим станом на 24.11.2015 року загальна заборгованість по кредиту становила 6879,06 доларів США яку позивач і просив стягнути солідарно з відповідачів у справі.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/146634/3177/74 від 01.04.2008 року в розмірі 6879,06 доларів США, що станом на 24.11.2015 року складається з: суми кредиту в розмірі 6329,57 доларів США., відсотків в розмірі 549,49 доларів США; а також судовий збір в розмірі 2483,03 грн.

З таким рішенням не погодився ОСОБА_2 та звернувся з апеляційною скаргою, у якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального законодавства.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01 квітня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», назву якого було змінено на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 014/146634/3177/74, згідно якого відповідачу був наданий кредит у сумі 25000,00 доларів США строком до 01 квітня 2028 року зі сплатою 13,00% річних за користування кредитними коштами. Факт отримання кредитних коштів відповідачем ОСОБА_2 підтверджується випискою по рахунку від 01.04.2008 року НОМЕР_1 згідно умов п.1.1.9 кредитного договору.

В якості забезпечення зобов'язань передбачених кредитним договором, між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 14049/3177/305653/49 від 01 квітня 2008 року. Договором поруки встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором в повному обсязі. Позичальник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.

Станом на 24.11.2015 року заборгованість відповідача перед позивачем складає:

- заборгованість по кредиту - 6329,57 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 152312,36 грн., в тому числі: прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 94,87 доларів США, що еквівалентно 2289,92 грн.;

- заборгованість по відсоткам - 549,49 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 13222,72 грн.

За вимогами статей 527, 530 Цивільного Кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України), та ці підстави зазначені в ст. ст. 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, та за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 ЦК).

У відповідності до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до постанови № 5 Пленуму ВСУ України «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

Посилання апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не наведено розрахунок з переведенням іноземної валюти в українську, не можна взяти до уваги, оскільки, судом було зазначено сума, яка є еквівалентною, згідно курсу НБУ.

Так, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про задоволення позову, та у мотивувальній частині рішення зазначив, що з відповідачів солідарно підлягає стягненню на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 6879,06 доларів США, яка складається з наступного: заборгованість по кредиту - 6329,57 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 152312,36 грн., в тому числі: прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 94,87 доларів США, що еквівалентно 2289,92 грн.; заборгованість по відсоткам - 549,49 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 13222,72 грн.

Колегія суддів вважає, що не є помилкою та підставою для скасування рішення суду не зазначення у резолютивній частині рішення суду розрахунку з переведенням іноземної валюти в українську, оскільки, кредит видавався та отримувався у доларах США, а за умовами договору порядок погашення кредиту, процентів та інших платежів підлягає саме у валюті кредиту.

Також, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, що відповідач ввів його в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Додаток №1 до кредитного договору містить розрахунок сукупної вартості кредиту, з якою ознайомлений відповідач ОСОБА_2, що останній підтвердив своїм підписом.

Доводи апеляційною скарги, що єдиним законним способом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня, тому задовольняючи вимоги банку про стягнення з відповідачів суми боргу в іноземній валюті, а саме в доларах США, суперечить приписам чинного законодавства України не можна взяти до уваги, як необґрунтовані.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов»язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 даного закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Відповідно до п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ №275 від 17.07.2001 року, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Щодо вимог підпункту «в» п.4 ст.5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на цей час законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НІБУ від 14.10.2004 року № 438, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (тобто отримав банківську ліцензію та дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Виходячи з викладеного, зважаючи на те, що у Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» наявна ліцензія (а.с.56), дозвіл (а.с.51), додаток до дозволу(а.с.52-53), виданими Національним Банком України, місцевий суд дійшов правильного висновку, що відповідач мав право видавати кредити в іноземній валюті, а факт отримання кредиту саме в іноземній валюті, крім виписки по рахунку, також підтверджується фактом виконання відповідачем ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором, відповідно до його умов, у валюті кредиту.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Перед судом першої інстанції інших вимог, ніж ті що заявлені позивачем не заявлялось.

У відповідності до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, повноваження суду апеляційної інстанції на дослідження нових доказів є обмеженим.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.

Судом першої інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому немає підстав для його скасування.

Однак, рішення суду в частині стягнення судового збору підлягає зміні, оскільки, діючим законодавством , зокрема ст. 88 ЦПК України, не передбачено стягнення судового збору на користь позивача в солідарному порядку з відповідачів.

У іншій частині рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України колегія суддів, -

Р І Ш Е Н Н Я:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2016 року - змінити.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір в розмірі по 1241,51 грн. з кожного.

У іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко