Рішення № 56445893, 01.02.2016, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/448/2016 Справа № 490/14462/14-ц

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2016 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Гуденко О.А.

при секретарі - Гудковій Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк про визнання кредитного договору, договору поруки та іпотечного договору недійсними,

ВСТАНОВИВ :

24 листопада 2014 року позивач звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва із позовом до відповідачів про стягнення з них в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором № 26.38/08-СК від 22.04.2008 у розмірі 16 891,40 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ - 222 230 грн. 50 коп., з яких: заборгованість по поверненню кредиту 15860,29 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ - 205 398 грн. 50 коп., заборгованість за процентами 1031,11 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ - 13 353 грн. 28 коп. та пеня, нарахована в звязку з несвоєчасним виконанням грошового зобовязання - 3 478 грн. 62 коп.

Ухвалою суду від 30 липня 2015 року скасоване заочне рішення по справі.

Ухвалою суду від 16 листопада 2015 року прийнято та обєднано в одне провадження зустрічний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк ( далі- банк) про визнання кредитного договору, договору поруки та іпотечного договору недійсними. В позові просили визнати недійсним договір кредитний договір № 26.28\08-СК від 22.04.2008 року , визнати недійсним договір поруки № 26.38\08 -СК-ДП від 22.04.2008 року, укладений між банком та ОСОБА_2, визнати недійсним договір іпотеки № 26.38\08-СК-ДИ, укладений між банком та ОСОБА_3, за реєстровим номером № 1019, зобовязати відповідача здійсгннити перерахунок сплачених позивачами процентів в рахунок погашення тіла кредиту, посилаючись на ст.ст.203,215, 230 ЦК України та ст. 11,18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Представник Банку надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник позивача за зустрічним позовом просив задовольнити зустрічну позовну заяву в повному обсязі, а у задоволенні первісного позову відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

22 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством ВТБ БАНК (правонаступником прав та обовязків якого є ПАТ ВТБ Банк) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 26.38/08-СК, відповідно до якого останній було надано кредит в сумі 30 000 доларів США, зі сплатою 16% річних, з кінцевим терміном погашення - 22.04.2015 року, цільове використання на особисті потреби.

Відповідно до п. 8.1 кредитного договору, у разі несвоєчасної (неналежної) сплати процентів за користування кредитом, позичальник зобовязаний сплатити банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент прострочення від суми прострочених зобовязань.

Згідно з додатковою угодою № 1 від 12.11.2008 до кредитного договору було збільшено процентну ставку за користування кредитними коштами з 16% до 18% річних.

Відповідно до договору про внесення змін № 2 від 31.08.2009 до кредитного договору з 31 серпня 2009 року по 31 серпня 2010 року ОСОБА_1 було надано відтермінування по погашенню залишку суми кредиту. Окрім того, на період з 31.08.2009 по 31.08.2010 зменшено розмір процентів за користування кредитними коштами до 12% річних, з 01.09.2010 розмір процентів за користування кредитними коштами встановлюється у розмірі 18% річних та встановлено обовязок відповідачки сплачувати щомісячну комісійну винагороду.

Відповідно до договору про внесення змін № 3 від 21.09.2010 року до кредитного договору, з 21.09.2010 по 19.09.2011 процентна ставка за користування кредитними коштами зменшена до 11% річних, та надано відтермінування по погашенню залишку кредиту.

Згідно з договором про внесення змін № 4 від 26.03.2012 року до кредитного договору розмір процентної ставки за користування кредитними коштами зменшено до 15% річних.

В якості забезпечення своєчасного виконання зобовязань ОСОБА_1 за кредитним договором, 22.04.2008 року між ПАТ ВТБ Банк та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 26.38/08-СК-ДП, відповідно до положень якого поручитель зобовязувався перед позивачем солідарно відповідати за виконання боржником своїх зобовязань за кредитним договором в повному обсязі, включаючи сплату кредиту, відсотків, комісії, штрафів, пені та інших платежів.

Також в якості забезпечення своєчасного виконання зобовязань ОСОБА_1 за цим кредитним договором, 22.04.2008 року між ПАТ ВТБ Банк та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № 26.38/08-СК-ДИ, відповідно до положень якого в іпотеку банку передано нерухоме майно цілий житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою м.миколаїв, вул. Гречишнікова, 40\1.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач свій обовязок по кредитному договору щодо надання відповідачці кредиту виконав, надавши одноразово кредит у повному розмірі в сумі 30 000 доларів США, що підтверджується заявою на видачу готівки №TR/3000/1 від 22.04.2009 року, відповідно до якої ОСОБА_1 було видано грошові кошти з рахунку № 26200501000746, відкритого в Миколаївській філії ВАТ ВТБ Банк, на який було зараховано кредитні кошти.

Однак, відповідачі свої зобовязання за кредитним договором в повному обсязі не виконали.

14 липня 2014 року на адресу відповідачки було надіслану вимогу за вих. №1850/2300-2, яка була отримана відповідачкою 19 липня 2014 року, про дострокове повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів у звязку з простроченням повернення чергової частини позики.

Зважаючи на зазначені порушення відповідачкою умов кредитного договору, позивач на підставі п. 7 зазначеного договору набув право вимоги до відповідачки, а у останньої виникло зобовязання достроково повернути кредит, сплатити відсотки за його користування, виконати інші зобовязання за кредитним договором у повному обсязі.

Таким чином, судом встановлено, що, зважаючи на невиконання відповідачкою ОСОБА_1 умов кредитного договору, остання зобовязана сплатити позивачу загальну суму заборгованості, що станом на 24.10.2014 становить 222 230 грн. 40 коп., яка складається з: заборгованість по поверненню кредиту 15860,29 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ - 205 398 грн. 50 коп., заборгованість за процентами 1031,11 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ - 13 353 грн. 28 коп. та пеня, нарахована в звязку з несвоєчасним виконанням грошового зобовязання - 3 478 грн. 62 коп.

Своїм правом на збільшення позовних вимог Банк не скористався та відповідної заяви на адресу суду не надав.

На підставі викладеного, у відповідності зі ст. ст. 509, 525, 526, 527, 553,554, 611, 612, 615, 625, 1049, 1050, 1054, ЦК України, суд дійшов висновку, що відповідачі за первісним позовом не виконали зобов'язань, узятих на себе за договорами, у зв'язку з чим, з відповідачів в солідарному порядку необхідно стягнути на користь позивача суму заборгованості кредитним договором № 26.38/08-СК від 22.04.2008 у розмірі 222 230 грн. 40 коп.

Таким чином, позовні вимоги первісного позову підлягають частковому задоволенню.

Що стосується вимог зустрічного позову, то суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст.203 ЦК України. Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.

Договором, за положеннями ст.626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України, передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

Таким чином, кредитний договір був укладений з урахуванням волевиявлення позивача ОСОБА_1, оскільки підпис на договорі є доказом того, що сторони погодилися з його умовами.

Крім того, суд вважає, що укладаючи Кредитний договір, будь-яка сторона повинна була уважно з'ясувати, на яких умовах він укладається, а тому з власної ініціативи на момент отримання коштів визначити для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не можуть безпідставно змінюватися на вимогу однієї зі сторін договору.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України, п.п. 19, 20 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману

Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому ст.216 ЦК України встановлені наслідки недійсності правочину. Так частина перша цієї статті вказує, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Проте жодних доказів того, що підписуючи оспорюваний договір ОСОБА_1 внаслідок умисних дій з боку працівників банку істотно помилялася щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Адже в оспорюваному кредитному договорі детально розписані усі його умови, не вбачається навмисного замовчування чи заперечення з боку відповідача наявності обставин, які могли б перешкодити вчиненню правочину, позивачка не була позбавлена можливості ретельно вивчити усі умови договру і отримати консультацію фахівця . Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Також зі змісту позовної заяви вбачається, як на підставу для задоволення своїх вимог позивач, посилаючись на вимоги ст.11 та ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

За умовами ч.2 вказаної статті Закону визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі серед іншого про кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний, тощо.

Згідно ч.4 ст.11 вказаного Закону передбачено, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються сума кредиту; детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; умови дострокового розірвання договору; інші умови, визначені законодавством.

Між тим, умовами договору передбачено засвідчення та гарантії позичальника.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України, передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. З ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою татті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом з тим, слід зазначити, що однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України, засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При вирішенні спору про визнання кредитного договору недійсним, судом враховувалися вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема вимоги статей 203, 215, 1054 ЦК України, статей 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Судом також враховувалися вимоги статей 536, 638 ЦК України з приводу того, чи було досягнуто між сторонами кредитного договору згоди щодо усіх істотних умов договору.

Як вбачається зі зімісту позовної заяви, позивачка певний час виконувала умови договору протягом декількох років і тільки з настанням фінансової кризи втратила можливість своєчасно погашати кредит Більш того, сторонами неодноразово підписувалися додаткові угоди щодо відтермінуваня сплати певних платежів , так звані кредитні канікули, тобто позивачі за зустрічним позовом діяли у спосіб, перебачений договорм, чітко усвідомлюючи його умови. Також внаслідок укладання таких додаткових угод остаточно була навіть зменшена відсоткова ставка за кредитним договором.

Отже, твердження в позовній заяві про невідповідність оспорюваного договору ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме невиконанням банком вимог ст.. 11 стосовно письмового ознайомлення з умовами кредитування, що призвело до неотримання необхідної та доступної інформації про кредит, що мала забезпечити можливість свідомого та компетентного вибору позичальника не відповідає меті та змісту дій позивача щодо укладання та виконання умов кредитного договору, таке є усталеною підприємницькою практикою в галузі кредитування.

Крім того, наслідком порушення вимог ст. 11 цього Закону, передбачено застосування відповідальності, встановленої ст.. 15 та 23 цього Закону. Але ч. 7 ст.. 15 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачає лише право споживача у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей - розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків. Підстав для визнання такого договору недійсним норми Закону України "Про захист прав споживачів" не встановлюють.

Таким чином, зміст оспорюваного кредитного договору свідчить, що він укладений з додержанням вимог цивільного законодавства та за вільного волевиявлення сторін, а визначення грошового еквіваленту зобов`язання в іноземній валюті не суперечить нормам ч.2 ст. 524ЦК України.

Посилання ж в позовній заяві на суперечність певних положень оспорюваного договору нормам чинного законодавства України, що тягне його невідповідність вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України, не відповідність договору принципу розумності , відібрання кредитором наданих споживачеві прав, обмеження договром права позивача мати цивільні права та обов'язки є наслідком невірного тлумачення позивачем норм права та не можуть бути взяти судом до уваги як підстава недійсності ч нікчемності оспорюваного договору.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, зокрема, щодо невідповідності кредитного договору змісту актам законодавства України, порушення відповідачем вимог ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зустрічні позовні вимоги щодо визнання недійсним Кредитного договору з підстав вчинення його під впливом обману , не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову про визнання Кредитного договору № 26.38\08-СК від 22.04.2008 року недійсним, слід відмовити.

Оскільки вимоги про визнання договру поруки та іпотечного договру недійсними є похідними від вимог про визнання основного договору кредитного договору недійсним, то у їх задоволенні також слід відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 222 грн. 30 коп.-в рівних частинах.

Керуючись ст. ст. 14, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк заборгованість за кредитним договором № 26.38/08-СК від 22.04.2008 у розмірі 222 230 грн. 40 коп., з яких: заборгованість по поверненню кредиту 15860,29 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ - 205 398 грн. 50 коп., заборгованість за процентами 1031,11 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ - 13 353 грн. 28 коп. та пеня - 3 478 грн. 62 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк судовий збір у розмірі по 1 111 грн. 15 коп. з кожного.

У задоволенні зустрічного позову про визнання договорів недійсними відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом 10 днів після проголошення рішення.

Суддя Гуденко О.А.