Ухвала суду № 56168426, 29.02.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

2-п/69/16

760/10799/15-ц

СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2016 року Солом`янський районний суд м. Києва

в складі судді Кицюк В.С.,

за участю секретаря Піддубняк І.О.,

заявника ОСОБА_2,

представника заявника ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

Заявник звернувся до суду із заявою, в якій просить скасувати заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, яким частково задоволено позовні вимоги та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 суму позики в розмірі 358 515,00 грн. та 3% річних в сумі 59 800,00 грн., вирішено питання про судові витрати.

Заява з урахуванням пояснень заявника та його представника в судовому засіданні мотивована тим, що суд, за переконанням заявника, направляв відповідачу не судову повістку про виклик як передбачено нормами діючого законодавства, а судову повістку-повідомлення, яка, на його думку, має необов`язковий характер. Крім того, представник заявника пояснила, що ОСОБА_2 є дуже зайнятою людиною, тому і не зміг піти на пошту та отримати кореспонденцію, яку направляв суд. Не заперечувала той факт, що востаннє судова кореспонденція від суду надійшла на поштове відділення відповідача лише 04.12.2015, тобто він був позбавлений можливості за 7 днів дізнатися про судове засідання, оскільки саме судове засідання було призначене на 08.12.2015. Відповідаючи на запитання суду, коли ж саме відповідач це повідомлення забрав, заявник зазначив, що внаслідок своєї «зайнятості» він його взагалі не забрав.

Також заявник та його представник вважали, що судом було порушено принципи диспозитивності цивільного процесу, згідно яким суд, на їх думку, не мав права за відсутності сторін приймати рішення.

Також звертали увагу на те, що суд не відобразив, що ухвалює рішення в порядку заочного провадження. Зазначали, що за будь-яких умов позивач повинен був надати суду оригінали розписок, в яких, на його думку, вбачаються відмінності написання літери «Є».

При цьому, заявник в судовому засіданні визнав, що між ним та позивачем дійсно існували фінансові взаємовідносини і він би хотів, щоб цю заяву задовольнили, щоб він мав можливості безпосередньо побачити позивача в суді.

Представник позивача в судовому засіданні категорично заперечувала проти задоволення заяви, зазначала, що позивач звернувся до суду ще в червні 2015 року, що судом кожного разу на зареєстровану адресу місця проживання відповідача направлялися судові виклики до суду, саме відповідач не отримував їх. А в судовому засіданні пояснив, що будь-яких поважних причин неявки в суд, окрім «зайнятості» на роботі не мав. Звертала увагу на те, що спірні правовідносини виникли між сторонами ще в 2013 році, з того часу - листопада 2013 року відповідач всіляко ухилявся від виконання своїх зобов`язань, така поведінка в даному процесі, вважала, також є свідченням його недобросовісності. Твердження про направлення судом «судової повістки-повідомлення», а не «судового виклику» вважала таким, що не заслуговують на увагу, оскільки на таких судових викликах судом кожного разу містяться роз`яснення таких неявок до суду, зокрема, для відповідача - можливість винесення заочного рішення і вирішення справи без його участі на підставі наявних доказів.

Так, представник позивача стверджувала, що явка до суду це є правом сторони, а не її обов`язком, і суд не вправі відмовити в позові на тій підставі, що позивач не з`явився, а подав заяву про розгляд справи за його відсутності на підставі поданих раніше доказів та висловив свою думку, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

Представник позивача наполягала на тому, що разом із позовною заявою нею були подані копії розписок, які вона засвідчила своїм підписом, залишивши оригінали собі. В судовому засіданні вона представила суду та відповідачу оригінали цих розписок. Вважала відсутніми підстави для перегляду рішення суду.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Частиною 1 статті 232 ЦПК України передбачено імперативне правило, згідно якому заочне рішення може бути скасовано судом за заявою відповідача, при чому закон вимагає наявності двох складових одночасно:

1)відповідач не з`явився в судове засідання з поважних причин і

2)докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Судовим розглядом встановлено, що відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи кожного разу шляхом направлення судових повісток на адресу зареєстрованого місця проживання (а.с.11, 18, 23, 27, 40)

Щодо твердження заявника про те, що 26.10.2015 судове засідання не відбувалося внаслідок перебування головуючого у справі у відрядженні, не свідчить про те, що відповідач в судове засідання на виклик суду прибув, оскільки конверт із судовим викликом повернувся на адресу суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Будь-яких поважних причин пропуску судових засідань у справі заявник не навів, відповідних доказів не представив.

Щодо посилання на те, що суд розглянув справу за відсутності обох сторін, то в даному випадку суд погоджується із доводами представника позивача в тій частині, що одним із проявів принципу диспозитивності є право, а не обов`язок явки в суд, сторона має можливість подати заяву про розгляд справи за її відсутності, проте зобов`язана подати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи 08.12.2015 через канцелярію суду представник позивача подала заяву про розгляд справи за її відсутності, зазначила, що позовні вимоги підтримує, проти винесення заочного рішення не заперечує, просить провести розгляд справи на підставі матеріалів справи.

Суд під час ухвалення рішення у цій справі, дослідив належне повідомлення відповідача і його неявки в суд, заяву представника, про які суд наводив вище, і прийняв рішення на підставі тих документів, що були подані сторонами, зокрема, дійшов висновку про існування між сторонами грошових зобов`язань на підставі поданих копій розписок, які засвідчені підписом представника позивача, в порядку заочного провадження, про що також зазначив в мотивувальній частині рішення.

В свою чергу, як зазначено судом вище, відповідач в судове засідання не з`явився, дійсність цих документів не оспорив, а навпаки в даному судовому засіданні визнав, що фінансові взаємовідносини між сторонами таки існували, але він хоче особисто «побачити» позивача в судовому засіданні.

Таким чином, суду не були представлені і докази, які можуть мати істотне значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 231, 232 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,- залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільно-процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В.С. Кицюк