Ухвала суду № 55795893, 10.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2016 року м. Київ К/800/10247/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Олендера І.Я.

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача не з'явився

відповідача Кравець А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській областіна постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 рокута ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 рокуу справі№804/2056/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Лотос Плюс»доДержавної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотос Плюс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Лотос Плюс») звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області) від 11 грудня 2013 року №0003602202 та №0003612202.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких у її задоволенні просив відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Лотос Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Грей-Дніпропетровськ» (код ЄДРПОУ 24449851) за квітень 2012 року.

Результати перевірки оформлені актом № 1186/22-01/24426206 від 16 листопада 2013 року, в якому зазначено про порушення позивачем наступних вимог:

- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до безпідставного включення ТОВ «Лотос Плюс» до складу податкового кредиту у квітні 2012 року суми ПДВ в розмірі 7376990,29 грн.;

- статті 134, пункту 137.10 статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету у 2 кварталі 2012 року на загальну суму 2355146, 69 грн.

У зв'язку із виявленням зазначених порушень, відповідачем 11 грудня 2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0003612202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 2943933,75 грн., з яких 2355147,00 грн. - за основним платежем, 588786,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0003602202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 9221237,50 грн., з них 7376990,00 грн. - за основним платежем, 1844247,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення про задоволення позову суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності здійснених позивачем з його контрагентом господарських операцій з купівлі - продажу нерухомості та інших товарів.

Не погоджуючись із рішеннями судів, відповідач посилається на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скраги, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки судів узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-887а15 та №21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у квітні 2012 року між позивачем та ТОВ «Грей-Дніпропетровськ» було укладено договори купівлі - продажу нерухомого майна, згідно з якими позивач придбав нерухоме майно.

Зазначені договори посвідчені нотаріусом, а право власності позивача зареєстровано КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, що підтверджується наданими позивачем копіями відповідних документів.

Також за наслідками підписання договорів купівлі - продажу позивачем було придбано, а ТОВ «Грей-Дніпропетровськ» передано систему газопостачання, телефонне обладнання та інші товари (будівельні матеріали, продукти харчування).

Також між ТОВ «Грей-Дніпропетровськ», ТОВ «Лотос Плюс» і ПАТ «Перший український міжнародний банк» (ідентифікаційний код: 14282829) 10 квітня 2012 року укладено договір №DNI-22-681/12 про заміну боржника у зобов'язаннях (переведення боргу), відповідно до умов якого ТОВ «Грей-Дніпропетровськ» перевело у повному обсязі на ТОВ «Лотос Плюс» всі зобов'язання і права ТОВ «Грей-Дніпропетровськ» за кредитними договорами № 7.5-63 від 08 квітня 2008 року та № 7.2-71 від 28 квітня 2007 року, в тому числі обов'язок повернути ПАТ «Перший український міжнародний банк» залишок заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 19733000,00 дол. США та 2314520,00 грн. за кредитним договором № 7.5-63 від 08 квітня 2008 року та 1607000,00 дол. США за кредитним договором № 7.2-71 від 28 квітня 2007 року.

Відповідно до умов додаткового договору № 01/12 від 10 квітня 2012 р., за прийняття ТОВ «Лотос Плюс» боргу ТОВ «Грей-Дніпропетровськ» перед ПАТ «Перший український міжнародний банк» за кредитними договорами № 7.5-63 від 08 квітня 2008 року та № 7.2-71 від 28 квітня 2007 року, ТОВ «Грей-Дніпропетровськ» зобов'язалось сплатити ТОВ «Лотос Плюс» 172714420, 00 грн.

Між ТОВ «Грей-Дніпропетровськ» і ТОВ «Лотос Плюс» укладено наступні угоди про залік зустрічних вимог:

- б/н від 10 квітня 2012 року, згідно з умовами якої були зараховані вимоги ТОВ «Лотос Плюс» до ТОВ «Грей-Дніпропетровськ» за договором № 01/12 від 10 квітня 2012 року та зустрічні вимоги ТОВ «Грей-Дніпропетровськ» до ТОВ «Лотос Плюс» за договорами купівлі-продажу нерухомого майна. Зарахування було здійснено на суму 30182522, 40 грн.;

- № 1 від 10 квітня 2012 року, згідно з умовами якої були зараховані вимоги ТОВ «Лотос Плюс» до ТОВ «Грей-Дніпропетровськ» за договором № 01/12 від 10 квітня 2012 року та зустрічні вимоги ТОВ «Грей-Дніпропетровськ» до ТОВ «Лотос Плюс» за договорами купівлі-продажу обладнання № 20120410/1 від 10 квітня 2012 року. Зарахування було здійснено на суму 587488,52 грн.;

- № 2 від 30 квітня 2012 року, згідно з умовами якої були зараховані вимоги ТОВ «Лотос Плюс» до ТОВ «Грей-Дніпропетровськ» за договором № 01/12 від 10 квітня 2012 року та зустрічні вимоги ТОВ «Грей-Дніпропетровськ» до ТОВ «Лотос Плюс» за договорами купівлі-продажу обладнання № 20120301/3 від 10 квітня 2012 року. Зарахування було здійснено на суму 13373290,34 грн.

Посилання відповідача на акт податкового органу, в якому останнім зроблено висновок про неможливість контрагента позивача здійснювати господарську діяльність у зв'язку з його відсутністю за місцем реєстрації, колегія суддів вважає недостатніми для підтвердження правомірності визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість у відповідній частині.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року у справі №804/2056/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

І.Я. Олендер