Ухвала суду № 55795894, 10.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2016 р. м. Київ К/800/63677/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Рибченка А.О.

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача

відповідача Журавльов О.С.

третьої особи Мороз О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платниківна постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2014 рокута ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 рокуу справі№826/9100/14за позовомПідприємства з іноземними інвестиціями «Амік Україна»доМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, В С Т А Н О В И В:

Підприємство з іноземними інвестиціями «Лукойл - Україна», правонаступником якого є Підприємство з іноземними інвестиціями «Амік Україна» (далі по тексту - позивач, ПзІІ «Амік Україна») звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі по тексту - відповідач, МГУ Міндоходів), в якому просило визнати протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 17 червня 2014 року №0000674102.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив в її задоволенні відмовити.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено перевірку ПзІІ «Лукойл - Україна», за результатами якої 28 травня 2014 року складено акт №576/28-10-41-20/30603572 про результати невиїзної документальної перевірки з питань своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань до державного бюджету з податку на додану вартість по декларації №9015063114 від 20 березня 2014 року терміном сплати 28 березня 2014 року (далі по тексту - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, що призвело до несвоєчасної сплати податкових зобов'язань з ПДВ по декларації №9015063114 від 20 березня 2014 року терміном сплати 28 березня 2014 року, а саме: по декларації №9015063114 від 20 березня 2014 року позивачем 28 березня 2014 року сплачено податкове зобов'язання в розмірі 16434546,54 грн. з затримкою на 3 дні, оскільки до КОР внесено судову ухвалу №826/4060/14 від 31 березня 2014 року.

На підставі встановленого, відповідачем 17 червня 2014 року прийнято податкове повідомлення - рішення №0000674102, яким зобов'язано позивача сплатити штраф у розмірі 1643454,65 грн. за затримку до 30 календарних днів сплатити суми грошового зобов'язання в розмірі 16434546,54 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що податкове зобов'язання, визначене податковим повідомленням - рішенням, яке платник податків оскаржив до суду, є неузгодженим, а тому підстави для його погашення за рахунок переплати з відповідного податку у податкового органу відсутні.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 5 Європейської конвенції про обчислення строків (ETS № 76) від 16 травня 1972 року, яка застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, при обчисленні строку суботи, неділі та офіційні свята враховуються. Однак, якщо diesadquem (для цілей цієї Конвенції термін «diesadquem» означає день, у який строк спливає) строку, до спливу якого має бути здійснена та чи інша дія, припадає на суботу, неділю, офіційне свято чи день, який вважається офіційним святом, встановлений строк продовжується на перший робочий день, який настає після них.

Як вбачається із матеріалів справи, 10-й календарний день для сплати визначеної у декларації з податку на додану вартість суми грошового зобов'язання припадає на вихідний, а саме 30 березня 2014 року - неділя. Отже останнім днем для сплати відповідного грошового зобов'язання є 31 березня 2014 року - понеділок, перший робочий день.

За таких обставин обрахунок штрафних санкцій на підставі статті 126 ПК України повинен здійснюватись податковим органом з 01 квітня 2014 року, що судами під час розгляду справи враховано не було.

Тим часом, перевіряючи правомірність дій податкового органу щодо погашення грошового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням - рішенням від 12 березня 2014 року №0000234102 за рахунок переплати, яка обліковувалась за платником податків по відповідному податку, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається із матеріалів справи податкове повідомлення - рішення від 12 березня 2014 року №0000234102 отримане платником саме 12 березня 2014 року.

27 березня 2014 року ПзІІ «Лукойл - Україна» звернулось з позовом до суду про визнання протиправним та скасування зазначеного податкового повідомлення.

Відповідно до приписів пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

У той же час відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Таким чином, податковий борг виникає, зокрема, у разі несплати у встановлений строк податкового зобов'язання, узгодженого в адміністративному порядку.

Днем узгодження податкового зобов'язання платника податків, у разі апеляційного оскарження такого податкового зобов'язання, є день закінчення процедури адміністративного оскарження (підпункт 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 ПК України).

У свою чергу, процедура адміністративного оскарження згідно з пунктом 56.17 статті 56 ПК України закінчується:

днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк;

днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги;

днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику;

днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань що оскаржувались.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Якщо ж сума узгодженого платником податків податкового зобов'язання не сплачена у встановлений строк, вона визнається сумою податкового боргу платника податків.

Виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який пов'язаний із несплатою узгодженої суми податкового зобов'язання протягом установленого строку.

Зазначений строк переривається у разі звернення платника податків до суду із позовом про визнання недійсним рішення контролюючого органу згідно з пунктом 56.18 статті 56 ПК України. При цьому податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті.

Однак, у разі несвоєчасного звернення платником податку до суду (поза межами строку сплати узгодженого податкового зобов'язання, але в межах строків давності, як це передбачено статтею 102 ПК України) несплачене податкове зобов'язання перетворюється на податковий борг платника податків у силу прямого припису підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

При цьому, порядок погашення податкового боргу регулюється нормами глави 9 ПК України. Ці норми не передбачають зупинення процедур погашення, у тому числі примусового стягнення податкового боргу в разі оскарження платником податків до суду раніше узгодженої суми податкового зобов'язання.

Виходячи з наведеного, оскарження платником податків до суду суми податкового зобов'язання, узгодженого в апеляційному порядку, поза межами строку сплати такого податкового зобов'язання не надає відповідному податковому зобов'язанню статусу неузгодженого. Відтак, зазначена сума залишається податковим боргом платника податків. Разом із тим, у разі позитивного вирішення справи на користь платника податків відповідні податкові повідомлення та вимоги вважаються відкликаними на підставі підпункту 60.1.4 пункту 60.1 статті 60 ПК України. Сплачені (стягнуті) на погашення такого податкового боргу суми можуть, за відповідних обставин, набути статус надмірно сплачених і підлягають поверненню платникові податків у порядку, визначеному статтею 43 ПК України.

З огляду на викладене, визначене податковим повідомленням - рішенням від 12 березня 2014 року №0000234102 грошове зобов'язання з податку на додану вартість 23 березня 2014 року набуло статусу податкового боргу, як таке, що не оскаржене в межах 10 календарних днів за днем отримання такого податкового повідомлення-рішення, а тому підлягало погашенню за рахунок переплати, яка обліковувалась за даними картки особового рахунку платника.

Відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже для здійснення розрахунку штрафних санкцій за непроведення платником податків сплати узгодженої суми грошового зобов'язання, протягом строків, визначених ПК України, обов'язковому з'ясуванню підлягає дата проведення такої оплати.

Однак, відповідні обставини судами під час розгляду справи з'ясовані не були.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі, як такі, що могли призвести до неправильного вирішення справи, не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, що згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 236, частиною 6 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року у справі №826/9100/14 скасувати.

3. Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

А.О. Рибченко