Ухвала суду № 55795892, 10.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2016 року м. Київ К/800/10779/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Олендера І.Я.

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Солонін Р.Д.

відповідача Дутка-Гефко Х.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуКалуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській областіна постановуІвано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2014 рокута ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 рокуу справі№809/3165/14за позовомПриватного підприємства «Техноресурс»доКалуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській областіпроскасування податкових повідомлень - рішень, В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Техноресурс» (далі по тексту - позивач, ПП «Техноресурс») звернулось до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило скасувати податкові повідомлення - рішення Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі по тексту - відповідач, Калуська ОДПІ ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області) від 17 вересня 2014 року №0002232201, №0002242201, №0002252201, №0002262201 та №0002272201.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких у її задоволенні просив відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 05 по 25 серпня 2014 року було проведено планову виїзну перевірку ПП «Техноресурс» код ЄДРПОУ 30342270 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

Результати перевірки оформлені актом № 1978/22-01/30342270 від 02 вересня 2014 року, в якому зазначено про порушення позивачем, зокрема, вимог:

- пункту 57.1 статті 57, пунктів 138.1, 138.2, 138.5, 138.8, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 146.16 статті 146 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункту 1.2 пункту 1, підпунктів 2.1, 2.15 та 2.16 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, пункту 2 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 1510756 грн. та авансовий внесок з податку на прибуток, що підлягатиме сплаті щомісячно у березні 2014 року - лютому 2015 року, задекларований у декларації по податку на прибуток за результатами 2013 року (р. 34 Декларації), на 110098 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.5 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 199.1, 199.2, 199.3, 199.4, 199.5 статті 199, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4, 200.6, 200.7, 200.14 статті 200 Податкового кодексу України та Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 2011 року № 1492, в результаті чого занижено до сплати в бюджет податок на додану вартість (рядки 25, 25.1) у сумі 2441088 грн. та завищено залишок від`ємного значення ПДВ (ряд. 24 декларації) за грудень 2013 року на 48380 грн.;

- статті 269, підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271, пункту 274.1 статті 274, пункту 286.2 статті 286, пунктів 287.1, 287.6 статті 287 Податкового кодексу України, що полягало у неподанні податкової декларації за землю за результатами 2011 року, незадекларуванні та відповідно, не сплаті плати за землю на загальну суму 6315,1 грн.

У зв'язку із виявленням зазначених порушень, відповідачем 17 вересня 2014 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0002232201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 3051360,00 грн., з яких за основним платежем 2441088,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 6102728,00 грн.;

№0002242201, яким позивачу зменшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 48380,00 грн.;

№0002252201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 2158321,00 грн., з яких за основним платежем 1510756,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 647565,00 грн.;

№0002262201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 825735,00 грн., з яких за основним платежем 660588,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 165147,00 грн.;

№0002272201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з юридичних осіб в сумі 8233,90 грн., з яких за основним платежем 6315,10 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1918,80 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності здійснених позивачем з його контрагентами господарських операцій (реальність фактичного отримання ТМЦ, обладнання) та відповідності первинних документів, оформлених в результаті виконання відповідних договорів, нормам законодавства.

Крім того, під час розгляду справи судами, відповідачем не надано жодних розрахунків щодо визначеного ним розміру податку за землю позивачу, у той час як останнім надано документальне підтвердження проведення оплати відповідного податку самостійно, а також шляхом його відшкодування суб'єкту, за яким відповідна земельна ділянка закріплена на підставі правовстановлюючих документів.

Не погоджуючись із рішеннями судів, відповідач посилається на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки судів узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-887а15 та №21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та його контрагентами: ТОВ «Дроуз інформ», ТОВ «Іланд Груп», ТОВ «Ланіс Менеджемент», ТОВ «Технобудпромсервіс», ТОВ «Мальдонадо 2011», ТОВ «Компанія «Опт-Маркет» у 2012 та 2013 роках були укладені договори купівлі - продажу.

Відповідно до зазначених договорів позивач придбав товарно-матеріальні цінності, які в подальшому використав у власній господарській діяльності.

На підтвердження реального здійснення господарських операцій позивачем надано копії договорів, специфікацій до договорів, накладних, актів приймання-передачі цінностей, податкових накладних та товарно-транспортних накладних.

Використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у своїй господарській діяльності підтверджується актами списання ТМЦ у виробництво насосів і в собівартість проведених ремонтних робіт, актом вводу в експлуатацію основних засобів та видатковими накладними на реалізацію виготовлених позивачем насосів для ТОВ «Енергофінанс», ТОВ «Капітал Ойл Україна», ТОВ «Арктикс Трейд» та ТОВ «Тепло Газ».

До посилань відповідача на пояснення водія перевізника колегія суддів ставиться критично. Сам факт відвантаження товару зі складу, на якому відсутня вивіска з найменуванням певного суб'єкта господарювання, не спростовує його належність такому суб'єкту або того факту, що на ньому здійснюється зберігання товарно-матеріальних цінностей, які належать певним суб'єктам.

Додатково колегія суддів звертає увагу, що в касаційній скарзі відповідача відсутні будь-які обґрунтування в частині допущення судами першої та апеляційної інстанцій порушень норм матеріального права під час розгляду вимоги позивача про скасування податкового повідомлення - рішення від 17 вересня 2014 року №0002272201, яким визначено суму грошового зобов'язання з плати за землю.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року у справі №804/3165/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

І.Я. Олендер