Рішення № 55409284, 02.02.2016, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/4959/15-ц

Номер провадження 2/623/102/2016

РІШЕННЯ

іменем України

01 лютого 2016 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого судді: Вергун І. В.

при секретарі: Ардашевій Я. В.

за участю судового розпорядника: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізюмі справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

В листопаді 2015 року ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 11 липня 2008 року між АКІБ « УкрСиббанк» правонаступником якого є ПАТ « УкрСиббанк» і ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за яким банк надав, а позичальник отримав кредит в сумі 13833 доларів США строком до 11 липня 2023 року зі сплатою 13,5% річних.

З метою забезпечення виконання зобовязання між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 11 липня 2008 року укладено окремо договори поруки.

15 липня 2008 року між ПАТ « УкрСиббанк» і ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11370750000, щодо кредитування страхових платежів при страхуванні майна і додатковою угодою до договору про надання споживчого кредиту № 11370750000, яким були збільшені проценти.

Оскільки відповідачі не виконують належним чином взятих на себе зобовязань, просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_7 і ОСОБА_3, ОСОБА_7 і ОСОБА_4 заборгованості по кредиту строкова 10211,29 доларів США, заборгованості по кредиту прострочена 708,25 доларів США, заборгованість по процентам поточна 130,06 доларів США, заборгованість по процентам прострочена 867,07 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту в межах строків позовної давності 3128,30 гривень,заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів 3285,97 гривень;

Відповідачка ОСОБА_7 заперечує проти позову, надала суду письмові пояснення, де вказує, що позивач не мав права видавати їй кредит в іноземній валюті, в дійсності отримала кредит в національній валюті, при укладенні договору її було введено в оману, оскільки умови договору є несправедливими, порушивши при цьому норми Закону України «Про захист прав споживачів», сам кредитний договір не містить інформації про сукупну вартість кредиту, ряд пунктів договору містить умови, які свідчать про право банку на односторонньою їх зміну.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 заперечуючи проти позову надали суду письмові заперечення в яких вказали, що ними не надавалась будь яка згода на зміну умов кредитного договору, умовами договору не передбачена солідарна відповідальність поручителів між собою, позивач передчасно звернувся до суду з позовом.

Судовим розглядом встановлено, що 11 липня 2008 року між АКІБ « УкрСиббанк» правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11370705000, за яким банк надав, а позичальник отримав кредит у сумі 13838 доларів США, строком до 11 липня 2023 року, зі сплатою 13,5 % річних ( а.с.7-15).

15 липня 2008 року між ПАТ « УкрСиббанк» і ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11370750000, щодо кредитування страхових платежів при страхуванні майна, що є предметом забезпечення зобовязань позичальника перед банком, у формі кредитної лінії, що надається траншами, з лімітом 552,13 гривень ( п.1.1 Договору) ( а.с.172-177).

17 липня 2009 року між ПАТ « УкрСиббанк» і ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до Договору про надання споживчого кредиту № 11370750000, де сторони визначили, що за використання кредитних коштів за траншами в національній валюті України, які надаватимуться позичальнику в порядку передбаченому договором, з 17 липня 2009 року, встановлюється процентна ставка в розмірі 30% ( а.с.17,178).

З метою забезпечення виконання зобовязання між ПАТ « УкрСиббанк» і ОСОБА_3 було укладено договір поруки від 11 липня 2008 року № 216736 ( а.с.18-19).

Також, 11 липня 2008 року між ПАТ « УкрСиббанк» і ОСОБА_4 укладено договір поруки № 216737( а.с.20-21).

З метою забезпечення повного та своєчасного виконання кредитних зобовязань 15 липня 2008 року між ПАТ « УкрСиббанк» і ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, відповідно до п. 1.1 якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 А в м. Ізюмі Харківської області ( а.с.137-138).

Відповідно до п.1.1,1.3 Договорів поруки № 216736,216737 від 11 липня 2008 року ( а.с.18-21) ОСОБА_3 і ОСОБА_4 зобовязались перед кредитором відповідати солідарно з боржником за несвоєчасне виконання зобовязань, які виникають з умов кредитного договору, включаючи повернення основної суми боргу, сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку.

У разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову ( субсидіарну) відповідальність поручителя ( ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобовязання.

Підставою поруки є договір, що встановлює зобовязальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобовязання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобовязань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобовязань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель ( ч.1,2 ст. 553 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема у разі зміни зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто, закон повязує припинення договору поруки зі зміною основного зобовязання за відсутності згоди поручителя на таку зміну, та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь яких умов основного договору.

Зміна договору це трансформація будь якої або кількох умов, які становлять зміст договору.

Згідно з ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Згода поручителя може бути висловлена в будь якій формі, зокрема письмового повідомлення.

Суд приходить до висновку, що твердження відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є безпідставними в частині збільшення кредитної ставки до 30% за кредитним договором, що є підставою для припинення поруки у відповідності до ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Матеріали справи містять договір про надання споживчого кредиту № 11370750000, щодо кредитування страхових платежів при страхуванні майна, що є предметом забезпечення зобовязань позичальника перед банком у формі кредитної лінії, що видається траншами, з лімітом 552,13 гривень ( а.с.172-177).

Саме до цього договору за № 11370750000, який не є предметом спору в даному судовому провадженні, 17 липня 2009 року між ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду про збільшення процентної ставки.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 не поручались за виконання відповідачем ОСОБА_2 зобовязань за договором про надання споживчого кредиту № 11370750000, щодо кредитування страхових платежів при страхуванні майна, про що свідчить пункт 1.1 договорів поруки № 216736, № 216737 від 11 липня 2008 року ( а.с.18-21).

Безпідставними є твердження відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення солідарно з поручителів суми заборгованості за кредитним договором.

Так, за своєю юридичною природою порука є договірним зобовязанням, адже виникає на підставі договору .

За нормами ст. 541 ЦК України солідарний обовязок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобовязання.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що у разі укладення кількох договорів поруки,які забезпечують виконання одного зобовязання, виникає кілька самостійних зобовязань, сторони яких (поручителі) перебувають у правовідносинах з одним боржником, проте не повязані правовідносинами між собою. У такому разі кожен поручитель відповідає перед кредитором боржника в обсязі та відповідно до умов договору поруки, стороною якого він є.

Порука кількох осіб може визначатися, як спільна в разі укладення договору поруки кількома поручителями та встановлення умови договору волевиявлення цих осіб, щодо спільного забезпечення зобовязання, лише в такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою ( спільна порука).

Норми закону, якими врегульовано поруку, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договором поруки не передбачено іншого. У разі укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобовязання у них не виникає солідарної відповідальності між собою.

За таких обставин кредитор, керуючись ст. 543 ЦК України, має право на свій розсуд предявляти вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі або частково, але поручитель, що виконав зобовязання, не має права предявити вимоги до іншого поручителя, щодо розподілу відповідальності перед кредитором.

Судом встановлено, що зобовязання забезпечувалось двома договорами поруки, які надали поруки за різними самостійними договорами поруки. У такому випадку останні не несуть солідарної відповідальності перед кредитором.

Із позовної заяви і доданих до неї матеріалів вбачається, що позивач звернувся з позовом до кожного з поручителів у відповідності до ст.ст. 553,554 ЦК України.

Згідно з вимогами ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525,526 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Необґрунтованими суд вважає твердження відповідачки ОСОБА_7 про видачу їй кредиту ПАТ « УкрСиббанк» в іноземній валюті, вважає, що по суті вона отримала грошовий еквівалент від суми кредитного.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» встановлено, що згідно ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу обігу, а ст. 192 ЦК України передбачено, що іноземна волюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (ст. 19,47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним Банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу 2 закону України від 15 лютого 2011 року № 3024- VI « Про внесення змін до деяких законів України, щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті ( пункт 2 ст. 5 Декрету про валютне регулювання).

Матеріали справи містять, що АТ «УкрСиббанк» має банківську ліцензію НБУ № 75 від 24 грудня 2001 року, письмовий дозвіл № 75-2 від 19 листопада 2002 року та додаток до Дозволу № 75-2 від 19 листопада 2002 року, якими передбачено право АТ «УкрСиббанк» здійснювати банківські операції, в тому числі, щодо розміщення залучених коштів в іноземній валюті від свого імені ( а.с.49-52).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

За договором ж купівлі продажу, згідно ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналіз зазначених норм ЦК України приводить суд до висновку про самостійність кожного з правочинів, внаслідок чого застосування норм цивільного законодавства, якими регулюються відносини з купівлі продажу до кредитних відносин є неможливими.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

За положеннями ч. 5 ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовується положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець ( виконавець, виробник) не повинен включати в договір із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добровільності його наслідок є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

При таких даних, суд приходить до висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення і це може бути підставою для визнання таких положень кредитного договору недійсними.

Оскільки спірний договір не містить змінних вимог, а позичальник повинен сплачувати щомісяця фіксовану суму за кредитним договором, а тому спірний договір відповідає вимогам ч. 5 ст. 11 Закону України « Про захист прав споживачів».

До підписання договору відповідачка ОСОБА_7 була обізнана і підписала інформацію про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту ( а.с.161-168). Крім цього позивачем надано повну інформацію про умови кредитування під час пролонгування кредиту у чіткій, зрозумілій та однозначний спосіб, а також попереджено про валютні ризики ( а.с.159-160).

При таких даних, суд вважає необґрунтованими вимоги відповідача, ОСОБА_7, про невиконання переддоговірної роботи з позичальником, всупереч Закону України «Про захист прав споживачів» та постанови Правління НБУ « Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10 травня 2007 року № 168.

Закон України « Про захист прав споживачів» застосовується для спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Судовим розглядом встановлено, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, відповідачка ОСОБА_7, на момент укладення договору не заявила додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови, АТ «УкрСиббанк» надав відповідачці, ОСОБА_7, документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; в заяві анкеті позичальника на отримання кредиту від 03 липня 2008 року, яка була підписання ОСОБА_7 за 8 днів до отримання кредиту.

Від так необґрунтованими є вимоги відповідача, ОСОБА_7, в частині введення її в оману, і ст. 11,18 Закону України « Про захист прав споживачів».

Суд вважає, що твердження відповідачки ОСОБА_7, про наявність в кредитному договорі умов, які свідчать про право банку на односторонню їх зміну не відповідає дійсності.

ОСОБА_7 не надала суду належних і допустимих доказів того, що вона підписала спірний кредитний договір під впливом обману.

ОСОБА_7 не надала суду належних і допустимих доказів того, що вона підписала спірний кредитний договір під впливом обману.

Необґрунтованими є твердження відповідачки, ОСОБА_7, про те, що в кредитному договорі щомісячний платіж визначено в доларах США без зазначення гривневого еквіваленту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Нормами чинного ЦК України і діючим законодавством визначення у кредитному договорі щомісячного платежу за валютним кредитом в гривневому еквіваленті не передбачено. Погашення, ОСОБА_7,валютного кредиту коштами в національній валюті не відповідає умовам кредитного договору та вимогам цивільного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини.

Твердження відповідача, ОСОБА_7, про те, що кредит нею був отриманий не в валюті зобовязання за кредитним договором доларах США, а в національній валюті України гривні, в сумі 66999,44 гривні є необґрунтованими і підтверджується слідуючими доказами: меморіальним ордером № НОМЕР_1 від 11 липня 2008 року, який містить відомості про таку банківську операцію, як видача кредиту та підтверджує її здійснення у відповідності до пункту 1.5 кредитного договору; випискою за кредитним договором в період з 11 липня 2008 року по 11 січня 2016 року, заявою про видачу готівки від 11 липня 2008 року ( а.с.200-226).

Необґрунтованими є твердження відповідачки, ОСОБА_7, що кредитним договором встановлена така методика нарахування процентів, що забезпечує фактичну процентні ставку, ніж та, що встановлена в договорі.

Методику нарахування процентів встановлено в п. 1.3.3 кредитного договору, де нарахування здійснюється на суму залишку основного боргу, двічі на місяць, за методом 30/360 , відповідно до вимог нормативно правових актів НБУ.

Проценти за користування кредитом нараховуються ПАТ «УкрСиббанк» відповідно до умов кредитного договору та Правил бухгалтерського обліку доходів та витрат банку.

Твердження, ОСОБА_7 про відсутність в кредитному договорі розділу «ФОРС-МОЖОР» де повинні вказуватися певні надзвичайні обставини, які перешкоджають належному виконанню зобовязань є такими, що не відповідають закону.

Частиною 1 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання.

Діючим цивільним законодавством України включення до кредитного договору умов про звільнення позичальника від виконання кредитного зобовязання, в звязку з виникненням обставин непереборної сили не передбачено.

Самим кредитним договором не передбачено звільнення ОСОБА_7 від обовязку сплачувати нараховані проценти за користування кредитом , шляхом зупинення їх нарахування.

При таких даних суд визнає, що позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» підлягають задоволенню.

Судовий зір підлягає стягненню з відповідачів у відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України.

ё Керуючись ст.ст. 10,11,209,212,214-215,218 ЦПК України, ст. ст. 525,526,629,1048-1050,1054 ЦК України, Законом України « Про захист прав споживачів», суд -

В и р і ш и в:

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_7, іпн. НОМЕР_2 і ОСОБА_3, іпн. НОМЕР_3, солідарно на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість по кредиту :

-строкова в розмірі 10211,29 доларів США;

-заборгованість по кредиту прострочена в розмірі 708,25 доларів США;

-заборгованість по процентам поточна в розмірі 130,06 доларів США;

-заборгованість про процентам прострочена в розмірі 867,07 доларів США;

-6414,27 гривень пені за несвоєчасне погашення заборгованості;

-судові витрати в розмірі 1004,17 гривень з кожного, перерахувавши їх на рахунок № 29090000000113 в АТ « УкрСиббанк», МФО 351005, код 09807750.

Стягнути з ОСОБА_7, іпн. НОМЕР_2 і ОСОБА_4, іпн. НОМЕР_4, солідарно, на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість по кредиту:

-заборгованість по кредиту прострочена в розмірі 708,25 доларів США;

-заборгованість по процентам поточна в розмірі 130,06 доларів США;

-заборгованість про процентам прострочена в розмірі 867,07 доларів США;

-6414,27 гривень пені за несвоєчасне погашення заборгованості;

-Судові витрати в розмірі 1004,17 гривень з кожного , перерахувавши їх на рахунок № 29090000000113 в АТ « УкрСиббанк», МФО 351005, код 09807750.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Текст повного рішення виготовлено 02 лютого 2016 року.

Суддя Ізюмського міськрайонного суду І. В. Вергун