Ухвала суду № 55294746, 27.01.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/9293/15-ц Головуючий у І інстанції Волчко А. Я.Провадження № 22-ц/780/457/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 56 27.01.2016

УХВАЛА

Іменем України

27 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді - Антоненко В.І.,

суддів: Поліщука М.А., Сушко Л.П.,

за участю секретаря Вербової І.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживача шляхом визнання кредитного договору недійсним.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Києво-Святошинського районного судуКиївської області з даним позовом, мотивуючи його тим, що вонау травні 2012 року звернулася до відділення Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» стосовно можливості отримання кредиту на придбання автомобіля.

В подальшому вона звернулась до продавця автомобіля та підтвердила свій намір щодо придбання автомобіля, шляхом укладення 27 червня 2012 року відповідного договору.

Зібравши всі необхідні документи, 03 липня 2012 року на території відділення відповідача вона підписала зі своєї сторони кредитний договір № 910.16096. З іншого боку кредитний договір не підписувався, так як працівники відділення відповідача, наскільки їй було повідомлено, не мали таких повноважень, і весь пакет документів за їх словами направлявся до головного офісу відповідача у Львові. Вона отримала частину документів лише через два-три тижні. Однак, одразу з моменту підписання лише нею кредитного договору умови кредитування виявилися зовсім інші, ніж декларувалося.

На момент укладення договору виникли не заявлені відповідачем платежі та комісії на значні суми, послуги нотаріуса (два витяги та довідка) становили 1700 грн., сума страхування взагалі не лише перевищила зрозумілу (страхування життя замість 300 - 500 грн. коштувало їй 5 271,10 грн., що зумовило збільшення суми кредиту), але й перевищило заявлену самою страховою компанією - наприклад КАСКО обійшлося їй в півтора рази дорожче, ніж би страхувалася на тих же умовах у тій же компанії. Загалом, сукупні незаплановані та необгрунтовані витрати склали декілька місячних платежів за кредитом. Про виконання відповідачем вимог Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. № 168, згідно якої вони мали письмово заздалегідь повідомити про всі умови та платежі, навіть не згадувалося - тобто, про дотримання її прав, як споживача фінансових послуг, навіть не йшлося.

Після того, як вона отримала від відповідача поштою документи з її підписом, вона змогла детально ознайомитися з тим, що підписала. До цього моменту відповідач такої можливості їй не надавав. Вонанамагалася зрозуміти умови кредитного договору, однак він складений таким чином, що розібратися без допомоги фахівця їй не вдалося. Тоді вона звернулася до адвоката, проте і він зауважив, що такий договір складено не у відповідності до вимог діючого українського законодавства.

Випадково дізнавшись про надходження листа від відповідача за адресою, за якою позивач не проживає вже більше року (про що відповідач належним чином повідомлений), з інформацією про зміну в односторонньому порядку процентної ставки за ОСОБА_3 договором, вона остаточно прийшла до висновку, що умови ОСОБА_3 договору не тільки порушують її права як споживача даної банківської послуги, але й не відповідають діючому законодавству. Зокрема сам кредитний договір не є цілим документом, а складається з власне тексту кредитного договору № 910.16096 від 03 липня 2012 р. (місцем укладення значиться м. Львів, хоча позивач на момент підписання знаходилася у Києві), та тексту положення про загальні умов кредитних договорів та забезпечення кредитів заставою транспортних засобів.

Крім того, є два одночасно діючі - договір застави транспортного засобу, підписаний Сторонами у простій паперовій формі, та договір застави транспортного засобу, укладений в нотаріальній формі.

Відповідач на власний розсуд та без належного повідомлення позивача продовжує здійснювати дії, що суперечать як внутрішній волі позивача, так і діючим нормам взагалі (стягує необгрунтовані суми, нараховує додаткові відсотки, не повідомляє належним чином про свої дії та не обґрунтовує їх ).

Істотною умовою кредитного договору, без якої виконання умов договору не можливе, а саме договір не може бути дійсним, є розмір та спосіб нарахування процентів.

Тобто, така істотна умова ОСОБА_3 договору, як встановлення розміру та обчислення процентної ставки, не відповідає вимогам законодавства. На момент подання даної Заяви розмір процентної ставки не зясований, і, через свою суперечність та невизначеність, така ставка не може бути дійсною, що в свою чергу є підставою і для визнання ОСОБА_3 договору недійсним.

Строк договору є істотною умовою ОСОБА_3 договору нарівні з розміром та способом обчислення процентної ставки. ОСОБА_3 договір містить п. 1. § 1, згідно якого власне кредит надано на строк 72 місяця, але п. 1. § 10 договору свідчить, що ОСОБА_3 договір діє до повного виконання зобовязань Сторонами. Тобто, строком визначено час надання кредиту у користування споживачу послуги, але строк дії ОСОБА_3 договору не визначено так, як це передбачено ч. 1 ст. 252 ЦК України. Крім того, п. 10 - 12 § 10 ОСОБА_3 договору передбачено, що є невідємні додатки до нього, а саме № 1 «Графік щомісячних платежів» (позивачем не отримувалося) та № 2 «Положення про загальні умови кредитних договорів та забезпечення кредитів заставою» (що не може бути частиною договору між Сторонами, так як є загальним а не індивідуальним). При чому згідно тексту ОСОБА_3 договору «Позичальник стверджує» що їх отримав та ознайомлений з їх змістом. До того ж, передбачено 3 примірника, по одному для сторін.

Враховуючи викладене, позивачка просила визнати недійсним кредитний договір № 910.16096 від 03 липня 2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» (код ЄДР 19390819) та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1),визнати недійсним договір застави транспортного засобу № 910.16096 від03 липня 2012року, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» (код ЄДР 19390819) та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1),визнати недійсним договір застави транспортного засобу 910.16096 від 31 липня 2012 року, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» (код ЄДР 19390819) таМакеєнковою Ратхою Рахманкулівною (ІПН НОМЕР_1) в особі ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 в реєстрі за № 5302 (5352),скасувати обтяження, накладені в рамках договору застави транспортного засобу № 910.16096 від 03 липня 2012 року, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» (код ЄДР 19390819) та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1), та договору застави транспортного засобу 910.16096 від 31 липня 2012 року, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» (код ЄДР 19390819) та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) в особі ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 в реєстрі за № 5302 (5352), на автомобіль DAIHATSU TERIOS, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, що належить ОСОБА_2, реєстраційний номер в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 13132526,застосувати наслідки недійсності кредитного договору № 910.16096 від03 липня 2012року, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» (код ЄДР 19390819) та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1), станом на момент ухвалення рішення.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 червня 2012 року позивачка уклала з ТОВ «ДІАС Україна» договір купівлі-продажу автомобіля, для придбання якого 03 липня 2012 року вона уклала з відповідачем ОСОБА_3 договір № 910.16096 на суму 180091 грн. 10 коп. на строк 72 місяці.ОСОБА_3 кошти були перераховані банком на поточні рахунки ТОВ «ДІАС Україна» та ЗАТ«СК Уніка Життя».

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд обґрунтовано виходив з положень ст. ст. 203, 215, 252, 254, 571, 593, 631, 638, 1056, 1057 ЦК України та прийшов до правильного висновку про те, що позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів щодо порушення відповідачем її прав чи обов»язків .

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

По справі встановлено, що відповідачем було виконано зобов»язання за вказаним кредитним договором та перераховано кредитні кошти на відповідні рахунки підприємств для придбання позивачкою автомобіля.

Відповідно до ст.627, ст.. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ч.1 ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме: з Довідки-повідомлення, власноручно підписаної Позивачем, вона підтвердила, що кредитодавець 03 липня 2012 року до підписання кредитного договору надав їй у письмовій формі інформацію про умови кредитування, а саме: можлива сума кредиту - 180941,10 грн.; строк, на який кредит може бути одержаний: 72 місяці; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі, між зобовязаннями споживача - готівкова (видача коштів з каси Кредитодавця) та безготівкова (переказ коштів на вказаний клієнтом рахунок одержувача); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; ануїтетна схема погашення кредиту; орієнтовна сукупна вартість кредиту складає 142406,64 грн.

Відповідно до п.2 §10 оспорюваного ОСОБА_3 договору позичальник заявляє та гарантує, що Банк повідомив йому у належній формі і в повному обсязі інформацію, передбачену ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначена інформація йому відома та зрозуміла, з вказаним законом він ознайомлений; він ознайомився з тарифами Банку і згоден з ними; належний йому примірник оригіналу Договору з усіма додатками до нього йому вручено Банком при підписанні Договору, умови даного Договору він вважає справедливими і такими, що відповідають його інтересам.

Згідно ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року, нечесна підприємницька практика забороняється та включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.

Позивачем жодним чином не доведено вчинення Банком дій, що могли б кваліфікуватись як недобросовісна конкуренція, а також провадження ним діяльності, спрямованої на введення споживача в оману та застосування агресивної підприємницької практики.

Як вбачається з п. 5.5 ОСОБА_3 договору, згідно постанови НБУ №168 від 10 вересня 2007 року реальна річна процентна ставка складає 94.0000%. Абсолютне значення подорожчання кредиту складає 72652,9600 гривень. Вказані показники діють за умови своєчасного погашення Позичальником грошових зобовязань відповідно до п.2.1 Договору.

Тому дані про подорожчання продукту були позичальнику відомі під час укладення Договору і Відповідач не вчинив жодних дій, які б свідчили про те, що позичальника було введено в оману щодо вартості продукту.

Окрім того, позивач посилалась на те, що її не ознайомили з умовами кредитування, не надали змоги прочитати договір, не розяснили положень договору.

Суд першої інстанції, оцінивши вказані доводи позивачки, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачка була вільною у виборі кредитора-контрагента при укладенні оспорюваного правочину, однак, як вона зазначає у позові, зацікавилась пропозицією про кредитування саме в ПАТ «Ідея Банк», звернулась до відділення Банку та підписала вказаний договір. Жодних належних доказів про те, що хтось з працівників Банку примушував її укласти даний договір, застосовував щодо неї якісь елементи примусу, залякування тощо, позивачка не надала, тому її твердження суд визнав необгрунтованими, а неуважність позивачки не може слугувати підставою для визнання правочину недійсним. Зрештою, ніхто не чинив позивачу перешкод у зверненні за консультацією до юриста до укладення кредитного договору, натомість, як вона сама зазначає, вона звернулась за допомогою до спеціаліста у галузі права вже після підписання оспорюваної угоди.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

На підставі вищезазначеного вбачається, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Крім того, відповідні обставини наявності умислу, істотність значення обставин, щодо яких введено в оману, і сам факт обману, повинна довести сторона, яку введено в оману.

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору, надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до частин 1, 3-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.14 постанови від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд першої інстанції прийшов до правильних висновків про те, що позивач добровільно виявила бажання скористатися послугами банку та укласти кредитний договір. При укладенні договору про надання кредиту позивач ОСОБА_2 діяла вільно, виходячи з власних інтересів, прийняла рішення про вибір контрагента та про вступ з ним в договірні відносини, на власний розсуд з контрагентом визначила характер договору, який вони уклали, його умови (зміст), в тому числі порядок видачі та погашення кредиту.

Таким чином, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач, заявляючи вимоги про визнання недійсним кредитного договору та посилаючись на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не довела порушення її прав з боку відповідача.

З урахуванням того, що сторонами на власний розсуд шляхом вільного волевиявлення визначено умови договору, зокрема щодо порядку його видачі та погашення, у суду відсутні підстави для визнання таких умов договору дискримінаційними або ж несправедливими. Тобто, позивач не довела, що зміст кредитного договору суперечить ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак відсутні підстави для визнання договору недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст.203 ЦК України.

Доказів того, що права позивача на отримання повної та достовірної інформації щодо умов договору та порядку сплати кредиту були порушені, суду не було подано.

Отже, враховуючи вимоги закону та встановлені обставини справи, суд прийшов до висновку, що позивач не довела, що оспорюваний кредитний договір не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України і підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 215 ЦК України, оскільки умови договору та необхідні платежі були погоджені сторонами при їх укладенні та визнані такими, що не є несправедливими, а отже вимоги щодо визнання недійсним договору,не підлягають до задоволення.

Незважаючи на пояснення позивачки, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, по справі встановлено, що позивачка скористалася кредитними коштами, тривалий час погашала кредитну заборгованість.

За наведених обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав до його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: