Ухвала суду № 53247004, 03.11.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/1995/15-ц Головуючий у І інстанції Ковбель М.М.Провадження № 22-ц/780/5338/15 Доповідач у 2 інстанції Фінагєєв В. О.Категорія 26 03.11.2015

УХВАЛА

Іменем України

03 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

Суддів Ігнатченко Н.В., Сушко Л.П.

за участю секретаря Нагорної Г.О.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 серпня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором кредиту № 398/1165/06-Пі від 13 вересня 2006 року у розмірі 2 085 609 грн. 34 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 вересня 2006 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення строковості, платності та цільового характеру у користування грошові кошти в сумі 98 800 доларів США з кінцевим терміном погашення не пізніше 12 вересня 2021 року. Відповідач не виконує належним чином умови договору у зв'язку з чим утворилася заборгованість.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 серпня 2015 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 2 085 60 грн. 34 коп. та судовий збір у розмірі 3 654 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що підписаний сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є договором позики. Кредитний договір підписаний представником позивача, який не має права на вчинення таких дій. Зазначений договір укладений поза волею ПАТ «Укрсоцбанк», а тому його необхідно визнати недійсним. Позивач не надав доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачу. Наявність у справі договору позики не доводить того, факту, що між сторонами досягнуто згоду по всіх істотних умовах, в тому числі щодо відповідальності за порушення умов договору. Договір про внесення змін до кредитного договору також підписаний не уповноваженою особою. Деякі сторінки додаткового договору не мають відношення до кредитного договору. У матеріалах справи відсутня банківська ліцензія та письмовий дозвіл НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 13 вересня 2006 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та відповідачем був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії №398/1165/06-Пі, згідно якого ОСОБА_2 було надано кредитні кошти в розмірі 98 800 доларів США з кінцевим терміном погашення заборгованості 12 вересня 2021 року.

28 грудня 2012 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про внесення змін до кредитного договору, яким залишок заборгованості по кредиту переведено в національну валюту України - гривню.

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 27 березня 2015 року за кредитним договором №398/1165/06-Пі від 13 вересня 2006 року наявна заборгованість в розмірі 2 085 609 грн. 34 коп., в тому числі: заборгованість за кредитом - 1 551 085 грн. 46 коп., заборгованість за відсотками - 319 985 грн. 36 коп., пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 54 621 грн. 09 коп., пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 49 463 грн. 16 коп., інфляційні витрати за кредитом - 56 555 грн. 07 коп., інфляційні витрати за відсотками - 53 899 грн. 20 коп.

27 жовтня 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» направляв ОСОБА_3 вимогу про усунення порушень зобов'язань за кредитним договором, яку відповідач отримав 04 листопада 2014 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не належним чином виконує свої обов'язки за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що отримавши кошти за кредитним договором, ОСОБА_2 не виконує свої зобов'язання щодо їх повернення в обумовлені строки, чим порушує умови договору. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» та стягнув на користь позивача наявну заборгованість.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 зазначає, що кредитний договір укладено з порушенням вимог ст. 203, 215 ЦК України. Однак, з позовом про визнання недійсним кредитного договору з зазначених підстав відповідач до суду не звертався.

Посилання ОСОБА_2 на відсутність у представників ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_4 та ОСОБА_5 повноважень на підписання кредитного договору та додаткового договору до нього не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, так як жодних доказів на підтвердження зазначеної обставини відповідач не надав.

З приводу доводів апелянта щодо надання кредиту в іноземній валюті колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_2 посилається на відсутність у банку індивідуальної ліцензії на право здійснення операцій з валютними цінностями, а тому кредитний договір укладений з позивачем, у відповідності до вимог ЦК України, є недійсний.

Однак, декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не містить заборони на видачу кредитів в іноземній валюті, а тому це не є підставою до визнання кредитного договору недійсним.

ПАТ «Укрсоцбанк» має банківську та генеральну ліцензію на здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі і на право надання та повернення кредиту в іноземній валюті, що не потребує наявності додаткової індивідуальної ліцензії.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази щодо перерахунку йому коштів. Згідно п.2.1 укладеного між сторонами договору надання траншу кредиту проводиться шляхом видачі позичальнику готівки з позичкового рахунку №22031398750151, відкритого в Київській обласній філії кредитора. 28 грудня 2012 року, тобто після спливу шести років з моменту укладення основного договору, між сторонами було укладено договір про внесення змін, що є дією, що свідчить про визнання свого обов'язку боржником та підтвердженням факту отримання відповідачем коштів за кредитним договором та користування зазначеними коштами.

ОСОБА_2 зазначає, що сторінки 2-5 додаткового договору відносяться до договору від 13.10.2007 року, а не до договору від 13.10.2006 року. Однак, вказана обставина не дає підстав для скасування рішення суду, так як зі змісту основного та додаткового договорів вбачається, що зміни були внесені до кредитного договору №398/1165/06-Пі.

Вимоги відповідача про застосування Апеляційним судом строків позовної давності задоволені бути не можуть, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.ст. 256, 257, 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦК України - перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як було зазначено вище 28 грудня 2012 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про внесення змін до кредитного договору, яким залишок заборгованості по кредиту переведено в національну валюту України - гривню.

Підписання зазначеного договору відповідачем свідчить про визнання свого обов"язку, а відтак і перериває строк позовної давності.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального права, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та доводами апеляційної скарги не спростовані.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Ігнатченко Н.В.

Сушко Л.П.