Рішення № 52648808, 19.10.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 302/341/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19 жовтня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Боднар О.В. і Мацунича М.В.,

при секретарі: Дашковська С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Міжгірського районного суду від 23 квітня 2015 р. за позовом публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2015 р. публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (надалі - Банк) звернулося у суд із позовом до ОСОБА_2, у якому просило стягнути з останнього на свою користь 45328.77 грн. кредитної заборгованості.

На обґрунтування Банк зазначав, що 06.03.2013 р. уклав із відповідачем договір № 25000000023048 про відкриття та обслуговування спеціального карткового рахунку з видачею міжнародної платіжної картки миттєвого випуску Visa instant issue.

Згідно з додатковою угодою № 727-36-ЗПКФ від 06.03.2013 р. про відкриття кредитної лінії у межах зарплатних проектів відповідачу було надано грошові кошти в сумі 18800 грн. шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії на строк із 06.03.2013 р. по 05.03.2015 р. зі сплатою 32% річних за користування кредитними коштами на споживчі цілі.

Банк свої зобов'язання виконав повністю, що підтверджується випискою по рахунку НОМЕР_1 позичальника за період з 01.03.2013 р. по 25.02.2015 р., однак ОСОБА_2 з 01.03.2014 р. порушуються зобов'язання шляхом несплати більше двох платежів підряд.

Останній платіж у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснено відповідачем 03.04.2014 р. у сумі 13.64 грн.

Невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором призвело до утворення станом на 25.02.15 р. заборгованості на загальну суму 45328.77 грн.

Вимога Банку про дострокове погашення заборгованості від 23.12.2014 р. за № 343 залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Рішенням Міжгірського районного суду від 23.04.2015 р. позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитним договором № 727-36-ЗПКФ від 06.03.2013 р. у сумі 7281.45 грн.; у решті позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат (а.с.50-52).

Апелянт просить скасувати це рішення у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки (пені та/або штрафу) у сумі 13008.24 грн., інфляційних утрат у сумі 5429.32 грн. і 3% річних у сумі 609.76 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення указаних вимог. Доводить про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Письмових заперечень на скаргу ОСОБА_2 не подав, у судове засідання утретє не з'явився, хоча про час і місце такого був належно повідомлений.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення - зміні, з таких мотивів.

Зменшуючи розмір неустойки (пені) до 1 коп. і відмовляючи в задоволенні позовних вимог про застосування індексу інфляції і стягнення трьох процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції виходив із наявності істотних обставин для зменшення пені, безпідставності стягнення 3% річних і недоведеності суми інфляції.

Колегія суддів не погоджується з цим висновком через його невідповідність обставинам справи та порушення норм матеріального права.

Так, згідно з вимогами ст. 551 ч.3 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч.4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за власною ініціативою (постанова Верховного Суду України N 6-100цс14 від 3 вересня 2014 р.).

Істотними обставинами в розумінні ч.3 ст. 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання) (постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 за № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин").

Наведені вище обставини (розмір заборгованості та штрафних санкцій, їх співмірність, обставини, які дають суду право застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України або не застосувати), є фактичними обставинами справи, встановлення яких судом відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України є обов'язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Установлено та не оспорюється, що станом на 25.02.2015 р. загальний розмір заборгованості за кредитом і процентах за користування таким разом із нарахованою індексацією і трьома процентами річних ним складає 32320.53 грн., а загальний розмір неустойки (пені) за прострочення основного зобов'язання (кредиту) і сплати процентів станом на 25.02.2015 р. складає 13008.24 грн. (11083.75 грн. + 1924.49 грн.), тобто взагалі немає перевищення пені над розміром збитків Банку (а.с.22-23).

Наведені судом першої інстанції обставини для зменшення пені до 01 коп. з огляду на ступінь виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань (протягом періоду часу з 13.03.2013 р. по 03.03.2015 р. було сплачено лише 30.85 грн., а суму 19000 грн. - 03.04. і 04.03.2015 р.), відсутність даних про майновий стан ОСОБА_2 та негативні наслідки для Банку через прострочення боржником виконання зобов'язання (збитки), є необґрунтованими, а в сукупності з розміром пені, яка не перевищує розміру збитків, не дають підстав для застосування до спірних правовідносин ч.3 ст. 551 ЦК України.

За правилами ст. 625 ч.2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді цього питання слід мати на увазі, що проценти, визначені статтями 536, 1048, 10561, 1061 ЦК, є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення. Поряд з цим за порушення виконання грошового зобов'язання на боржника покладається відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Беручи до уваги різну правову природу процентів, передбачених статтями 536, 1048, 10561, 1061 ЦК, і процентів, що стягуються відповідно до ст. 625 ЦК, а також відсутність у чинному законодавстві обмежень, одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК та іншими статтями, і відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення, а також сплата трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 ЦК, є правомірним (за умов, що такі вимоги заявлені кредитором).

Ця позиція підтверджується практикою Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 29 травня 2013 р. у справі N 6-39цс13), відповідно до якої правильним є стягнення з відповідача на користь позивача процентів за банківськими вкладами за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладнику, а також трьох процентів річних і суми відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 жовтня 2014 р. у справі N 6-113цс14).

Відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК, є особливою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання і може застосовуватися незалежно від застосування кредитором інших видів відповідальності або інших забезпечувальних заходів, зокрема неустойки. Беручи до уваги подібність правової природи ст. 549 ЦК (щодо сплати пені) та ст. 625 ЦК (щодо сплати трьох процентів річних), передбачена цими статтями відповідальність може застосовуватись незалежно одна від одної. Чинне цивільне законодавство не забороняє визначення сторонами в договорі різних видів забезпечення зобов'язань. При цьому нарахування та стягнення неустойки (пені) в разі прострочення виконання зобов'язання (ст. 549 ЦК) є правом кредитора, реалізація якого жодним чином не залежить від застосування інших видів цивільно-правової відповідальності, передбачених законом за порушення зобов'язання (ст. 625 ЦК).

Тобто, заходи відповідальності за порушення грошового зобов'язання та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена (аналогічна позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 30 жовтня 2013 р. у справі N 6-59цс13).

Проценти, передбачені ст. 625 ЦК, за своєю природою відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування чужими грошовими коштами, та застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних (інший розмір укладеним між сторонами договором не передбачений).

Розмір суми індексу інфляції за весь час прострочення (5429.32 грн.) підтверджується розрахунком, який відповідачем не спростований і не оспорений.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення в оскарженій частині підлягає скасуванню як незаконне та необґрунтоване з ухвалення нового рішення про задоволення відповідних позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 551, 625 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 60, 212, 213, 303, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.3, п.4, ч.2, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, -

в и р і ш и л а :

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.

2. Рішення Міжгірського районного суду від 23 квітня 2015 р. щодо відмови в задоволенні позову в частині стягнення пені, індексу інфляції за весь час прострочення і трьох процентів річних від простроченої суми скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» 13008 (тринадцять тисяч вісім) грн. 24 коп. пені, 5429 (п'ять тисяч чотириста двадцять дев'ять) грн. 32 коп. індексу інфляції за весь час прострочення і 609 (шістсот дев'ять) грн. 76 коп. трьох процентів річних від простроченої суми.

3. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: