Постанова № 47840476, 29.07.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

29.07.2015 р. Справа № 814/1758/15

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Науменко О.Г. розглянувши справу за

адміністративним позовомВознесенського міськрайонного центру зайнятості в Миколаївській області, вул. Жовтневої революції, 97, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500

до відповідача про ОСОБА_1, АДРЕСА_1 м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500 стягнення 8655 гривень 76 копійок, За участю представників:

позивача: Морозов О.О.,

відповідача: ОСОБА_1,

в с т а н о в и в:

Вознесенський міськрайонний центр зайнятості в Миколаївській області (надалі - позивач, Вознесенський МРЦЗ) звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення з ОСОБА_1 (надалі - відповідач) заборгованості в сумі 8 655,76 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що відповідач звернулась до позивача про надання статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю, але в період отримання грошової допомоги з 06.03.2014 року по 26.01.2015 року не могла бути безробітною особою, оскільки згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» відносилась до зайнятого населення, так як отримувала державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям інвалідам.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що в період, який перевищує період отримання нею допомоги по безробіттю (з 01.02.2014 року по 18.02.2015 року) допомогу по догляду за дитиною-інвалідом не отримувала.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернулась до Вознесенського МРЦЗ з метою пошуку роботи. Згідно з наказом Вознесенського МРЦЗ № НТ0140311 від 11.03.2014 року ОСОБА_1 наданий статус безробітної та призначена допомога по безробіттю.

Як безробітний, відповідач перебувала на обліку в центрі зайнятості по 26.01.2015 року і була знята з обліку у зв'язку з поданням нею заяви про припинення реєстрації (наказу Вознесенського МРЦЗ № НТ150126 від 26.01.2015 року).

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 під час перебування на обліку в Службі зайнятості не могла бути безробітною особою, оскільки згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» відносилися до зайнятого населення, так як отримувала державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям інвалідам з 27.04.2010 року по 17.02.2015 року з виплатою допомоги по догляду за дитиною - інвалідом з 10.05.2011 року по 31.01.2014 року та з 18.02.2015 року по 30.04.2015 року.

На думку позивача, у період перебування ОСОБА_1 у Вознесенському МРЦЗ на обліку як безробітної з виплатою відповідної допомоги по безробіттю (з 06.03.2014 року по 26.01.2015 року) відповідач відносилась до категорії зайнятого населення, тому, згідно зі статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та Порядком надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, який затверджений наказом Міністерства праці та соціального захисту населення № 307 від 20.11.2000 року (пункт 6.14), не мала права на матеріальне забезпечення (отримувати допомогу по безробіттю).

Відповідно до п. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судом із матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що ОСОБА_1 в період з 11.03.2014р року. по 26.01.2015 року дійсно перебувала в статусі зареєстрованої безробітної на обліку в Вознесенському міськрайонному центі зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю.

На утриманні ОСОБА_1 знаходиться дитина-інвалід ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1.

В період з 01.02.2014 року по 18.02.2015 року (тобто, в період, який перевищує період отримання відповідачем допомоги по безробіттю) ОСОБА_1 допомогу по догляду за дитиною-інвалідом не отримувала, що підтверджується листом Управління соціального захисту населення Вознесенської міської ради Миколаївської області від 16.04.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення також належать непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом І групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавки відповідно до законодавства.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що статус зайнятого населення мають непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, тільки в тому разі якщо вони отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства.

За вказаних обставин, висновок позивача про те, що ОСОБА_1 не мала права в період з 11.03.2014 року по 26.01.2015року отримувати допомогу по безробіттю суперечить чинному законодавству України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно із вимогами ч. 4 ст. 94 КАС України, судові витрати з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 11, 71, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя Желєзний І. В.