Рішення № 45528461, 07.07.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3760/14 Справа № 200/18333/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Циганков В. О. Доповідач - Городнича В.С.

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2014 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Лаченкової О.В., Григорченка Е.І.,

при секретарі - Косенко І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СУДНОСЕРВІС" на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУДНОСЕРВІС", ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА :

У квітні 2013 року ПАТ "Банк Кредит Дніпро" звернулося до суду з позовом до ТОВ "СУДНОСЕРВІС", ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором №120811- КЛН від 12.08.2011 року та №120811- КЛТ від 12.08.2011 року у розмірі 10 174 132,38 доларів США.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 12.08.2011 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «СУДНОСЕРВІС» було укладено кредитний договір № 120811 КЛН, відповідно до якого Банк відкриває позичальнику не відновлювану кредитну лінію на загальну суму 1750400, 00 доларів США на умовах передбачених кредитним договором. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем, ТОВ «СУДНОСЕРВІС» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки 120811-КЛН-П/1 від 12.0-8.2011 року та між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір поруки 12811-КЛН-П/2 від 12.08.2011 року, відповідно до яких поручителі взяли на себе зобов'язання на добровільних началах відповідати перед банком по зобов'язанню ТОВ «СУДНОСЕРВІС» в повному обсязі, які виникають з умов кредитного договору. Крім того позивач посилається на те, що 12.08.2011 року між ним та ТОВ «СУДНОСЕРВІС» було укладено кредитний договір №1200811-КЛТ, відповідно до якого банк видає позичальнику в майбутньому кредитів в гривні в межах загальної суми 66000000,00 грн. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем, ТОВ «СУДНОСЕРВІС» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки 20811-КЛТ-П/1 від 12.08.2011 року та між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір поруки 120811-КЛТ-П/2 від 12.08.2011 року. У зв'язку з тим, що відповідачі зобов'язання добровільно не виконували, своєчасно платежі не сплачували позивач просив солідарно стягнути з відповідачів на його користь вказану заборгованість за кредитними договорами.

02.07.2013 р. ПАТ " Банк Кредит Дніпро" було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку з частковим погашенням заборгованості ТОВ "СУДНОСЕРВІС", згідно якої позивач просив стягнути солідарно з відповідачів 2 495 743,13 доларів США.

29.07.2013 р. Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська було винесено Заочне рішення у справі, яким позов було задоволено в повному обсязі.

16.12.2013 р. заочне рішення було скасовано за заявою про перегляд заочного рішення, поданою ТОВ "СУДНОСЕРВІС" 28.08.2013 р.

06.02.2014 р. ТОВ "СУДНОСЕРВІС" було подано зустрічний позов.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2014 р. в прийнятті зустрічного позову ТОВ "СУДНОСЕРВІС" відмовлено.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.04.2013 року позовні вимоги ПАТ " Банк Кредит Дніпро" забезпечено шляхом накладення арешту в межах суми позову, а саме 10174132,38 доларів США на майно та грошові кошти, що належать ОСОБА_3 і знаходяться у нього або у інших осіб, в тому числі на накладено арешт на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності. Накладено арешт в межах суми позову, а саме в межах 10174132,38 доларів США, на майно та грошові кошти, що належать ОСОБА_4 і знаходяться у нього або у інших осіб.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.07.2013 року позовні вимоги ПАТ " Банк Кредит Дніпро" забезпечено шляхом накладення арешту на майно, що належить на праві власності ТОВ «СУДНОСЕРВІС», а саме два зернозбиральні комбайни.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2014 р. позов ПАТ "Банк Кредит Дніпро" задоволено, стягнуто солідарно з ТОВ «СУДНОСЕРВІС», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитними договорами №120811 від 12.08.2011 року та за №120811-КЛТ від 12.08.2011 року в сумі 2495743,13 доларів США, що складається з заборгованості за кредитним договором №120811-КЛН від 12.08.2011 року в сумі 914972,36 доларів США та заборгованість а кредитним договором №120811-КЛТ від 12.08.2011 року в сумі 1580770,77 доларів США. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

З даним рішенням суду не погодилося ТОВ «СУДНОСЕРВІС» та звернулося до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2014 р. та Ухвалу від 14.02.2014 р., посилаючись на їх невідповідність вимогам закону.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення за такими підставами.

Судом встановлено, що12.08.2011 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «СУДНОСЕРВІС» було укладено кредитний договір №120811-КЛН, відповідно до якого банк відкриває позичальнику не відновлювану кредитну лінію на загальну суму 1750400,00 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути кредит на умовах, передбачених кредитним договором, кінцевий строк виконання зобов'язань встановлювався до 09.08.2013 року, відсоткова ставка становила 11,5 відсотків річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем, ТОВ «СУДНОСЕРВІС» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки 120811-КЛН-П/1 від 12.08.2011 року; та між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір поруки 120811-КЛН-П/2 від 12.08.2011 року, відповідно до яких поручителі взяли на себе зобов'язання відповідати перед банком по зобов'язанню ТОВ «СУДНОСЕРВІС» в повному обсязі, які виникають з умов кредитного договору.

12.08.2011 року між позивачем та ТОВ «СУДНОСЕРВІС» було укладено кредитний договір №120811-КЛТ, відповідно до якого банк видає позичальнику в майбутньому кредитів (траншів) в гривні в межах загальної суми 66000000,00 грн. Кінцевий строк виконання зобов'язань встановлювався до 09.08.2013 року, відсоткова ставка становила 10,5 відсотків річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та, ТОВ «СУДНОСЕРВІС» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки 120811-КЛТ-П/1 від 12.08.2011 року та між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір поруки 120811-КЛТ-П/2 від 12.08.2011 року, відповідно до яких поручителі взяли на себе зобов'язання відповідати перед банком по зобов'язаннях ТОВ «СУДНОСЕРВІС» в повному обсязі, які виникають з умов кредитного договору.

У зв'язку з порушенням відповідачами умов кредитного договору виникла заборгованість перед банком на загальну суму, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, 2495745,13 доларів США, що складається з із заборгованості за кредитним договором №120811-КЛН від 12.08.2011 року у сумі 914972,36 доларів США та заборгованості за кредитним договором №120811-КЛТ від 12.08.2011 року у сумі 1580770,77 доларів США.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 526, 549, 554,629, 1050 ЦК України та з того, що банк виконав свої зобов'язання за кредитними договорами, надавши позичальнику грошові кошти на загальну суму 1485400,00 доларів США та 891600,00 доларів США, шляхом спрямування коштів на поточний рахунок позичальника, що підтверджується меморіальним ордером на видачу грошових коштів, а відповідачі порушили умови кредитних договорів, в результаті яких утворилася заборгованість, яка не була погашена, а вимоги про стягнення заборгованості проігнорована поручителями.

Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Банк Кредит Дніпро" про стягнення заборгованості, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність у ТОВ "СУДНОСЕРВІС" заборгованості перед позивачем за кредитним зобов'язанням. Однак при цьому суд першої інстанції не прийняв до уваги обставини реалізації Позивачем майна, належного ТОВ «СУДНОСЕРВІС», в результаті якої було зменшено розмір позовних вимог.

Суд першої інстанції прийняв як єдині належні докази наявності заборгованості та її розміру, надані позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором № 120811-КЛН від 12.08.2011 р. та розрахунок заборгованості за кредитним договором № 120811-КЛТ від 12.08.2011 р., які були додані до позову (т.1 а.с. 2-11, 36) та до заяви про зменшення позовних вимог (т.2 а.с.29-30, 31, 32). Судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки іншим доказам, наявним в матеріалах справи.

Згідно з вимогами Постанови Пленуму ВСУ №14 від 18.12.2009 р. "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

Як вбачається з матеріалів справи позивачем ПАТ " Банк Кредит Дніпро " в порядку звернення стягнення на майно боржника було укладено три договори купівлі-продажу майна, яким було забезпечено кредитне зобов'язання, продавцем за якими виступив сам позивач. Так, за договором купівлі-продажу від 05.06.2013 р., сума якого склала 54 820 000,00 грн., було продано рухоме майно. За договором купівлі-продажу від 05.06.2013 р., сума якого склала 3 838 694,40 грн., була продана земельна ділянка. За договором купівлі-продажу нежитлових будівель виробничого призначення від 08.05.2013 р., сума якого склала 5 007 150,00 грн., було продано нерухоме майно (комплекс нежитлових будівель виробничого призначення). Грошові кошти, отримані від продажу зазначеного майна були зараховані позивачем на погашення заборгованості ТОВ «СУДНОСЕРВІС» за кредитними зобов'язаннями, що підтверджується Актом ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 575/14-02-22-01/2361914 від 01.11.2013 р. "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "СУДНОСЕРВІС" з питань формування податкових зобов'язань по взаємовідносинам з ПАТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" за травень, червень 2013 року", наявним в матеріалах справи.

При цьому колегія суддів приймає до уваги наявність в матеріалах справи Звіту про оцінку необоротних активів елеваторного комплексу від 01.07.2011 р., яка була проведена ІП "СЖС Україна" (Сертифікат СОД № 8545/09 від 06.05.2009 р.), відповідно до якої вартість нерухомого майна станом на момент проведення оцінки становила 66 017 700 (шістдесят шість мільйонів сімнадцять тисяч сімсот) грн.

Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки положенням Іпотечного договору №300811-І від 30.08.2011 р., яким встановлено вартість предмету іпотеки та порядок зміни цієї вартості, затверджені сторонами.

Так, п. 1.3. Іпотечного договору передбачено, що вартість комплексу нежитлових будівель виробничого призначення складає 62 102 255,00 грн. (шістдесят два мільйони сто дві тисячі двісті п'ятдесят п'ять грн. 00 коп.)

Тим же п.1.3 Договору іпотеки встановлено, що вартість предмета іпотеки, що визначена сторонами, може змінюватися з урахуванням п.3.1.13 цього Договору.

Пунктом 3.1.13 Іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя (позивача) щоквартально, а також при пролонгації кредитного договору, проводити спільно з іпотекодавцем перегляд вартості предмету іпотеки, визначеної цим договором. Визначена таким чином вартість оформляється сторонами договором про зміну договору і є заставною вартістю предмету іпотеки з моменту укладення такого договору.

Таким чином, судова колегія приймає до уваги, що положеннями Іпотечного договору передбачено та закріплено порядок зміни вартості предмету іпотеки, а саме - шляхом укладання сторонами договору про внесення змін до основного договору.

Доказів на підтвердження зміни вартості предмету іпотеки у порядку, визначеному договором іпотеки, суду не надано.

Відповідно до ст.572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Відповідно до ст.575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Апелянтом до матеріалів справи надано Висновок №19 комплексної судової будівельно-технічної експертизи за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру за №12013230190001382 від 11.06.2013 року за ознаками складу злочину, передбаченого ст.206 ч.1, ст.191 ч.2 КК України, складеного 19.06.2014 р.(том 4, а.с. 207-251)

Предметом комплексної судової будівельно-технічної експертизи стало визначення дійсної ринкової (кошторисної) вартості комплексу нежитлових будівель виробничого призначення, розташованого по АДРЕСА_2.

За результатом проведеної судової експертизи встановлено, що дійсна ринкова (кошторисна) вартість комплексу нежитлових будівель виробничого призначення, розташованого по АДРЕСА_2, складає - 74 412 954,00 грн. (сімдесят чотири мільйона чотириста дванадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири грн. 00 коп.) станом на 05.06.2013р. З урахуванням офіційного курсу НБУ 7,993 грн./дол..США станом на 05.06.2013р. (офіційного курсу НБУ 7,993 грн/дол..США станом на 08.05.2013р.) вказана сума становить 9 309 765,29 доларів США.

Таким чином, з матеріалів справи слідує наступне:

Судом встановлено, що за кредитним договором № 120811-КЛН від 12.08.2011 р. позичальнику були надані кредитні кошти на загальну суму 1 485 400,00 доларів США, а за кредитним договором № 120811-КЛТ від 12.08.2011 р. Позичальнику були надані кредитні кошти на загальну суму 8 916 000,00 доларів США.

Позивач просив у позові стягнути з відповідачів 10 174 132,38 доларів США.

Кредитор (позивач по справі) розпорядився наступним заставним майном позичальника:

1) за Договором купівлі-продажу рухомого майна від 05.06.2013 р., сума якого склала 54 820 000,00 грн., що з урахуванням офіційного курсу НБУ 7,993 грн./дол..США станом на 05.06.2013р. становило 6 858 501,19 доларів США

2) за Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 05.06.2013 р., сума якого склала 3 838 694,40 грн., що з урахуванням офіційного курсу НБУ 7,993 грн./дол..США станом на 05.06.2013р. становило 480 257,02 доларів США

3) за Договором купівлі-продажу нежитлових будівель виробничого призначення від 08.05.2013р., сума якого за висновком експерта становила 74 412 954,00 грн., що з урахуванням офіційного курсу НБУ 7,993 грн./дол..США станом на 05.06.2013р. (офіційного курсу НБУ 7,993 грн/дол..США станом на 08.05.2013р.) вказана сума становить 9 309 765,29 доларів США.

Колегія суддів прийшла до висновку, що позивач в порядку звернення стягнення на майно боржника фактично прийняв майно, яким було забезпечено кредитне зобов'язання та в подальшому розпорядився цим майном вартістю 16 648 523,50 доларів США.

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. При цьому чинним законодавством України не передбачено обов'язку учасників угоди щодо купівлі-продажу товару виключно за ринковою вартістю. З аналізу норми ч.1 ст.632 ЦК України вбачається, що обов'язковою умовою є наявність домовленості між сторонами угоди про ціну договору. Рішення про відчуження частини заставного майна нижче ринкової вартості прийнято кредитором (позивач по справі) на власний розсуд. Факт розпорядження позивачем отриманим в порядку звернення стягнення на майно приймається колегією суддів до уваги в частині встановлення наявності заборгованості та розміру її погашення, що є підставою для відмови у стягненні заборгованості у зв'язку з її фактичною відсутністю.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на преюдиційність Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2013 р. у справі № 904/7512/13 у даній справі, оскільки обставини, на які посилається позивач прямо стосуються прав та інтересів осіб, які є сторонами даної цивільної справи і які не приймали участі у розгляді господарської справи, на яку посилається Позивач.

Так, окрім ПАТ "Банк Кредит Дніпроі" та ТОВ "СУДНОСЕРВІС" сторонами у даній цивільній справі є також фізичні особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4, до яких також заявлено солідарні майнові вимоги. Колегія суддів вважає, що прийняття встановлених господарським судом обставин як таких, що не підлягають повторному доказуванню, при тому, що ці обставини прямо впливають на права та інтереси зазначених фізичних осіб, буде прямим їх порушенням, а також порушенням принципу рівності та змагальності сторін, закріпленого ст.10 ЦПК України.

Крім того, з тексу наданого Рішення господарського суду вбачається, що при вирішенні зазначеної господарської справи не було призначено та проведено судову експертизу з питання визначення реальної вартості спірного майна. Натомість в матеріалах даної цивільної справи наявний Висновок №19 комплексної судової будівельно-технічної експертизи від 19.06.2014 р., яким встановлено дійсну ринкову вартість майна.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2014 р. підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову

Доводи апеляційної скарги щодо допущених судом порушень процесуального права при винесенні ухвали про відмову в прийнятті зустрічного позову ТОВ «СУДНОСЕРВІС» до ПАТ «Банк Кредит Дніпро» про стягнення грошових коштів, колегія суддів вважає безпідставними.

Так, згідно ч.2 ст.293 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в Ухвалі від 14.02.2014 р. про відмову в прийнятті зустрічного позову, а відмова в прийнятті зустрічного позову не позбавляє апелянта права звернутися до суду з самостійними позовними вимогами за захистом свого порушеного права.

Згідно п.8 ч.1 ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема питання чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

На підставі п.6 ст. 154 ЦПК України у зв'язку з відмовою в задоволенні позову, підлягають скасуванню і заходи його забезпечення, вжиті ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська про забезпечення позову від 23.04.2013 р. та ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська про забезпечення позову від 09.07.2013 р.

Керуючись ст.ст. 209, ч. 6 ст. 154, 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СУДНОСЕРВІС" - задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2014 року - скасувати.

Відмовити Публічному акціонерному товариству "Банк Кредит Дніпро" у задоволенні його позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУДНОСЕРВІС", ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетрогвська про забезпечення позову від 23.04.2013 року та Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська про забезпечення позову від 09.07.2013 року - скасувати.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: