Ухвала суду № 44724108, 10.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/8267/2015 Головуючий у 1-й інстанції Васильченко О.В.

Доповідач Кравець В.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючої Кравець В.А.,

Суддів Гаращенка Д.Р., Шиманського В.Й.

за участю секретаря Круглика В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 30 квітня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» про стягнення заробітної плати,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2015 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з ПАТ «Діамантбанк» на його користь 20 335 723,40 грн.

Також позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в сумі 20 335 723,40 грн., що знаходяться на кореспондентському рахунку ПАТ «Діамантбанк» НОМЕР_1 в Головному Управлінні Національного банку України по м. Києву і Київській області.

В мотивування вимог посилався на те, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на кореспондентський рахунок банку в межах 20 335 723,40 грн. передбачено законом і такий спосіб є співмірним заявленим вимогам, а його невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 30 квітня 2015 року - заяву задоволено.

Накладено арешт на грошові кошти в межах суми позовних вимог в розмірі 20335723, 40 грн., що знаходяться на кореспондентському рахунку ПАТ «Діамантбанк» (МФО 320854, код ЄДРПОУ 23362711, місцезнаходження: 04070, м. Київ, Контрактова площа, 10А) НОМЕР_1 в Головному Управлінні Національного банку України по м. Києву і Київській області. Допущено негайне виконання ухвали.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник відповідача ПАТ «Діамантбанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову про відмову у задоволенні заяви, посилаючись на те, що судом першої інстанції було грубо порушено норми процесуального права.

Вказує на те, що згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» забороняється накладати арешт на кореспондентські рахунки банку.

Крім того, накладення арешту на грошові кошти ПАТ «Діамантбанк» є безпосереднім втручанням в господарську діяльність банківської установи та суперечить змісту заходів забезпечення і меті їх застосування, яка полягає в захисті інтересів учасника процесу, а не в порушенні прав інших осіб. Зокрема, наслідком вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_1 стало фактичне блокування господарської діяльності ПАТ «Діамантбанк» та обмеження в можливості здійснювати розрахункові операції (виконувати зобов'язання) на користь контрагентів.

Зазначив, що не перерахування грошових коштів на користь контрагентів може мати незворотні наслідки, такі як погіршення ділової репутації ПАТ «Діамантбанк» та відтік теперішніх і потенційних клієнтів. Більш того, ПАТ «Діамантбанк» може понести значних збитків в разі пред'явлення контрагентами вимог про сплату штрафних санкцій на підставі своєчасного невиконання зобов'язань.

Також, суд не врахував, що розмір статутного капіталу ПАТ «Діамантбанк» складає 210 000 000,00 грн., що в 10 разів перевищує розмір заявлених позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що долучені до заяви про забезпечення позову документи, а саме: заява про закриття рахунку, заява про переведення коштів на інший рахунок, заява про видачу довідку про залишок грошових коштів, відповіді ПАТ «Діамантбанк» на зазначені заяви, виписки з особового рахунку, а також наявні у матеріалах справи рішення судів з приводу неодноразового оскарження ухвали про відкриття провадження у іншій справі, об'єктивно свідчать про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у даній конкретній справі.

Проте, в повній мірі з таким висновком суду погодитись неможливо з огляду на наступне:

Відповідно до ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Частиною 3 ст. 152 ЦПК України передбачено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно п.п.1,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4ст.151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

З матеріалів справи убачається, що предметом позову є винагорода за виконання трудових обов'язків голови правління банку.

Згідно з ч. 3 ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що забороняється накладати арешт на кореспондентські рахунки банку.

Разом з тим, при постановлені оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції виходив з того, що у чинному листі Національного Банку України від 25.10.01 № 18-211/3950, адресованому територіальним управлінням Національного банку України, комерційним банкам, Асоціації українських банків висловлено позицію про те, що заборонено накладення арешту на кореспондентські рахунки комерційних банків без зазначення конкретної суми, оскільки, враховуючи специфіку комерційних банків, кошти, які знаходяться на їх кореспондентських рахунках, належать не тільки банку і припинення усіх операцій на них зачіпає інтереси як банку, так і його клієнтів. Таким чином, на сьогодні постановами слідчого, санкціонованими прокурором, постановами державного виконавця або рішеннями суду можливе накладення арешту лише на кошти, які знаходяться на кореспондентському рахунку банку, в конкретно визначеній сумі.

Проте, колегія суддів з таким висновком суду не погоджується, оскільки даний лист роз'яснює зміст ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» станом на 2001 рік, редакція якої в результаті неодноразово внесених змін на час виникнення спірних правовідносин не діяла. Крім того, вказана вище стаття Закону, зокрема її частина 3, чітко передбачає заборону накладати арешт на кореспондентські рахунки банку і винятків не містить. Лист Національного банку України є лише підзаконним нормативним актом і не може суперечити закону, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 8 ЦПК України до даних правовідносин слід застосувати саме ч. 3 ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Дані обставини залишилися поза увагою суду при постановленні ухвали про забезпечення позову.

Таким чином, колегія приходить до висновку, що вимоги позивача про забезпечення позову у обраний ним спосіб не можуть бути задоволені, оскільки чітко заборонені законом і, окрім того, виходячи із досліджених вище обставин, паралізують господарську діяльність банку, проте при постановленні ухвали суд першої інстанції вказаних обставин не врахував, внаслідок чого постановив ухвалу, яка не відповідає нормам процесуального права.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд, зокрема, змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування; або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування ухвали та постановлення нової ухвали про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,312, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» - задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 30 квітня 2015 року в справі скасувати та постановити нову, якою в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з часу її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді