Рішення № 44724116, 10.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/8072/2015 Головуючий у 1-й інстанції Смирнова Є.П.

Доповідач Кравець В.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

Головуючої Кравець В.А.,

Суддів Борисової О.В., Шиманського В.Й.

за участю секретаря Круглика В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 квітня 2015 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2014 року представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просив стягнути з відповідачів солідарно суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту № 11248111000 від 07.11.2007 p. в розмірі 61 048 доларів США 64 цнт. та 154 716 грн. 16 коп, з яких: 52 797,55 дол. США - заборгованість за кредитом; 8 251,09 дол. США - заборгованість за відсотками, 123 116,44 грн. - пеня за прострочення сплати за кредитом; 31 599,72 грн. - пеня за прострочення сплати відсотків та вирішити питання судових витрат.

В мотивування вимог посилався на те, що відповідачі свої зобов'язання за кредитним договором та договором поруки належним чином не виконують, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 квітня 2015 року - позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 11248111000 від 07.11.2007 року в сумі 61.048,64 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 30.03.2015 року становить 1.431.140 грн. 37 коп., пеню в розмірі 154.716 грн. 16 коп., також витрати по сплаті судового збору в сумі 3.654 грн., а всього - 1.589.510 грн. 53 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки не відповідають обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам.

Вказує на те, що відповідач не надав суду належного розрахунку заборгованості, оскільки у матеріалах справи відсутня довідка про курс гривні до долара США станом на 30.03.2015 року.

Крім того, розрахунок заборгованості за кредитом, згідно наданої позивачем таблиці, проведений з 07 жовтня 2010 року по 30 березня 2015 року, а розрахунок заборгованості по процентам за користування кредитом, згідно тієї ж таблиці, проведений з 30 вересня 2010 року по 30 березня 2015 року.

Позивач безпідставно просив стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитом, а також за процентами за користування цим кредитом за період, який перевищує три роки, що є незаконним.

Зазначив, що при укладанні договору споживчого кредиту ніяких повідомлень у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та інші умови договорів він або його поручитель ОСОБА_2 від ПАТ «УкрСиббанк» не отримували.

В своїй апеляційній скарзі представник ПАТ «УкрСиббанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити в частині визначення стягнення суми заборгованості із зазначенням еквіваленту в національній валюті України - гривні та зазначити суму стягнення у відповідності до заявлених AT «УкрСиббанк» вимог, викладених у заяві про збільшення позовних вимог від 31.03.2015 р.

Вказує на те, що позивач при зверненні до суду в своїй позовній заяві (а потім в заяві про збільшення позовних вимог від 31.03.2015 р.) визначив суму позову у доларах США. Крім цього, до своєї позовної заяви позивачем, в якості належних доказів, приєднано копію Кредитного договору та Довідки-розрахунки заборгованості, у яких заборгованість виражена у доларах США.

Дана позиція знайшла своє підтвердження в Постанові Верховного суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-145 цс 15, в якій зазначено, що у силу ст. ст. 192, 533 ЦК України та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

В судовому засіданні представник позивача ПАТ «УкрСиббанк» свою скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав, а проти апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник проти апеляційної скарги позивача ПАТ «УкрСиббанк» заперечували, а свою апеляційну скаргу підтримали.

Відповідач ОСОБА_2 проти апеляційної скарги позивача ПАТ «УкрСиббанк» заперечувала, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримала.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав:

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідачі взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та договорами поруки не виконали, а заборгованість у повному обсязі не погашена.

Висновок суду відповідає обставинам справи та грунтується на вимогах закону.

Судом встановлено, що за Договором про надання споживчого кредиту № 11248111000 від 07.11.2007 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк», назву якого було змінено згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-У1 від 17.09.2008 року на ПАТ «УкрСиббанк», та відповідачем ОСОБА_1, останньому було надано кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в розмірі 80.000 доларів США зі строком повернення кредитних коштів не пізніше 07.11.2017 року (а.с. 6-13, 87, 96, 97-102).

Відповідно до п. 1.2.2 Кредитного договору позичальник ОСОБА_1 зобов'язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 1.215 доларів США в день сплати ануїтетних платежів.

Згідно п. 1.3.1 договору за використання кредитних коштів протягом перших 30 (тридцяти) календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 13,4% річних.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором, 07.11.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 156095, згідно якого остання, як поручитель, взяла на себе обов'язок відповідати за зобов'язаннями позичальника, що випливають з кредитного договору. При цьому, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 несуть солідарну відповідальність перед кредитором (а.с. 13-14).

Позивач виконав свої зобов'язання, надавши кредитні кошти в повному обсязі.

Натомість, відповідачі свої зобов'язання за договорами не виконують, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 30.03.2015 року становить: заборгованість за кредитом в сумі 52.797,55 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 8.251,09 доларів США, а також пеня за прострочення сплати за кредитом в розмірі 123.116 грн. 44 коп. та пеня за прострочення сплати відсотків в розмірі 31.599 грн. 72 коп. (а.с. 15-26, 192- 198).

На вимоги позивача від 03.02.2014 року про погашення суми заборгованості за вказаним договором у досудовому порядку відповідачі не вчинили жодних дій, які б свідчили про намір у добровільному порядку сплатити прострочену заборгованість (а.с.33-38).

Відповідно п. 8.1 договору кредиту за порушення зобов'язань позичальником в частині не сплати чергового ануїтетного платежу в установлений день сплати такого платежу чи сплати у розмірі меншому, ніж передбачено цим Договором: - на прострочену суму основного боргу Банк нараховує підвищені проценти в розмірі діючої процентної ставки на момент виникнення такої простроченої суми основного боргу збільшеної на 0 %. Нарахування підвищеної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дня виникнення простроченої суми основного боргу - (дня сплати ануїтетного платежу; - на суму прострочених процентів Банк може нараховувати пеню, починаючи з 32 календарного дня, якщо рахувати з дати виникнення прострочених процентів. Пеня нараховується в наступному порядку: в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, якщо сума такої заборгованості виражена у гривні; в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена в іноземній валюті; пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, і розраховується за методом « 30/360», який передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів, але у будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України та момент її нарахування.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст.ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з аргументованим висновком суду першої інстанції про те, що умови договорів не виконуються належним чином, а відповідачі повинні відповідати перед банком, включаючи сплату основного боргу, відсотків та пені.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з викладенням судом резолютивної частини рішення, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, a також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч.ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України).

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» установлено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.

Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

В даному рішенні суду у мотивувальній та резолютивній частинах рішення наведені розрахунки заборгованості за кредитним договором із переведенням іноземної валюти в українську за курсом, установленим НБУ на час виникнення заборгованості.

Такий висновок суду першої інстанції є необґрунтованим і не узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 533 ЦК України.

Отже, оскільки банк, звертаючись до суду із позовом, просив стягнути з відповідачів заборгованість за кредитом та заборгованість по процентам за користування кредитом в доларах США, то вони за наявності відповідної ліцензії банку мають бути стягнуті у доларах США.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України - сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, період сплати тіла, процентів, інших платежів, розмір щомісячного платежу, що і було передбачено сторонами при укладенні кредитного договору - отримання кредиту, його погашення, сплати відсотків в доларах США на виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором позивачем з метою зарахування обов'язкових платежів відповідно до умов кредитного договору відкрито рахунок в іноземній валюті, що повністю відповідає чинному законодавству та умовам кредитного договору.

Відповідно видача кредиту, внесення щомісячних платежів на погашення заборгованості за кредитом, процентів, інших обов'язкових платежів в валюті зобов'язання - долар США є правомірним.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати операції і угоди з валютними цінностями.

Крім того, банківською ліцензією Національного Банку України надано повноваження банку ПАТ «УкрСиббанк» на здійснення операцій та угод, визначених ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та до додатку до дозволу визначено перелік операцій, які має право здійснювати позивач, зокрема, ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України.

Відповідно до п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують операції, зокрема і для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Отже, оскільки позивач має банківську ліцензію та виходячи із вимог, заявлених у позові, заборгованість має бути стягнута у доларах США без зазначення гривневого еквіваленту, тому вказівку «що за офіційним курсом НБУ станом на 30.03.2015 року становить 1.431.140 грн. 37 коп.» слід виключити із резолютивної частини рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі №6-145цс14 від 24 вересня 2014 року.

За правилами ч.3 ст. 303 ЦПК апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно п.35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Отже, резолютивна частина рішення в частині вирішення питання судових витрат підлягає скасуванню з викладенням цієї частини у новій редакції, де з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір по 1827,00 грн. з кожного.

Твердження апелянта ОСОБА_1 про те, що відповідач не надав суду належного розрахунку заборгованості, оскільки у матеріалах справи відсутня довідка щодо курсу гривні щодо долара США станом на 30.03.2015 року, є безпідставними, з урахуванням того, що заборгованість підлягає стягненню в доларах США.

Крім того, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19.11.2014 року по даній справі було призначено судово-економічну експертизу (а.с. 168-169).

Проте, така експертиза проведене не була, оскільки ОСОБА_1 не оплатив вартість її проведення (а.с.177).

Таким чином, колегія суддів погоджується з розрахунками заборгованості, що були надані позивачем, оскільки протилежного відповідачами не доведено та не спростовано розрахунок позивача.

Посилання ОСОБА_1 на те, що банк пропустив строк позовної давності не заслуговують на увагу колегії суддів, з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ІЖ України). Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

У даній справі, ОСОБА_1 із заявою про сплив позовної давності із застосування наслідків її спливу не звертався, а суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі від 18 березня 2015 року.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про зміну рішення в частині визначення суми заборгованості без зазначення еквіваленту в національній валюті України - гривні та скасування рішення в частині стягнення судових витрат.

Керуючись ст.ст. 218,303,304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційні скарги представника Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Виключити із резолютивної частини рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 квітня 2015 року вказівку: «що за офіційним курсом НБУ станом на 30.03.2015 року становить 1.431.140 грн. 37 коп.» .

В частині стягнення солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» витрат по сплаті судового збору у сумі 3 654 грн. 00 коп. рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 квітня 2015 року в справі скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення , яким стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» витрати по сплаті судового збору у сумі по 1827 грн. 00 коп. з кожного.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий: Судді: