Ухвала суду № 44724094, 10.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/8056/2015 Головуючий у 1-й інстанції: Сухомлінов С.М.

Доповідач Кравець В.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

Головуючої - Кравець В.А.,

Суддів - Ратнікової В.М., Шиманського В.Й.,

при секретарі - Круглику В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2015 року в справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа: Департамент будівництва житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації про визнання приватизації недійсною, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання права користуванням жилим приміщенням,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2015 рокупозивач звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому просила визнати приватизацію квартири АДРЕСА_1 недійсною, визнати свідоцтво про право власності на квартиру, видане на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_5 недійсним та визнати за нею право користування спірним житловим приміщенням.

Позивачем було також подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення заборони на вчинення будь-яких дій щодо квартири (продаж, передача в користування, оренда та ін..)

Мотивувала заяву тим, що у разі відчуження ОСОБА_1 квартри іншій особі рішення суду, у разі задоволення позову, неможливо буде виконати.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2015 року - заяву задоволено.

Накладено арешт на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 107,1 кв.м. і житловою площею 59,26 кв.м., що належить на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11.09.2006 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2. Допущено негайне виконання .

Не погоджуючись з ухвалою, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її, посилаючись на невідповідність ухвали нормам процесуального права.

Вказує на те, що суд не зазначив у своїй ухвалі підстави для обрання такого виду забезпечення позову як накладання арешту на вказане вище майно, внаслідок чого не дотримався вимог, передбачених ч.5 ст. 153 ЦПК України.

Крім того, вона немає ні бажання, ні можливості здійснювати будь- які дії щодо відчуження квартири, оскільки, для цього потрібна згода батька дитини - ОСОБА_3 та дозвіл органу опіки та піклування.

Зазначила, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки обставина приватизації квартири була відома їй ще в 2006 році.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Задовольняючи заяву, суд виходив з того, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру передбачено законом і такий спосіб є співмірним заявленим вимогам, а його невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Частиною 3 ст. 152 ЦПК України передбачено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно п.п.1,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4ст.151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Колегія суддів погоджується з аргументованим висновком суду першої інстанції про те, що квартира АДРЕСА_2 є предметом спору, а тому заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими вимогами, і їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта про те, що позивач пропустила строк позовної давності не можуть бути оцінені судом апеляційної інстанції на даному етапі, оскільки ці обставини підлягають з'ясуванню під час розгляду справи по суті.

Таким чином, посилання апелянта на порушення норм процесуального права при розгляді заяви не знайшли свого підтвердження.

Оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 312-315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2015 року - залишити без зміни.

Ухвала суду оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді