Рішення № 43561332, 06.04.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/362/15

Головуючий у першій інстанції Тростенюк В. А.

Доповідач Доценко Л. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Доценко Л.І.,

суддів - Гірняк Л.А., Заїкіна А.П.,

за участю секретаря -Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без шлюбу, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на квартиру, поділ спільного майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 16 квітня 2014 року,

ВСТАНОВИЛА :

19.09.2013року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, який уточнив 25.11.2013року і у остаточній редакції позовних вимог просив встановити факт його спільного проживання однією сім'єю без шлюбу з ОСОБА_3 у період з 1995 року по січень 2011 рік, визнати частково недійсним щодо особи покупця посвідчений 15 травня 2002 року договір купівлі-продажу квартири номер АДРЕСА_1 між продавцем ОСОБА_4 і покупцем ОСОБА_3; визнати цю квартиру його спільною власністю з ОСОБА_3, визнавши за кожним із них право особистої приватної власності на 1/2 частину цієї квартири.

Позивач просив також провести поділ спільного майна і стягнути з ОСОБА_3 та передати йому у власність майно на загальну суму 11 050 гривень: набір м'яких меблів (диван, 2 крісла, журнальний столик) - 1500 грн.; диван розкладний - 2300 грн.; тумбочка під телевізор - 400 грн.; журнальний столик - 200 грн.; пральна машина-автомат "Sumsung" - 2700 грн.; холодильник "LG" - 3500 грн.; мікрохвильова піч "LG" - 450 грн.; а також грошову компенсацію за частину майна в натурі 875 гривень.

В обґрунтування позову посилався на те, що він з ОСОБА_3 не перебували у зареєстрованому шлюбі з іншими особами і проживали спільно однією сім'єю починаючи з 1995 року до січня 2011 року - спочатку у будинку по АДРЕСА_2, а потім у придбаній за рахунок спільних коштів квартирі за АДРЕСА_1.

Квартира була придбана 15 травня 2002 року за ціною 10760 гривень і він особисто вніс на її придбання грошові кошти в сумі 6500 гривень, які отримав від Фрунзівського відділення відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" за кредитним договором № 424 від 13 травня 2002 року. Для забезпечення виконання кредитного договору між ним, банком та заставодавцем ОСОБА_5 14 травня 2002 року було укладено та нотаріально посвідчено договір, за яким у заставу був переданий належний заставодавцю житловий будинок по АДРЕСА_3.

Стверджує, що після придбання квартири за рахунок спільних коштів зробили в ній ремонт і придбали майно на загальну суму 23 850 грн.: душова кабіна - 4000 грн.; набір меблів для вітальні - 1200 грн.; набір кухонних меблів - 1500 грн.; меблева стінка - 3000 грн.; набір м'яких меблів (диван, 2 крісла, журнальний столик) - 1500 грн.; диван розкладний - 2300 грн.; тумбочка під телевізор - 400 грн.; журнальний столик - 200 грн.; пральна машина-автомат "Samsung" - 2700 грн.; холодильник "LG" - 3500 грн.; мікрохвильова піч "LG" - 450 грн.; витяжка "Ardo" - 400 грн.; кондиціонер - 2000 грн.; супутникова антена з тюнером - 700 грн.

У квартирі стали проживати з кінця 2002 року, він не був присутнім при нотаріальному посвідчені договору її купівлі-продажу, відповідачка ОСОБА_3 під час спільного проживання у квартирі стверджувала, що вона оформлена на них обох, а після припинення сімейних стосунків у січні 2011 року він дізнався, що право власності на квартиру оформлено тільки на ОСОБА_6, яка відмовила йому у поділі квартири і майна, що у ній знаходиться, посилаючись на документально оформлене її одноосібне право власності на квартиру.

Вважає, що дійсна (ринкова) вартість квартири, за яку вона може бути продана на теперішній час, становить 100 000 грн., а загальна вартість набутого за час спільного проживання сторін майна становить 123 850 грн..

У судовому засіданні позивач та його представник уточнені позовні вимоги підтримали повністю, а також просили поновити строк позовної давності, бо вважають, що він пропущений з поважних причин.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник позов не визнали, наполягали на застосуванні строку позовної давності.

Відповідачка ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилась, заперечень проти позову не надала.

Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 16 квітня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Поновлено строк позовної давності для захисту порушеного права.

Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без шлюбу у період з 08.12.2000 року по січень 2011 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3.

Визнано частково недійсним щодо особи покупця договір купівлі-продажу квартири номер АДРЕСА_1, укладений між продавцем ОСОБА_4 і покупцем ОСОБА_3, посвідчений 15 травня 2002 року Фрунзівською державною нотаріальною конторою Одеської області та зареєстрований 01 червня 2002 року Фрунзівським бюро технічної інвентаризації у реєстровій книзі № 10 за реєстраційними номером 1282 та в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25 липня 2006 року.

Визнано квартиру номер АДРЕСА_1 спільною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та визнати за кожним із них право особистої приватної власності на 1/2 частину цієї квартири.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати з оплати судового збору 621,80 гривень та оплати правової допомоги 2270 гривень, а всього стягнуто 2891,80 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржує ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В суд апеляційної інстанції ОСОБА_3 не з;явилась, про час та місце судового засідання повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення судової повістки. Відповідачка ОСОБА_4 згідно актового запису про смерть № 20 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с.59 т.2). Фрунзівська районна державна нотаріальна контора надала інформацію, що спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не відкривалась .

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у розділі "Сімейний стан" паспорту ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відсутні відмітки про їх перебування у зареєстрованому шлюбі у період з 01.01.2004 року по 01.01.2011 року.

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу виданого на підставі запису № 5 від 07.02.1996 року складеного відділом реєстрації актів громадянського стану Фрунзівського району Одеської області, був розірваний шлюб ОСОБА_3 з ОСОБА_7.

За довідкою Фрунзівської селищної ради № 538 від 26 грудня 2012 року, наймач ОСОБА_3, з 13.02.1990 року до 17.02.2004 року, її донька ОСОБА_8, 1989 року народження, ОСОБА_2 як чоловік - ОСОБА_3 з 08.12.2000 року до 02.04.2012 року, проживали та були зареєстровані у будинку по АДРЕСА_2 У квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають власник ОСОБА_3 з 17.02.2004 року по теперішній час, її донька ОСОБА_8 з 17.02.2004 року до 28.08.2006 року та з 26.09.2006 року по теперішній час.

Покази свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 підтвердили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали разом як чоловік та жінка спочатку у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2, а потім купили квартиру АДРЕСА_1

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім;єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, оскільки дані вимоги знайшли своє підтвердження.

Разом с тим, суд першої інстанції помилково встановив факт проживання однією сім;єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у період з 08.12.2000року по січень 2011року, оскільки згідно з п.1 розділу V11 " Прикінцеві положення" СК набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК, тобто з 01 січня 2004року.

Таким чином, оскільки до 01.01.2004року законодавством не було передбачено встановлення факту проживання однією сім;єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні в частині періоду з якого можно встановити факт спільного проживання, а саме з 01.01.2004року.

Судом першої інстанції встановлено, що в період проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім;єю, сторони згідно договору купівлі- продажу, посвідченого 15 травня 2002 року Фрунзівською державною нотаріальною конторою Одеської області придбали за ціною 10760 гривень у продавця ОСОБА_4 квартиру за АДРЕСА_1. Покупцем в договорі купівлі- продажу вказана ОСОБА_3 і за нею квартира зареєстрована в Фрунзівському БТІ.

Відповідно до роз;яснень, що містяться і п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998року № 16 " Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім;ю України " ( у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім;єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з п.1 статті 17 Закону України від 7 лютого 1991року "Про власність", відповідних норм Цивільного Кодексу та з урахуванням п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995року № 20 " Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності". Правила статей 22, 28, 29 КпПС України в цих випадках не застосовуються.

Так, згідно зі ст. 17 Закону України " Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім;ї, є спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об;єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Частиною 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток ( аналогічне положення містить і частина перша статті 368 ЦК України).

За змістом п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995року № 29 " Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" ( у редакції , яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов;язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу ( ст.16 Закону України " Про власність", ста.22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім;ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об;єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю ( п.1 ст.17, ст.18, п.2 ст.17 Закону України " Про власність"), тощо.

З огляду на вищевказані норми закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку, що квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 придбали внаслідок спільних трудових зусиль, ведення спільного господарства, побуду та бюджету.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно кредитного договору №. 424, укладеного 13 травня 2002 року між ОСОБА_2 та Фрунзівським відділенням відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", банк надав позивачу кредит у сумі 6500 гривень на придбання житла з його поверненням до І3 травня 2005 року.

Для забезпечення виконання цього кредитного договору між ОСОБА_2, банком та заставодавцем ОСОБА_5, бабусею ОСОБА_2, 14 травня 2002 року було укладено та нотаріально посвідчено договір, за яким у заставу був переданий належний заставодавцю житловий будинок по АДРЕСА_3.

За довідкою вказаного банку № 404 від 27 травня 2013 року, позивач отримав вказаний кредит 13 травня 2002 року в сумі 6500 гривень і погасив його у грудні 2003 року.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана 15 травня 2002 року за ціною 10760 гривень, тобто внаслідок спільних трудових зусиль ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і є їх спільною власністю. Оскільки частку в придбанні майна кожної із сторін визначити неможливо, оскільки 6500 грн. були взяті у кредит ОСОБА_2, однак кредит сторони погашали разом із спільно зароблених коштів, остання частина коштів також одержана від ведення сторонами спільного господарства, побуту та бюджету, тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про визнання права власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частині квартири № 5.

Посилання апеляційної скарги на те, що сторони у шлюбі не перебували, ніякої письмової угоди не укладали для спільної діяльності, тому квартира є власністю ОСОБА_3, спростовуються правовою позицією постанови Судової колегії у цивільних справах Верховного Суду України від 11 березня 2015року № 6-211цс14 де вказано, що суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого до 01 січня 2004року особами, які проживали однією сім;єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі, необхідно встановити не лише обставини щодо спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно придбалось сторонами внаслідок спільної праці.

Суд першої інстанції встановив, що квартира була придбала за спільні кошти сторін та коштів, які ОСОБА_2 отримав у кредит.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання договору купівлі- продажу частково недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у договорі купівлі-продажу спірної квартири від 15 травня 2002 року її одноосібним покупцем зазначена тільки відповідач ОСОБА_3 хоча вона була придбана нею разом з позивачем і за рахунок внесених ним грошових коштів, то в цій частині договір не відповідає дійсності і порушує права позивача щодо належного йому права власності на 1/2 частину спірної квартири і позбавляє його можливості оформлення та реєстрації за ним цього права.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції і вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у відповідності до вимог п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України.

При визнанні договору недійсним, суд першої інстанції застосував норми закону, а саме ст.203 ч.1 та ст.215 ч.1 ЦК України ( в ред. 2004року), які не можуть бути застосовані до даних правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом;якшують або скасовують відповідальність особи.

Цивільний Кодекс України набрав чинності з 01 січня 2004року. Договір купівлі- продажу був укладений 15 травня 2002 року, тобто до набрання чинності ЦК України в редакції 2004року.

Суд першої інстанції також посилався на ст.48 ЦК України ( в ред. 1963року), якою передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх.

Однак договір купівлі- продажу квартири АДРЕСА_1 був укладений в нотаріальній конторі, продавець за договором передав майно покупцеві, а покупець прийняла майно та сплатила за нього грошові кошти. В подальшому зареєструвала квартиру в БТІ. Волевиявлення сторін було направлено на укладання договору купівлі- продажу.

Відповідно до роз;яснень, вказаних в п. 5 абзац 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978року, зі змінами від 25 грудня 1992року № 13 та від 25 травня 1998року № 15 " Про судову практику в справах про визнання угод недійсним" ( у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у разі визнання угоди недійсною за ст.48 ЦК суд повинен у рішенні послатись і на нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки суд першої інстанції не вказав норму закону, якому договір купівлі- продажу не відповідає, то у позовних вимогах про визнання частково недійсним договору треба відмовити.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог про поділ меблів та побутової техніки, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду належних доказів щодо часу та джерела коштів для придбання цього майна, його дійсної вартості та його перебуванні у володінні відповідачки ОСОБА_3 на час припинення сімейних відносин у січні 2011 року.

Позивач ОСОБА_2 рішення суду не оскаржив, а ОСОБА_3 в своїй апеляційній скарзі не навела доводів про порушення судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні позову в цій частині.

Тому колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині треба залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 був порушений строк позовної давності спростовуються тим, що ОСОБА_2 дізнався про порушення свого права в січні 2011року коли отримав відмову від ОСОБА_3 в поділі квартири.

Керуючись ст.ст. 209, 307 ч.1п.2, 309 ч.1п.п.3,4, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 16 квітня 2014року в частині встановлення факту спільного проживання однією сім;єю без шлюбу змінити, встановити факт спільного проживання однією сім;єю без шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в період з 01 січня 2004року по січень 2011року.

Рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 16 квітня 2014 року в частині визнання частково недійсним договору купівлі- продажу скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково недійсним договору купівлі- продажу відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Л.І. Доценко

Судді Л.А. Гірняк

А.П. Заїкін

К