Постанова № 43438140, 19.03.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2015 року Справа № 904/9386/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Верхогляд Т.А. - доповідача,

суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.

секретар судового засідання Малик С.О.

представники сторін:

від позивача: Чунжин В.С., довіреність №2 від 16.01.15, представник;

від відповідача: Стрельченко Я..С., довіреність №8166-К-Н-О від 16.10.14, представник;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2015 року у справі № 904/9386/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БРІВЕР", м. Херсон, Херсонська область

до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК", м. Дніпропетровськ

про стягнення 142 195,00 доларів США та 509 148,81 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2015 року у справі № 904/9386/14 (суддя Соловйова А.Є.) позов задоволено частково.

Розірвано договори, укладені між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БРІВЕР" - валютного рахунку №26009054910255, що був укладений 10.05.2012 року згідно анкети - заяви від 10.05.2012 року та гривневого рахунку №26003060920912, що був укладений 10.05.2012 року згідно анкети - заяви від 10.05.2012 року.

Стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 137 000,00 доларів США, що еквівалентно 2 465 967,53 грн. (по курсу НБУ станом на 05.02.2015року); грошові кошти у розмірі 490 549,81 грн.; пеню в сумі 4 795 доларів США, що еквівалентно 86 308,86 грн. (по курсу НБУ станом на 05.02.2015року); пеню в сумі 17 169,00 грн. та 63 635,90 грн. судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРІВЕР" в дохід державного бюджету України недоплачений судовий збір в розмірі 8 256,50 грн.

В задоволенні вимог про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 400 доларів США та 1 430,00 грн. відмовлено.

Рішення мотивовано порушенням відповідачем умов договорів банківського обслуговування від 10.05.2012 року, положень ст.ст.525, 526, 1066, 1068, 1073, 1074 Цивільного кодексу України, наявністю підстав для розірвання договорів та правом позивача відповідно до ст.32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", п.1 ст.216 та п.1 ст.230 Господарського кодексу України, ст.1073 Цивільного кодексу України стягнути пеню в заявленому позивачем розмірі.

Відмовляючи в задоволенні вимог в частині стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами, суд першої інстанції зазначив на відсутність у договорах від 10.05.2012 року визначення такої міри відповідальності Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК".

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що вказані у платіжних дорученнях позивача рахунки є рахунками банку, якими клієнт не має права розпоряджатись. Договір банківського обслуговування з позивачем не передбачав виконання доручень клієнта по перерахуванню грошових коштів клієнта класу 29. Будь-яких порушень діючого законодавства з боку банку відповідач не вбачає, просить оскаржуване рішення скасувати, в задоволенні позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач спростовує доводи апелянта. Вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим.

Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що товариством з обмеженою відповідальністю "БРІВЕР" (надалі - позивач, клієнт) та ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" (надалі - відповідач, банк) 10.05.2012 року було підписано заявки про відкриття поточних рахунків.

Згідно вказаних заявок позивач приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг", Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://www.privatbank.ua, https://client-bank.privatbank.ua, які разом із заявою складають договори банківського обслуговування від 10.05.2012 року (далі - договори). Сторони взяли на себе зобов'язання виконувати умови договорів.

10.01.2012 року на виконання вищевказаних договорів б/н від 10.05.2012 року відповідачем відкрито позивачу рахунки, зокрема №26003060920912, валюта UAH (Українська гривня) та №26009054910255, валюта USA (Долар США), що підтверджується довідкою банку на а.с.20 том 1.

В зв'язку з припиненням діяльності в АК Крим і зміною юридичної адреси на м. Херсон, вул. Декабристів, 49, офіс 7, товариство з обмеженою відповідальністю "БРІВЕР" відкрило ще два рахунки №26009052203901, валюта USA (Долар США) та №26001052200872, валюта UAH (Українська гривня), що підтверджується довідками ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ "ПРИВАТБАНК" вих. №08.7.0.0.0/141009140911 від 09.10.2014 року та №08.7.0.0.0/141009140621 від 09.10.2014 року (а.с.48, 49 том 1).

Відповідно до ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Стаття 1068 Цивільного кодексу України встановлює обов'язок банку за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

17.10.2014 року позивач направив на адресу відповідача заяву вих. б/н від 16.10.2014 року з проханням перерахувати грошові кошти у сумі 137 000,00 доларів США з валютного рахунку №29032054910255 на валютний рахунок №26009052203901 (з одного рахунку товариства з обмеженою відповідальністю "БРІВЕР" на інший) та направив відповідне платіжне доручення №152 від 16.10.2014 року.

Також позивач направив відповідачу платіжне доручення №151 від 16.10.2014 року про перерахування грошових коштів у сумі 490 549,81 грн. з валютного рахунку №29036060920912 на рахунок №26001052200872 (а.с.50 - 53 том 1).

Відповідно до пункту 8.1 - 8.3. статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.

Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.

Банки та їх клієнти мають право обумовлювати в договорах інші, ніж встановлені в цьому пункті, строки переказу готівки.

За порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.

Судом встановлено та відповідачем не заперечується, що перерахування грошових коштів позивача відповідно до вказаних платіжних доручень здійснено не було.

Відповідно до заяви від 10.11.2014 року позивач направив на адресу відповідача заяву вих. №81/П від 06.11.2014 року, в якій повторно просив перерахувати грошові кошти у сумі 137 000,00 доларів США з валютного рахунку №29032054910255 на валютний рахунок №26009052203901 та грошові кошти у сумі 490 549,81 грн. з валютного рахунку №29036060920912 на рахунок №26001052200872, та направив відповідні платіжні доручення №153 та №154 від 06.11.2014 року.

Відповідно до пункту 2.19 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня.

Згідно з пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті операційний час - це частина операційного дня банку або іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої приймаються від клієнтів документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього самого робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та зазначається в їх внутрішніх правилах.

Суд першої інстанції правильно кваліфікував ухилення відповідача від виконання зобов'язань за договорами від 10.05.2012 року як порушення вимог ст.ст.525, 526, 1066, 1068, 1073, 1074 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення передбачено і ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 1073 Цивільного кодексу України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 1074 Цивільного кодексу України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Внаслідок невиконання відповідачем умов договорів банківського обслуговування б/н від 10.05.2012 року позивач був позбавлений права розпоряджатись своїми коштами.

Вказане є істотним порушенням умов договорів та, відповідно до ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, є підставою для їх розірвання.

Місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення вимог позивача щодо стягнення сум, які знаходяться на рахунках ТОВ "БРІВЕР" та розірвання договорів з відповідачем.

Посилання скаржника що таке стягнення відбулося саме з грошових коштів банку є безпідставним, оскільки договірні відносини між сторонами припиняються на підставі судового рішення.

Надана господарським судом і правильна оцінка вимог щодо стягнення пені.

Таке право позивача передбачено положеннями ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", яка застосована до правовідносин сторін.

Розрахунок пені проведено позивачем правильно, судом перевірено.

Поділяє колегія суддів і висновок оскаржуваного рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до положень постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання.

Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Враховуючи той факт, що договорами не передбачено стягнення та розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами, суд правомірно відмовив у цій частині заявлених вимог.

Є безпідставними доводи апелянта про обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

Викладені в апеляційній скарзі доводи аналогічні запереченням відповідача на позов. Суд надав їм обґрунтовану оцінку, яка при розгляді апеляційної скарги представником відповідача не спростована.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів особи.

Враховуючи, що своїми діями ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" фактично позбавило позивача права володіння та користування належними йому грошовими коштами, чим порушило охоронюваний законом інтерес товариства з обмеженою відповідальністю "БРІВЕР", обраний позивачем спосіб захисту своїх прав у вигляді стягнення грошових коштів є найбільш реальним способом поновлення його порушених прав.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апелянт не спростував належними та допустимими доказами висновки оскаржуваного судового рішення.

Доводи апеляційної скарги безпідставні, спростовуються положеннями норм матеріального права, на яке послався суд першої інстанції. Оскаржуване рішення слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2015 року у справі № 904/9386/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: Л.М. Білецька

Суддя: Ю.Б. Парусніков

Підписано в повному

обсязі 03.04.2015 року.