Рішення № 42225427, 24.12.2014, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"24" грудня 2014 р.

Справа № 642\6827\14ц

Провадження № 2\642\1526\14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року Ленінський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого - судді Грінчук О.П.,

за участю секретаря Бурда Н.П.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «Про Кредит Банк», 3-і особи Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Ленінський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, -

встановив:

Позивач ОСОБА_4 через свого представника ТОВ «Юридична компанія «Х Легіон» в особі директора Індутного С.М. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ПАТ «ПроКредит Банк», треті особи: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Ленінський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, вказуючи, що 26.11.2013 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що зазначений договір купівлі-продажу укладений зі значними порушеннями норм діючого законодавства, просила суд визнати його недійсним. Зазначила, що з витягу про реєстрацію правочинів їй стало відомо, що 26.11.2013 року вона продала, а ОСОБА_5 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Проте жодної довіреності банку на продаж від її імені вона не надавала, крім того, продаж згідно рішення суду має проводитися державною виконавчою службою, що відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку». Крім того, з приводу виконання рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02.07.2013 року було відкрито виконавче провадження у Ленінському відділі Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, і на підставі норм діючого законодавства, вважає, що реалізація предмету іпотеки мала бути здійснена через виконавчу службу. Проте жодної дії задля належної реалізації майна відповідачами здійснено не було. Вважає, що відповідачами було порушено її права при реалізації іпотечного майна, а саме: значно занижено вартість майна, яке реалізовується за оціночною вартістю; не повідомлено її про те, ким і коли буде проведено оцінку іпотечного майна; не надано результату оцінки іпотечного майна (акту, висновку або звіту). Крім того, під час проведення відчуження предмету іпотеки було порушено передбачені можливості реалізації майна, не дотримано вимог Цивільного законодавства (під час укладання договору купівлі-продажу), не дотримано вимог Законів України «Про виконавче провадження», «Про іпотеку», оскільки предмет іпотеки має реалізовуватися або за виконавчим документом, або через торгуючу установу. Просила суд визнати недійсним правочин, укладений між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_5, від 26.11.2013 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги за вказаними доводами та підставами і просив їх задовольнити.

Представники відповідачів заперечували проти позову з підстав необґрунтованості позовних вимог, вважали правочин укладеним з додержанням вимог діючого законодавства.

Представник 3-ї особи Ленінського ВДВС Харківського міського управління юстиції в судове засідання не з'явився, надав суду заяву з прохання розглядати справу у його відсутність.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилась, надала суду заяву з прохання розглядати справу у її відсутність.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20.04.2006 року між Закритим акціонерним товариством «ПроКредит Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» та ОСОБА_9 було укладено рамкову угоду № 6121, додаткову угоду № 1 від 17.05.2007 року, договір № 2 від 02.10.2008 року, відповідно до якої ПАТ «ПроКредит Банк» зобов'язався здійснювати кредитування ОСОБА_9 у межах лімітів кредитування у порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами.

17.05.2007 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки № 6121-ІД-02 разом з договором № 1 про внесення змін та доповнень до зазначеного договору іпотеки від 02.10.2008 року.

В подальшому, в зв'язку з невиконанням умов рамкової угоди та договорів про надання траншу у ОСОБА_9 утворилась заборгованість.

03.04.2013 року ПАТ «ПроКредит Банк» звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення ОСОБА_4

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 02.07.2013 року позов було задоволено, вирішено в рахунок часткового погашення заборгованості за рамковою угодою № 6121 від 20.04.2006 року, договором про надання траншу № 2.21325/6121 від 17.05.2007 року, договором про надання траншу № 207.29059/FW202.97 від 02.10.2008 року в загальному розмірі 215 114,54 грн. звернути стягнення на нерухоме майно, що перебуває в іпотеці ПАТ «ПроКредит Банк» (заставодержателя найвищого пріоритету 1 черги), відповідно до договору іпотеки № 6121-ІД-02 від 17.05.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за № 1657, а саме: квартиру загальною площею 47,4 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4, шляхом надання АТ «ПроКредит Банк» права продажу предмету іпотеки від власного імені будь-якій особі - покупцю за ціною, яку буде визначено суб'єктом оціночної діяльності не раніше, ніж за 30 календарних днів до укладання відповідного договору купівлі-продажу. Виселити ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_2. Надати ПАТ «ПроКредит Банк» право проводити всі необхідні дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на квартиру АДРЕСА_3, що передують укладенню договору купівлі-продажу від власного імені, включаючи право внесення даних до Державного реєстру прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, отримання відповідних витягів з нього тощо.

25.10.2013 року ухвалою апеляційного суду Харківської області рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02.07.2013 року залишено без змін.

26.11.2013 року спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 було продано ПАТ «ПроКредит Банк» громадянці ОСОБА_5 за суму у розмірі 196 000 грн., що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна № 21651300 від 15.05.2014 року та копією договору купівлі-продажу від 26.11.2013 року.

Відповідно до Звіту про незалежну оцінку вартості нерухомого майна, виконаного ПП «Гео-Майстер», ринкова вартість квартири станом на 22.11.2013 року складає 196 000,00 грн.

Відповідно до п. 4 договору купівлі-продажу від 26.11.2013 року, вартість квартири становить 196 000,00 грн.

Відповідно до Звіту про оцінку майна від 11.06.2014 року, складеному суб'єктом оціночної діяльності Фізичною - особою підприємцем ОСОБА_10, ринкова вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_5, становить 420 000 грн.

З вищезазначеного вбачається, що під час укладання правочину, який оскаржується позивачем, відповідачем - ПАТ «ПроКредит Банк», який діяв від імені ОСОБА_4, було порушено норми діючого законодавства.

Так ст. 38, 39 ЗУ «Про іпотеку» передбачено порядок реалізації предмета іпотеки іпотекодержателем і реалізація предмета іпотеки за рішенням суду.

В силу ст. 62 ЗУ «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Статтею 58 цього ж Закону передбачено, що нерухоме майно, транспортні засоби, повітряні, морські та річкові судна реалізуються виключно на прилюдних торгах (аукціонах). Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними у цій статті.

Порядок реалізації майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, крім цінних паперів, визначається Міністерством фінансів України за погодженням з Національним банком України. Порядок реалізації цінних паперів визначається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Міністерством юстиції України, а іншого майна - Міністерством юстиції України. Не реалізоване на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах протягом двох місяців майно підлягає уцінці державним виконавцем, що проводиться в десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів чи аукціону такими, що не відбулися, або закінчення двомісячного строку реалізації майна на комісійних умовах. Майно може бути уцінене не більш як на 30 відсотків. У разі не реалізації майна в місячний строк з дня проведення уцінки воно повторно уціняється в такому самому порядку, але не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна.

У разі якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. У разі відсутності в боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.

У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний у п'ятнадцятиденний строк з дня надходження до державного виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок для обліку депозитних сум органу державної виконавчої служби різницю між початковою вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо початкова вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягується виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові. Майно передається стягувачу за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію.

Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно. У разі наявності кількох стягувачів, які виявили бажання залишити за собою нереалізоване майно, воно передається в порядку календарного надходження виконавчих документів до виконання з урахуванням черговості, визначеної статтею 44 цього Закону. У разі якщо від продажу частини майна виручено суму, достатню для задоволення вимог стягувача, сплати виконавчого збору, відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, а також сплати штрафу, продаж арештованого майна припиняється.

Судом встановлено, що виконавчий лист № 642/2843/13-ц, виданий 23.01.2014 року Ленінським районним судом м. Харкова, знаходиться на примусовому виконанні, а отже рішення суду виконувалося в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Проте жодної дії на реалізацію іпотечного майна в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», ПАТ «ПроКредит Банк» виконано не було.

Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються зокрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майнові права є не споживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Статтею 591 Цивільного кодексу України передбачено реалізацію предмета застави. Так, реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.

Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктами 5.10.4., 5.11. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 за № 74/5 (далі - «Інструкція») реалізація належних боржникові будинку, квартири та іншого нерухомого майна проводиться відповідно до закону шляхом продажу з прилюдних торгів. Прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, що мають право здійснювати операції з нерухомістю і визначені на тендерній (конкурсній) основі, і з якими укладено відповідний договір.

Вказані вище вимоги до реалізації майна кореспондуються зі ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої «Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника». Проте відповідач ПАТ «ПроКредит Банк» не дотримався вказаних вимог і вчинив правочин, який порушує інтереси позивача та заборону, встановлену ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

У вищезазначеному судовому рішенні, яким звернено стягнення на предмет застави вказано, що сума заборгованості становить 215 114,54 грн., а отже предмет іпотеки не може бути виставлено на продаж за ціною меншою, ніж вказана у рішенні суду сума.

Крім того, Звіт про незалежну оцінку вартості нерухомого майна, складений ПП «Гео-Майстер», також було винесено із порушенням норм діючого законодавства, зокрема:

Статтею 8 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не допускається проведення оцінки майна суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання у таких випадках: проведення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання оцінки майна, що належить йому або оцінювачам, які працюють у його складі, на праві власності або на яке зазначені особи мають майнові права; Результати оцінки майна, проведеної з порушеннями зазначених обмежень, визнаються недійсними та підлягають обов'язковому скасуванню.

Відповідно до ст. 12 вказаного вище Закону звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Статтею 25 цього ж Закону України передбачено, що посадові особи, громадяни, юридичні особи, оцінювачі та суб'єкти оціночної діяльності, винні в порушенні законодавства про оціночну діяльність, несуть відповідальність згідно з цим та іншими законами.

Стаття 31 цього закону передбачає, що оцінювачі та суб'єкти оціночної діяльності зобов'язані: дотримуватися під час здійснення оціночної діяльності вимог цього Закону та нормативно-правових актів з оцінки майна; забезпечувати об'єктивність оцінки майна, повідомляти замовника про неможливість проведення об'єктивної оцінки у зв'язку з виникненням обставин, які цьому перешкоджають; забезпечувати збереження документів, які отримані під час проведення оцінки від замовника та інших осіб; забезпечувати конфіденційність інформації, отриманої під час виконання оцінки майна, відповідно до закону; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством.

Проте суб'єктом оціночної діяльності ПП «Гео-Майстер» вищевказаних вимог не додержано, про здійснення оцінки майна позивача не повідомлено, про наявність висновків на ринкову вартість іпотечного майна також не повідомлено, огляду оцінюваного майна не проводилось, чим позивача позбавлено можливості приймати участь в дослідженні нерухомого майна на місці, що унеможливило реальну оцінку майна позивача з урахуванням невід'ємних покращень, які були зроблені в квартирі.

Оцінка квартири позивача є виконавчою дією. Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» позивач як сторона виконавчого провадження має право брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, та користуватися іншими правами, наданими законом.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, позивача не було повідомлено про проведення експертизи квартири на предмет її початкової вартості та висновки експертизи (Звіту).

Крім того, всупереч ч. 1 ст. 60 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк» у судовому засіданні не доведено обставин того, що ним було вжито заходи, спрямовані на досягнення між іпотекодавцем та іпотекодержателем згоди щодо початкової ціни продажу та, відповідно, можливості використовувати в даному випадку початкову ціну майна за оцінкою, проведеною спеціалізованою організацією.

Слід зазначити, що договір купівлі-продажу був укладений після набрання законної сили ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 14.11.2013 р. про забезпечення позову (суддя Ольховський Є.Б., справа № 642/9927/13-ц), якою на спірну квартиру був накладений арешт. Вказана ухвала внесена до ЄДРСР під № 35397938 від 14.11.2013 р. Станом на день укладення спірного правочину - 26.11.2013 р., вказана ухвала, яка підлягає негайному виконанню згідно ч. 9 ст. 153 ЦПК України, не була виконана Державною виконавчою службою та Реєстраційною службою ХМУЮ, до компетенції яких за законом належало її виконання. Однак ухвала суду згідно п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України є формою судового рішення, а згідно ст. 124 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Тож під час дії вказаної ухвали, хоча вона й не була своєчасно виконана у встановленому порядку, арештована квартира не підлягала відчуженню іншому власнику. Тож укладення спірного правочину суперечить вказаній ухвалі суду та ст. 124 Конституції України.

Відповідно до ч. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права та інтересу, поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватному її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів всіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Отже, укладений правочин купівлі-продажу квартири від 26.11.2013 року і дії ПАТ «ПроКредит Банк» (при забороненій законом торгівлі) при його укладанні порушують принцип цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принцип справедливості, добросовісності та розумності.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В силу ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтями 215, 216 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Також суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Зважаючи на вищевикладене, оцінивши об'єктивно у сукупності докази по справі, суд вважає, що відповідачами було порушено права позивача під час укладання договору купівлі-продажу квартири від 26.11.2013 року, а також порушено ч. 1 ст. 203 ЦК України - правочин суперечить Конституції України, вищезазначеним актам цивільного законодавства та нормам ЦК України, статтею 48 Закону України «Про Банки і банківську діяльність» відповідачу ПАТ «ПроКредит Банк» заборонено діяльність у сфері торгівлі, зокрема діяльність з реалізації нерухомого майна, а тому вказаний правочин підлягає визнанню недійсним з моменту його вчинення відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України та ч. 1 ст. 236 ЦК України, а сторони підлягають поверненню до первинного стану, який існував до вчинення правочину.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 1. ч. 1. ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача судовий збір у сумі 243 грн. 60 коп., тобто по 121 грн. 80 коп. з кожного відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 190, 203, 215, 516 ЦК України, Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність», «Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна», затвердженого наказом Міністерства юстиції України 27.10.1999 року № 68/С, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_4 - задовольнити в повному обсязі.

Визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна: квартири АДРЕСА_4, укладений 26.11.2013 року між Публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк» та ОСОБА_5 - недійсним.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп., по 121 грн. 80 коп. з кожного.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Ленінський районний суд м. Харкова шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: