Постанова № 42052789, 10.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2014 р. Справа№ 910/14966/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 10.12.2014 року,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2014 року

у справі № 910/14966/14 (суддя - Блажівська О.Є.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Проект - А»

до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

про захист ділової репутації та спростування недостовірної

інформації.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.09.2014 року по справі № 910/14966/14 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Проект - А» до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації - задоволено повністю. Визнано недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію товариства з обмеженою відповідальністю «Проект - А» інформацію поширену публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» в листі від 11.04.2014 року № 08.42-186/96-5297, також, зобов'язано публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» відкликати лист від 11.04.2014 року № 08.42-186/96-5297, направлений народному депутату України Катеринчуку Миколі Дмитровичу.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 29.09.2014 року, публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2014 року по справі № 910/14966/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 року скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

В судових засіданнях 12.11.2014 року, 24.11.2014 року та 10.12.2014 року представник ПАТ «Укрсоцбанк» надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу з доводами викладеними в ній та просив апеляційний господарський суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення суду, яким у позові відмовити у повному обсязі.

Представник ТОВ «Проект - А» у судових засіданнях 12.11.2014 року, 24.11.2014 року та 10.12.2014 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, вважає її необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник позивача просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2014 року.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

В квітні 2014 року на адресу народного депутата України Катеринчука Миколи Дмитровича від відповідача надійшов лист від 11.04.2014 року № 08.42-186/96-5297, в якому відповідач зазначає: «…Зокрема, одним із способів такого виведення було залучення до будівництва іпотечного майна «псевдо-інвестора» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Проект - А», підконтрольного Осьмухіну С.Л. - Голові наглядової Ради ПАТ «Фінексбанк» (в мережі Інтернет наявна інформація про можливу причетність останнього до відмивання брудних грошей «сім'ї»), яке за допомогою сфабрикованих документів та незаконних рішень суду намагалося позбавити Банк заставного майна». «…Однак ТОВ «Проект - А» з метою перешкоджання Банку в реалізації його права власності вчиняло усілякі дії з ініціювання безпідставних кримінальних проваджень та арештом вказаного майна. Єдиною метою таких дій було перешкоджання виконання рішень судів про визнання за банком права власності на майно та вимагання передачі пану Осьмухіну - об'єкту нерухомості по вул. Грінченка, 4 …».

Як зазначає позивач, викладена в листі інформація, є неправдивою та містить оманливі твердження щодо псевдо-реальності позивача як інвестора, підконтрольності товариства з обмеженою відповідальністю «Проект - А» Осьмухіну С.Л. - Голові наглядової Ради ПАТ «Фінексбанк» та щодо фабрикації (підробки) позивачем документів. Така інформація, на думку позивача, завдає значної шкоди діловій репутації позивача та створює негативний діловий імідж позивача.

На підтвердження недостовірності інформації, викладеної відповідачем у вказаному листі, позивач посилається на те, що між позивачем, як інвестором, та акціонерним товариством закритого типу «Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн», як замовником, був укладений інвестиційно-підрядний договір від 26.09.2008 року, за умовами якого замовник здійснював реконструкцію частини комплексу нежилих будівель зі знесенням ветхого ангару та будівництво адміністративно-побутового комплексу за адресою М.Грінченка, 4 (нинішня назва - вул. М.Амосова, 12) у Солом'янському районі м. Києва (далі - об'єкт), вводив об'єкт в експлуатацію та передавав у власність позивача, а позивач інвестував грошові кошти для здійснення реконструкції об'єкту та отримував об'єкт у власність. Позивач зазначає, що на виконання вказаного договору ним було перераховано грошові кошти на користь замовника, а замовник згідно акту приймання-передачі об'єкту інвестування від 30.12.2009 року передав у власність інвестора частину комплексу, який був збудований шляхом реконструкції. Припинення інвестування було пов'язане з відмовою у визнанні права власності в судовому порядку за позивачем права власності на адміністративно-побутовий комплекс.

Також позивач стверджує, що недостовірною є інформація щодо підконтрольності товариства з обмеженою відповідальністю «Проект - А» Осьмухіну С.Л. - Голові наглядової Ради ПАТ «Фінексбанк», позаяк Осьмухін С.Л. не є учасником або керівником ТОВ «Проект - А» та не має повноважень щодо управління діяльністю позивача. Не відповідає дійсності також інформація, викладена в даному листі, щодо фабрикації (підробки) позивачем документів та причетності до осіб, які мають відношення до легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Так, позивач, посилаючись на те, що відповідач у своєму листі від 11.04.2014 року № 08.42-186/96-5297 адресованого народному депутату України Катеринчуку М.Д. виклав інформацію яка є неправдивою та містить оманливі твердження, у липні 2014 року звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 29.09.2014 року по справі № 910/14966/14 позов ТОВ «Проект - А» до ПАТ «Укрсоцбанк» про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації - задоволено повністю. Визнано недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію ТОВ «Проект - А» інформацію поширену ПАТ «Укрсоцбанк» в листі від 11.04.2014 року № 08.42-186/96-5297, також, зобов'язано ПАТ «Укрсоцбанк» відкликати лист від 11.04.2014 року № 08.42-186/96-5297, направлений народному депутату України Катеринчуку М.Д.

При прийняті оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що вказана відповідачем у листі від 11.04.2014 року № 08.42-186/96-5297 адресованого народному депутату України Катеринчуку М.Д. інформація є недостовірною оскільки, відповідачем не доведено зворотного, та поширена інформація не являється оціночним судженням.

Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду з таким висновком місцевого господарського суду про задоволення вказаного позову, погодитися не може та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України, інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Як визначено статтею 5 Закону України «Про інформацію», кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частиною 1 статті 7 України «Про інформацію» визначено, що право на інформацію охороняється законом. Згідно частини 2 наведеної статті визначено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Згідно зі ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Разом з тим, ст. 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно з ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Частиною 1 статті 94 ЦК України передбачено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України.

Згідно з ч. 5 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, ПАТ «Укрсоцбанк» надіслало народному депутату України Катеринчуку М.Д. лист від 11.04.2014 року № 08.42-186/96-5297, в якому зазначило, що: «…Зокрема, одним із способів такого виведення було залучення до будівництва іпотечного майна «псевдо-інвестора» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Проект - А», підконтрольного Осьмухіну С.Л. - Голові наглядової Ради ПАТ «Фінексбанк» (в мережі Інтернет наявна інформація про можливу причетність останнього до відмивання брудних грошей «сім'ї»), яке за допомогою сфабрикованих документів та незаконних рішень суду намагалося позбавити Банк заставного майн». «…Однак ТОВ «Проект - А» з метою перешкоджання Банку в реалізації його права власності вчиняло усілякі дії з ініціювання безпідставних кримінальних проваджень та арештом вказаного майна. Єдиною метою таких дій було перешкоджання виконання рішень судів про визнання за банком права власності на майно та вимагання передачі пану Осьмухіну - об'єкту нерухомості по вул. Грінченка, 4 …».

Відповідач зазначає, що в процесі своєї діяльності у ПАТ «Укрсоцбанк» виникли проблеми довкола одного з найбільших позичальників банку - групи компаній «ІСА Прайм Девелопментс» щодо небажання останнього погашати кредит та вчинення ним дій направлених на виведення майна, переданого в забезпечення виконання зобов'язань, з-під банківської застави. Зокрема, одним зі способів такого виведення було залучення до будівництва іпотечного майна «псевдо-інвестора» - товариства з обмеженою відповідальністю «Проект - А», підконтрольного Осьмухіну С.Л. - Голові наглядової Ради ПАТ «Фінексбанк» (в мережі Інтернет наявна інформація про можливу причетність останнього до відмивання брудних грошей «сім'ї»), яке за допомогою сфабрикованих документів та незаконних рішень суду намагалося позбавити Банк заставного майна.

Як вбачається з оскаржуваного рішення суду першої інстанції, місцевим господарським судом встановлено, що 26 вересня 2008 року між акціонерним товариством закритого типу «Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн» (у зв'язку із зміною організаційно-правової форми юридичної особи - приватне акціонерне товариство «Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн») - замовник та закритим акціонерним товариством «Проект-А» (у зв'язку із зміною організаційно-правової форми юридичної особи - товариство з обмеженою відповідальністю «Проект-А») - інвестор було укладено інвестиційно-підрядний договір, відповідно до умов якого замовник зобов'язався здійснити реконструкцію частини комплексу нежитлових будівель із знесенням ветхого ангару та будівництво адміністративно-побутового комплексу (1-а черга) за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 4 (вул. Амосова, 12) у Солом'янському районі м. Києва (далі - об'єкт), ввести в експлуатацію та передати у власність інвестора, а останній в свою чергу зобов'язався здійснити інвестування грошових коштів на здійснення реконструкції об'єкту інвестування, та отримати об'єкт у власність. На виконання умов вказаного договору інвестор - позивач інвестував грошові кошти на здійснення реконструкції об'єкту інвестування, на підтвердження чого надав відповідні платіжні доручення, копії яких долучені до матеріалів справи, а замовник здійснив реконструкцію частини комплексу нежитлових будівель із знесенням ветхого ангару та будівництво адміністративно-побутового комплексу (1-а черга) за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 4 (вул. Амосова, 12) у Солом'янському районі м. Києва, що підтверджується дозволом на виконання будівельних робіт від 28.08.2009 року № 1565-Сл/Т, Актом готовності об'єкта до експлуатації, актом приймання-передачі об'єкту інвестування від 30.12.2009 року.

Проте, як вбачається з матеріалів даної справи, на спростування зазначених доводів позивача, відповідачем було надано суду копії судових рішень у справі №5011-14/7961-2012 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ПрАТ «Спільне підприємство «Ен Ес Ай Констракшн» та ТОВ «Проект-А» про визнання недійсним інвестиційного договору.

Так, з тексту вказаних рішень господарського суду вбачається, що між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є відповідач) та акціонерним товариством закритого типу «Спільне підприємство «Ен Ес Ай Констракшн» (правонаступником якого є ПрАТ «Спільне підприємство «Ен Ес Ай Констракшн») як позичальником 13.06.2007 року укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №18/062-КН. Відповідно до п. 1.2 договору кредит було надано позичальнику на фінансування витрат по будівництву бізнес-центу у м. Києві по вул. Грінченка, 4 (нині вул. Амосова, 12).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 24 січня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ПрАТ «СП «ЕнЕсАй Констракшн» було укладено іпотечний договір, який того ж дня посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. та зареєстровано в реєстрі за № 17. Відповідно до положень договору іпотеки, іпотекодавець передав в іпотеку банку у забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання невідновлюваної кредитної лінії №18/062-КН від 13.06.2007 року наступне нерухоме майно: право оренди земельної ділянки площею 1,8374 га, кадастровий номер 8000000000:72:214:0008, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 4 (нині вул. Амосова, 12) у Солом'янському районі м. Києва з цільовим призначенням: для експлуатації та обслуговування комплексу нежитлових будівель виробничої бази з подальшою реконструкцією, та адміністративно-побутовий комплекс, що стане власністю іпотекодавця в майбутньому.

Відповідно до п. 2.1.7 даного договору на іпотекодавця покладено обов'язок без письмової згоди іпотекодержателя не відчужувати предмет іпотеки, а також не передавати його в спільну діяльність, лізинг, оренду користування, а відповідно до п.2.1.11 договору - без письмової згоди іпотекодержателя не обтяжувати об'єкт зобов'язаннями, що стосуються залучення до будівництва предмета іпотеки третіх осіб (будь-яких інвесторів), котрі після завершення будівництва набувають права власності на об'єкт або його частину.

Проте, в порушення наведених умов іпотечного договору між ПрАТ «СП «ЕнЕсАй Констракшн», як замовником та ЗАТ «Проект-А» (правонаступником якого є позивач) як інвестором 26 вересня 2008 року було укладено інвестиційно-підрядний договір стосовно об'єкта іпотеки. Предмет даного договору, у відповідності до п. 1.1, є правовідносини, за якими замовник зобов'язався здійснити реконструкцію частини комплексу нежитлових будівель із знесенням ветхого ангару та будівництво адміністративно-побутового комплексу (1-а черга) за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 4 (вул. Амосова, 12) у Солом'янському районі м. Києва (об'єкт), ввести в експлуатацію та передати у власність інвестора, а останній в свою чергу зобов'язався здійснити інвестування грошових коштів на здійснення реконструкції об'єкта інвестування та отримати об'єкт у власність.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки та передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку.

Відтак, суди дійшли висновку, що інвестиційно-підрядний договір було укладено в порушення наведених умов іпотечного договору. Враховуючи, що умовами вказаного договору передбачено перехід права власності на об'єкт, вказаний договір укладено також в порушення норми ч. 3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, у іншій господарській справі №2/349 постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2011 року, скасовано рішення господарського суду м. Києва від 24.12.2009 року у справі № 2/349 за позовом TOB «Проект-А» до ПрАТ «Спільне підприємство «Ен Ес Ай Констракшн» про визнання права власності на адміністративно-побутовий комплекс загальною площею 18.405,00 кв. м, який знаходиться за адресою м. Київ, вул. Миколи Амосова, будинок 12, в задоволенні позовних вимог відмовлено. Вказана постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 30.05.2012 року.

Так, постановою Київського апеляційного господарського суду по справі № 2/349 встановлено, що 26.09.2008 року, незважаючи на наявність обмежень щодо обтяження зобов'язаннями предмету іпотеки, в тому числі, щодо залучення до будівництва третіх осіб (інвесторів) згідно з умовами раніше укладених договорів про надання невідновлювальної кредитної лінії № 18/062-КН від 13.06.2007 року та іпотечного договору від 24.01.2008 року, в порушення власних зобов'язань за вказаними договорами перед ПАТ «Укрсоцбанк» і без відома останнього, АТЗТ «Спільне підприємство «Ен Ес Ай Констракшн» та TOB «Проект-А» було укладено інвестиційно-підрядний договір, предметом якого є майно, що перебувало в іпотеці ПАТ «Укрсоцбанк».

Закон України «Про інвестиційну діяльність» спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування економіки України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

Статтею 1 зазначеного Закону передбачено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Статтею 5 Закону визначено, що суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода) (ч.1 ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що зазначеними рішеннями господарських судів спростовано доводи позивача, щодо правомірності інвестиційного договору укладеного ним з компанією АТЗТ «СП «Ен Ес Ай Констракшн», а також продовження поширення позивачем відомостей про його інвестиційний статус. Судова колегія вважає, що з урахуванням встановлених обставин та фактів у вказаних рішеннях по справі № 2/349, у відповідача були підстави висловлювати свою думку та судження про відсутність у позивача такого статусу стосовно адміністративно-побутового комплексу загальною площею 18 405,00 кв. м, який знаходиться за адресою м. Київ, вул. Миколи Амосова, будинок 12.

Крім того, судова колегія вважає, що термін «псевдо-інвестор», використаний відповідачем у листі від 14.04.2014 року за №08.42-186/96-5297 носить характер оціночного судження статусу особи протилежному до дійсного інвестора, який здійснив інвестування на підставі дійсного інвестиційного договору.

Частиною 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Однак, господарський суд м. Києва в порушення положень ст. 35 ГПК України та ст. ст. 94, 277 ЦК України на зазначене уваги не звернув, при прийнятті оскаржуваного рішення та вказав, що позивач є інвестором адміністративно-побутового комплексу загальною площею 18 405,00 кв. м, який знаходиться за адресою м. Київ, вул. Миколи Амосова, будинок 12, а відповідач розповсюдив у свою чергу недостовірну інформацію. Судова колегія звертає увагу, що вказана відповідачем у листі інформація була зазначена на підставі фактів що встановлені судовим рішенням та за своєю природою є судженням.

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції безпідставно погодився з доводами позивача, щодо недостовірності поширених відомостей стосовно його підконтрольності пану Осьмухіну C.Л. та можливої причетності останнього до відмивання брудних коштів.

Як зазначає скаржник, в переговорах з банком в питаннях, щодо нерухомого майна за адресою м. Київ, вул. Миколи Амосова, будинок 12 право власності на яке свого часу хотів визнати за собою позивач, інтереси компанії ТОВ «Проект-А» представляв саме пан Осьмухін C.Л. та за таких обставин у банку склалося враження про можливість впливу останнім на прийняття рішень позивачем, інтереси якого він представляв.

На підтвердження зазначеного суду було надано публікацію з журналу Forbes за січень 2013 року в якій пан Осьмухін C.Л. особисто давав коментарі та в якій зазначено, що: «С помощью денег Финэксбанка в 2010-2011-х «ИСА» сдала в эксплуатацию два здания Horizon Park площадью 40 000 кв. м. одно из них досталось компании, подконтрольной Осьмухину». Як встановлено судом апеляційної інстанції, в даному випадку мова йде про визнання за компанією ТОВ «Проект-А» права власності на адміністративно-побутовий комплекс загальною площею 18 405,00 кв. м, який знаходиться за адресою м. Київ, вул. Миколи Амосова, будинок 12. При цьому, копія рішення господарського суду про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно наявна в матеріалах справи (а.с. 220-224). Що ж стосується інформації стосовно пана Осьмухіна C.Л. то враховуючи той факт, що позивач заперечує факт своєї пов'язаності з вказаною особою, колегія вважає, що поширена про неї інформація жодним чином не порушує ділову репутацію позивача.

Більше того, судова колегія вважає за необхідне вказати, що спірна інформація не містить відомостей, виражених у формі тверджень, що принижують ділову репутацію позивача з точки зору законів, моралі та звичаїв і можуть бути об'єктом моральної оцінки членів суспільства. Крім того, вказана інформація була поширена ще раніше (журнал Forbes за січень 2013 року, стаття «Кредитная история» на 88 сторінці). Колегія вважає, що вказані твердження є відтворенням власного суб'єктивного уявлення відповідача про можливість третьої особи (Осумухіна C.ЛI.) впливати на рішення, що приймаються позивачем та є його суб'єктивним оціночним ставленням до цього, тобто є судженням.

Як вбачається з тексту заяви ПАТ «Укрсоцбанк» адресованої народному депутату Катеринчуку М.Д., банк вказав на те, що: «Однак TOB «Проект-А» з метою перешкоджання Банку в реалізації його права власності вчиняло усілякі дії з ініціюванням безпідставних кримінальних проваджень та арештом вказаного майна (прим. - Адміністративно-побутовий комплекс загальною площею 18 405,00 кв. м, який знаходиться за адресою м. Київ, вул. Миколи Амосова, будинок 12)».

Позивач, з яким погодився суд першої інстанції, вказує на те, що ним не вчинялися жодні дії направлені на ініціювання кримінальних проваджень чи накладення арешту на майно банку, а тому вказана інформація є недостовірною.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем були надані суду відомості які спростовують вказані доводи позивача, щодо не вчинення ним жодних дій з ініціювання будь-яких кримінальних проваджень стосовно відповідача. Зокрема відповідачем було надано суду докази про відкриття кримінального провадження №42012110090000119, внесеного до ЄРДР 14.12.2012 року за заявою TOB «Проект-А», щодо перевищення службових повноважень службовими особами ПрАТ «СП «Ен Ес Ай Констракшн» при передачі в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» права оренди земельної ділянки площею 1,8374 га за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 4. Кримінальне провадження з вказаного питання було закрите у зв'язку з відсутністю складу злочину.

Крім того, позивачем, також, було подано заяву до Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві щодо начебто заволодіння банком майном TOB «Проект-А» - адміністративно-побутовий комплекс загальною площею 18 405,00 кв. м, який знаходиться за адресою м. Київ, вул. Миколи Амосова, будинок 12 на підставі якої відкрито кримінальне провадження №4201311000000511, а також накладено в рамках вказаного провадження арешт на майно, що належить банку.

Приймаючи оскаржуване рішення у даній справі, місцевий господарський суд на зазначене уваги не звернув та прийшов до помилкового рішення про наявність підстав для задоволення позовних вимог TOB «Проект-А» з посиланням на положення ст. 62 КПК України. Судова колегія звертає увагу, що відповідач не звинувачував позивача у вчиненні будь-яких злочинів, оскільки останній не може бути суб'єктом відповідальності за кримінально карні діяння. (ч.1 ст. 18 КК України, «Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність»).

При цьому, суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про доведеність порушення відповідачем ділової репутації позивача поширенням вказаної інформації при не встановленні в чому ж саме було виражено таке порушення та яким чином воно вплинуло на оцінку його підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, як учасника суспільних відносин народним депутатом Катеринчуком М.Д. до відома якого була доведена ця інформація.

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу, на те, що приймаючи рішення про задоволення позову та зобов'язання ПАТ «Укрсоцбанк» відкликати лист від 11.04.2014 року за №08.42-186/96-5297, направлений народному депутату України - Катеринчуку М.Д. з посиланням на положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» місцевий господарський суд не звернув увагу на належність обраного позивачем способу захисту порушених прав.

Так, пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року передбачено, що задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права.

Якщо суд ухвалює рішення про право на відповідь або про спростування поширеної недостовірної інформація, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо).

Частиною 6 п. 25 постанови Пленуму передбачено, що спеціальний порядок спростування недостовірної інформації передбачений для випадків, коли ця інформація набула поширення через документ, який прийняла (видала) юридична особа (частина п'ята статті 277 ЦК). У такому випадку документ, який містить таку недостовірну інформацію, що порочить особисті немайнові права фізичних осіб, має бути відкликаний.

Як вбачається з тексту листа ПАТ «Укрсоцбанк» від 11 квітня 2004 року, адресованого народному депутату України - Катеринчуку М.Д. в ньому міститься ряд інших відомостей, які в тому числі не стосуються позивача та мають відношення до діяльності іншої юридичної особи «UniCredit Group».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Частиною четвертою статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе.

Відповідно до частини першої статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

За приписом частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя, честь, гідність і ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно з частиною другою статті 34 Господарського кодексу України дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

За змістом статті 277 ЦК України позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації та довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені), (п. 15 Постанови Пленуму).

Згідно з ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів, яке включає в себе свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Відповідного до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію»).

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне вказати, що згідно положень, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 10.04.03 № 8- рп/2003 у справі за конституційним зверненням громадянина Сердюка Валерія Анатолійовича про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української PCP (справа про поширення відомостей), звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами.

Тому такі звернення не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи. Наявність у зверненнях до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Зокрема, ст. ст. 173-1, 212-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають адміністративну відповідальність за поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, та за повідомлення завідомо неправдивих відомостей органам реєстрації актів громадянського стану.

Кримінальний кодекс України встановлює кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками (ст. 259 КК України), завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину (ст. 383 КК України) тощо.

Стаття 27 Закону України «Про звернення громадян» передбачає відшкодування особою за рішенням суду витрат у зв'язку з перевіркою звернень, які містять завідомо неправдиві відомості.

Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про статус народного депутата» одним з обов'язків народного депутата є розгляд зверненнь виборців відповідно до вимог та в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».

Відповідно до правової позиції, викладеної в рішенні Європейського Суду з прав людини від 31.03.11 у справі «Сірик проти України», яким було визнано порушення ст. 10 Конвенції у зв'язку з тим, що, по-перше, висновки національного суду суперечили рішенню Конституційного Суду від 10.04.03, яким визнано, що викладення відомостей у скаргах до відповідних органів щодо порушення особою прав скаржника не може вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність та ділову репутацію; по-друге, Європейський суд, вказав на те, що заявник не вживав в листі ненормативну лексику, що зміст листа не став відомим громадськості, зокрема, через залучення засобів масової інформації, що лист містив оціночні судження, за недоведеність яких всупереч Закону України «Про інформацію» заявника, навіть не вдаючись до оцінки, чи можуть такі судження вважатись оціночним, було притягнуто до відповідальності.

Як вбачається з листа ПАТ «Укрсоцбанк» від 14.04.2014 року №08.42-186/96-5297 інформація що зазначена в листі не стала відома громадськості, зокрема, через залучення засобів масової інформації, та як встановлено судом апеляційної інстанції був направлений з метою захисту прав та інтересів банку, а не з метою вчинення дій, що принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача - ТОВ «Проект А».

Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що звернення банку з листом до народного депутата України, який не був позбавлений можливості перевірити таку інформацію та надати відповідь, відповідно до покладених на нього Законом обов'язків, не може бути підставою для відповідальності, шляхом спростування зазначеної інформації, оскільки є реалізацією особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу, що такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд, зокрема, у постанові від 14 липня 2009 року по справі №54/65.

Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 року № 7 «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» (з наступними змінами та доповненнями) при розгляді цивільних справ зазначеної категорії суди повинні з'ясувати, чи поширені відомості, про спростування яких пред'явлений позов, чи порочать вони честь, гідність або ділову репутацію позивача та чи відповідають дійсності.

Під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі невизначеному колу осіб або хоча б одній людині.

Виходячи з цього, судова колегія вважає, що позивач повинен був вказати в позовній заяві, а суд першої інстанції у свою чергу перевірити та мотивувати в рішенні, які саме неправдиві відомості щодо особи позивача були поширені, з'ясувати чи ганьблять вони честь, гідність або ділову репутацію позивача.

Проте, прийнявши оскаржуване рішення суд першої інстанції вказаних обставин не з'ясував та визнав недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію позивача інформацію поширену відповідачем в листі від 11.04.2014 року № 08.42-186/96-5297 не зазначивши її зміст, яка по суті, як встановлено судом апеляційної інстанції є оціночним судженням.

Відповідно до п. 8 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України при задоволенні позову суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, які саме відомості визнано такими, що не відповідають дійсності та порочать честь і гідність позивач, але це питання залишилися поза увагою суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову.

У відповідності до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2014 року, прийняте після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з не правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що, не відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» на рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2014 року у справі № 910/14966/14 слід задовольнити, оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2014 року у справі № 910/14966/14 - скасувати. Прийняти по справі нове рішення суду яким у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Проект - А» до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації - відмовити.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2014 року у справі № 910/14966/14 - задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2014 року у справі № 910/14966/14 - скасувати. Прийняти по справі нове рішення яким у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Проект - А» до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації - відмовити.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Проект-А» (03038, м. Київ, вул. М. Грінченка, 4, ідентифікаційний код 33835197) на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, ідентифікаційний код 00039019) 609 (шістсот дев'ять) грн. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

4. Видачу судового наказу доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 910/14966/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 15.12.2014 року