Постанова № 42052790, 17.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2014 р. Справа№ 910/8579/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 17.12.2014 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальна іпотечна компанія» на рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2014 року,

у справі № 910/8579/13 (головуючий суддя Цюкало Ю.В.,

судді Літвінова М.Є., Нечай О.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальна

іпотечна компанія»

до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк

«Хрещатик»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача: ОСОБА_2

про визнання договору іпотеки припиненим

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Муніципальна іпотечна установа» звернулася до господарського суду м. Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про визнання договору іпотеки припиненим.

Позовні вимоги обґрунтовані перебігом шестимісячного строку пред'явлення кредитором вимог до поручителя, передбаченого ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки, на думку позивача, укладений між позивачем та відповідачем договір іпотеки за своєю правовою природою є змішаним договором і до такого договору слід застосовувати законодавство, що регулює правовідносини поруки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.07.2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2013 року, в позові ТОВ «Муніципальна іпотечна компанія» відмовлено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2013 року у справі № 910/8579/13 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальна іпотечна компанія» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2013 року у справі № 910/8579/13 задоволено. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2013 року та рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2013 року у справі № 910/8579/13 скасовано повністю, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Так, при новому розгляді даної справи № 910/8579/13, рішенням господарського суду міста Києва від 07.07.2014 року у позові товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальна іпотечна компанія» до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик», третя особа ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки припиненим - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 07.07.2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Муніципальна іпотечна компанія» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2014 року по справі № 910/8579/13 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги. Також, скаржник просив відновити процесуальний строк на подання апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2014 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Лобаня О.І., суддів Майданевича А.Г., Федорчука Р.В. відновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальна іпотечна компанія» на рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2014 року у справі № 910/8579/13 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У зв'язку з перебуванням суддів Майданевича А.Г. та Федорчука Р.В. у відпустці, склад колегії суддів змінювався. Так, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 року у зв'язку з виходом суддів з відпустки, склад колегії суддів змінено: головуючий суддя - Лобань О.І., судді Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Хрещатик» вважає подану апеляційну скаргу ТОВ «Муніципальна іпотечна компанія» безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та таким що винесене без порушень норм матеріального та процесуального права, відповідач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції представники ТОВ «Муніципальна іпотечна компанія» та третя особа - ОСОБА_2 надали суду апеляційної інстанції свої пояснення в яких підтримали подану апеляційну скаргу у повному обсязі та просили скаргу задовольнити. Рішення суду скасувати та прийняти нове рішення суду яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник ПАТ «КБ «Хрещатик» у судових засіданнях суду апеляційної інстанції також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та таким, що грутнується на нормах закону. Представник відповідача просив апеляційний господарський суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Хрещатик», правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» (відповідач, іпотекодержатель, кредитор) і товариством з обмеженою відповідальністю «Житлоспецбудпроект» (позичальник, боржник) 14.12.2007 укладено кредитний договір № 47-2/20-10 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) кредитор відкриває позичальнику невідновлювальну мультивалютну (гривні, долари США) кредитну лінію з лімітом кредитування в сумі еквівалентній 800000 доларів США, строком до 14.01.2009 року зі сплатою процентів із розрахунку 20% річних за користування кредитом у гривні та 13,5% річних за користування кредитом у доларах США.

Згідно п. 6.6 кредитного договору, він набуває чинності з моменту нотаріального посвідчення підписаних сторонами примірників та діє до повного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором (з урахуванням можливих змін та доповнень).

У подальшому, договором про внесення змін до кредитного договору № 17 від 18.11.2010 року, сторони домовились, зокрема, про відкриття кредитором позичальнику невідновлювальної мультивалютної (гривня, долари США) кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 569214,05 доларів США та 536000,00 грн., строком до 20.05.2011, зі сплатою процентів із розрахунку 19% річних за користування кредитом у гривні та 12,5% річних за користування кредитом у доларах США.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором, 06.10.2010 року між відповідачем і товариством з обмеженою відповідальністю «Муніципальна іпотечна компанія» (позивач) укладено договір іпотеки № 47-2/20-10-з/3 (далі - договір іпотеки), відповідно до умов якого (п. 1.1.1) предметом іпотеки є майнові права на трикімнатну квартиру № 16, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., розташовану за адресою: м. Суми, вул. Новомістенська, 6, на шостому поверсі, заставною вартістю 983710,00 грн., трикімнатну квартиру № 18, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., розташовану за адресою: м. Суми, вул. Новомістенська, 6, на шостому поверсі, заставною вартістю 983710,00 грн., трикімнатну квартиру № 16, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., розташовану за адресою: м. Суми, вул. Новомістенська, 8, на шостому поверсі, заставною вартістю 983710,00 грн., та трикімнатну квартиру № 18, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., розташовану за адресою: м. Суми, вул. Новомістенська, 8, на шостому поверсі, заставною вартістю 983710,00 грн.

Згідно з п. 6.6 іпотечного договору, договір набуває чинності з моменту нотаріального посвідчення підписаних сторонами примірників та діє до повного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором (з урахуванням можливих змін та доповнень).

Крім того, пунктом 4.4 іпотечного договору сторони передбачили, що у випадку, коли суми, вирученої від реалізації предмета іпотеки, недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя за кредитним договором та за цим договором, іпотекодержатель має право одержати суму, якої не вистачає, з іншого майна іпотекодавця чи боржника.

Пунктом 5.7 передбачено, що у випадку, коли суми, вирученої від предмета іпотеки, буде недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя та покриття витрат, пов'язаних зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та його реалізацією, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна іпотекодавця.

За твердженням позивача, іпотечним договором (п.п. 4.4, 5.7) передбачена додаткова відповідальність іпотекодавця, що, є однією з ознак договору поруки і принциповою відмінністю договору поруки від договору іпотеки. Таким чином, на думку позивача, оспорюваний договір за своєю правовою природою відноситься до договорів поруки і підпадає під регулювання параграфу 3 глави 49 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), який регулює питання поруки. Так, позивач вважає, що зобов'язання за оспорюваним договором припинилися, в силу вимог ст. 252, ч. 4 ст. 559 ЦК України, з 21.11.2011 року (шість місяців від 20.05.2011 року), в зв'язку з чим Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про визнання зобов'язання за договором іпотеки № 47-2/20-10-з/4 від 06.10.2010 року, укладеним між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ТОВ «Муніципальна іпотечна компанія», такими, що припинилися з 21.11.2011 року.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 07.07.2014 року відмовлено ТОВ «Муніципальна іпотечна компанія» у задоволенні позову про визнання договору іпотеки припиненим.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи та докази, подані до апеляційної інстанції, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Муніципальна іпотечна компанія» підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2014 року по справі № 910/8579/13 скасуванню з прийняттям нового рішення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, на забезпечення виконання зобов'язань за укладеним між відповідачем та боржником кредитним договором від 14.12.2007 року, між відповідачем (іпотекодержатель) та позивачем (майновий поручитель, іпотекодавець) 06.10.2010 року був укладений договір № 47-2/20-10-з/4 іпотеки майнових прав. У відповідності до пункту 1.1 договору позивачем надано в іпотеку майнові права на квартири № № 16 та 18 в будинку № 6 по вулиці Новомістенській в місті Суми.

Судова колегія вважає, що умови договору в частині зазначеного майна/майнових прав відносяться до елементів договорів майнової поруки, які в свою чергу у відповідності до чинного законодавства є елементами договорів іпотеки/застави.

Згідно зі ст. 575 Цивільного кодексу України іпотека є одним із видів застави. Іпотечні правовідносини регулюються спеціальним законом - Законом України «Про іпотеку», у відповідності до яких іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Цивільним законодавством встановлено, що предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Тобто, майновий поручитель не є стороною основного договору, забезпеченого іпотекою, він лише зобов'язується перед кредиторами відповідати за виконання боржником договірних зобов'язань виключно в межах вартості переданого ним в іпотеку майна, як це визначено положеннями статті 11 Закону України «Про іпотеку».

При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, одночасно договором від 06.10.2010 року № 47-2/20-10-з/4 передбачена повна солідарна відповідальність. Зокрема п.п. 4.4, 5.7 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя отримати задоволення з іншого майна іпотекодавця, у випадку коли суми, вирученої від реалізації предмета іпотеки недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя за кредитним договором та за цим договором іпотеки.

У відповідності до ст. 553 ЦК України порука - це договір, по якому до зобов'язання основного боржника приєднується зобов'язання іншої особи, що за нього ручається. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, згідно вимог вказаних норм поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, за якого він поручився, і виконання зобов'язання перед кредитором забезпечується фактично усім майном іншої особи - поручителя.

Таким чином, враховуючи умови п.п. 4.4 та 5.7 спірного договору, судова колегія вважає, що відповідач може здійснити захист своїх прав та інтересів у більшому обсязі, ніж це передбачається законодавством для договорів іпотеки.

Аналізуючи вказані пункти договору та спірний договір в цілому, можна зробити висновки, що даний договір є саме договором поруки, яким стосовно частини нерухомого майна поручителя (додатково) встановлено окремий передбачений законом порядок, та про необхідність застосування до спірного договору норм, що регулюють питання саме поруки.

Однак, при прийнятті оскаржуваного рішення, суд першої інстанції зазначені обставини не дослідив, та не дав правильної правової оцінки спірному договору. Місцевим господарським судом залишено поза увагою те, що майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.

Згідно зі ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами. А у відповідності до ст. 171 ЦК України речами є, у тому числі гроші та цінні папери.

Поряд з цим, таке «інше майно», яким забезпечується виконання зобов'язань за кредитним договором, умовами п.п. 4.4 та 5.7 договору іпотеки не конкретизується, тобто судова колегія вважає, що мова йде про усе майно позивача, чим встановлюється солідарна відповідальність ТОВ «Муніципальна іпотечна компанія» та ТОВ «Житлоспецбудпроект» перед ПАТ «КБ «Хрещатик» за кредитним договором.

Судова колегія вважає, що зазначене, в свою чергу, є характерною ознакою (правовим наслідком порушення зобов'язання) саме договору поруки (ст.554 ЦК України) та свідчить про необхідність застосування до спірного договору норм, що регулюють питання саме поруки.

Таким чином, оскільки договір від 06.10.2010 року № 47-2/20-10-з/4 містить елементи договору майнової поруки (іпотеки), які регулюються положеннями Закону України «Про іпотеку», та містить елементи договору поруки (солідарної відповідальності), які регулюються положеннями ст. 553-559 ЦК України, судова колегія вважає, що у відповідності до статті 628 ЦК України договір від 06.10.2010 року № 47-2/20-10-з/4 містить елементи різних договорів і, відповідно, є змішаним договором.

За таких обставин, судова колегія вважає, що до відносин сторін у змішаному договорі повинні застосовуватися у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі.

Судова колегія вважає, якщо договором іпотеки встановлено, що майновий поручитель відповідає усім належним йому майном, то до такого договору слід застосовувати законодавство, що регулює правовідносини поруки.

Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України зокрема у своїй постанові 08.05.2012 року по справі № 16/388. Так, у вказаній постанові, суд касаційної інстанції дійшов до висновку, що оскільки, договором майнової поруки встановлено додаткову відповідальність позивача іншим його майном, то такі правовідносини підпадають під регулювання загальних норм Цивільного кодексу України, які регулюють такий вид забезпечення як порука.

Статтею 559 Цивільного кодексу України передбачено випадки припинення поруки. Так в частині 4 вказаної статті визначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя.

Аналізуючи зазначену норму, можна зробити висновок, що передбачений ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України строк є присікальним строком здійснення суб'єктивних цивільних прав. На відміну від строків позовної давності присікальні строки - це строки існування прав та обов'язків, на які не поширюються загальні правила щодо зупинення, перерви чи поновлення строків позовної давності. Така ж правова позиція викладена Вищим господарським судом України у постанові від 17.04.2007 року у справі №3/139-1964 (13/133-1885).

Таким чином, враховуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що порука на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги, тобто позову, до поручителя.

Такої ж правової позиції дотримується й Верховний Суд України зокрема у постановах від 21 травня 2012 року у справі № 6- 48цс11, від 21 травня 2012 року у справі № 6-68цс11, від 23 травня 2012 року у справі № 6-33цс12.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема й застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

При цьому зазначене положення не виключає можливості пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або із дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або із дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Судова колегія звертає увагу , що таких правових висновків дотримується й Верховний Суд України за результатами розгляду справи № 6-53цс14 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, відповідно до положень договору про внесення змін № 17 до кредитного договору № 47-2/20-10 від 14.12.2007 року, сторони встановили, що зобов'язання за ним повинні бути виконані до 20.05.2011 року.

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідачем в межах встановленого ст. 559 ЦК України шестимісячного строку (до 21.11.2011 року) позову з вимогами до позивача подано не було.

Отже, колегія суддів вважає, що зобов'язання за договором припинилися в силу вимог ст. 252 та ч.4 ст. 559 ЦК України з 21.11.2011 року, оскільки ПАТ «КБ «Хрещатик» не звернувся до суду, саме, з позовом у передбачений шестимісячний строк.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді даної справи не повно було досліджено обставини по справі в з в'язку з чим прийняте невірне рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2014 року, прийняте після не повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з не правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що не відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальна іпотечна компанія» на рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2014 року слід задовольнити, оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2014 року скасувати. Прийняти нове рішення суду, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальна іпотечна компанія» до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» - задовольнити. Визнати поруку за договором № 47-2/20-10-з/4 від 06.10.2010 року укладеним між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» та товариством з обмеженою відповідальністю «Муніципальна іпотечна компанія» припиненою.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальна іпотечна компанія» на рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2014 року у справі № 910/8579/13 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2014 року у справі № 910/8579/13 скасувати повністю.

3. Прийняти нове рішення суду яким, позов товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальна іпотечна компанія» до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» - задовольнити.

4. Визнати поруку за договором № 47-2/20-10-з/4 від 06.10.2010 року укладеним між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 8-А, код ЄДРПОУ 19364259) та товариством з обмеженою відповідальністю «Муніципальна іпотечна компанія» (01011, м. Київ, вул. Рибальська, 22, код ЄДРПОУ 31812712) припиненою.

5. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 8-А, код ЄДРПОУ 19364259) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальна іпотечна компанія» (01011, м. Київ, вул. Рибальська, 22, код ЄДРПОУ 31812712) 3132,40 грн. судового збору за розгляд справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанції.

6. Видачу наказів по справі № 910/8579/13 доручити господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 910/8579/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 22.12.2014 року