Ухвала суду № 40856067, 06.10.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/3460/14-ц

Провадження № 22-ц/779/2080/2014

Категорія 24

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Матківського Р.Й.

суддів: Мелінишин Г.П., Шалаути Г.І.

секретаря Капущак С.В.

з участю представника ПАТ «Універсал Банк» - Сапсай А.П., представника позивача - ОСОБА_3, відповідача - ОСОБА_4 та його представника - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 та ПАТ «Універсал Банк» про визнання припиненим договору поруки №BL232-П1 від 28 вересня 2007 року, визнання недійсними додаткових угод №1 від 22 квітня 2009 року та №2 від 26 лютого 2010 року до договору поруки №BL232-П1 від 28 вересня 2007 року, з апеляційною скаргою представника ПАТ «Універсал Банк» на рішення Івано-Франківського міського суду від 11 серпня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2014 року представник ОСОБА_6 звернувся до суду з даним позовом та просив ухвалити рішення про визнання недійсним Генерального договору про надання кредитних послуг №BL232 від 28 вересня 2007 року, укладений між ВАТ «Універсал Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк») та позичальником ОСОБА_4, визнати припиненим договір поруки №BL232-П1 від 28 вересня 2007 року, укладений на його виконання з 26 серпня 2008 року, визнати недійсними додаткову угоду №1 від 22 квітня 2009 року та додаткову угоду №2 від 26 лютого 2010 року до договору поруки № BL232-П1 від 28 вересня 2007 року, укладені між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_6

Представник позивача заявлені вимоги обґрунтував тим, що Генеральний договір про надання кредитних послуг від 28 вересня 2007 року не відповідає вимогам закону.

Оскільки нею надана порука по вказаному договору, Генеральний договір порушує і її інтереси. Генеральний договір про надання кредитних послуг від 28 вересня 2007 року суперечить вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів».

Зокрема, Банк був зобов'язаний повідомити позичальника у письмовій формі про валютні ризики, методику визначення валютного курсу, порядок конвертації валюти платежу. Зазначені порушення призвели до того, що позичальник не має змоги виконувати зобов'язання виражене за Генеральним договором у валюті.

У цілому позивач вважає, що Генеральний договір про надання кредитних коштів є несправедливим і односторонньо вигідним тільки для Банку.

Підвищення з 26 серпня 2008 року розміру базової процентної ставки по Додатковій угоді від 28 вересня 2007 року до 13,5 % річних спричинило зміну зобов'язання та збільшення обсягу відповідальності без згоди поручителя, тому відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України порука вважається припиненою.

Оскільки Банк не визнав поруку припиненою, а звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, змушена звернутися за захистом з даним позовом.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його змін. На момент укладення додаткових угод від 22 квітня 2009 року та 26 лютого 2010 року зобов'язання по договору поруки було припиненим і не могло бути ні зміненим, ні припиненим повторно.

Тому представник позивача вважає, що є підстави для визнання недійсними додаткових угод №1 від 22 квітня 2009 року та №2 від 26 лютого 2010 року до договору від 28 вересня 2007 року і укладених між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_6, оскільки на час їх укладення, порука була припиненою і підписання таких угод не свідчить про їх поновлення.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 30 травня 2014 року позовні вимоги в частині визнання недійсним Генерального договору про надання кредитних послуг від 28 вересня 2007 року на підставі заяви представника ОСОБА_6 залишено без розгляду.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 серпня 2014 року позов задоволено.

На дане рішення представник ПАТ «Універсал Банк» подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вважає рішення ухвалене з неправильним з'ясуванням всіх обставин справи, умов договору, що мають значення для справи, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Після укладення Генерального договору про надання кредитних коштів із позичальником та договору поруки із поручителем ОСОБА_6 27 вересня 2007 року сторони вступили у договірні відносини, які передбачають права і обов'язки кожного згідно умов договору.

Апелянт зазначає, що в п. 2 Додаткової угоди від 22 квітня 2009 року поручитель ОСОБА_6 засвідчила, що їй відомі всі умови основного договору, в тому числі, що кредитором правомірно нараховані проценти за користування кредитом та акт їх оплати боржником в добровільному порядку на підставі основного договору в будь-яких попередніх редакціях, включаючи факти сплати за зміненими процентними ставками, в п. 2.1 в період з 26 серпня 2008 року по 21 квітня 2009 року включно, поручитель підтвердила правомірність нарахування кредитором процентів за користування кредитом боржника за процентною ставкою 13, 5 % річних, за користування коштами понад встановлений строк за процентною ставкою в розмірі 27 %.

При укладенні договору поруки сторони досягли згоди, що в разі зміни зобов'язання підписується додаткова угода. Твердження позивача про припинення договору поруки не відповідає дійсності, оскільки сторони додатковою угодою №1 від 22 квітня 2009 року до договору поруки погодили зміни в порядку та формі, яка була визначена договором поруки, а саме підписали додаткову угоду, поручитель в добровільному порядку погодився виконувати зобов'язання за договором поруки згідно змінених умов. Укладенням додаткової угоди №1 від 22 квітня 2009 року та додаткової угоди №2 від 26 лютого 2010 року до договору поруки позивач своїми діями підтвердила та додатково визнала як сам оспорюваний договір поруки, так і свої зобов'язання за ним.

Крім того, чинність оспорюваного договору поруки вже було встановлено попереднім судовим рішенням апеляційного суду залишеним без змін касаційною інстанцією у справі за позовом Банку про стягнення заборгованості, тому, враховуючи преюдиційне значення для даної справи попереднього судового рішення, правомірність оспорюваних договорів доказуванню не підлягають.

Суд першої інстанції необґрунтовано залишив поза увагою заяву Банку про застосування наслідків пропуску строку позовної давності. Зокрема, з моменту укладення основних та додаткових договорів пройшло більше 3 років, а позивач звернулась до суду з даним позовом тільки у березні 2014 року.

Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта, який вимоги скарги підтримав, відповідача ОСОБА_4 та його представника, представника позивача, які вимоги скарги заперечили, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції прийшов до висновку, що на час укладення додаткових угод №1 від 22 квітня 2009 року та №2 від 26 лютого 2010, порука була припиненою і відповідно підписання таких угод не свідчить про її поновлення.

Судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи встановлено, що між ОСОБА_4 та ПАТ «Універсал Банк» 28 вересня 2007 року укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг.

В рамках Генерального договору 28 вересня 2007 року було укладено додаткову угоду до Генерального договору про надання кредитних послуг, згідно якого ОСОБА_4 надано кредит в розмірі 655000 доларів США з відсотковою ставкою 11,50 % річних з датою погашення 01 вересня 2017 року.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_4 своїх кредитних зобов'язань по кредитному договору 28 вересня 2007 року було укладено договір поруки із ОСОБА_6, за умовами якого вона несе солідарну відповідальність перед Банком та відповідає по всіх зобов'язаннях ОСОБА_4 в повному обсязі.

Згідно п. 2.1. Договору поруки кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під «згодою Поручителя» розуміють візування поручителем змін до основного договору (шляхом проставлення підпису уповноважної особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/ або отримання його письмової згоди з такими змінами та /або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього Договору щодо внесення відповідних змін.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України). Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання . Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч.ч. 1,2 ст. 553 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

За обставинами даної справи сторонами у договорі поруки чітко встановлено у який спосіб може бути збільшено обсяг відповідальності поручителя .

Сторони по договору поруки з участю позичальника жодним чином не передбачали, можливість змінити відповідальність поручителя на умовах і обсязі, визначеному кредитним договором. Поручитель не зобов'язувалася відповідати за все, що буде погоджено між позикодавцем та позичальником у майбутньому чи будь-які інші умови.

У договорі поруки категорично передбачено на що погоджується поручитель і у який спосіб дає згоду на збільшення відповідальності.

Крім цього, договором поруки беззаперечно встановлено, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 559 ЦК припинення поруки у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому випадку звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства й судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав та обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12 - 15, 20 ЦК; 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК) слід дійти висновку про те, що у разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК, на припинення зобов'язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК. У зв'язку із цим відмову в задоволенні позову про визнання договору поруки припиненим із тих підстав, що обраний поручителем спосіб захисту не передбачений законом, не можна визнати обґрунтованою.

Така правова позиція послідовно втілювалася в постановах Верховного Суду України, який наголошував, зокрема, на тому, що відповідно до ст. 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. За змістом ч. 1 ст. 559, ч. 1 ст. 598 ЦК порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

З огляду на положення ч. 1 ст. 559 ЦК припинення поруки зумовлюють такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, зокрема у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов'язання стосовно дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.

Право поручителя підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК, оскільки це суперечило б положенням ч. 1 ст. 559 цього Кодексу (постанова Верховного Суду України від 21 листопада 2012 р. у справі № 6-134цс12).

Представник апелянта не заперечує, що розмір процентної ставки, який був передбачений кредитною угодою 11, 5% річних за користування кредитом без порушення терміну сплати платежів збільшено до розміру 13,5 % річних (базова процентна ставка) у період з 26 серпня 2008 року, тобто ще до укладення додаткової угоди до договору поруки із ОСОБА_6 22 квітня 2009 року.

Зазначені обставини також підтверджується умовами додаткової угоди від 22 квітня 2009 року, тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що порука припинена відповідно до норми ч. 1 ст. 559 ЦК України, тобто з часу фактичного збільшення відсоткової ставки з порушенням умов договору поруки, тому наступне укладення додаткових угод через 8 та 18 місяців не може бути обставиною про продовження поруки за кредитним зобов'язанням, яка припинилася ще з 26 серпня 2008 року, тобто фактично збільшеної відповідальності без згоди поручителя.

Згідно із ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Однак, представник апелянта помилково вважає, що при постановленні рішення апеляційним судом 06 березня 2012 році, крім стягнення заборгованості за кредитним договором вирішувалось питання припинення поруки від імені ОСОБА_6

За змістом ухваленого у 2009 році рішення питання припинення поруки не вирішувалось. Крім цього, як підставу для скасування рішення суду першої інстанції представник апелянта зазначав, що суд вийшов за межі позовних вимог, визнавши кредитний договір та договір іпотеки недійсними, а договір поруки припиненим, про що зазначено на стор 3. вищезазначеного рішення апеляційного суду.

Наявність рішення суду не позбавляє поручителя можливості звернутися до суду за захистом свого права з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Представник апелянта необґрунтовано в апеляційній скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги подану ним заяву про відмову в задоволенні позову у зв'язку із спливом позовної давності.

Відповідно до ст. 257, 261 та 267 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Представник позивача у своїх поясненнях обґрунтовано зазначає, що ПАТ «Універсалбанк» 11 березня 2011 року звернувся з позовом до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості по кредиту від 28 вересня 2007 року, що свідчить про невизнання поруки припиненою. Матеріали даних позовних вимог були направлені ОСОБА_6 як поручителю супровідним листом від 11 березня 2011 року. Позивач звернулася з даним позовом до суду 11 березня 2014 року, що свідчить про те, що позов про визнання договору поруки припиненим заявлений в межах трирічного строку позовної давності і за даних обставин у суду першої інстанції не було законних підстав для відмови в задоволенні позову за спливом строку давності.

При вирішенні позовних вимог судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано оцінку доводам сторін.

Викладені доводи апеляційної скарги перевірені апеляційним судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело, або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 218, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ПАТ «Універсал Банк» відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 11 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Матківський Р.Й.

Судді: Мелінишин Г.П.

Шалаута Г.І.