Ухвала суду № 38043053, 20.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19348/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

20 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство «Аграрний комерційний банк» про зобов'язання звільнити нерухоме майно з-під арешту, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

17.04.2013 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 37568212, якою відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/752/60/13 виданого 04.04.2013 року Голосіївським районним судом міста Києва про «стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Аграрний комерційний банк» грошові кошти 279467,47 доларів США».

Державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 37568212 від 17.04.2013 року, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_3.

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» вважаючи, що арешт на нерухоме майно, що перебуває в нього у іпотеці, було накладено неправомірно, звернулось з відповідним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що право державного виконавця на накладення арешту на майно боржника не обмежено перебуванням такого майна у іпотеці та не встановлено обов'язку державного виконавця при накладенні арешту на майно боржника здійснити перевірку відсутності обтяження зазначеного майна іпотекою.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Положенням ст. 11 цього Закону визначено права та обов'язки державних виконавців при здійсненні ними заходів примусового виконання рішень.

Так, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, а також неупереджено, своєчасно та повно вчиняти виконавчі дії.

З сукупного аналізу частин 1, 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника передбачений положенням ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Згідно з ч. 2, 6 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Відповідно до ст.. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека -це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Законом також передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Згідно з ч. 4 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», встановлено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Відповідно до ч. 6 ст. 52 зазначеного Закону, якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, кошти йому виплачуються у разі належного підтвердження права на заставлене майно. Після повного задоволення вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є дією спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому, а також те, що стягнення коштів за рахунок предмета іпотеки можливо лише у випадку порушення боржником основного зобов'язання та залишок коштів після задоволення вимог іпотекодержателя використовується для задоволення вимог інших стягувачів. Факт накладення арешту на предмет іпотеки не може порушувати переважне право іпотекодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження», забороняється втручання інших державних або недержавних органів та їх посадових осіб у виконавче провадження, крім випадків, передбачених цим Законом.

Приписами п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 26.12.2003 року № 14 встановлено, що заяви, подання учасників виконавчого провадження вирішуються загальним і господарським судами мотивованими ухвалами відповідно до вимог статей 232 - 234 ЦПК та статей 86, 1212 ГПК. Виходячи зі змісту ст. 248-24 ЦПК, у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом № 606-XIV можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про зобов'язання державного виконавця вчинити дії в межах виконавчого провадження є втручанням у виконавче провадження, що прямо заборонено законом.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам справи та вірно застосував законодавство, що регулює ці правовідносини.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 25.03.2014 року.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.