Ухвала суду № 37412571, 24.01.2014, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/501/13 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.

Провадження № 22-ц/783/584/14 Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.

Категорія:27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого: Бермеса І.В.

суддів: Мусіної Т.Г., Савуляка Р.В.

за участі секретаря: Проворної Н.І.,

та участю ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ТзОВ «Біля Універмагу» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03жовтня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Біля Універмагу» про стягнення заборгованості, -

встановила:

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біля Універмагу» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, 59 «в», ЄДРПОУ 32182531) на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (01004, м. Київ, б-р Шевченка/вул. Пушкінська, 8/26 ЄДРПОУ 14359319) заборгованість за кредитним договором в розмірі 475,64 доларів США, що на день ухвалення рішення суду еквівалентно 3801,79 грн. (три тисячі вісімсот одна грн., сімдесят дев'ять коп.).

В решті позовних вимог відмовлено.

Дане рішення оскаржив відповідач - ТзОВ «Біля Універмагу».

В апеляційні скарзі покликається на те, що справа частині задоволення позовних вимог не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а позивач повинен звернутися з позовом до господарського суду.

Просить рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ТзОВ «Біля Універмагу» на користь ПАТ «ВТБ Банк» 475,64 доларів США скасувати та закрити провадження у справі, в решті рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 на заперечення апеляційної скарги, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення з ОСОБА_3 та ТОВ «Біля Універмагу» заборгованості за кредитним договором у розмірі 476,11 доларів США.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 24.05.2007р. між ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Біля Універмагу» було укладено кредитний договір № 29/01/07, згідно якого відповідачу надано кредит на суму 11 700 доларів США на строк до 24.05.2012 року зі сплатою за користування кредитом 14 відсотків річних. 09.06.2009р. між сторонами було укладено договір про внесення змін № 1 до кредитного договору від 24.05.2007р. і в якості забезпечення виконання зобов'язань, 05.01.2011р. між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 29/01/07-ДП01, за умовами якого останній поручився перед позивачем за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому. Банком виконано зобов'язання за кредитним договором та видано відповідачу грошові кошти, обумовлені договором, однак останнім неналежним чином виконується обов'язок по його поверненню. Станом на 01.11.2012р. заборгованість за кредитним договором становить 476,11 доларів США, що в гривневому еквіваленті відповідно до курсу НБУ станом на дату проведення розрахунку становить 3 805,56 грн., з яких 399,99 доларів США - сума основного боргу, 37,32 доларів США - заборгованість по відсотках, 31,32 доларів США - пеня за порушення строків повернення кредиту за період з 09.04.2011р. по 01.11.2012р., 1,67 доларів США - пеня за порушення строків повернення відсотків за період з 09.04.2011р. по 01.11.2012р., 6,26 доларів США - три проценти річних від простроченої суми боргу за період з 09.04.2011р. по 01.11.2012р., 0,33 доларів США - три проценти річних за період з 09.04.2011р. по 01.11.2012р., нараховані за порушення строку повернення відсотків. Оскільки умови кредитного договору та договору поруки відповідачами не виконуються, досудові вимоги ігноруються, дану суму боргу просив стягнути з відповідачів в примусовому порядку.

Судом встановлено, що 24.05.2007р. між ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Біля Універмагу» було укладено кредитний договір № 29/01/07, згідно якого відповідачу надано кредит на суму 11 700 доларів США на строк до 24.05.2012 року зі сплатою за користування кредитом 14 відсотків річних. 09.06.2009р. між сторонами було укладено договір про внесення змін № 1 до кредитного договору від 24.05.2007р. і в якості забезпечення виконання зобов'язань, 05.01.2011р. між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 29/01/07-ДП01, за умовами якого останній поручився перед позивачем за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Встановлено, що позивачем належно виконано умови кредитного договору та видано відповідачу ТОВ «Біля Універмагу» грошові кошти обумовлені договором.

У відповідності до ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Частиною 1 ст.1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановленому договором. Аналогічний обов'язок позичальника закріплено ч. 1 ст. 1054 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Біля Універмагу» не виконує зобов'язання по кредитному договору згідно графіку погашення кредиту (а.с.14,17). Відповідно до розрахунку заборгованості (а.с.11), який прийнятий судом як такий, що зроблений у відповідності до умов договору, станом на 01.11.2012 року заборгованість за кредитним договором складає 476,11 доларів США, що в гривневому еквіваленті відповідно до курсу НБУ станом на дату проведення розрахунку становить 475,64 доларів США, що на день ухвалення рішення суду еквівалентно 3801,79 грн.

Тому з врахуванням строків позовної давності суд стягнув вказану суму боргу з відповідача ТОВ «Біля Універмагу». Сторони не оспорюють правильність вказаних розрахунків заборгованості за кредитним договором.

Судом також встановлено, що пеня позивачем почала обраховуватись 09.04.2011р., тому встановлено, що саме з цього періоду відповідач порушив грошове зобов'язання, і в такому випадку, згідно умов кредитного договору (п. 5.6) та вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, у банку виникло право на повернення кредиту достроково, і згідно згаданих вище роз'яснень, саме з цього моменту обчислюється строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів.

Оскільки вимога до поручителя про повернення суми кредитних коштів пред'явлена 12.06.2012р.(а.с.20), тобто по спливу шестимісячного строку наданого кредитору для пред'явлення вимоги, тому встановлено, що договір поруки № 29/01/07-ДП01 від 05.01.2011р. на момент звернення до суду припинив свою дію.

Виходячи з того, що строк поруки є строком існування самого зобов'язання поруки, і по його закінчені припиняються, як права кредитора так і обов'язки поручителя, суд прийшов до вірного висновку, що суму заборгованості слід стягнути лише з боржника - ТОВ «Біля Універмагу».

Рішення суду в цій частині щодо того, що договір поруки припинив свою дію сторонами не оскаржується, а отже не є предметом апеляційного розгляду.

Апелянт вказує, що справа в частині позовних до ТОВ «Біля Універмагу» не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, і позивач повинен був звернутися з позовом до господарського суду.

Судова колегія вважає, що ці посилання не заслуговують на увагу з таких підстав.

Встановлено, що дану суму боргу позивач просив солідарно стягнути з відповідачів з врахуванням вимог статті 554 ЦК України.

З урахуванням вимог статей 15-16, частини другої статті 118 ЦПК України справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у разі, якщо однією із сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий. Зокрема, це можуть бути позови банку (іншої фінансової установи) до юридичної особи - позичальника і до фізичної особи - поручителя, які виникли з одних і тих самих правовідносин, отримання кредиту.

Договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання - кредитного договору - характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною першою статті 554 ЦК відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Неможливість окремого розгляду цих договорів може бути пов'язана, зокрема, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів.

Разом із тим, оскільки пред'явлення позову до солідарних боржників є правом, а не обов'язком банку чи іншої фінансової установи (частина перша статті 543 ЦК України) та банком заявлено вимогу до солідарних боржників, то судом вірно враховано визначену ЦПК компетенцію щодо розгляду даної справи в порядку цивільного судочинства.

У справі, яка є предметом розгляду, позивачем заявлені вимоги одночасно до боржника та поручителя, один із яких є фізичною особою. Вимоги випливають із одних і тих самих правовідносин - отримання кредиту.

Тому неможливість окремого розгляду цих договорів пов'язана, зокрема, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та умовами договорів, а тому дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Посилання апелянта на правову позицію, яка є в постанові Верховного Суду України від України від 28 лютого 2011 р. у справі № 6-5цв10, не заслуговують на увагу, т.я. у вказаній справі зроблено висновок щодо вимог до фізичних осіб по окремих договорах поруки, які можуть бути самостійним і окремим предметом розгляду, а у справі, яка є предметом даного розгляду, стягнення проводиться по кредитному договорі № 29/01/07 та договорі поруки № 29/01/07-ДП01 щодо однієї фізичної особи і встановлена неможливість окремих розглядів позовних вимог по цих договорах та ці вимоги взаємопов'язані між собою.

Така правова позиція відповідає судовій практиці Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Так, в п.2 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30.03.2012 року вказано, що оскільки у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи та з урахуванням вимог статей 15- 16, частини другої статті 118 Цивільного процесуального кодексу України при визначенні судової юрисдикції суди мають виходити з того, що такі справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий. Зокрема, це можуть бути позови банку (іншої фінансової установи) до фізичної особи - позичальника і до юридичної особи - поручителя чи навпаки, які виникли з одних і тих самих правовідносин - отримання кредиту.

Крім того в п.9 цієї постанови зазначено, що право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Отже, висновки суду відповідають обставинам справи, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи апелянта не спростовують висновків суду, такі не ґрунтуються на законі спростовуються вищенаведеним.

Судом дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила :

Апеляційну скаргу ТзОВ «Біля Універмагу» - відхилити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03жовтня 2013 року - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Бермес І.В.

Судді: Мусіна Т.Г.

Савуляк Р.В.