Постанова № 3575286, 31.03.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22-а-37962/08                                                  Головуючий у 1 інстанції – Добрянська Я.І.

                                                                                                          Суддя-доповідач – Василенко Я.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

31 березня 2009 року                                                                                                         м. Київ

                           Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

                            головуючого              Василенка Я.М.

                            суддів                         Ситникова О.Ф., Бистрик Г.М.,

                            при секретарі            Литвині О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» – Іванченко Ірини Анатоліївни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2008 у справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

08.05.2008 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000894320/1 від 08.04.2008.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2008 у задоволені позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, представник ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» – Іванченко І.А. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з’явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що СДПІ у м. Києві по роботі з великими  платниками  податків  була проведена виїзна планова документальна перевірка Відкритого акціонерного товариства «Раффайзен Банк Аваль» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004р. по 30.09.2007.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 16.01.2007 р. №17/43-20/1430590 відповідно до якого встановлено, що позивачем було порушено вимоги Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість».

Податковим повідомленням-рішенням від 28.01.2008 № 000005432010 на підставі акту перевірки № 17/43-20/14305909 від 16.01.2008 було визначено суми податкових зобов'язань позивача за платежем: податок на прибуток по банківських організаціях 11020600 на загальну суму 587776,50 грн., у тому числі 391851,00 грн. – основний платіж, 195925,50 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Однак, позивач не погодився з податковим повідомленням-рішенням частково, в сумі донарахованого податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 488976,31 грн., у тому числі 327770,63 грн. – основний платіж, 161205,68 грн. – штрафні (фінансові) санкції та 05.02.2008 подав скаргу до відповідача.

Частину суми, зазначеної в податковому повідомленні-рішенні, а саме: загальну суму 98800,19 грн., у тому числі 64080,37 грн. – основний платіж, 34719,81 грн. – штрафні (фінансові) санкції позивач не заперечував і перерахував до бюджету платіжним дорученням № 2 від 06.02.2008 у встановлений строк.

Рішенням про результати розгляду скарги, прийнятим відповідачем від 04.04.2008 № 3982/10/25-20, податкове повідомлення-рішення було скасовано в загальній сумі 35199,41 грн., з яких основний платіж в сумі 23466,54 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 11733,27 грн., а скаргу позивача задоволено частково.

Враховуючи, що рішенням про результати розгляду скарги змінено раніше нараховану суму податкового зобов'язання, податкове повідомлення-рішення від 28.01.2008 № 000005432010 вважається відкликаним, згідно із п. 6.5. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податку до бюджету та державних цільових фондів».

На цій підставі позивач не погодився як з отриманим податковим повідомленням-рішенням від 08.04.2008 №0000894320/1 на загальну суму 552576,69 грн., в тому числі 368384,46 грн. – основний платіж, 184 192,23 грн. – штрафні (фінансові) санкції, складеним на підставі акта перевірки, так і з рішенням про результати розгляду скарги від 04.04.2008 № 3982/10/25-020.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме: п. 1.31 ст. 1, п.п. 4.1.1, п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.1, пп. 5.2.1, п.п. 5.2.8 п. 5.2 пп. 5.3.3, п.п. 5.3.5, пп. 5.3.9 п. 5.3, ст. 5, пп. 5.4.1, п.п. 5.4.4, п.п. 5.4.6, п.п. 5.4.10 п. 5.4, п.п. 7.6.3, п.п. 7.6.4 п. 7.6 ст. 7 пп. 8.1.1, пп. 8.1.2 п. 8.1, пп. 8.2.1, п.п. 8.2.2 п. 8.2, п.п. 8.3.1. п.п. 8.3.2, пп. 8.3.4, п. 8.3, пп. 8.4.1, п.п. 8.4.4 п. 8.4, пп. 8.6.1 п. 8.6, пп. 8.7.1 п.п. 11.2.3 п. 11.2, пп. 11.3.1, п. 11.3 ст. 11, пп. 12.2.1, 12.2.2 п. 12.2, п.п. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Закону України від 28.12.1994 № 334/94 «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 22.05.1997 № 283/97, в результаті чого перевіркою встановлено заниження податкового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 391851,00 грн.

Перевіркою встановлено, що позивачем в порушення п.п. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України від 28.12.1994 № 334/94 «Про оподаткування прибутку підприємств» завищено амортизаційні відрахування на суму ПДВ (397 588,35 грн.) при придбанні автомобілів.

Крім цього, перевіркою встановлено, що позивачем в порушення пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334, відносились до інших витрат суми ПДВ, сплачених при придбанні легкових автомобілів, в результаті чого завищено інші витрати на загальну суму 429365,61 грн.

В акті перевірки також зазначено, що позивач порушив пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону № 334, що полягає у збільшенні вартості 4 групи основних фондів на суму 225695,03 грн. витрат, пов'язаних з установленням пожежної сигналізації та локальної комп'ютерної мережі.

Відповідач дійшов висновку щодо порушення позивачем пп. 8.1.1 п. 8.1, пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.2 п. 8.3, пп. 8.6.1 п. 8.6, ст. 8 Закону № 334, а саме: основні фонди «охоронно-пожежні сигналізації» та «локальні мережі», які встановлювались у приміщенні банку, безпідставно відносились до 3 та 4 групи основних фондів замість 1 групи, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань на загальну суму 180552,28 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що висновки відповідача щодо вищезазначених порушень є обгрунтованими, а відповідач довів правомірність прийнятого ним рішення.

Колегія суддів не погоджується з доводи викладеними у акті перевірки та у мотивувальній частині оскаржуваної постанови та вважає, що вони спростовуються доводами апеляції, виходячи з наступного.

Відповідно до абз. 3 пп. 5.3.3 ст. 5 Закону № 334 у разі якщо платник податку, зареєстрований як платник ПДВ, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168.

Із аналізу даної норми закону вбачається, що у разі якщо витрати на придбання товарів (робіт, послуг) відносяться до валових витрат, то податок на додану вартість, який сплачує платник податку придбаваючи такі товари (роботи, послуги), відноситься до складу валових витрат; з іншої сторони, якщо витрати на придбання товарів (робіт, послуг) відносяться до складу витрат на придбання основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, то балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом № 168.

У свою чергу абз. 2 пп. 7.4.2 Закону № 168 встановлює, що «не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів».

Відповідно до пп. 8.2.1 ст. 8 Закону № 334 «під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у виробничій діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом». Пп. 8.2.2 цитованої статті відносить «автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього» до групи 2 основних фондів (до якої звісно належать і легкові автомобілі).

Із змісту зазначених норм вбачається, що платник податку на прибуток, який зареєстрований як платник ПДВ та здійснює одночасно операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються ПДВ, звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком, при придбанні легкового автомобіля, що підлягає амортизації, збільшує балансову вартість групи 2 основних фондів на відповідну суму ПДВ, оскільки вона не включається до податкового кредиту.

Таким чином, дії позивача щодо віднесення сум ПДВ, який сплачувався при придбанні позивачем легкових автомобілів, які підлягали амортизації, на збільшення балансової вартості групи 2 основних фондів на відповідні суми ПДВ, повинні розглядатися як повністю правомірні та як такі, які прямо та безпосередньо базуються та обґрунтовуються відповідними спеціальними нормами податкового законодавства України, а саме: пп. 5.3.3 ст. 5 Закону № 334, пп. 7.4.2 Закону № 168, пп. 8.2.1 ст. 8 Закону № 334.

Відповідно до пп. 8.4.1 ст. 8 Закону № 334 у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

В свою чергу, п. 5.3.3 ст. 5 Закону № 334, який передбачає віднесення ПДВ на збільшення балансової вартості відповідної групи основних фондів, покликаний надати правове регулювання окремому випадку, тому є спеціальним по відношенню до пп. 8.4.1 ст. 8 Закону № 334.

При цьому, суд першої інстанції помилково застосував пп.8.4.1 ст.8 Закону №334.

Однак, навіть якщо б норми, які містяться у пп. 5.3.3 та пп. 8.4.1 Закону № 334, і були рівнозначними по відношенню одна до одної, то виникла б ситуація, коли норми одного й того ж самого закону припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платника податку, оскільки з однієї сторони, пп. 5.3.3 Закону передбачається віднесення сум ПДВ, які сплачувалися позивачем при придбанні легкових автомобілів, що підлягали амортизації норми, на збільшення балансової вартості відповідної групи основних фондів, а з іншої сторони, пп. 8.4.1 Закону № 334 передбачає у разі придбання позивачем легкових автомобілів збільшення балансової вартості відповідної групи основних фондів лише на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, але без урахування сплаченого ПДВ.

В свою чергу правовий наслідок неоднозначного (множинного) тлумачення прав та обов'язків платника податку прописаний у пп. 4.4.1 ст. 4 закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III, що полягає у тому, що рішення повинно прийматися на користь платника податку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що віднесення позивачем сум ПДВ, які сплачувалися при придбанні легкових автомобілів, що підлягають амортизації, на збільшення балансової вартості групи 2 основних фондів є правомірним, а податкове повідомлення-рішення відповідача від 08.04.2008 № 0000894320/1 у частині висновку про завищення амортизаційних відрахувань на суму 397588,35 грн., сума недоїмки 99397,09 грн. є неправомірним та підлягає скасуванню.

Крім того, колегія суддів вважає неправомірними висновки відповідача та суду першої інстанції щодо порушення позивачем пп. 5.3.3 ст. 5 Закону № 334 в частині завищення валових витрат на загальну суму 593933,02 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до абз. 2 пп. 7.4.2 Закону ст. 7 № 168 не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Із аналізу зазначеної норми закону вбачається, що позивач мав повне право, згідно Закону № 168, відносити на валові витрати суми ПДВ, сплачені ним при придбанні легкових автомобілів, що включалися до складу основних фондів.

У той же час, пп. 5.3.3 ст. 5 Закону № 334 передбачає можливість віднесення сум ПДВ, які сплачувалися позивачем при придбанні легкових автомобілів, що підлягали амортизації, на збільшення балансової вартості відповідної групи основних фондів.

Згідно з наведеними нормами суми ПДВ, нараховані (сплачені) при придбанні легкового автомобіля, повинні бути віднесені до складу валових витрат згідно із Законом, але цього не можна робити згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки придбаний легковий автомобіль використовується в оподатковуваних операціях, а не таких, що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування.

Беручи до уваги норми, що містяться у пп. 7.4.2 ст. 7 Закону № 334 та пп. 5.3.3 Закону № 168, колегія суддів приходить до висновку про наявність ситуації конфлікту інтересів, тобто норм різних законів, які припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платника податків, тобто позивача, а тому підлягає застосуванню пп. 4.4.1 ст. 4 Закону № 2181-III, згідно якого у данному випадку рішення повинно прийматися на користь платника податку.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем сум ПДВ, сплачених при придбанні легкових автомобілів, до складу валових витрат, а тому оскаржувана постанова суду першої інстанції в частині визнання висновків відповідача щодо порушення позивачем пп. 5.3.3 ст. 5 Закону № 334 в частині завищення валових витрат на загальну суму 593933,02 грн. підлягає скасуванню, як така, що суперечить нормам  матеріального права.

В обґрунтування свого висновку щодо порушення позивачем пп. 8.2.2 та пп. 8.6.1 ст. 8 Закону № 334 в частині збільшення вартості 4 групи основних фондів на суму 225695,03 грн. витрат, пов'язаних з установленням пожежної сигналізації та локальної комп'ютерної мережі, суд першої інстанції посилався на Державний класифікатор   України   «Класифікація   основних   фондів», затверджений наказом Держстандарту від 19.08.1997 № 507, а також на Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби».

Однак і з такими висновками суду першої інстанції не можливо погодитися, враховуючи наступне.

Відповідно до пп. 8.2.2 ст. 8 Закону № 334 під 4-ю групою основних фондів слід розуміти електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

В свою чергу виходячи з того, чи локальні мережі є передавальними пристроями або інформаційними системами, їх можливо віднести до 1 або 4 групи основних фондів, а витрати на їх створення амортизувати за відповідними нормами. Отже, такий основний фонд як «інформаційна система» повинен відноситися до 4 групи основних фондів.

Визначення поняття «інформаційна система» надано в п. 1 постанови КМ України «Про затвердження Порядку взаємодії органів виконавчої влади з питань захисту державних ресурсів в інформаційних та телекомунікаційних системах» від 16.11.2002 № 1772, згідно якого інформаційна система – це організаційно-технічна система обробки інформації за допомогою технічних і програмних засобів.

Відповідно до визначення в п. 3.31 наказу Держкомзв'язку «Про затвердження Правил пожежної безпеки у галузі зв'язку» від 26.10.2000 № 156, пожежний приймально-контрольний прилад – це складова частина установки пожежної сигналізації для прийняття інформації від пожежних сповіщувачів, вироблення сигналу про виникнення пожежі чи несправності установки та для подальшого передавання і видачі команд.

Пунктом 1.4. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян, затверджених спільним наказом Держкомпідприємництва та МВС України від 14.12.2004 № 145/1501, визначено, що контроль за проходженням на об'єкт охорони, пересуванням його територією, а також залишенням його особами, переміщенням предметів відповідно до порядку, установленого володільцем майна, що охороняється, здійснюється шляхом використання технічних засобів охоронного призначення (систем і технічних засобів охоронної сигналізації, теле-, відео спостереження, контролювання доступу) відповідно до їх технічних характеристик і цільового призначення, у тому числі централізованого спостереження за роботою технічних засобів охоронного призначення, установлених на об'єктах.

Виходячи із аналізу зазначених положень, колегія суддів приходить до висновку про те, що функціональним призначенням охоронно-пожежної сигналізації є прийняття, обробка та передача інформації, а сама охоронно-пожежна сигналізація є організаційно-технічною системою обробки і передачі інформації про виникнення пожежі за допомогою технічних і програмних засобів, тобто відповідає визначальним ознакам інформаційної системи, закріпленим у п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку взаємодії органів виконавчої влади з питань захисту державних ресурсів в інформаційних та телекомунікаційних системах» від 16.11.2002 № 1772.

Звідси випливає, що віднесення позивачем охоронно-пожежної сигналізації до 4 групи основних фондів у якості інформаційної системи є цілком правомірним.

Крім цього, згідно законів України «Про Національний банк України», «Про банки та банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ коштів» та нормативно-правових актів НБУ на банки покладено обов'язок забезпечення збереження інформації, що становить банківську таємницю, вжиття захисту щодо проникнення сторонніх осіб до комп'ютерних мереж та системи електронних платежів.

Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2007 № 243 затверджені Правила з технічного захисту інформації для приміщень банків, у яких обробляються електронні банківські документи (до затвердження Правил ці питання в частині вимог щодо технічного стану та організації охорони приміщень банків України регулювалися розділом III Положення, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.09.2003 № 403).

Із аналізу зазначених норм права колегія суддів приходить до висновку про те, що локальна комп'ютерна мережа банку включає в себе сукупність комп'ютерного обладнання, сервери, модеми тощо, з'єднаних в одну експлуатаційну систему, забезпечену належним захистом від несанкціонованого вторгнення третіх осіб, яке надає можливість користувачам (учасникам мережі) обмінюватися та користуватися інформацією.

Отже, складовими елементами комп'ютерної мережі банку є електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, елементи живлення, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми.

Таким чином, поняття локальної комп'ютерної мережі банку підпадає як під визначення 4 групи основних фондів, яке надається в пп. 8.2.2 ст. 8 Закону № 334, так і під визначення поняття інформаційної системи, яке дається у п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку взаємодії органів виконавчої влади з питань захисту державних ресурсів в інформаційних та телекомунікаційних системах» від 16.11.2002 № 1772.

Із зазначеного випливає, що як система охоронно-пожежної сигналізації, так і локальна комп'ютерна мережа банку являються інформаційними системами та відноситися до 4 групи основних фондів, а висновок суду першої інстанції про те, що витрати на придбання та встановлення «локальної мережі» у приміщеннях підлягають включенню до балансової вартості об'єкта основних фондів групи 1, на якому встановлені такі об'єкти, є таким, що не відповідає норма матеріального права.

Крім цього, відповідно до п. 8.2.2 ст. 8 Закону № 334 до основних фондів 1 групи належать будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої.

В свою чергу значення терміну «передавальний пристрій» дається лише у Національному стандарті № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженому постановою КМУ від 28.10.2004 № 1442), відповідно до якого передавальні пристрої – це земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв'язку тощо).

Отже, інформаційні системи, до яких відносяться «охоронно-пожежні сигналізації» та «локальні мережі», не можуть розглядатися як вид передавального пристрою, адже вони не є «земельними поліпшеннями» та є віддільними як від землі, так і від будівлі чи споруди, в якій вони встановлені.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх цільового призначення. Згідно з ч. 2 вказаної статті рухомими є речі, які можна переміщувати у просторі. Згідно ст. 183 цього Кодексу подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Крім цього, статтею 187 цього Кодексу встановлено, що складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене без її пошкодження або істотного знецінення.

Із аналізу зазначених положень ЦК України випливає, що позивач правомірно відносив витрати на придбання, створення та встановлення «охоронно-пожежної сигналізації» та «локальної комп'ютерної мережі» на збільшення балансової вартості основних фондів 4 групи, оскільки складові елементи охоронно-пожежної сигналізації і локальної комп'ютерної мережі, а також складові елементи даних інформаційних систем (як апаратні, так і програмні) можуть бути відділені від будівлі чи споруди, де вони встановлені, та перенесені до іншої споруди, при чому без втрати ними функціональної придатності, пошкодження або істотного знецінення, а також без пошкодження будівлі і навіть без її істотного знецінення, тоді як 1 група основних фондів має протилежні характерні риси.

Враховуючи зазначене, колегія судів приходить до висновку про те, що дії позивача з віднесення витрат на придбання, створення та встановлення «охоронно-пожежної сигналізації» та «локальної комп'ютерної мережі» на збільшення балансової вартості основних фондів 4 групи є правомірними, а висновки суду першої інстанції про правильність тверджень відповідача щодо порушення позивачем пп. 8.1.1, пп. 8.2.2, пп. 8.3.2 та пп. 8.6.1 ст. 8 Закону № 334 є безпідставними, оскільки не відповідають нормам матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, враховуючи, що відповідачем не доведена правомірність податкового повідомлення-рішення № 0000894320/1 від 08.04.2008, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» – Іванченко Ірини Анатоліївни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2008 – задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2008 – скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги  задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення                 № 0000894320/1 від 08.04.2008.

Стягнути з Державного бюджету України на користь відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судові витрати на подання позовної заяви та апеляційної скарги у сумі 5,10 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Судді: