Ухвала суду № 32252133, 27.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2013 року м. Київ К-33102/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Гіленко А.М.,позивача:Дейнеки В.М.,відповідача:Кошелєвої А.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2009 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2010 р.

у справі №2а-6680/09/2670

за позовом Акціонерного-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі-позивач) звернувся з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2009 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2010 р., адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 16.06.2009 р. № 0000054310/3 у частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 554 010,22 грн. (у тому числі 378 439,88 грн. основного платежу та 175 570,34 грн. штрафних (фінансових) санкцій), №0000284310/3 з податку на прибуток підприємств повністю у розмірі 10 766,34 грн., №0000564310/3 про застосування до банку штрафних санкцій по податку на прибуток підприємств у розмірі 170 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Відповідачем також заявлено клопотання про заміну сторони правонаступником у зв'язку з проведеною реорганізацією на Центральний офіс з обслуговування великих платників податків державної податкової служби.

Відповідно до ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази реорганізації відповідача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено виїзну планову документальну перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 р. по 30.06.2008 р., за результатами якої складено акт перевірки від 22.10.2008 р. № 565/13-10/00039019.

На підставі зазначеного акту податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначені податкові зобов'язання за платежем податок на прибуток банківських організацій від 16.06.2009 р., а саме - № 0000054310/3 на суму 603 381,10 грн., у т.ч. 411 353,80 грн. основного платежу та 192 027, 30 грн. штрафних (фінансових) санкцій, яке позивачем оскаржується в частині 554 010,22 грн.; №00000284310/3 на суму 10 766, 34 грн., у т.ч. 7 177,56 грн. основного платежу та 3 588,78 грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0000564310/3 на суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 170,00 грн.

Рішенням ДПА у м. Києві від 23.03.2009 р. №944/10/25-114, прийнятим у результаті процедури адміністративного оскарження, збільшена сума нарахованого податкового зобов'язання з податку на прибуток та донараховано 7 177,56 грн. основного платежу. Рішенням ДПА України від 03.06.2009 р. №5147/6/25-0115 вказане донарахування податку на прибуток залишено без змін, а контролюючим органом прийняте податкове повідомлення-рішення від 16.06.2009 р. № 0000284310/3 на суму 10 766,34 грн., у т.ч. 7 177,56 грн. основного платежу та 3 588,78 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Крім того, податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем абз. «б» пп.4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та п. 4 Порядку складення розрахунку податкових зобов'язань щодо сплати консолідованого податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПА України від 10.02.2003 р. №68, що полягало у неподанні по Нікопольській філії Розрахунку податкових зобов'язань щодо сплати консолідованого податку на прибуток за 1 квартал 2006 року, у зв'язку із чим та з урахуванням рішень про результати розгляду скарг податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення від 16.06.2009 р. №0000564310/3, яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції у розмірі 170,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у ході проведеної перевірки дійшов висновку про заниження позивачем скоригованого валового доходу за період 3-й квартал 2006 року - 4-й квартал 2007 року на загальну суму 27 219,65 грн. внаслідок невключення до складу валового доходу сум отриманого страхового відшкодування по власних автомобілях та банкомату при настанні страхового випадку.

За змістом п.5.4.6. п.5.4. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.

Таким чином, положення названої статті чітко передбачають, що страхове відшкодування включається до валових доходів виключно за умови включення до валових витрат збитків, до яких призвів страховий випадок.

Відповідно до абз. 2 п. 5.4.6 цього ж Закону, суми отриманого страхового відшкодування збільшують валові доходи, які перекриваються збитками від втрати активу, які включаються до валових витрат. В цьому випадку, валові доходи дорівнюють або є меншими, ніж валові витрати та податок на прибуток не виникає. При цьому, як випливає з самої норми Закону, неможливо ототожнювати валові витрати від збитків та валові витрати від проведення ремонту, так як валові витрати визнаються в період їх понесення, а валові витрати від ремонту основних фондів визнаються на підставі норми підпункту 8.7.1 Закону в період проведення таких ремонтів. Витрати від проведення ремонтів та витрати від збитків по страховому випадку формуються на підставі різних норм названого Закону.

Згідно пп. 8.4.9 п. 8.4 ст. 8 Закону, у разі коли страхова організація або інша юридична чи фізична особа, визнана винною у заподіяній шкоді, компенсує платнику податку втрати, пов'язані з виникненням обставин, визначених у підпункті 8.4.8 цього пункту, платник податку в податковий період, на який припадає така компенсація:

а) збільшує валовий дохід на суму компенсації за основні фонди групи 1 (окремий об'єкт основних фондів групи 1);

б) зменшує балансову вартість відповідної групи основних фондів на суму компенсації за основні фонди груп 2, 3 і 4.

Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що пп.8.4.8 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є спеціальною нормою по відношенню до п.5.4.6. п.5.4. ст. 5 Закону, оскільки регулює особливий об'єкт - основні фонди підприємства та пов'язаний з настанням негативних наслідків в особливих випадках - руйнуванні повному або частковому основних фондів, тому саме ця норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про неправомірне збільшення податковими органами валових доходів позивача на суму отриманого страхового відшкодування у розмірі 27 219,65грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згідно з кредитним договором від 04.05.1995 р. № 1, укладеним між АКБ СР «Укрсоцбанк» та орендним господарством, в особі орендаря ОСОБА_8, банком було надано кредит позичальнику для оплати насіння цибулі у сумі 6 млрд. 500 млн. крб. (еквівалент - 65 000,00 грн.) строком з 04.05.1995 р. по 30.04.1998 р. під 130 % річних, який подовжено по 30.12.1998 р. та 30.11.1999 р. (додаткові угоди від 30.04.1998 р. та від 31.12.1998 р. відповідно).

В забезпечення зобов'язань по кредитному договору між банком, позичальником та радгоспом ім. Мічуріна укладено договір поруки.

У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, філією позивача подано позов до Криворізького районного суду Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_8 заборгованості у сумі 33146,46 грн., у тому числі: 27 582,75 грн. - заборгованості по кредиту та 55 63,71 грн. - заборгованості по відсоткам.

Криворізьким районним судом Дніпропетровської області прийнято рішення від 17.01.2003 р. про задоволення позову, на виконання якого судом виданий 17.01.2003 р. виконавчий лист № 2-27 для примусового стягнення вказаної суми, який банком пред'явлено до виконання до ДВС Криворізького районного управління юстиції. Постановою державного виконавця від 10.04.2003 р., затвердженою начальником ВДВС Криворізького РУЮ виконавчий лист повернуто без виконання, у зв'язку з неможливістю стягнення вказаної суми з боржника до поліпшення його матеріального становища згідно акту від 08.04.2003 р., яким зафіксовано факт відсутності ліквідного майна, що підлягає опису.

Відповідачем було встановлено, що повторно виконавчий лист стягувачем не пред'являвся; з позовом до поручителя за вказаним кредитним договором - радгоспу ім. Мічуріна Банк не звертався, у зв'язку з чим податковий орган вважає, що позивач не мав права списати безнадійну заборгованість з основного боргу ОСОБА_8 за рахунок страхового резерву, так як заходи щодо стягнення безнадійної заборгованості фізичних осіб позивачем не вживались.

Таким чином, на думку відповідача, позивачем занижено валові доходи за IV квартал 2005 року на суму 27 582,75 грн. за рахунок заниження надлишкової суми страхового резерву на цю суму, у зв'язку з безпідставним відшкодуванням за рахунок страхового резерву заборгованості фізичної особи ОСОБА_8 по вказаному кредитному договору.

Відповідно до пп. 12.2.4 п. 12.4 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі коли за наслідками звітного податкового періоду відбувається зменшення сукупного розміру нестандартних або безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) у зв'язку з їх переведенням до стандартної категорії чи зі списанням до складу валових витрат платника податку за процедурою, встановленою пунктом 12.3 цієї статті, або при зменшенні сум боргових вимог, що використовується як база для визначення обмежень, встановлених підпунктом 12.2.3 цього пункту, надлишкова сума страхового резерву направляється на збільшення валового доходу фінансової установи за наслідками такого звітного періоду.

Розглядаючи даний спір, судові інстанції правомірно вказали на приписи пп. 5.2.8 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до яких до складу валових витрат включаються суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі, коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку.

Для банків та інших небанківських фінансових установ норми цього пункту діють з урахуванням норм ст.12 цього Закону, згідно якої неможливо віднести на валові витрати лише ту заборгованість, за якою кредитор не звертається до суду щодо її примусового стягнення до закінчення строків позовної давності. Підпунктом 12.3.1 вказаної статті передбачено: заборгованість, за якою кредитор не звертається до суду щодо її примусового стягнення до закінчення строків позовної давності, не включається до складу валових витрат кредитора згідно з підпунктом 12.1.1 пункту 12.1 цієї статті та не може бути відшкодованою за рахунок його страхових резервів.

У відповідності до п.1.25 ст.1 Закону до безнадійної заборгованості відноситься заборгованість, яка, зокрема, залишилась непогашеною внаслідок недостатності майна у боржника, за умови, якщо дії кредитора з примусового стягнення не призвели до погашення такої заборгованості.

Відтак, з урахуванням того, що судовими інстанціями було встановлено, що позивач здійснював заходи щодо примусу боржника погасити борг, які не дали результатів, списання безнадійної заборгованості по основному боргу ОСОБА_8 за рахунок страхового резерву здійснено баком у відповідності до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог пп. 5.4.10, п.5.4, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що на його думку, полягали у завищенні позивачем валових витрат на 50% вартості паливно-мастильних матеріалів у 2005, 2006 та 2007 роках на загальну суму 11 863,67 грн., оплачених у складі вартості послуг з доставки цінних відправлень, також було обґрунтовано спростовано судовими інстанціями з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у періоді, що перевірявся до складу валових витрат по рахунку № 7391 «Витрати на інкасацію та перевезення цінностей» Запорізької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» було віднесено відшкодування витрат за бензин по окремо виставлених рахунках від Відділу головного управління Державної фельд'єгерської служби України м. Запоріжжя у розмірі 100% вартості бензину у сумі 23 727,34 грн.

Так, згідно договору від 14.06.2005 р. № 133, укладеного між Запорізькою обласною філією АКБ «Укрсоцбанк» (замовник) та Відділом головного управління Державної фельд'єгерської служби України м. Запоріжжя (виконавець), виконавець зобов'язався організувати і забезпечити доставку цінних відправлень замовника на умовах вказаних у договорі, за плату згідно Додатку №2 по виставлених рахунках.

Відповідно до п.2 додатку №2, який є невід'ємною частиною договору, видатки на пальне замовник сплачує згідно окремо виставлених рахунків, виставлених виконавцем, тобто витрати виконавця на пальне по наданих послугах замовник сплачував окремим платежем.

Податковий орган у своїх доводах посилається на приписи пп. 5.4.10 п.5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого не включаються до складу валових витрат витрати платника податку, пов'язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю.

У той же час, судові інстанції під час розгляду справи встановили, що за умовами спірного договору, оплачена позивачем вартість пального за окремо виставленими рахунками його контрагента є складовою вартості послуг з доставки цінних відправлень, а не окремими витратами банку на придбання паливно-мастильних матеріалів.

Відтак, з урахуванням положень пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону, відповідно до якого суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті, а також зважаючи на той факт, що надані позивачу послуги з перевезення цінностей є необхідними для здійснення його фінансово-господарської діяльності, донарахування контролюючим органом податкового зобов'язання позивачу у цій частині правомірно визнано судами необґрунтованим.

Суд касаційної інстанції також погоджується із доводами попередніх судових інстанцій стосовно безпідставності висновків відповідача про завищення позивачем скоригованих валових витрат за 2005 рік на відрядження із посиланням на відсутність під час перевірки документів по здійснених працівниками відрядженнях, як то - запрошення особи до країни щодо прийняття участі у семінарі та сертифікатів про участь у семінарі.

Відповідно до пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо. Не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов'язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.

Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджуючих документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку.

За результатами дослідження наявних у матеріалах справи документів (договорів, актів наданих послуг, квитків, інших первинних документів), якими оформлювались відрядження, судами було зроблено цілком обґрунтований висновок про наявність належного документального підтвердження витрат позивача на відрядження, які обумовлені цілями та характером діяльності позивача.

Стосовно висновку податкового органу, викладеного в акті перевірки щодо завищення позивачем амортизаційних відрахувань за перевіряємий період на загальну суму 363 220,37 грн. внаслідок включення податку на додану вартість при придбанні легкових автомобілів до їх вартості, суди аргументовано визначились із наступним.

Відповідно до пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Норма цього підпункту є спеціальною при визначенні розміру витрат, на які збільшується балансова вартість відповідної групи основних фондів та вартість яких підлягає амортизації.

Підпунктом 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що, у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість».

Крім того, зміст абз. 2 пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» свідчить на користь висновку, що суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) при придбанні легкового автомобіля, повинні бути віднесені до складу валових витрат згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Таким чином, якщо норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачають включення до складу валових витрат сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні легкового автомобіля, то норма Закону України «Про податок на додану вартість» прямо передбачає таке право платника податку.

Приписами п.п.4.4.1 п.4.4. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З огляду на наведене, судова колегія вважає за необхідне погодитись із висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно правомірності збільшення позивачем при здійсненні витрат на придбання таких основних фондів 2 групи, як легкові автомобілі, балансової вартості відповідної групи основних фондів на суму вартості їх придбання, з урахуванням витрат з податку на додану вартість, понесених у зв'язку з таким придбанням, без включення таких сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

У ході розгляду справи було також встановлено, що у результаті проведеної документальної перевірки податковими органами проведена перекласифікація окремих основних фондів банку з 3 та 4 групи на 1 групу, у зв'язку з чим податковими органами не визнана частина нарахованих позивачем амортизаційних нарахувань по виробничих основних фондах у податковому обліку. А саме - перевіркою встановлено завищення амортизації по пожежній та охоронній сигналізації на загальну суму 184 905,59 грн., по системі теле (- відео) спостереження на суму 8 882, 00 грн., по «Міні -АТС» на суму 119 925,50 грн., по маршрутизаторам, комутаторам на суму 177 978, 14 грн., по джерелам безперебійного живлення на суму 55 805, 93 грн.

Відповідно до пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

За змістом пп. 8.2.2 цього ж пункту 8.2.2. основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Так, контролюючий орган вважає, що «охоронна та пожежна сигналізація», «системи теле- (відео-) спостереження», «Міні-АТС», «комутатори», «маршрутизатори»та «джерела безперебійного живлення» є передавальними пристроями, а тому відносяться до 1 групи основних фондів.

У той же час, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» не визначено терміну «передавальні пристрої».

Натомість, поняття «передавальні пристрої» міститься у статті 2 Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. № 1442, під яким розуміються земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв'язку тощо).

Зміст наведеного визначення не дозволяє погодитися з твердженнями відповідача, що охоронна та пожежна сигналізація, «Міні-АТС», комутатори, маршрутизатори та джерела безперебійного живлення є передавальними пристроями у розумінні пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1 група основних фондів) та постанови КМ України від 28.10.2004 року N 1442, з огляду на що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про незаконність визначення позивачу сум податкових зобов'язань з податку на прибуток у вказаній частині.

Окрім того, в акті перевірки податковим органом було зроблено висновок про завищення амортизації будівель на загальну суму 522 540,71 грн., у зв'язку із невизнанням правомірності застосування банком нових норм амортизації (2%), встановлених пп.8.6.1 п.8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до нових об'єктів 1 групи, витрати на придбання по яких були понесені банком після 01.01.2004 р., а саме: по новопридбаних будівлях та витратах на поліпшення орендованих приміщень: по Житомирській обласній філії - на суму 26037,00 грн.; по Чернігівській обласній філії - на суму 36737,00 грн.; по Полтавській обласній філії -на суму 15929,09 грн.; по Кримській республіканській філії - на 317267,28 грн. (новопридбані будівлі, створення нових мереж) та 869,45 грн. (витрати на поліпшення); по Запорізькій обласній філії - на суму 117590,50 грн. (новопридбані будівлі та поліпшення орендованих приміщень); по Закарпатській обласній філії - на суму 8110,39 грн. (поліпшення орендованих приміщень).

Відповідно до пп. 8.1.2 п. 8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів для власного виробничого використання; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Пунктом 8.6.1 цієї ж статті визначені норми амортизації, встановлені у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 2 відсотки; група 2 - 10 відсотків; група 3 - 6 відсотків; група 4 - 15 відсотків.

Законом України «Про державний бюджет України на 2004 рік» від 27.11.2003 р. №1344 та Законом України №1957-IV від 01.07.2004 р. «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено порядок нарахування податкової амортизації витрат на придбання та виготовлення основних фондів залежно від року, в якому такі витрати понесені.

Згідно п. 1 розділу II Перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 01.07.2004 р. № 1957 норми амортизаційних відрахувань, зазначені у статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для основних фондів груп 1, 2 і 3, застосовуються щодо витрат, понесених (нарахованих) платником податку після 1 січня 2004 року у зв'язку з придбанням або спорудженням нових основних фондів груп 1, 2 і 3, а також витрат на поліпшення таких нових основних фондів.

Амортизація витрат, понесених (нарахованих) платником податку у зв'язку з придбанням, спорудженням та поліпшенням основних фондів груп 1, 2 і 3 до 1 січня 2004 року, здійснюється за нормами амортизації, що діяли до 01.01.2004 р.. При цьому для цілей податкового обліку платники податку зобов'язані вести окремий облік витрат, понесених у зв'язку з придбанням, спорудженням та/або поліпшенням основних фондів, що здійснюються після 01.01.2004 р.

Так, з матеріалів справи вбачається, що по Полтавській обласній філії витрати на спорудження 4 поверху надбудови були здійснені після 1 січня 2004 року (четвертий поверх надбудови приміщення Полтавської обласної філії введено в експлуатацію у грудні 2007 року відповідно до Акту Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, зареєстрованого в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м. Полтави від 28.12.2007 р. №1029, затвердженого рішенням виконкому міської ради за №336 від 26.12.2007 р).

Отже, оскільки позивач поніс витрати на придбання (поліпшення) основних фондів груп 1 після 01.01.2004 р., він мав право застосовувати до таких об'єктів норми амортизації, передбачені пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у відповідній редакції, відтак визначення податкового зобов'язання у цій частини також не можна визнати обґрунтованим.

Щодо висновку відповідача про завищення амортизації по витратах на встановлення банкоматів судові інстанції визначились із наступним.

З акту перевірки вбачається, щ за результатами перевірки Кримської республіканської філії банку податковими органами не було визнано нарахованої амортизації внаслідок зменшення балансової вартості банкоматів, що обліковуються банком в 4 групі (з нормами амортизації 15%) на суму вартості робіт з їх встановлення та збільшення на цю ж суму балансової вартості 1 групи (з нормами амортизації 2%).

У своїх доводах податковий орган дійшов висновку, що необхідним є ведення окремого обліку банкомату та окремого обліку витрат на його встановлення.

Із такими твердженнями обґрунтовано не погодились судові інстанції, вказавши при цьому, що здійснені позивачем операції з придбання та встановлення банкоматів супроводжувались додатковими витратами, які філія була вимушена здійснити, отже такі витрати фактично понесені у зв'язку з монтажем новопридбаних основних фондів, а не є ремонтними роботами, як зазначає відповідач, відтак правомірно включені позивачем на збільшення вартості банкоматів.

З наведеного, судові інстанції дійшли правомірного висновку про відсутність правових підстав для донарахування позивачу податку на прибуток у сумі 378 439,88 грн. та штрафних санкцій в сумі 175 570,34 грн., визначених спірним податковим повідомленням-рішенням від 16.06.2009 р. №0000054310/3, а також донарахування позивачу податку на прибуток у сумі 7 177,56 грн. та штрафних санкцій у розмірі 3 588,78 грн. податковим повідомлення-рішенням від16.06.2009 р. №0000284310/3.

Слід також зазначити, що судова колегія вважає за необхідне погодитись із доводами судових інстанцій щодо необхідності скасування спірного податкового повідомлення-рішення від 16.06.2009 р. №0000564310/3 про застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 170 грн., виходячи з наступного.

Судовими інстанціями було встановлено, що підставою для застування штрафних санкції до позивача став висновок податкового органу про порушення Нікопольською філією позивача абз. «б» пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та п.4 Порядку складання розрахунку податкових зобов'язань щодо сплати консолідованого податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПА України від 10.02.2003 р. №68, що полягало у неподанні Розрахунку податкових зобов'язань щодо сплати консолідованого податку на прибуток за І квартал 2006 року.

Між тим, у ході розгляду справи було встановлено, що згідно з наказом АКБ «Укрсоцбанк» від 21.12.2005 р. №447 «Про припинення діяльності Нікопольської філії АКБ СР «Укрсоцбанк», діяльність Нікопольської філії було припинено з одночасним створенням на її базі Нікопольського відділення Дніпропетровської обласної філії АКБ СР «Укрсоцбанк» у строк до 10.03.2006 р.

Отже, протягом І кварталу 2006 року Нікопольську філію було реорганізовано в безбалансове відділення з переданням всіх оборотів по всіх операціях (доходах та витратах), а також всіх активів на баланс Дніпропетровської обласної філії банку.

Перевіркою встановлено, що станом на 28.03.2006 р. Нікопольською філією АКБ СР «Укрсоцбанк» надано заяву про зняття з обліку та копію вищевказаного наказу позивача від 21.12.2005 р.

Згідно листа Нікопольського відділення ДОФ АКБ СР «Укрсоцбанк» від 17.05.2006 р. №1117/2, прийом-передача на баланс Дніпропетровської обласної філії статей балансу Нікопольської філії АКБ СР «Укрсоцбанк» згідно наказу АКБ СР «Укрсоцбанк» м. Києва від 21.12.2005 р. №447, здійснено 10.03.2006 р. станом на 13.03.2006 р.

Відповідно до положень пп.11.1 ст.11 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо платник податку ліквідується (у тому числі до закінчення першого звітного податкового періоду), останнім податковим вважається період (що закінчується днем такої ліквідації), на який припадає дата такої ліквідації.

Відповідно до пп. 2.1.3 п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платниками податку є філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (далі - філії), зазначених у підпункті 2.1.1 цього пункту, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього Закону та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій.

Таким чином, зважаючи те, що обороти 2006 р. (до 10.03.2006 р.), проведені по Нікопольській філії, були задекларовані в консолідованій декларації через Дніпропетровську обласну філію, тоді як Нікопольська філія на кінець звітного періоду вже була знята як платник податків з обліку у зв'язку із її реструктуризацією в безбалансове відділення, суд вважає висновок податкового органу про порушення позивачем пп. 4.1.4 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» таким, що не знайшов своє підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Спеціалізовану державну податкову інспекцію у м. Києві по роботі з великими платниками податків на Центральний офіс з обслуговування великих платників податків державної податкової служби.

2. Касаційну скаргу Центрального офісу з обслуговування великих платників податків державної податкової служби залишити без задоволення.

3. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2009 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2010 р. у справі №2а-6680/09/2670 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.