Рішення № 31903985, 19.06.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2857/2013 р. Головуючий у 1 інстанції: Беспалько Т.Д.

Суддя-доповідач Кочеткова І.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 р. м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Стрелець Л.Г.,

при секретарі Мосіній О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Товаритсва з обмеженою відповідальністю «В.В.С.», приватного нотаріуса ОСОБА_5 про визнання недійсним іпотечного договору, виключення запису про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна та встановлення іпотеки,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що на забезпечення виконання грошових зобов'язань ТОВ «В.В.С.», що випливають з кредитного договору №010/02-19/16 від 21.01.2011р., він передав в іпотеку кредитору - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» житловий будинок АДРЕСА_2

Посилаючись на те, що договір не відповідає вимогам ст.ст.65, 74 СК України, оскільки укладений без згоди його співмешканки ОСОБА_6, просив суд на підставі ст.ст.203,215 ЦК України визнати його недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину і скасувати реєстрацію заборони на відчуження нерухомого майна.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2013 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним іпотечний договір №12/02-19/16/2 від 24.01.2011р., укладений між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль».

Скасовано в Державному реєстрі іпотеки запис №130 про державну реєстрацію іпотечного договору №12/02-19/16/2 від 24.01.2011р.

Скасовано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис №131 про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за іпотечним договором №12/02-19/16/2 від 24.01.2011р.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилаються на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зокрема, апелянт зазначає, що при укладанні спірного договору позивач зазначав, що його співмешканка ОСОБА_7, яка зареєстрована і проживає з ним за однією адресою, не заперечує проти передачі житлового будинку в іпотеку. Письмова згода співмешканки іпотекодавця, підпис якої нотаріально засвідчений, додана до іпотечного договору.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивач з 2006 року перебуває у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_6, яка у травні 2010 році народила сина ОСОБА_8, а тому придбаний у листопаді 2006 року спірний будинок відповідно до ст. 74 СК України являється спільною сумісною власністю співмешканців. Оскільки співвласник будинку ОСОБА_6 своєї згоди на укладання договору іпотеки не давала, оспорюваний правочин відповідно до ст.ст.203, 215 являється недійсним з підстав невідповідності закону, а саме: вимогам ч. 2 ст. 6 Закону України "Про іпотеку", ст. 578 ЦК України, якими передбачено, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку (заставу) лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна.

Під час розгляду справи судом встановлено, що з вересня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 перебували у фактичних шлюбних відносинах.

7 листопада 2006 року на ім'я ОСОБА_3 придбано житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.19-21).

24 січня 2012 року між ОСОБА_3 і ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір іпотеки №12/02-19/16/2, згідно з яким ОСОБА_3 передав вищевказаний будинок в іпотеку на забезпечення кредитних зобов'язань ТОВ „В.В.С" за кредитним договором № 010/02-19/16 на суму 1 250 000 грн. під 18% річних зі строком повернення кредиту до 21 січня 2014 року (а.с.7-18).

Відповідно до тексту договору іпотеки іпотекодавець стверджував, що житловий будинок являється його особистою власністю, він вільний від будь-яких обтяжень. Договір укладається за письмовою згодою ОСОБА_7, яка перебуває з ним у фактичних шлюбних відносинах (п.3.1, 3.2 Іпотечного договору - а.с. 16).

Згода ОСОБА_7 на передачу будинку в іпотеки нотаріально посвідчена (а.с.49).

Рішенням Вільнянського районного суду від 4 березня 2013 року встановлено, що спірний будинок являється спільною сумісною власністю ОСОБА_3 і ОСОБА_6, за якою визнано право власності в порядку ст. 74 СК України на його ? частку.

За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Згідно із ч. 1 ст. 74 CK України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

За змістом ст. ст. 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до ст. 578 ЦК України та ст. 6 Закону України "Про іпотеку" майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Однак, задовольняючи позов, місцевий суд не звернув уваги на те, що встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю і належності їм майна на праві спільної сумісної власності пов'язується з набранням законної сили рішенням суду (04 березня 2013 року) , тоді як на момент укладення оспорюваного правочину (24 січня 2011 року) єдиним власником спірного будинку (предмета іпотеки) був ОСОБА_3, який, як зазначалося в іпотечному договорі, перебував у фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_9 і яка надала свою письмову згоду на передачу будинку в іпотеку.

За таких обставин передбачених законом підстав для визнання договору іпотеки недійсними не має, оскільки рішення суду про визнання будинку спільною частковою власністю за особами, які проживали у фактичних шлюбних відносинах, ухвалено 4 березня 2013 року, тобто зазначені факти встановлено судом майже через два роки після укладення спірного договору, що не впливає на суть правовідносин, які склалися у зв'язку з укладенням цього договору.

Саме до цього зводиться правова позиція, що висловлена Верховним Судом України в постанові від 19 вересня 2011 року у справі №6-33 цс11 і що згідно зі статтею 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Викладене свідчить про те, що суд першої інстанції допустився порушень норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення на підставі ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у позові.

При подачі апеляційної скарги апелянт не сплатив судовий збір, судовою ухвалою від 26 квітня 2013 року відстрочено сплату судового збору до вирішення справи по суті.

У відповідності з вимогами ст.88 ч.5 ЦПК України з ОСОБА_3, якому відмовлено у задоволенні позову, на користь держави підлягає стягненню 57 грн. 35 коп. (п'ятдесят сім гривень 35 коп.) судового збору за перегляд справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст.307,309,314,317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2013 року у цій справі скасувати.

Позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Товаритсва з обмеженою відповідальністю «В.В.С.», приватного нотаріуса ОСОБА_5 про визнання недійсним іпотечного договору, виключення запису про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна та встановлення іпотеки, залишити без задоволення.

Стягнути з громадянина Грузії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідка на постійне місце проживання для іноземців та осіб без громадянства серія НОМЕР_2, видана 07 березня 2007 року ВГІРФО УМВС в Запорізькій області, місце реєстрації якого АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь держави 57 грн. 35 коп. (п'ятдесят сім гривень 35 коп.).

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: