Рішення № 31903995, 19.06.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2754/2013 р. Головуючий у 1 інстанції: Махіборода Н.О.

Суддя-доповідач Кочеткова І.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 р. м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Стрелець Л.Г.,

при секретарі Мосіній О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1\2 частку житлового будинку і земельної ділянки у порядку спадкування за законом, та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1\2 частку спадкового майна, третя особа по справі: Друга Запорізька державна нотаріальна контора,

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_6, після смерті якої залишилися житловий будинок і земельна ділянка по АДРЕСА_1

Спадкоємцями першої черги являлися діти померлої позивач ОСОБА_3 та брати ОСОБА_4 і ОСОБА_7, які спадщину не прийняли.

В шестимісячний строк зі дня смерті матері вона подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини і 9 липня 2010 року їй видали свідоцтво про право на спадщину за законом, але не на все спадкове майно, а тільки на його ? частку, оскільки в спадковому будинку зареєстрований відповідач ОСОБА_4

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 у спірному будинку фактично не проживав з 2004 року, а тому спадщину не прийняв, просила суд на підставі ст.ст.1268,1269,1270 ЦК України визнати за нею права власності на ? частку спірного спадкового майна.

Заперечуючи проти позову, у листопаді 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом і просив про визнання за ним права на спадщину після смерті матері ОСОБА_6, посилаючись на те, що постійно зареєстрований і проживає у спадковому будинку, проте нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правоустановчих документів на спадкове майно, які позивач утримує у себе і відмовляється передати йому.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено, в зустрічному позові ОСОБА_8 відмовлено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1\2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1831,36грн. компенсації судових витрат.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про розподіл спадкового майна, суд першої інстанції виходив з того, що єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину померлої ОСОБА_6, являється її донька ОСОБА_3, за якою і треба визнати право на ? частку житлового будинку і земельної ділянки. Відповідач ОСОБА_4 хоча і був зареєстрований у спадковому будинку, проте фактично з 2004 року в ньому не проживав, що встановлено судовим рішенням в іншій справі, а тому право на спадщину не набув.

Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, вони не ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а тому з ними не можна погодитись.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін ОСОБА_6, після смерті якої залишилося спадкове майно, що складається із житлового будинку і земельної ділянки, розташованих в місті Запоріжжі по вулиці Сосюри, №3 (а.с.7, 26, 33).

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 являлися її діти: донька ОСОБА_3, сини ОСОБА_4 і ОСОБА_7 (а.с.11, 17-18, 56).

За даними адресного бюро м. Запоріжжя, які підтверджуються відміткою в паспорті і домовій книзі, відповідач ОСОБА_4 зареєстрований і постійно проживає в спірному спадковому житловому будинку з 16 лютого 1991 року і по теперішній час (а.с.62-64, 97- 100: запис № 12).

8 грудня 2010 року ОСОБА_4 звернувся до Другої державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, проте постановою державного нотаріуса від 20 квітня 2012 року ОСОБА_8 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої ОСОБА_6 у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа на спадковий житловий будинок і земельну ділянку (а.с. 34, 48).

Судовим рішенням від 18 травня 2011 року братові сторін ОСОБА_7 відмовлено у позові до ОСОБА_4 і ОСОБА_3 у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 (а.с.19-21).

ОСОБА_3 27 лютого 2007 року звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини померлої матері і 9 липня 2010 року їй видані свідоцтва про право на спадщину на ? частку житлового будинку і земельної ділянки. Інша - спірна ? частка спадкового майна залишилася не оформленою, проте в свідоцтвах про право на спадщину зазначено, що спадкоємцем цієї частки являється ОСОБА_4 (а.с.81, 85-86).

Відповідно до ч. 1, 3,5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України є день смерті особи.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

З урахуванням наведених положень закону право на спадщину мають особи, які її прийняли. Разом із тим, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому законодавством. Отже за наявності умов у спадкоємця для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, позовні вимоги про визнання права на спадщину задоволенню не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, зокрема у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

Зважаючи на те, що ОСОБА_4 протягом шести місяців не заявив про відмову від спадщини, постійно проживав і був зареєстрований у спадковому будинку, що підтверджується вищевказаними письмовими доказами, проте нотаріус відмовляє йому в оформленні права на спадщину, він на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України вважається таки, що прийняв спадщину, а спірна ? частка будинку і земельної ділянки у відповідності до ч.5 ст.1268 ЦК України належить йому з часу відкриття спадщини незалежно від часу її прийняття.

Пояснення свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та інш., довідка квартального комітету від 24.04.2012 року (а.с.30) про не проживання відповідача ОСОБА_4 в спірному будинку з 2004 року суперечать вищевказаним письмовим доказам і не спростовують висновків судової колегії про прийняття останнім спадщини в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України.

Не надання ОСОБА_4 матеріальної допомоги спадкодавцю не являється достатньою підставою для висновку про те, що спірний будинок не був місцем його постійного проживання.

Статтею 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", громадяни України, іноземці та особи без громадянства реєструють своє місце проживання.

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу.

За змістом вказаної норми місцем проживання особи є її місце реєстрації за певною адресою.

Водночас, відповідно до ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року, зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду ( про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як убачається із вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: позбавлення права власності на житлове приміщення; позбавлення права користування житловим приміщенням; визнання особи безвісно відсутньою; оголошення фізичної особи померлою.

Отже, виходячи з того, що вказаний Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Тому, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з цим одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою та про оголошення фізичної особи померлою.

У передбаченому законом порядку ОСОБА_4 ні до дня відкриття спадщини, ні після того не був визнаний таким, що втратив право користування спірним житловим будинком, а отже вказаний будинок являється його постійним місцем проживання.

Судове рішення в іншій справі, яким відмовлено братові сторін у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини, в мотивувальній частині якого зазначено, що ОСОБА_4, з його слів, з 2004 року не проживає в батьківському будинку, також не являється достатньою підставою для висновку про те, що останній не прийняв спадщину. Предметом доказувані в тій справі були поважність причин пропуску братом сторін строку для прийняття спадщини, а не місце проживання відповідача ОСОБА_4

Викладене свідчить про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону і матеріалам справи, а тому на підставі ст.309 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову і визнання за ОСОБА_4 права на спадщину на ? частку спадкового майна.

На підставі ст.88 ч.5 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у суді першої і апеляційної інстанції - 2746, 04 грн. (а.с.51, 175, 188).

Керуючись ст.ст.307, 309,313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2013 року у цій справі скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову. Зустрічний позов ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_4 право на ? частку спадщини за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_6, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами, що належить спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Другою запорізькою державною нотаріальною конторою 19 серпня 1998 року за реєстровим № 1-979, зареєстрованим в Орендному підприємстві Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації 27 серпня 1998 року в книзі 180 номер запису 32244, реєстраційний № 25872830; та земельної ділянки, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування вищевказаного житлового будинку і господарських споруд (присадибна ділянка), яка належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯГ № 088737, виданого 24 травня 2006 року на підставі рішення двадцять третьої сесії четвертого скликання Запорізької міської ради від 15 вересня 2005 року № 21/62, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 2310100000:04:005:0044.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 2746, 04 грн. (дві тисячі сімсот сорок шість гривень 04 коп.) компенсації судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: