Постанова № 29997802, 12.03.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2013 р. Справа № 5002-26/538-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Воліка І.М., Коваленко С.С., Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на постанову від 13.12.2012Севастопольського апеляційного господарського судуу справі№ 5002-26/538-2012господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Реал Естейт"доПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Кримської республіканської дирекціїпровизнання недійсними генеральної кредитної угоди та кредитних договорів В судове засідання прибули представники сторін:позивачаШалигін А.К. (дов. від 01.12.2012 № 01/12);відповідачаБоженко О.В. (дов. від 19.10.2012 № 497/12); Петрук Я.Ю. (дов. від 17.03.2010 № 41/10);ВСТАНОВИВ:

У лютому 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Реал Естейт" (надалі - ТОВ фірма "Реал Естейт") звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (надалі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції, відповідача) про визнання недійсними, укладених між сторонами, Генеральної кредитної угоди № 02-5/03-07 від 10.04.2007, Кредитного договору № 012/02-5/48-07 від 10.04.2007, Кредитного договору № 012/02-5/105-07 від 04.09.2007 та Договорів про відкриття акредитива та надання кредиту № 012/02-5/47-07 від 10.04.2007 та № 012/02-5/49-07 від 10.04.2007.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.04.2012 у справі № 5002-26/538-2012 (суддя Медведчук О. Л.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.12.2012 (колегія суддів: Воронцова Н.В. - головуючий, судді - Котлярова О.Л., Євдокімова І.В.), апеляційну скаргу ТОВ фірма "Реал Естейт" задоволено; рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.04.2012 у справі № 5002-26/538-2012 скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено; визнано недійсною, укладену між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", в подальшому перейменованим в його правонаступника - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", та ТОВ фірмою "Реал Естейт", Генеральну кредитну угоду № 02-5/03-07 від 10.04.2007; визнано недійсними, укладені між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", в подальшому перейменованим в його правонаступника - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", та ТОВ фірмою "Реал Естейт", Кредитні договори № 012/02-5/48-07 від 10.04.2007 і № 012/02-5/105-07 від 04.09.2007; визнано недійсними, укладені між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", в подальшому перейменованим в його правонаступника - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", та ТОВ фірмою "Реал Естейт", Договір про відкриття акредитиву і надання кредиту № 012/02-5/47-07 від 10.04.2007, Договір про відкриття акредитиву і надання кредиту № 012/02-5/49-07 від 10.04.2007; стягнуто з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на користь ТОВ фірми "Реал Естейт" судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1073,00 грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 536,50 грн.

Не погоджуючись з постановою господарського суду апеляційної інстанції, відповідач - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.12.2012 скасувати, та залишити в силі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.04.2012. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції надано невірну правову оцінку умовам оспорюваних договорів та невірно застосовані норми ЗаконуУкраїни № 661-VІ від 12.12.2008 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", який набрав чинності з 10.01.2009, що є підставою для скасування оскаржуваного судового акту.

Позивач не скористався правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу відповідача до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, позивач звернувся до суду з матеріально-правовою вимогою про визнання недійсними Генеральної кредитної угоди № 02-5/03-07 від 10.04.2007, укладеної між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (Кредитор) та ТОВ aірмою "Реал Естейт" (Позичальник) та укладених в рамках цієї угоди Кредитних договорів № 012/02-5/48-07 від 10.04.2007 та № 012/02-5/105-07 від 04.09.2007, а також Договорів про відкриття акредитива та надання кредиту № 012/02-5/47-07 від 10.04.2007 та № 012/02-5/49-07 від 10.04.2007, посилаючись на те, що оспорювані правочини не відповідають приписам ст. ст. 628, 638, 1054 Цивільного кодексу України, оскільки істотною умовою кредитного договору є розмір процентів, а тому відсутність такої умови у Генеральній кредитній угоди № 02-5/03-07 від 10.04.2007 свідчить про неукладеність кредитних договорів. Водночас, позивач посилається на те, що в кредитних договорах визначена змінна процентна ставка на умовах LIBOR плюс або EURIBOR плюс, які розраховуються в залежності від Лондонської міжбанківської ставки пропозицій (LIBOR) та Європейської міжбанківської ставки пропозицій (EURIBOR); при цьому сам порядок розрахунку зазначеної змінної процентної ставки в договорах не обумовлений, що дає Банку можливість в одностороньому порядку змінювати умови кредитних договорів, втім зазначене суперечить приписам частини 4 ст. 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність", ст. 10561 Цивільного кодексу України, в редакції Закону України № 661-VІ від 12.12.2008 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" та дає підстави відповідно до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України визнати зазначені договори недійсними.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що 10.04.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (Кредитор) та ТОВ фірмою "Реал Естейт" (Позичальником) укладена Генеральна кредитна угода № 02-5/03-07, за умовами якої Кредитор зобов'язався надавати Позичальнику активні операції (кредити) в порядку і на умовах, визначених у договорах, що укладені в рамках цієї Генеральної кредитної угоди і які є її невід'ємними частинами (п. 1.1.); загальний розмір фактичної позичкової заборгованості Позичальника за наданими в рамках даної Угоди кредитами не повинен перевищувати суми еквівалентної 4080500 Євро; в межах ліміту кредитування встановлюються наступні субліміти: а) 2791100 Євро - непокриті трансферабельні безвідкличні акредитиви, після розкриття акредитивів - невідновлювальні кредитні лінії за рахунок коштів іноземного банку; б) еквівалент 1289400 Євро - невідновлювальна мультивалютна кредитна лінія; термін користування кредитними коштами за даною Угодою встановлюється до 30.03.2012 (п. п. 1.2., 1.3.); відсоткова ставка за кредитами, визначається окремими договорами, що укладаються в рамках цієї Угоди (п. 2.2.1.).

При цьому, пункт 1.2 Генеральної кредитної угоди № 02-5/03-07 від 10.04.2007 сторонами змінено Додатковою угодою від 17.08.2007 та викладено в новій редакції, зокрема, що загальний розмір фактичної позичкової заборгованості Позичальника за наданими в рамках даної Угоди кредитами не повинен перевищувати суми еквівалентної 4429720 Євро. В межах ліміту кредитування встановлюються наступні субліміти: а) 2791100 Євро - непокриті трансферабельні безвідкличні акредитиви, після розкриття акредитивів - невідновлювальні кредитні лінії за рахунок коштів іноземного банку; б) еквівалент 1638620 Євро - невідновлювальна мультивалютна кредитна лінія.

В подальшому, на виконання умов Генеральної кредитної угоди № 02-5/03-07 від 10.04.2007, між сторонами були укладені два Договори про відкриття акредитиву та надання кредиту: № 012/02-5/47-07 від 10.04.2007 та № 012/02-5/49-07 від 10.04.2007, а також два Кредитних договори: № 012/02-5/48-07 від 10.04.2007 та № 012/02-5/105-07 від 04.09.2007.

Так, відповідно до п. 1.1. Договору про відкриття акредитиву та надання кредиту № 012/02-5/47-07 від 10.04.2007, Кредитор в рамках проекту торгового фінансування сумісно з банком RABOBANK NEDERLAND (Нідерланди): а) відкриває Позичальнику, при умові отримання його заяви на відкриття акредитиву, непокритий трансферабельний безвідкличний акредитив (далі - Акредитив), підтверджений "RABO BАNK INTERNATIONAL", на суму 961890,17 Євро на користь компанії DUMASCO INTERNATIONAL B.V. (далі - Експортер) терміном дії до 31.08.2007 для виконання зобов'язань з придбання технологічного обладнання та техніки для виробництва та фарбування металевих виробів згідно контракту № 2007/1 від 29.01.2007 (далі - "Контракт"), що був укладений між Позичальником та Експортером;

б) надає Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію за рахунок коштів "RABO BANK INTERNATIONAL" з лімітом 961890,17 Євро (далі - Кредит), терміном дії 31 місяць з дати розкриття акредитиву (з правом пролонгації залишку заборгованості на 24 місяці за рішенням "RABO BANK INTERNATIONAL") зі сплатою 6-місячний EURIBOR+5 відсотків річних, та погашенням згідно графіку встановленого Договором.

До Договору про відкриття акредитиву та надання кредиту № 012/02-5/47-07 від 10.04.2007, між сторонами були укладені Додаткові угоди № 012/02-5/47-07/51 від 30.03.2010, № 012/02-5/47-07/196 від 04.08.2010, № 012/02-5/47-07/323 від 29.09.2010, якими сторони продовжували термін дії кредитної лінії, уточнювали суму залишку заборгованості на дату підписання Додаткової угоди та уточнювали Графік погашення заборгованості.

Відповідно до пункту 1.1. Договору про відкриття акредитиву та надання кредиту № 012/02-5/49-07 від 10.04.2007, Кредитор в рамках проекту торгового фінансування сумісно з банком RABOBANK NEDERLAND (Нідерланди):

а) відкриває Позичальнику, при умові отримання його заяви на відкриття акредитиву, непокритий трансферабельний безвідкличний акредитив (далі - Акредитив), підтверджений "RABO BАNK INTERNATIONAL", на суму 1829119 Євро на користь компанії DUMASCO INTERNATIONAL B.V. (далі - Експортер) терміном дії до 10.12.2007 для виконання зобов'язань з придбання технологічного обладнання та техніки для виробництва та фарбування металевих виробів згідно контракту № 2007/2 від 20.03.2007 (далі - "Контракт"), що був укладений між Позичальником та Експортером.

б) надає Позичальнику не відновлювальну кредитну лінію за рахунок коштів "RABO BANK INTERNATIONAL" з лімітом 1829200 Євро (далі - Кредит), терміном дії 28 місяців з дати розкриття акредитиву (з правом пролонгації залишку заборгованості на 24 місяці за рішенням "RABO BANK INTERNATIONAL") зі сплатою 6-місячний EURIBOR+5 відсотків річних, та погашенням згідно графіку встановленого Договором.

До Договору про відкриття акредитиву та надання кредиту № 012/02-5/49-07 від 10.04.2007, між сторонами також були укладені Додаткова угода від 21.12.2007 та Додаткові угоди: № 012/02-5/49-07/53 від 30.03.2010, № 012/02-5/49-07/197 від 04.08.2010, № 012/02-5/49-07/325 від 29.09.2010, якими сторони уточнювали та продовжували термін дії кредитної лінії, уточнювали суму залишку заборгованості на дату підписання Додаткової угоди, уточнювали Графік погашення заборгованості, порядок та строки погашення відсотків.

Згідно пункту 1.1. Кредитного договору № 012/02-5/48-07 від 10.04.2007 Кредитор на положеннях та умовах цього договору та в рамках Генеральної кредитної угоди №02-5/03-07 від 10.04.2007, відкриває Позичальнику невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію у сумі еквівалентній 1289400 Євро строком до 30.03.2012 із сплатою: 16 відсотків річних по заборгованості в гривнях; 6 місячний EURIBOR + 6 відсотків річних по заборгованості в Євро; LIBOR + 5.5 відсотків річних по заборгованості в доларах США.

Також, 30.03.2010, 04.08.2010, 29.09.2010 між сторонами Кредитного договору № 012/02-5/48-07 від 10.04.2007 укладені Додаткові угоди до нього в яких сторони уточнювали залишок по кредитному договору та узгоджували порядок і строки погашення нарахованих відсотків за користування кредитом.

Відповідно до пункту 1.1. Кредитного договору № 012/02-5/105-0704 від 04.09.2007, Кредитор відкриває Позичальнику невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію у сумі еквівалентній 349220 Євро строком до 01.09.2011 із сплатою: 15 відсотків річних по заборгованості в гривнях; 6 місячний EURIBOR 1Y + 5,75 відсотків річних по заборгованості в Євро; LIBOR 1Y + 5,75 відсотків річних по заборгованості в доларах США (п.1.1.).

30.03.2010, 04.08.2010, 29.09.2010 між сторонами Кредитного договору № 012/02-5/105-07 від 04.09.2007 укладені Додаткові угоди, які визначають порядок виконання цього Договору.

Надаючи юридичну оцінку умовам оспорюваних договорів, місцевий господарський суд дійшов висновку, що фактичні дії сторін свідчать про укладеність договорів і відповідність їх змісту вимогам діючого законодавства, а визначення договору як неукладеного може мати місце лише на стадії укладення договору, і у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За умовами оспорюваних договорів сторони погодили, що в залежності від валюти кредитування відсотки сплачуються: 15 - 16 відсотків річних на заборгованість у гривнах; 6-місячний EURIBOR+5 (6 місячний EURIBOR 1Y + 5,75) відсотків річних по заборгованості у Євро; LIBOR + 5,5 (LIBOR 1Y + 5,75) відсотків річних по заборгованості в доларах США. При цьому місцевим господарським судом враховано, що використання відсоткової ставки LIBOR або EURIBOR, передбачено нормативно-правовими актами Національного Банку України з метою регулювання кредитних відносин в іноземній валюті, а отже погодження сторонами зазначених умов договору, з урахуванням приписів ст. 627 Цивільного кодексу України, не суперечить вимогам діючого законодавства при наданні кредитів у іноземній валюті.

Крім цього, місцевим господарським судом зауважено про безпідставність посилань позивача на порушення сторонами Закону України № 661-VІ від 12.12.2008 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", яким заборонено банкам в одностороньому порядку збільшувати процентну ставку, оскільки заначений закон набрав чинності з 10.01.2009, а відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Втім, на момент вчинення оспорюваних кредитних договорів їх зміст та умови не суперечать актам цивільного законодавства, звичаям ділового обороту, вимогам розумності та справедливості, тому відсутні правові підстави для визнання їх недійними.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками місцевого господарського суду не погодився посилаючись на те, що за умовами оспорюваних кредитних договорах процентна ставка визначена у розмірі LIBOR плюс та EURIBOR плюс, застосовуються для розрахунків між банками та є величиною, що свідчить про те, під які проценти банки можуть кредитувати один одного.

Постановою Правління Національного банку України від 09.02.2005 № 33, рекомендовано банкам під час визначення ціни за залученими коштами в іноземній валюті, орієнтуватися на - розмір ставки LIBOR плюс. Дана процентна ставка є міжбанківською та розраховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозицій ресурсів банків-членів британської асоціації.

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 03.08.2004 № 363 розмір ставки LIBOR доводиться щоденно службовим розпорядженням Національного банку України "Про офіційний курс гривні до іноземних валют", а також розміщується на офіційному web-сайті Національного банку України.

Водночас, для кредитів у Євро замість LIBOR використовується EURIBOR - це середньозважена процентна ставка за міжбанківськими кредитами в Євро. Розрахунок і публікація котирування ставки EURIBOR відбувається щодня компанією Thomson Reuters в 11.00 за Центральноєвропейським часом. Крім того, інформація щодо розмірів ставок EURIBOR може бути отримана в мережі Internet http://www.euribor-edf.eu/.

За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку, що визначення процентної ставки на рівні міжбанківських кредитів суперечить приписам частин 1 та 2 ст. 1054, частини 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Крім цього, Законом України № 661-УІ від 12.12.2008 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (надалі - Закон № 661-VІ), який набрав законної сили з 10.01.2009, Цивільний кодекс України, було доповнено ст. 10561, якою визначено, і зокрема частинами 1 та 2, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Установлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Таким чином, після набрання чинності відповідним законом процентна ставка за кредитним договором в односторонньому порядку не могла бути збільшена.

Натомість, 30.03.2010, 04.08.2010, 29.09.2010, тобто вже після прийняття Закону № 661-VІ , між позивачем та банком укладено ряд Додаткових угод згідно з якими змінено процентні ставки за кредитними договорами, у зв'язку з чим укладені угоди підлягають визнанню недійсними, як такі, що суперечать діючому законодавству, а саме ст. 10561 Цивільного кодексу України.

Також, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Генеральна кредитна угода № 02-5/03-07 від 10.04.2007 не відповідає приписам частини 4 ст. 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність", якою визначено, що розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки (в процентах річних), а оскільки в зазначеній Угоді взагалі не був визначений розмір процентної ставки, тобто не вказано фіксовану ставку відсотків, що є суттєвою умовою такого роду договору, то така Угода не відповідає вимогам діючого законодавства та підлягає визнанню її недійсною.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційним господарським судом скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки суду апеляційної інстанції такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Аналогічні приписи містяться і в ст. ст. 345, 346 Господарського кодексу України.

Таким чином, в кредитному договорі повинні бути в обов'язковому порядку визначені положення щодо розміру і порядку нарахування та одержання процентів.

Як вірно зазначено місцевим господарським судом, використання відсоткової ставки LIBOR або EURIBOR, передбачено нормативно-правовими актами Національного Банку України з метою регулювання кредитних відносин в іноземній валюті, і не суперечить положенням ст. ст. 47, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Положенням про процентну політику Національного банку України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 18.08.2004 № 389, Правлінням Національного банку України прийнято постанову від 09.02.2005 № 33.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правильним висновок місцевого господарського суду про те, що застосування у кредитних правовідносинах процентної ставки LIBOR плюс та EURIBOR плюс не суперечить нормам діючого законодавства щодо цього виду договорів.

Також, не ґрунтується на вимогах закону посилання суду апеляційної інстанції про необхідність застосування до оспорюваних договорів Закону № 661-VІ, який набрав чинності з 10.01.2009, оскільки з урахуванням конституційного принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових атів, дія цього закону не розповсюджується на договори укладені у 2007 році.

Відповідно до ст. ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, укладаючи оспорювані договори, сторони були вільними у визначенні умов останніх.

Враховуючи, що визначені сторонами умови кредитних договорів не суперечать вимогам чинного законодавства, місцевий господарський суд дійшов цілком обґрунтованих висновків про відсутність передбачених ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання їх недійсними.

В той же час, скасовуючи рішення, апеляційний господарський суд висновків місцевого господарського суду належним чином не спростував та дійшов власних висновків, які суперечать обставинам справи та вимогам законодавства. Здійснена апеляційним господарським судом неналежна юридична оцінка обставин справи призвела до неналежного з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін та неправильного застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

З врахуванням вищенаведеного постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм матеріального права, а рішення місцевого господарського суду залишенню в силі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за перегляд справи у касаційній інстанції покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задовольнити.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.12.2012 у справі № 5002-26/538-2012 - скасувати.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.04.2012 у справі № 5002-26/538-2012 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Реал Естейт" (95022, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Бородіна, 16, код ЄДРПОУ 31447025) на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, код ЄДРПОУ 14305909) 721,10 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду Автономної Республіки Крим.

Головуючий, суддя І.М. Волік

Судді : С.С. Коваленко

С.Р. Шевчук