Постанова № 29997806, 13.03.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2013 р. Справа № 5013/1156/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П.суддівГольцової Л.А. (доповідач) Губенко Н.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросила ЛТД"на рішення та на постановуГосподарського суду Кіровоградської області від 24.10.2012 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.12.2012у справі№ 5013/1156/12господарського судуКіровоградської областіза позовомПриватного підприємства "Агросинтез-плюс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агросила ЛТД"простягнення 133 201,41 грн.за участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 24.10.2012 у справі №5013/1156/12 (суддя Мохонько К.М.) позовні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 28317,91 грн. боргу, 1633,00 грн. інфляційних витрат, 6721,37 грн. пені, 16990,75 грн. штрафу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.12.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бахмат Р.М., судді - Лотоцька Л.О., Євстигнеєв О.С.) рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.10.2012 у справі №5013/1156/12 залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, ТОВ "Агросила ЛТД" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заявив клопотання про розгляд справи в касаційній інстанції без участі представника позивача та заперечив проти задоволення касаційної скарги, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Також, позивачем подано заяву про заміну його, як позивача у справі на Приватне підприємство "Агросинтез-плюс" та заміну стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" на Приватне підприємство "Агросинтез-плюс" у виконавчому провадженні, відкритому на підставі наказу № 5013/1156/12, виданому 14.01.2013 Господарським судом Кіровоградської області на виконання рішення у цій справі від 24.10.2012.

Відносно клопотання позивача про його заміну, як сторони у даній справі на Приватне підприємство "Агросинтез-плюс", колегія суддів відзначає наступне.

Статтею 25 ГПК України визначено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

У відповідності до положень ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

ТОВ "Корпорація "Агросинтез" відступило ПП "Агросинтез-плюс" право вимоги за рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 24.10.2012 у справі №5013/1156/12. ПП "Агросинтез-плюс" стало кредитором (стягувачем) за вказаним рішенням (договір уступки вимоги (цесії) від 29.10.2012 № 291012/1).

З огляду на зазначене, а також беручи до уваги норми ст. 512 ЦК України та ст. 25 ГПК України, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне здійснити заміну позивача у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" на Приватне підприємство "Агросинтез-плюс".

Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши зазначене вище клопотання в частині заміни стягувача - ТОВ "Корпорація "Агросинтез" на ПП "Агросинтез-плюс" у виконавчому провадженні, зважаючи на повноваження суду касаційної інстанції, визначені ГПК України дійшла висновку про його відхилення у вказаній частині, оскільки позивач, в даному випадку, має право звернутись до суду першої інстанції з відповідною заявою та вирішити питання у відповідності до чинного законодавства України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між ТОВ "Корпорація "Агросинтез" (Постачальник) та ТОВ "Агросила ЛТД" (Покупець) 26.04.2010 укладено договір поставки на умовах товарного кредиту №ТК 260410/7, за умовами якого у строки, зумовлені договором, Постачальник зобов'язався поставити та передати у власність Покупцю насіннєвий матеріал та хімічні засоби захисту рослин, а Покупець зобов'язався прийняти товар для власних та виробничих потреб, сплатити проценти за користування товарним кредитом та ціну товару відповідно до умов договору (додаткових угод та специфікацій до нього).

Найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна за одиницю та ціна всього товару наведені у специфікаціях до договору, які є невід'ємними його частинами. Ціна товару, що вказана у специфікаціях, визначена на дату укладання договору (п. 2.1 договору). Відповідно до п. 6.1 договору Покупець зобов'язався оплатити Продавцю товар у строки та в розмірах, що вказані у специфікаціях.

Специфікаціями від 26.04.2010 № 1 та від 05.05.2010 № 2, які є невід'ємними частинами договору №ТК 260410/7 визначено найменування товару, його кількість, ціну, дату поставки, проценти по товарному кредиту, а також обумовлено суму першого платежу та строк його перерахування - не пізніше 01.12.2010.

Судами також встановлено, що на виконання умов договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 28 317,91 грн. Факт передачі позивачем та отримання відповідачем товару (насіння гібриду соняшника) підтверджується складеними належним чином, підписаними обома сторонами видатковими накладними та довіреностями.

Однак, як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, відповідач за отриманий від позивача товар не розрахувався, внаслідок чого, позивач, звертаючись до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача борг в сумі 28 317,91 грн., пеню в сумі 6 721,37 грн., штраф за порушення відповідачем терміну оплати платежів в сумі 16 990,75 грн., інфляційні втрати в сумі 1 633,00 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 79 538,38 грн.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу, інфляційних втрат, пені та штрафу.

В задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, суди відмовили.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Оскільки, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, матеріалами справи доведено наявність непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем по спірному договору за поставлений товар, то позовна вимога про стягнення суми основного боргу є такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши правильність нарахування позивачем до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та відповідність цього розрахунку наявним матеріалам справи, з урахуванням норм ст. 625 ЦК України, правильно дійшли висновку про задоволення таких вимог.

Відповідно до ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Із вказаної норми права вбачається, що пеня та штраф визначені для можливості їх самостійного застосування із різним порядком їх обчислення.

Пунктом 8.2.3 договору встановлено, що за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобов'язань Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,05 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми грошового зобов'язання за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 30 % від вартості договору за кожен факт порушення терміну платежу.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором здійснюється до моменту їх виконання, а строк позовної давності по цим вимогам складає три роки (п. 8.6 договору).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Пунктом 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, сторони, будучи вільними у визначенні умов договору поставки, правомірно добровільно узгодили та передбачили у договорі строк позовної давності та строк припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання.

Зазначені положення договору не суперечать нормам ст.ст. 258, 259 ЦК України та ч.6 ст. 232 ГК України.

З огляду на вказане, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано та вірно дійшли висновку про задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача сум пені та штрафу.

Поряд з цим, суди обґрунтовано відмовили позивачу в задоволенні такої позовної вимоги, як стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами.

Умовами п. 8.5 договору сторони встановили, що згідно ч. 3 ст. 692, ст.ст. 694, 536 ЦК України у разі прострочення сплати будь-якого платежу Покупець сплачує Постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення.

Статтями 536, 692, 694 ЦК України передбачена можливість нарахування та стягнення процентів з покупця у випадку прострочення ним оплати отриманого товару, але виходячи з норм ст. 549 ЦК України, за своєю правовою природою проценти як плата за користування чужими грошовими коштами підпадають під визначення неустойки, а саме пені.

В свою чергу, п. 8.2.3 договору сторони вже передбачили нарахування пені у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України та позивач заявив до стягнення суму пені.

Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог, зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

В частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Здійснити заміну позивача у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" на Приватне підприємство "Агросинтез-плюс".

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросила ЛТД" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.10.2012 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.12.2012 у справі № 5013/1156/12 - без змін.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Н.М. ГУБЕНКО