Ухвала суду № 29876809, 13.03.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-778/889/2013 р. Головуючий у 1-й інстанції: Гнатик Г.Є.

Суддя-доповідач: Кухар С.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2013 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого:Онищенко Е.Асуддів:Ломейко В.О. Кухаря С.В. при секретарі Камінської О.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги,

ВСТАНОВИЛА :

У листопаді 2012 року ОСОБА_5 звернулася до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що з 28.02.2007 року відповідно до наказу № 50 вона працювала у ЗДП «Радіоприлад» на посаді бухгалтера. Була звільнена з роботи 13.09.2010 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Відповідач при звільненні не виплатив їй заборгованість по заробітній платі та вихідну допомогу у загальній сумі 10 564 грн. Добровільно виплатити вказану суму відповідач не бажає, тому просила суд стягнути з відповідача суму у розмірі 10 564 грн.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2012 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_5 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позову, та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_5 з 28.02.2007 року працювала у ЗДП «Радіоприлад» на посаді бухгалтера. 13.09.2010 року позивач була звільнена з вказаного підприємства за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпПУ.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів відзначає, що в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_5 вихідної допомоги в розмірі 3579 грн. було відмовлено судом першої інстанції у зв'язку з пропуском позивачем тримісячного строку звернення до суду з вимогою про вирішення трудового спору.

Колегія суддів погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

При звільненні ОСОБА_5 не була виплачена вихідна допомога у розмірі 3579 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, як встановлено судом, позивач дізнався про невиплату йому вихідної допомоги в день звільнення, тобто 13.09.2010 року, що визнається сторонами по справі. Вперше до суду з заявою про видачу судового наказу ОСОБА_5 звернулась 18.09.2012 року (а.с. 11-13).

Таким чином, позивачкою було пропущено тримісячний строк звернення до суду з позовом про вирішення відповідного трудового спору. Клопотань про поновлення пропущеного строку позивач не заявляв ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.

Доводи апелянта про те, що ним не пропущено відповідний строк звернення до суду, адже відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Отже, заробітна плата є винагородою за виконану роботу.

Водночас, за змістом ст. 44 КЗпП України вихідна допомога виплачується при припиненні трудового договору, а тому за своєю правовою природою є соціальною гарантією, спрямованою на забезпечення достатнього життєвого рівня особи після її звільнення і до нового працевлаштування (постановки на облік до органів Центру зайнятості), а не винагородою за виконану роботу (заробітною платою).

З огляду на викладене частина 2 статті 233 КЗпП України не регулює спірні правовідносини.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2012 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: