Рішення № 28019427, 03.12.2012, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 2601/18809/12

Провадження №: 2/2601/5006/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2012 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Пасинок В.С., при секретарі - Мушта І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

у березні 2012 року позивач звернувся в Голосіївський районний суд м.Києва з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 490054271 від 09 січня 2008 року в розмірі 191 398,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 09 січня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 490054271, відповідно до умов якого банк надав останньому на придбання автомобіля марки «Ford Fiesta»кредит в сумі 13 663,17 доларів США зі сплатою 14,5% річних за користування кредитом строком до 09 січня 2015 року.

Відповідно до умов укладеного кредитного відповідач зобов'язався погашати заборгованість за кредитним договором в установлені в ньому терміни і порядку та сплачувати банку нараховані проценти та комісію в розмірах, визначених у договорі.

Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши ОСОБА_1 обумовлену в останньому суму кредиту, однак, він, в свою чергу, зобов'язань за договором не виконує, тому банк відповідно до умов договору має право вимагати від нього погашення виниклої заборгованості.

Станом на 09 лютого 2012 року у відповідача наявна заборгованість в сумі 12 798,54 долари США, що в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ на вказану дату становить 191 398,00 грн.

Просив, враховуючи те, що з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 умов укладеного з ним кредитного договору, 09 січня 2008 року з ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 490054271-П, за умовами якого остання поручилась за виконання ОСОБА_1 обов'язків, що виникли за кредитним договором № 490054271 від 09 січня 2008 року або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому, суд стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 191 398,00 грн. та судовий збір -1 913,98 грн.

17 липня 2012 року Голосіївським районним судом м. Києва ухвалено заочне рішення у цивільній справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

26 вересня 2012 року було задоволено заяву ОСОБА_1 від 13 серпня 2012 року про перегляд вказаного заочного рішення, останнє скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку.

Представник позивача в ході розгляду справи підтримав позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі та просив суд позов задовольнити з обставин, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_1 в ході розгляду справи позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні, врахувавши письмові заперечення відповідача з даного приводу, викладені в заяві про перегляд заочного рішення від 13 серпня 2012 року а.с. (74-77).

Відповідач ОСОБА_2, яка повідомлялась в установленому законом порядку про час та місце розгляду справи, в судові засідання, призначені на 30 жовтня 2012 року та 03 грудня 2012 року, не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила.

Заслухавши представника позивача та представника відповідача ОСОБА_1, які не заперечували проти розгляду справи за відсутності відповідача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про те, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 09 січня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 490054271, відповідно до умов якого банк надав останньому на придбання автомобіля марки «Ford Fiesta»кредит в сумі 13 663,17 доларів США зі сплатою 14,5% річних за користування кредитом строком до 09 січня 2015 року (а.с. 8-22).

В забезпечення виконання вказаного кредитного договору того ж дня між ЗАТ «Альфа-Банк»ЗАТ «Альфа-Банк»та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 490054271-П (а.с. 22-23).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України банк зобов'язаний надати кредит позичальнику в розмірі та на умовах, що передбачені кредитним договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, зокрема, стороною відповідача, що позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши ОСОБА_1 зазначені вище кошти (а.с. 37-38).

Згідно з умовами договору кредиту ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом частинами у терміни, що визначені відповідно до умов цього договору, а також належним чином виконати інші зобов'язання, викладені в цьому договорі (п. 8.1. кредитного договору, а.с. 16).

Відповідно до п. 6.1. кредитного договору у разі затримання сплати частини кредиту та/або процентів за його користування щонайменше на один календарний місяць банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань (а.с. 15).

У разі набуття кредитором права вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, кредитор направляє на адресу позичальника рекомендованим листом письмову вимогу про дострокове повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, нарахованої неустойки та інших платежів та нарахувань за цим договором та/або про усунення порушення та виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний термін (п. 10.1. кредитного договору, а.с. 18).

Як встановлено в ході розгляду справи, позивачем 27 лютого 2012 року були направлені відповідачам письмові вимоги про досудове врегулювання спору, які, на момент звернення до суду, останніми проігноровані та невиконані, через що позивач, скориставшись своїм правом, розпочав процедуру примусового стягнення боргу шляхом звернення до суду з приводу стягнення заборгованих коштів (а.с. 39-42).

В заяві про перегляд заочного рішення позивач ОСОБА_1, як на підставу своїх заперечень щодо розміру заборгованості, стягнення якої вимагає позивач, посилається на те, що сума заборгованості нарахована банком необґрунтовано, оскільки, по-перше, ним було передано позивачу предмет застави, а саме: автомобіль марки «Ford Fiesta», придбаний за кредитні кошти, а тому, в силу ст. 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»банк не має право на пред'явлення позову у зв'язку із виконанням кредитного договору, а, по-друге, банком без наявності підстав, передбачених п. 6.2. кредитного договору, та без дотримання процедури повідомлення позичальника самостійно було підвищено процентну ставку до 17% річних, що є безпідставним.

Проте, суд критично ставиться до таких тверджень відповідача ОСОБА_1 та вважає їх хибними, а тому такими, що не заслуговують на увагу суду, виходячи з наступного.

Так, судом в ході розгляду справи достовірно встановлено та не заперечувалось жодною із сторін, що автомобіль марки «Ford Fiesta», на придбання якого банком було надано кредит ОСОБА_1, був переданий в заставу.

Крім того, судом достовірно встановлено та не заперечувалось сторонами, в тому числі і стороною позивача, що вказаний вище транспортний засіб був реалізований з метою погашення заборгованості за кредитним договором № 490054271 від 09 січня 2008 року.

Разом з тим, в судовому засіданні представником позивача було зазначено про те, що дійсно автомобіль марки «Ford Fiesta»був реалізований, проте, суми від продажу транспортного засобу не було достатньо для погашення виниклої заборгованості за кредитним договором. Звернув увагу суду на те, що розрахунок заборгованості здійснений з врахуванням суми, за яку було реалізовано автомобіль у 2011 році.

Крім того, згідно п. 6.2. кредитного договору банк має право змінити розмір процентів за користування кредитом у разі зміни кон'юнктури ринку, облікової ставки НБУ, індексу інфляції (споживчих цін), загальновизнаних внутрішньодержавних та/або міжнародних грошових та/або фондових індексів тощо. Сторони домовились, що такі обставини вважаються подіями, що не залежать від волі сторін договору та мають безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Зміна розміру процентів за користування кредитом здійснюється за правилом, відповідно до якого процентна ставка підвищується в разі підвищення вартості кредитних ресурсів. Про зміну розміру процентної ставки по кредиту та внесення у зв'язку з цим змін до додатку №1 цього договору банк повідомляє позичальника за сім днів до моменту настання таких змін шляхом направлення рекомендованого листа на адресу позичальника, зазначену в частині № 1 цього договору. У зв'язку зі зміною процентної ставки у разі настання події, незалежної від волі сторін, позичальник цим надає свою згоду на внесення змін до додатку № 1 цього договору та викладення додатку № 1 у новій редакції. Сторони погоджуються. Що оновлений додаток № 1 набуває чинності з дати зміни розміру процентної ставки. Оновлений розрахунок сукупної вартості кредиту та графік платежів по кредиту, який скасовує попередній і стає невід'ємною частиною цього договору, позичальник отримує в банку самостійно (а.с. 15-16).

Як вбачається з матеріалів справи, банком була дотримана процедура, викладена в п. 6.2. кредитного договору (а.с. 88-91).

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

До того ж, відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі.

В той же час, згідно ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов до висновку про те, що сторони, підписавши спірний договір, встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Отже, суд вважає доведеним факт того, що банком були дотримані всі умови укладеного з ОСОБА_1 кредитного договору, в той час як останній, всупереч договірним зобов'язанням, належним чином не виконує їх, у встановлені графіком терміни не погашає кредит та проценти за користування ним.

Згідно наданого банком розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 490054271 від 09 січня 2008 року станом на 09 лютого 2012 року становить 12 798,54 долари США, що в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ на вказану дату становить 191 398,00 грн. (а.с. 35-38).

Крім того, як на підставу своїх заперечень, відповідач ОСОБА_1 посилається на припинення договору поруки № 490054271-П від 09 січня 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_2, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України внаслідок збільшення кредитором процентної ставки без згоди поручителя.

Разом з тим, суд не може погодитись і з даним твердженням відповідача.

Так, судом встановлено, що 09 січня 2008 року в забезпечення виконання кредитного договору № 490054271 від 09 січня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк»ЗАТ «Альфа-Банк»та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 490054271-П (а.с. 22-23).

Відповідно до п. 3 ст. 3, ст. ст. 6, 626 та 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено і проти цього не було заперечено стороною відповідача, що договір поруки ОСОБА_2 був укладений та підписаний добровільно на умовах, викладених в ньому, без застережень. Всі умови договору поруки сторонами були узгоджені та підписані.

Умовами укладеним між сторонами договором поруки передбачений обов'язок відповідача ОСОБА_2 в разі невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору № 7.5-490054271 від 09 січня 2008 року сплатити суму заборгованості, в тому числі основну суму кредиту, проценти, комісію, неустойку, витрати кредитора тощо (ст. 2 договору поруки, а.с. 22).

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідачем ОСОБА_1та його представником не заперечувалась добровільність укладення ОСОБА_2 договору поруки.

Частиною 2 ст. 554 ЦК України передбачено обов'язок поручителя відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено самим договором.

Договором поруки, укладеного між сторонами, встановлені такі ж межі відповідальності поручителя перед кредитором, які встановлені умовами кредитного договору (а.с. 22-23).

Судом встановлено, що позивачем 27 лютого 2012 року відповідачу ОСОБА_2 за вказаною нею в договорі поруки адресою направлялося повідомлення про невиконання умов кредитного договору ОСОБА_1 та необхідність її, як поручителя, погасити дану заборгованість (а.с. 40-42).

Ні договором поруки, ні законом не встановлені строки, в які поручитель має повідомлятися про виникнення заборгованості та з якого моменту ці строки мають обчислюватися.

Тому, на думку суду, що відповідач ОСОБА_2, як поручитель, за законом та укладеним з позивачем договором поруки зобов'язана нести відповідальність за виконання умов кредитного договору боржником ОСОБА_1, а тому сама зобов'язана контролювати його виконання боржником.

Стаття 553 ЦК України визначає поруку як договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Порука має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання - своєчасного повернення кредиту за кредитним договором.

Відповідно до положень ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно п. 6.1 договору поруки остання за цим договором припиняється з припиненням зобов'язання (а.с. 23).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»визначено, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте, якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.

Пунктом 5.4. договору поруки передбачено, що у разі збільшення обсягу відповідальності боржника за основним договором передбачена цим договором порука діє тільки у випадку, якщо поручитель надасть свою згоду на таке збільшення.

Разом з тим, з п. 2.1. та п. 5.1. договору поруки вбачається, що ОСОБА_2 поручилась за виконання ОСОБА_1 обов'язків, що виникли за кредитним договором № 490054271 від 09 січня 2008 року або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому, а також підтвердила, що вона повністю ознайомлений з умовами основного договору та обов'язками боржника за ним.

Тому, з огляду на викладене, суд не вбачає підстав для застосування в даному випадку положень ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Крім того, критично судом оцінюються й посилання відповідача ОСОБА_1 та його представника на відсутність підстав для нарахування пені в супереч положенням ст. 649 ЦК України та необхідність застосування строку позовної давності, визначеного ст. 258 ЦК України, оскільки вказані твердження позивача не ґрунтуються на вимогах закону та повністю спростовуються доказами, наявними матеріалах справи.

Згідно із ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, ст. 27 ЦПК України визначає права особи, яка бере участь у справі, серед яких такі як подання доказів, заявлення клопотань тощо.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України у випадку, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі. У заяві про витребування доказів має бути зазначено, який доказ вимагається, підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої особи, обставини, які може підтвердити цей доказ.

В ході розгляду справи представником відповідача ОСОБА_1 клопотань заявлено не було. І це при тому, що у судовому засіданні судом неодноразово роз'яснювалося право сторін заявляти клопотання про витребування відповідних доказів, однак сторонами, зокрема, стороною відповідача, заявлено клопотань про витребування доказів не було, зазначеним порядком витребування доказів, який передбачений правилами ст. 137 ЦПК України, сторона відповідача не скористалась та не витребувала у встановленому законом порядку доказів, необхідних їй для обґрунтування своєї позиції. Тому, у суду відсутні підстави для прийняття вказаних вище тверджень відповідача до уваги через ненадання ним та його представником доказів з точки зору їх відповідності положенням ст. ст. 57-59 ЦПК України.

Тому, оскільки на день розгляду справи з боку відповідача відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України не надано доказів на підтвердження своєї позиції, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову банку щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, про те, що обставини, викладені в ньому, знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, а тому він підлягає задоволенню. При цьому суд приходить до висновку про можливість покладення в основу рішення розрахунок заборгованості, здійснений позивачем, оскільки останній стороною відповідачів не спростований в розрізі ст. 60 ЦПК України.

Крім того, суд вважає за необхідне на підставі ст. 88 ЦПК України стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача судові витрати в справі.

З огляду на викладене, на підставі ст. ст. 509, 525, 526, 559, 611, 625-627, 638, 649, 1054, 1055, 1056 ЦК України, п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст. ст. 4, 10, 11, 57-60, 64, 179, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в:

позов публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості -задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженки смт. Ланчин Надвірнянського району Івано-Франківської області, зареєстрованої та проживаючої у АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»(01001, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, код ЄДРПОУ 23494714, МФО 300346) суму заборгованості за кредитним договором № 490054271 від 09 січня 2008 року в розмірі 191 398 (сто дев'яносто одна тисяча триста дев'яносто вісім) грн. 00 коп.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженки смт. Ланчин Надвірнянського району Івано-Франківської області, зареєстрованої та проживаючої у АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»(01001, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, код ЄДРПОУ 23494714, МФО 300346) судовий збір в розмірі 1 913 (одна тисяча дев'ятсот тринадцять) грн. 98 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Голосіївський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.С. Пасинок