Постанова № 27695748, 22.11.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.12 Справа № 5015/3089/12

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Давид Л.Л.

розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «Вілма Плюс»№ 21 від 10.10.2012 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.09.2012 року

у справі № 5015/3089/12

за позовом: ПАТ "УкрСиббанк", м. Харків

до відповідача: ТзОВ "Вілма Плюс", м. Червоноград

за участю третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог: ТзОВ "Виробничо-комерційна фірма "ВМВ Компані", м. Червоноград

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Яцишин А.В. -представник

від третьої особи: Яцишин А.В. -представник

Права та обов'язки сторін, третьої особи, передбачені ст.ст. 20, 22, 27 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.09.2012 року у справі № 5015/3089/12 (суддя Рим Т.) задоволено позовні вимог ПАТ «УкрСиббанк»: звернуто стягнення на майно, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки від 26.11.2007 року, - нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: Львівська область, місто Червоноград, проспект Шевченка, 18а, загальною площею 1 360,90 м2, початкова ціна цього майна для реалізації -6 352 000,00 грн., та предметом іпотеки за договором іпотеки від 04.03.2011 року, - магазин промислових товарів, літ. А-2, що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 11а, загальною площею 982,8 м2, початкова ціна цього майна для реалізації -5 558 000,00 грн., шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», для задоволення вимог ПАТ «УкрСиббанк»за кредитним договором №11254671000 від 26.11.2007 року в сумі 6 562 536,82 грн., з яких: 5 233 883,42 грн. заборгованість за кредитом, 900 728,63 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом, 427 924,77 грн. пені за кредитом та процентами. Стягнуто з ТзОВ «Вілма Плюс»на користь публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк»64 380,00 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

Місцевий господарський суд мотивував рішення тим, що за обставин, виконання банком (позивачем) умов кредитного договору №11254671000 від 26.11.2007 року (із змінами і доповненнями) та надання позичальнику (третій особі) кредиту, останнім вчасно кредитних коштів не повернуто, а тому у позичальника виник обов'язок виконання грошового зобов'язання про сплату 5 233 883,42 грн. заборгованості за кредитом. З огляду на те, що позичальник порушив умови кредитного договору в частині повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, відповідно у позивача виникло право на підставі п. 4.1 договору іпотеки на звернення стягнення на предмет іпотеки, який переданий відповідачем в іпотеку за договором іпотеки.

Задовольняючи позовні вимоги банку в частині стягнення процентів за користування кредитом у сумі 900 728,63 грн., 396 222,85 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та 31 701,92 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами, місцевий господарський суд виходив з вимог пунктів 1.3.1, 7.1, 9.2 кредитного договору №11254671000 від 26.11.2007 року (із змінами і доповненнями), яким передбачено право банку на стягнення процентів за користування кредитом та застосування до позичальника санкцій за неповернення кредитку та відсотків.

Спростовуючи твердження відповідача щодо ухилення позивача від позасудового врегулювання спору, місцевий господарський суд в рішенні вказав, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить винятково позивачеві.

Не погоджуючись з рішення місцевого господарського суду, ТзОВ «Вілма Плюс» подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Львівської області скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, ТзОВ «Вілма Плюс»покликається на те, що за користування коштами понад встановлений кредитним договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення (п. 1.3.2 кредитного договору).

Пунктом 9.2 кредитного договору, сторони погодили, що у разі настання будь-якої із обставин, передбачених умовами договору, серед яких і порушення позичальником кредитної дисципліни (тобто, неналежного виконання умов цього договору та/або умов договорів, за яким надано забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором), банк (позивач) може змінити розмір процентної ставки за договором в наступному порядку, а саме банк не пізніше ніж за 14 календарних днів до дати зміни розміру процентної ставки повідомляє позичальника (ТзОВ ВКФ «ВМВ Компані») про встановлення нової процентної ставки, із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою за адресою позичальника відповідного рекомендованого листа. Такий новий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомленні банку до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до договору.

Однак, в порушення п. 9.2 кредитного договору позивачем застосовано подвійний розмір процентної ставки без належного повідомлення ТзОВ ВКФ «ВМВ Компані», що також на думку апелянта є порушенням ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Також, апелянт вважає, що відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

До вимоги позивача, що надійшла на адресу ТзОВ «Вілма Плюс»не було додано жодних належних доказів наявності у ТзОВ ВКФ «ВМВ Компані»заборгованості перед ПАТ «УкрСиббанк». Поряд з тим, відповідачем було скеровано відповідь від 07.05.2012 року № 8 на вимогу ПАТ «Укрсиббанку»від 20.04.2012 року № 33-6/437 про усунення порушень у зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору № 11254671000 від 26.11.2007 року, в якій вказувалось про згоду на погашення заборгованості, що склалась у ТзОВ ВКФ «ВМВ Компані»перед ПАТ «УкрСиббанк»по кредитному договору № 11254671000 від 26.11.2007 року, в рахунок звернення стягнення на нерухоме майно - магазин промислових товарів, літ. А-2, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кравчука, Па, заг. пл. 982,8 кв.м, за ринковою (заставною) вартістю - 5 558 000,00 грн. на дату укладення Договору іпотеки або за іншою вартістю, що буде досягнута та погоджена сторонами, тим самим запропонувавши ПАТ «Укрсиббанку»вирішити питання заборгованості ТзОВ ВКФ «ВМВ Компані»у добровільному порядку, проте відповіді на наведене отримано не було.

Вказаний вище лист ТзОВ «Вілма Плюс»залишився поза увагою позивача, що свідчить лише про зловживання ним своїми процесуальними та іншими права, та небажання вирішити питання заборгованості ТзОВ ВКФ «ВМВ Компані»у позасудовому та добровільному порядку, при цьому нараховуючи штрафні санкції (пеня, неустойка) та збільшуючи фінансове навантаження на іпотекодавця -ТзОВ «Вілма Плюс».

07.11.2012 року представником відповідача подано зміни та доповнення до апеляційної скарги № 06/11 від 06.11.2012 року, в яких апелянт просить рішення господарського суду Львівської області від 26.09.2012 року у справі № 5015/3089/12 в частині звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки від 26 листопада 2007 року, - нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: Львівська область, місто Червоноград, проспект Шевченка, 18а, загальною площею 1 360,90 м2, початкова ціна цього майна для реалізації - 6 352 000,00 грн., та предметом іпотеки за договором іпотеки від 04 березня 2011 року, - магазин промислових товарів, літ. А-2, що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 11а, загальною площею 982,8 м2, початкова ціна цього майна для реалізації - 5 558 000,00 грн., шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», для задоволення вимог ПАТ «УкрСиббанк»щодо заборгованості по сплаті процентів в розмірі 900 728,62 грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк»у цій частині відмовити.

22.11.2012 року представником апелянта подано уточнення до апеляційної скарги № 21/11 від 21.11.2012 року, в якому апелянт зазначає, що в змінах та доповненнях до апеляційної скарги ТзОВ «Вілма Плюс»від 06.11.2012 року № 06/11 в прохальних частині допущено помилку та вказано повний розмір процентів, а саме 900 728,62 грн., з якими останній не погоджується.

А тому, відповідач просить п. 2 прохальної частини змін та доповнень до апеляційної скарги ТзОВ «Вілма Плюс»від 06.11.2012 року № 06/11, читати в наступній редакції: «Рішення господарського суду Львівської області від 26.09.2012 року у справі № 5015/3089/12 в частині звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки від 26 листопада 2007 року, - нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: Львівська область, місто Червоноград, проспект Шевченка, 18а, загальною площею 1 360,90 м2, початкова ціна цього майна для реалізації -6 352 000,00 грн., та предметом іпотеки за договором іпотеки від 04 березня 2011 року, - магазин промислових товарів, літ. А-2, що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 11а, загальною площею 982,8 м2, початкова ціна цього майна для реалізації -5 558 000,00 грн., шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», для задоволення вимог ПАТ «УкрСиббанк»щодо заборгованості, по сплаті процентів в подвійному розмірі в сумі 450 364,31 грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПрАТ «УкрСиббанк»у цій частині відмовити.»

Ухвалою апеляційного господарського суду від 19.10.2012 року апеляційну скаргу ТзОВ «Вілма Плюс»прийнято до провадження та призначено до розгляду на 08.11.2012 року. Крім цього, ухвалою зобов'язано відповідача подати судовій колегії відповідні докази сплати судового збору у порядку та розмірах, встановлених Законом України «Про судовий збір», а саме у розмірі -31 653, 50 грн., оскільки апеляційній скарзі № 12 від 10.10.2012 року скаржник просив рішення господарського суду скасувати повністю.

Однак, як зазначалось вище, апелянт 22.11.2012 року подав уточнення до апеляційної скарги № 21/11 від 21.11.2012 року, в якому оспорює вимоги ПАТ «УкрСиббанк»щодо заборгованості по сплаті процентів в подвійному розмірі в сумі 450 364,31 грн. та просить у цій частині відмовити. Крім цього, апелянтом подано платіжне доручення № 306 від 15.11.2012 року про доплату судового збору за подання апеляційної скарги у порядку та розмірах, встановлених Законом України «Про судовий збір».

Представник позивача в судовому засіданні 08.11.2012 року та у поданому відзиві № 33-6/522-1 від 07.11.2012 року, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду -залишити без змін. Вважає оскаржене рішення господарського суду законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними, необґрунтованими, такими, які не підкріплені жодними належними та допустимими доказами, відтак не підлягають задоволенню. Зокрема, позивач зазначає, що твердження апелянта про неправомірне підняття ПАТ «УкрСиббанк»відсоткової ставки в односторонньому порядку та недотримання передбаченої кредитним договором процедури здійснення такого підняття є безпідставними, оскільки банк взагалі не здійснював жодного підняття відсоткової ставки в односторонньому порядку. Застосування збільшеного розміру відсоткової ставки за користування кредитними коштами понад встановлений строк було передбачено умовами п. 1.3.2 кредитного договору.

В подальшому розмір зазначеної в п. 1.3.2 кредитного договору відсоткової ставки неодноразово змінювався виключно на підставі двосторонніх договорів про внесення змін до кредитного договору. У зв'язку з чим безпідставним є посилання відповідача не необхідність застосування вимог п. 9.2 кредитного договору.

Також, позивач зазначає, що відповідно до п. 9.1 кредитного договору, у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, відшкодування заборгованості перед банком за договором проводиться стягнення з поручителя (гаранта) та/або шляхом звернення стягнення на заставлене майно, що є забезпеченням за даним договором та/або активи (кошти і майно) позичальника на вибір банку.

В зв'язку з невиконанням боржником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, керуючись вимогами ст. 35 Закону України «Про іпотеку», позивачем 25.04.2012 року на адресу боржника (позичальника) було направлено вимогу № 33-6/436 про погашення заборгованості за кредитним договором, а також одночасно на адресу відповідача (іпотекодавця) було направлено вимогу № 33-6/437 про виконання порушуваного зобов'язання та попередження про звернення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. В подальшому банк на підставі ст. 33, 38, 41 Закону України «Про іпотеку»здійснив судове звернення на заставне майно в порядку визначеному чинним законодавством.

Крім цього, позивач вважає, що стаття 36 Закону України «Про іпотеку»носить диспозитивний характер, і може застосовуватись тільки при наявності обопільної згоди сторін іпотечного договору. Такої згоди між банком та відповідачем досягнуто не було, так як і відповідач і позичальник не здійснювали жодних погашень існуючої заборгованості по кредитному договору після 11.10.2011 року (термін повного виконання зобов'язань по поверненню кредиту та нарахованих відсотків), а також безпідставно ухилялись від будь-яких можливостей по добровільному врегулюванню ситуації що виникла, в тому числі і від можливостей проведення реструктуризації заборгованості за кредитним договором, яка пропонувалась позичальнику банком.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи та заперечення представника відповідача та позивача в судовому засіданні 08.11.2012 року, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення, виходячи з наступного:

26 листопада 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк»(правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк») (банк) та ТзОВ «Виробничо-комерційна фірма «ВМВ Компані»(позичальник) укладено кредитний договір №11254671000 (том І, а.с. 15), відповідно до умов якого (п. 1.1 кредитного договору), банк зобов'язується надавати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 7 310 000,00 грн. у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Надання кредиту здійснюється у наступний термін: з 26 листопада 2007 року по 23 листопада 2010 року (п. 1.2.1 кредитного договору).

Окрім цього, між банком та позичальником укладено ряд додаткових договорів про внесення змін до кредитного договору (том І, а.с. 28-51), якими внесено зміни до розміру ліміту кредитування, процентних ставок за користування кредитом, а також строків повернення кредиту. Так зокрема, додатковою угодою № 5 від 25.02.2011 року (том І, а.с. 46) до кредитного договору передбачено ліміт кредитної лінії у розмірі 5 280 000,00 грн., а додатковою угодою № 6 від 02.06.2011 року (том І, а.с. 50) сторони договору передбачили строки повернення кредиту -15 жовтня 2011 року.

У пункті 1.3.1 кредитного договору сторони погодили, що за використання кредитних коштів за цим договором встановлюється процентна ставка в розмірі 12,5% річних, якщо не встановлено інша ставка згідно умов цього договору. За користування кредитними коштами понад встановлений договором строк процентна ставка встановлюється у розмірі 18,75% річних. Такий розмір ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 5 від 25.02.2011 року до кредитного договору за використання кредитних коштів за договором встановлюється процентна ставка у розмірі: 12% річних за кредитами в Євро та 17% річних за кредитами в українській гривні.

Пунктом 1.3.2 кредитного договору встановлено, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін, встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором. Нарахування подвійної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дати виникнення прострочення, а саме з наступного дня після дня несплати або не повної сплати платежу встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості.

Згідно з пунктом 7.1 кредитного договору, за порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит та/або комісій, встановлених договором, банк має право вимагати від Позичальника, а Позичальник при цьому зобов'язаний сплатити Банку додатково до плати за кредит пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного Банку України (процентів) річних від суми простроченої заборгованості, розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості.

Пунктом 9.1 кредитного договору, сторони договору погодили, що у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором, відшкодування заборгованості перед банком за договором проводиться шляхом стягнення з поручителя (гаранта) чи шляхом звернення стягнення на заставлене майно, що є забезпеченням за договором та/або активи (кошти і майно) позичальника на вибір банку.

Як вбачається з матеріалів справи та незаперечено позивачем і третьою особою, банком видано на підставі заяв позичальника (том ІІ, а.с. 36-51), а позичальником прийнято кредит у сумі 13 035 643,29 грн., що підтверджується банківськими виписками (том І, а.с. 52-87), а також 1 029 575,00 Євро (еквівалент у гривнях -7 876 012,98 грн.), про що свідчить банківська виписка за 02.07.2008 року (том І, а.с. 54).

Окрім цього, в забезпечення виконання позичальником кредитного договору №11254671000, 26 листопада 2007 року між позивачем (іпотекодержатель) та ТзОВ «Вілма Плюс»(іпотекодавець) укладено договір іпотеки (том І, а.с. 101), за умовами якого (п. 1.1), іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: Львівська область, місто Червоноград, проспект Шевченка, 18а, загальною площею 1 360,90 м2.

Предмет іпотеки внесений у Державний реєстр іпотек, що підтверджується витягом про реєстрацію №15665556 від 26.11.2007 р. та у Єдиний державний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, що підтверджується витягом про реєстрацію №156656885 від 26.11.2007 р.. Договором про внесення змін № 2/2011 від 04.03.2011 року до Договору іпотеки (том І, а.с. 111), сторони договору іпотеки погодили, що ринкова вартість предмета іпотеки становить 6 352 000,00 грн..

04 березня 2011 року між банком та ТзОВ «Вілма Плюс»укладено договір іпотеки (том І, а.с. 115), за умовами якого (п. 1.1), договору іпотекодавець передає в іпотеку іпотеко держателю магазин промислових товарів, літ. А-2, що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 11а, загальною площею 982,8 м2. Предмет іпотеки внесений у Державний реєстр іпотек, що підтверджується витягом про реєстрацію №30545850 від 04.03.2011 р. та у Єдиний державний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, що підтверджується витягом про реєстрацію №30545785 від 04.03.2011 р.. Ринкова вартість предмета іпотеки становить 5 558 000,00 грн.

Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки було визначено у розділі 4 іпотечних договорів, згідно п. 4.1 яких, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за чим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечується іпотекою за чим договором.

Як зазначає позивач, позичальник в порушення умов кредитного договору частково не повернув кредит після закінчення терміну кредитування, внаслідок чого у позичальника виникла заборгованість перед банком в розмірі 5 233 883,42 грн.

20.04.2012 року позивачем на адресу третьої особи надіслано вимогу № 33-6/436 (том І, а.с. 125) про погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 6 104 887,86 грн., яка отримана позичальником 26.04.2012 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Вимога № 33-6/437 від 20.04.2012 року (том І, а.с. 127) аналогічного змісту була надіслана ТзОВ «Вілма Плюс», яка була отримана останнім 26 квітня 2012 року.

Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1, 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та третьою особою укладено кредитний договір № 11254671000 від 26.11.2007 (із змінами внесеними додатковими угодами), на виконання якого позивачем видано кредит, який отриманий позичальником. Отже, між банком та позичальником виникли правові відносини на підставі укладеного кредитного договору.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 1 додаткової угоди № 6 від 02.06.2011 року до кредитного договору сторонами погоджено, що позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком зниження ліміту кредитної лінії, але в будь-якому випадку не пізніше 15 жовтня 2011 року.

Статтею 530 ЦК України, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, як встановлено матеріалами справи та незаперечено ні відповідачем, ні третьою особою позичальником вчасно кредитних коштів не повернуто, а тому в останнього виник обов'язок виконання грошового зобов'язання про сплату 5 233 883,42 грн. заборгованості за кредитом.

Крім цього, позивачем за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін нараховано проценти за користування кредитом у сумі 900 728,63 грн.

Відповідач вважає, що пунктом 9.2 кредитного договору, сторони погодили, що у разі настання будь-якої із обставин, передбачених умовами договору, серед яких і порушення позичальником кредитної дисципліни (тобто, неналежного виконання умов цього договору та/або умов договорів, за яким надано забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором), банк (позивач) може змінити розмір процентної ставки за договором в наступному порядку, а саме банк не пізніше ніж за 14 календарних днів до дати зміни розміру процентної ставки повідомляє позичальника (ТзОВ ВКФ «ВМВ Компані») про встановлення нової процентної ставки, із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою за адресою позичальника відповідного рекомендованого листа. Такий новий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомленні банку до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до договору.

Однак, в порушення п. 9.2 кредитного договору позивачем застосовано подвійний розмір процентної ставки без належного повідомлення ТзОВ ВКФ «ВМВ Компані».

Проте, судова колегія з такими твердженнями погодитись не може, оскільки відповідно до п. 1.3.2 кредитного договору, сторони погодили, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін, встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором. Нарахування подвійної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дати виникнення прострочення, а саме з наступного дня після дня несплати або не повної сплати платежу встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 5 від 25.02.2011 року до кредитного договору, сторони за договором встановили, що за використання кредитних коштів за договором встановлюється процентна ставка у розмірі 12% річних за кредитами в Євро та 17% річних за кредитами в українській гривні.

Оскільки, позивач змінив процентну ставку на підставі взаємної згоди з третьою особою (позичальником за кредитним договором) у додатковій угоді № 5 від 25.02.2011 року до кредитного договору, іншої зміни процентів не відбулось, посилання відповідача на пункт 9.2 Кредитного договору є необґрунтованим.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості нарахування процентів за користування кредитом понад встановлений договором термін, у сумі 900 728,63 грн..

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2 ст. 551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 7.1 кредитного договору, за порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит та/або комісій, встановлених договором, банк має право вимагати від позичальника, а позичальник при цьому зобов'язаний сплатити банку додатково до плати за кредит пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного Банку України (процентів) річних від суми простроченої заборгованості, розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим нарахування банком та задоволення до стягнення місцевим господарським судом на користь позивача 396 222,85 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та 31 701,92 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.

Частиною 1 статті 546, частиною 1 статті 572 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина 2 статті 575 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 33, частини 1 статті 7 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договорів іпотеки, іпотекодержатель (позивач у справі) має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором, порушення боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, будь-якого зобов'язання за Кредитним договором, в забезпеченні виконання грошових зобов'язань за яким укладається цей договір. Звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду.

В силу положень частини 2 та 5 статті 590 ЦК України, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Оскільки, як встановлено вище позичальник порушив умови кредитного договору в частині повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, то настають обставини, визначені пунктом 4.1 договорів іпотеки в частині виникнення у позивача права на звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо покликань апелянта на незастосування на підставі ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»позасудового врегулювання спору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ТзОВ «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб»щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 р. №15-рп/2002 встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Відповідно до положень частини першої статті 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Із положень наведеної статті вбачається, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить винятково позивачеві.

Відповідно до ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести і підтвердити належними доказами ті обставини, на яких грунтуються її вимоги чи заперечення на позов.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 26.09.2012 року залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ «Вілма Плюс»-без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Гриців В.М.

суддя Давид Л.Л.