Рішення № 26882364, 10.10.2012, Апеляційний суд Сумської області

Справа №2-6980/12 Головуючий у суді у 1 інстанції - АлфьоровНомер провадження 22-ц/1890/1956/12 Суддя-доповідач - Сибільова Категорія - 27

РІШЕННЯ

і м е н е м У к р а ї н и

10 жовтня 2012 року м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Сибільової Л.О.,

суддів - Гагіна М.В., Дубровної В.В.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою відділу державної виконавчої служби Сумського районного управління юстиції

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 серпня 2012 року

у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Сумської обласної дирекції до відділу державної виконавчої служби Сумського районного управління юстиції про звільнення майна з-під арешту,

в с т а н о в и л а:

У травні 2012 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що 14 вересня 2006 року між ОСОБА_2 та акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль», був укладений кредитний договір №014/0999/74/61170 на суму 42 000 дол. США під 14% річних строком на 240 місяців. В забезпечення виконання зобов'язань між банком та позичальником укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки від 13 жовтня 2006 року за реєстраційним №5396, відповідно до якого в іпотеку банку передане нерухоме майно позичальника - квартира АДРЕСА_1

Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 01 липня 2010 року по справі №6-52/2010 за поданням державного виконавця було визначено, що ОСОБА_3 належить Ѕ частина вказаної квартири як майна, придбаного в шлюбі.

20 квітня 2012 року від відділу ДВС Сумського районного управління юстиції до банку в числі інших стягувачів ОСОБА_3 надійшов лист, в якому повідомлялося про накладення арешту, проведення опису та здійснення оцінки Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 в рахунок погашення боргів ОСОБА_3 - чоловіка іпотекодавця.

Заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором не погашена, становить 81 563,51 дол. США, тобто, відповідно до курсу НБУ станом на 27 квітня 2012 року, - 651 507, 25 грн. Вартість Ѕ частини квартири становить 139 420 грн., вартість всієї квартири - 278 840 грн. Сума боргу іпотекодавця значно перевищує вартість іпотечного майна, а тому звернення стягнення на предмет іпотеки суперечить вимогам ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає можливість задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, у випадку виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів, або якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Почавши процедуру звернення стягнення на частину квартири, яка є предметом іпотеки, за зобов'язаннями не іпотекодавця і не на користь іпотекодержателя, відділ ДВС обмежив банк в правах, передбачених Законом України «Про іпотеку», а саме: отримати задоволення своїх вимог за кредитним договором від 14 вересня 2006 року за рахунок майна, переданого в іпотеку, так як рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 жовтня 2010 року з ОСОБА_2 і її чоловіка ОСОБА_3 як поручителя було достроково стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором.

Просив звільнити з-під арешту майно, що знаходиться в іпотеці ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а саме: Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, який був накладений відповідно до акту опису й арешту майна від 26 березня 2012 року відділом ДВС Сумського районного управління юстиції.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 серпня 2012 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено.

Звільнено з-під арешту майно, що знаходиться в іпотеці ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а саме: Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, який був накладений актом опису й арешту майна від 26 березня 2012 року відділом ДВС Сумського районного управління юстиції.

В апеляційній скарзі відділ ДВС Сумського районного управління юстиції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав скаргу з мотивів, в ній викладених, представника позивача, яка заперечує проти скарги та вважає рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сума боргу ОСОБА_2 перед банком значно перевищує вартість іпотечного майна, а тому накладення державним виконавцем арешту на Ѕ частину спірної квартири суперечить ст. 54 ЗУ «Про виконавче провадження». Посилаючись на те, що діями відділу ДВС, який розпочав процедуру по зверненню стягнення на майно, передане в іпотеку, не на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, порушене право банку як іпотекодержателя, суд дійшов висновку, що майно підлягає звільненню з під арешту.

Проте з такими висновками суду повністю погодитись не можна, оскільки вони не відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що 14 вересня 2006 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого, згідно статуту, є АТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 014/0999/74/61170, згідно якого останній був наданий споживчий кредит в сумі 42 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14%, з кінцевим терміном користування до 03 жовтня 2026 року (а.с.7-8).

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 13 жовтня 2006 року був укладений нотаріально посвідчений іпотечний договір за реєстровим №5396, згідно якого остання передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності, загальною площею 69,33 кв. м, житловою площею 45,3 кв. м, заставною вартістю на час укладення договору 249968 грн. (а.с.9 - 10).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 жовтня 2010 року у справі № 2-2511/10, зміненим рішенням апеляційного суду Сумської області від 27 січня 2011 року, стягнуто на користь банку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як поручителя в солідарному порядку 52002,42 долари США, що еквівалентно 411640, 75 гр. (а.с.17).

Заборгованість за кредитним договором не погашена і станом на 27 квітня 2012 року становить 81563,51 долари США , що згідно офіційного курсу НБУ становить 651 507,25 грн. (а.с.16).

В провадженні відділу ДВС Сумського районного управління юстиції знаходиться зведене виконавче провадження № 18394378 від 19 березня 2010 року про стягнення з ОСОБА_3 коштів на загальну суму 3 555 862,19 гр., в тому числі видані Сумським районним судом виконавчі листи № 2-976 від 10 березня 2010 року - на користь ОСОБА_4; № 2-178 від 1 вересня 2010 року і № 2-1185 від 11 березня 2010 року - на користь Сумської філії ПАТ КБ «Надра», № 2-185 від 14 березня 2012 року - на користь ПАТ «Держощадбанк», № 2-415 від 3 серпня 2010 року - на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»; видані Зарічним районним судом м. Суми виконавчі листи № 2-3671 від 11 січня 2011 року і № 2-168 від 14 лютого 2011 року - на користь ПАТ КБ «ПриватБанк»; виданий Ковпаківським районним судом м. Суми виконавчий лист №2-2511 від 27 січня 2011 року - на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Сумської обласної дирекції (а.с.37-62).

Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 01 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 31 травня 2011 року, за поданням державного виконавця визначено, що ОСОБА_3 належить Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 (а.с.63-70).

26 березня 2012 року державним виконавцем відділу ДВС Сумського районного управління юстиції складено акт опису й арешту майна, а саме: Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, при примусовому виконанні виконавчого листа №2-976, виданого 10 березня 2010 року Сумським районним судом про стягнення з ОСОБА_3 боргу в сумі 24057 грн. 18 коп. на користь ОСОБА_4 (а.с.11-12).

Постановою заступника начальника вказаного відділу ДВС від 10 квітня 2012 року при примусовому виконанні виконавчого листа №2- 415/10, виданого 3 серпня 2010 року Сумським районним судом, про стягнення з ОСОБА_3 на користь Сумської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 835 264, 66 гр., призначено експерта, суб'єкта оціночної діяльності -суб'єкта господарювання у вказаному виконавчому провадженні для надання письмового висновку про оцінку Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 (а.с.13).

Відповідно до висновку оцінювача про вартість майна від 17 квітня 2012 року, ринкова вартість Ѕ частини вказаної квартири, загальною площею 66,4 кв.м, становить 139 420 грн. (а.с. 14).

Листом від 19 квітня 2012 року відділ ДВС Сумського районного управління юстиції повідомив п'ятьох стягувачів ОСОБА_3 про опис та арешт Ѕ частини вказаної квартири, належної боржникові, та про її оцінку (а.с.15).

Після проведення вказаних виконавчих дій до зведеного виконавчого провадження було приєднане виконавче провадження за виконавчим листом, виданим на підставі рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 жовтня 2010 року, про стягнення з ОСОБА_3 в солідарному порядку з ОСОБА_2 суми боргу в сумі 52002,42 долари США, що еквівалентно 411640, 75 гр. (а.с. 62, 70).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Ст. 30 ЦПК України передбачає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Частиною першою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; або якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України «По виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 СК України та ч. 6 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження", за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. У випадках, коли частка боржника в натурі не виділена, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Порядок визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, встановлено ст. 379 ЦПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір було укладено одним з подружжя в інтересах сім'ї, і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

При цьому згідно зі ст. 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

В п. п. 2, 4, 5 Постанови Пленуму Верховного суду України N 6 від 27 серпня 1976 (з послідуючими змінами) «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» роз'яснено, що при розгляді позовів про виключення майна з опису суди зобов'язані всебічно і повно з'ясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог, додержуючись при цьому неухильно як правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь у справі, так і правил про належність і допустимість доказів. За правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним. Відповідачами в справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Роз'яснено, що судам слід мати на увазі, що при вирішенні питання про належність описаного майна, слід керуватись нормами цивільного та шлюбно-сімейного сімейного законодавства, що регулюють право власності і його захист.

Виходячи зі змісту наведених норм Законів та роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України, право на звернення до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту належить особі, яка вважає порушеними свої права щодо спірного майна. Отже, справи за вимогами інших осіб щодо наявності у них на законних підставах права на майно боржника, на яке накладено арешт, повинні вирішуватись шляхом пред'явлення ними відповідно до правил юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про звільнення майна з-під арешту.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк-позивач посилався на порушення його прав як іпотекодержателя відділом ДВС.

Проте, виходячи з змісту спірних правовідносин, позивач звернувся з вказаним позовом не до належного відповідача - юридичної особи.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 11 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, згідно якого особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, суд зробив невірний висновок про те, що відділ ДВС Сумського районного управління юстиції за даним позовом є належним відповідачем в справі та розглянув справу і безпідставно задовольнив позов по суті саме до відділу ДВС, який не є стороною в спірних майнових правовідносинах.

Розглянувши справу без боржників банку-позивача, інших їх стягувачів, в інтересах яких проведені виконавчі дії щодо спірного майна, суд першої інстанції при цьому виходив з того, що накладення державним виконавцем арешту на спірне майно унеможливлює виконання умов кредитного договору та договору іпотеки шляхом звернення стягнення на все нерухоме майно та позбавляє банк права на продаж заставленого майна в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Всупереч вимогам ст. ст. 130, 214 ЦПК України, суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, які повинні брати участь у справі, та не обговорив питання про залучення їх до участі у справі як відповідачів, виходячи з правовідносин, з яких виник спір.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 10, ст. 130 ЦПК України суд повинен був роз'яснити сторонам про склад осіб, які повинні були брати участь у справі, та їх процесуальний статус, обговорити питання про залучення їх до участі у справі як відповідачів, враховуючи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є боржниками перед банком - позивачем, а ОСОБА_4 та інші банки в рамках зведеного виконавчого провадження є стягувачами по відношенню до ОСОБА_3 за виконавчими провадженнями.

Не залучивши до участі у справі боржників банку та інших їх кредиторів в якості сторін, суд цими діями обмежив зазначених осіб у правах, встановлених ст. 31 ЦПК України, і порушив принцип здійснення судочинства на засадах змагальності сторін, оскільки позивач повинен довести свої вимоги належними та допустимими доказами відповідно до ст. 60 ЦПК України, звернувшись з позовом до належних відповідачів.

У даній справі розглядався спір, що виник з правовідносин, які склалися між банком і його боржниками щодо належності нерухомого майна, на яке накладено арешт, боржникам та права на задоволення вимог за його рахунок саме за кредитним договором, укладеним між банком та ОСОБА_2, а не вимог стягувача за виконавчим провадженням, в інтересах якого накладено арешт на спірне майно.

Оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту свого, як він вважає, порушеного відділом ДВС, права, суд апеляційної інстанції не може перевірити позовні вимоги позивача і висновки суду по суті спору про правомірність дій відділу ДВС по накладенню арешту на майно, яке є власністю фізичних осіб - позичальника банку та його поручителя.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, не може усунути порушення місцевим судом норм процесуального права та розглянути справу по суті, оскільки не наділений повноваженнями залучення до участі у справі сторін на стадії апеляційного провадження.

Позивач не позбавлений можливості звернутись з даним позовом до належних відповідачів - власників спірного майна - фізичних осіб, один з яких є іпотекодавцем, а інший - співвласником майна, що знаходиться в іпотеці банку, та до інших осіб, на забезпечення вимог яких як кредиторів ОСОБА_3 накладено арешт на майно, що знаходиться в іпотеці банку.

Обравши, крім того, в даній справі спосіб захисту свого права у вигляді вимоги про виключення майна з опису, банк вже захистив своє порушене право в цій частині іншим шляхом.

Колегія суддів приймає до уваги ту обставину, що у цивільній справі № 2-2102 за скаргою ПАТ «Раффайзен Банк Аваль» на дії державного виконавця відділу ДВС Сумського районного управління юстиції ухвалою апеляційного суду від 16 серпня 2012 року скарга банку задоволена, визнані неправомірними дії державного виконавця відділу ДВС Сумського районного управління юстиції по зверненню стягнення на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 яка перебуває в іпотеці ПАТ «Раффайзен Банк Аваль».

У відповідності до ч. 3 ст. 303 ЦПК, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, проаналізувавши матеріали справи та виходячи з предмету заявленого позову, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність рішення суду першої інстанції вимогам закону щодо його законності та обгрунтованості, а тому рішення слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову з підстав, зазначених вище.

З огляду на майновий характер спору, ціну позову - 139 420 грн., суму судового збору, сплачену банком при зверненні з позовом до суду - 107,3 гр., відмову в задоволенні позову банку до відділу ДВС, відстрочення сплати судового збору за апеляційне оскарження рішення суду до розгляду справи апеляційним судом, з позивача в доход держави на підставі ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій в розмірі 1984 гр. (1394,2 гр. - 107,3 гр. + 1394,2 гр. : 2).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу відділу Державної виконавчої служби Сумського районного управління юстиції задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 серпня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення в даній справі.

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до відділу ДВС Сумського районного управління юстиції про звільнення майна з - під арешту відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», ідентифікаційний код юридичної особи - 14305909, в доход держави судовий збір в сумі 1984 гр.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -