Постанова № 22136064, 21.03.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2012 № 27/395

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Кропивної Л.В.

суддів: Рудченка С.Г.

Поляк О.І.

при секретарі Помаз І.А.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 представник за дов. б/н від 08.07.2010р.;

від відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк»

на рішення господарського суду м. Києва

від 31.01.2012р. (дата підписання 06.02.2012р.)

у справі № 27/395 (суддя Дідиченко М.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення коштів 672612,05 грн.

встановив:

У жовтні 2011р. Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за укладеним між сторонами в межах Рамкової угоди №2035 від 19.08.2004р. Договором про надання траншу №1.35956/2035 від 23.11.2007р.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем кредитних зобовязань та допущеною станом на 28.10.2011р. заборгованістю перед Банком у розмірі 672612,05 грн., з яких: 251935,23 грн. сума основного боргу по капіталу (тілу кредиту), 80129,01 грн. заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитними коштами та 340547,81 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту і сплату процентів, нараховану за період з 25.10.2008р. по 28.10.2011р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.11.2011р. (суддя Дідиченко М.А.) позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі за №27/395.

У судовому засіданні від 31.01.2012р. позивач подав письмові пояснення, в яких повідомив господарський суд про часткове погашення відповідачем заборгованості за Договором про надання траншу №1.35956/2035 від 23.11.2007р. на суму 6060,00грн.

Згідно наданих господарському суду уточнених розрахунків сплачені позичальником під час розгляду справи у суді першої інстанції грошові кошти у розмірі 6060,00 грн. були зараховані Банком в рахунок погашення заборгованості по процентам за користування кредитом, у звязку з цим позивач вказував на зменшення на 6060,00 грн. суми боргу.

Відповідач письмового відзиву господарському суду не надав, однак, як випливає з матеріалів справи, він визнав заявлену до стягнення суму основного боргу по тілу кредиту та несплаченим процентам за користування кредитними коштами і заперечив проти нарахованої Банком до стягнення пені у розмірі 0,5 % від суми боргу за кожен день прострочення протягом усього часу існування заборгованості.

Рішенням господарського суду м. Києва від 31.01.2012р. у справі №27/395 (суддя Дідиченко М.А.) позовні вимоги задоволено частково, визначено до стягнення із ФОП ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованості за кредитом у сумі 245875,23 грн., заборгованості по сплаті процентів у розмірі 80129,01 грн. та пені за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів у розмірі 29859,67 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Зі змісту судового рішення вбачається, що подані Банком 31.01.2012р. письмові пояснення щодо часткового погашення позичальником суми основного боргу були кваліфіковані місцевим господарським судом як заява про зменшення розміру позовних вимог, яка була прийнята судом до розгляду.

За висновком суду першої інстанції наявними у справі документами підтверджується факт неналежного виконання відповідачем свої кредитних зобовязань та обгрунтованість заявлених до стягнення сум основного боргу по тілу кредиту та несплаченим процентам за користування ним.

Перевіривши правомірність нарахування Банком пені у розмірі 340547,81 грн. за прострочення повернення кредиту та сплати процентів, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у цій частині, вказавши, що нарахування пені у розмірі 0,5 % від суми боргу за кожен день прострочення суперечить приписам діючого законодавства України, зокрема, положенню ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», в якому встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня.

Не погоджуючись із мотивами та висновками місцевого господарського суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення місцевого господарського суду у даній справі змінити, скасувавши його в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача пені у розмірі 310688,14 грн. з прийняттям у цій частині нового судового акту про задоволення позовних вимог повністю.

У доводах апеляційного оскарження відповідач вказував на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права з приводу правомірності нарахування Банком пені за неналежне виконання позичальником своїх грошових зобовязань.

За оцінкою апелянта погоджений сторонами у п.2.4 Договору про надання траншу №1.35956/2035 від 23.11.2007р. розмір пені, що становить 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення, не суперечить приписам діючого законодавства України, а тому висновок господарського суду про відмову у задоволенні вимог Банку у цій частині у заявленому до стягнення обсязі є неправомірним.

Серед іншого, позивач вказував також на допущені місцевим господарським судом порушення норм процесуального права. Зокрема, апелянт зазначив, що всупереч приписам діючого законодавства України господарським судом було самостійно встановлено спосіб виконання судового рішення, адже у резолютивній частині судового акту вказано про стягнення заборгованості з будь-якого рахунку відповідача, виявленого державним виконавцем. На думку скаржника, таке визначення способу виконання судового рішення позбавляє Банк права задовольнити свої вимоги за рахунок майна позичальника, яке не обмежується лише належними йому коштами на рахунках у банках.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2012р. №27/395 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Поляк О.І., Рудченко С.Г.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, судовий розгляд справи призначено на 21.03.2012р.

У призначене судове засідання зявився представник позивача. Представник відповідача процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Копія ухвали Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2012р. про прийняття апеляційної скарги до провадження, що була направлена на юридичну адресу відповідача АДРЕСА_1, повернулася до суду без вручення з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання».

В силу ч.1 ст.64 ГПК України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

На підставі наведеного, судова колегія вважає, що відповідач про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, у звязку з чим неявка представника відповідача у дане судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 19.08.2004р. між Закритим акціонерним товариством «ПроКредит Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (далі Банк, Кредитор), та Субєктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 (далі Клієнт, Позичальник) була укладена Рамкова угода №2035 (далі Угода), за умовами якої (у редакції Договору №2 від 23.11.2007р. про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди) Кредитор зобовязувався здійснювати кредитування Позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених Угодою та кредитними договорами, а Позичальник, у свою чергу, зобовязувався належно виконати всі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобовязань, а також належно виконувати усі інші зобовязання, передбачені Угодою та кредитними договорами.

Згідно п.2.2 Договору №2 від 23.11.2007р. про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди сторони погодили ліміт кредитування - 500 000, 00 дол. США, ліміт строку кредитування 240 календарних місяців та максимальний розмір процентів 40% річних, визначивши при цьому, що конкретний розмір процентів за правомірне користування кредитом встановлюється у відповідних кредитних договорах та не може перевищувати зазначений максимальний розмір процентів, передбачений Угодою.

23.11.2007р. сторони підписали Договір про надання траншу №1.35956/2035 (надалі Договір про надання траншу), за умовами якого Кредитор на підставі та умовах Рамкової угоди, а також цього Договору зобовязувався надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобовязувався належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредиту, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобовязань, а також належно виконувати усі інші зобовязання, передбачені Рамковою угодою та цим Договором.

У пункті 2 Договору про надання траншу визначено умови, на яких видається кредит, зокрема, розмір кредиту становить 359088,00 грн.; строк користування - 60 календарних місяців від дати видачі кредиту включно; проценти за користування кредитом - 17,5% річних, виходячи з 360 календарних днів у році; цільове призначення придбання основних засобів; спосіб видачі зарахування коштів на рахунок Позичальника, відкритий у Банку.

Відповідно до п.6 Договору про надання траншу цей Договір є невідємною частиною Рамкової угоди, умови якої вважаються умовами цього Договору і регламентують усі відносини між сторонами, що виникли на підставі цього Договору.

В силу положень ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Належне виконання Банком своїх зобовязань за Договором про надання траншу в частині надання Позичальнику кредитних коштів у розмірі 359088,00 грн. підтверджується наявною у матеріалах справи копією меморіального ордеру №2424.22 від 23.11.2007р. (а.с.46) на суму 355497,12 грн. з утриманням комісії за видачу кредиту у розмірі 3590,88 грн. (355497,12 + 3590,88 = 359088,00).

Згідно із п.3 Договору про надання траншу, повернення кредиту та сплата процентів здійснюється періодичними платежами, сума і строк сплати яких визначені графіком у черговості, встановленій Рамковою угодою.

Однак, як випливає із матеріалів справи, Позичальник своїх грошових зобовязань належним чином не виконав та у порушення умов укладених між сторонами правочинів, починаючи з грудня 2009р. припинив здійснювати погашення кредиту та сплачувати проценти за користування ним.

У п.8.2.1 Рамкової угоди (у редакції Договору №2 від 23.11.2007р. про внесення змін та доповнень) встановлено, що у разі прострочення Позичальником погашення кредитних зобовязань тривалістю більше, ніж три банківські дні, Кредитор вправі вимагати дострокового погашення кредиту.

При цьому, згідно п.8.4 Рамкової угоди (у редакції Договору №2 від 23.11.2007р. про внесення змін та доповнень) позичальник зобовязаний достроково погасити кредит на суму, що вказана у вимозі, протягом пяти банківських днів з дня відправлення (вручення, якщо Кредитор вручає вимогу) Позичальнику чи Поручителям вимоги, якщо інший строк не вказаний у такій вимозі.

У звязку з неналежним виконанням Позичальником протягом тривалого строку своїх кредитних зобовязань припиненням з грудня 2009р. погашення кредиту та сплати проценти за користування ним Банк 20.10.2011р. направив на адресу ФОП ОСОБА_2 письмову вимогу про дострокове погашення кредиту протягом пяти банківських днів з моменту направлення цієї вимоги (копії вимоги, а також доказів її направлення та отримання Позичальником знаходяться в матеріалах справи а.с.27, 32).

Утім, відповідач вимогу Банку не виконав, своєчасно кредит не повернув, проценти за користування кредитними коштами у повному обсязі не сплатив, внаслідок чого виник спір і Банк звернувся до господарського суду з позовом про примусове стягнення із відповідача, як Позичальника, кредитної заборгованості на загальну суму 672612,05 грн., з яких: 251 935, 23 грн. основний борг по тілу кредиту, 80129,01 грн. заборгованості по процентам та 340547,81 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплату процентів, нараховану за період з 25.10.2008р. по 28.10.2011р.

В подальшому, у письмових поясненнях від 31.01.2012р. (а.с.68-71) Банк вказав на часткове погашення відповідачем в період з 13.12.2011р. по 20.12.2011р. основного боргу за кредитними зобовязаннями на суму 6060,00 грн., у звязку з чим зменшив розмір заявлених ним позовних вимог у цій частині.

Як випливає із матеріалів справи, відповідач заборгованість у частині основного боргу по тілу кредиту та по несплаченим процентам не заперечив , доказів її добровільної сплати не надав.

Заперечення боржника стосувалися лише нарахований Банком розмір пені за прострочення виконання кредитних зобовязань.

Беручи до уваги подані сторонами господарському суду документи за наслідками перегляду справи, судова колегія погодилася із висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості заявлених Банком вимог в частині стягнення із відповідача, як із Позичальника, заборгованості за Договором про надання траншу та Рамковою угодою у розмірі 245875,23 грн. грн. по тілу кредиту та 80129,01 грн. по процентам за користування ним.

У доводах апеляційного оскарження Банк не погоджувався із висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача пені за прострочення виконання ним кредитних зобовязань у заявленому Банком розмірі. За оцінкою апелянта, погоджений сторонами порядок нарахування та розмір пені за несвоєчасне повернення Позичальником кредиту та сплати процентів не суперечить приписам діючого законодавства України,яким дозволено сторонам збільшувати договором розмір визначеної законом пені. На думку Банку, розрахунок пені у розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення з 25.10.2008р. по 28.10.2011р., що становить 340547,81 грн., є арифметично вірним, тому відмова у задоволенні цих вимог у заявленому розмірі є безпідставною і порушує майнові права Банку, як кредитора.

Утім, судова колегія не погоджується із такими доводами апелянта з наступних мотивів.

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Пунктом 10.2 Рамкової угоди (у редакції Договору №2 від 23.11.2007р. про внесення змін та доповнень) визначено, що у випадку прострочення Позичальником строків погашення грошових зобовязань він сплачує кредитору пеню у розмірі:

- 0,5 % від суми непогашеної заборгованості, але не менше ніж 15 грн. за кожний календарний день існування заборгованості, включаючи день її повного погашення - якщо строк існування заборгованості не перевищує 30 календарних днів, або у випадку незастосування пені, вказаної у наступному пункті (п.10.2.1 Угоди);

- 0,7% від суми непогашеної заборгованості, але не менше ніж 15 грн. за кожний календарний день існування заборгованості, включаючи день її повного погашення - якщо строк існування заборгованості перевищує 30 календарних дні (п.10.2.2 Угоди).

Як вбачається із поданого Банком розрахунку пені, при нарахуванні заявленої до стягнення суми неустойки позивач застосовував ставку 0,5 % від суми непогашеної заборгованості за кожний календарний день існування заборгованості з 25.10.2008р. по 28.10.2011р.

Однак, Банк не врахував положень статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», за змістом якої розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Погоджений сторонами у п.10.2.1 Угоди розмір пені - 0,5 % від суми непогашеної заборгованості за кожний календарний день існування заборгованості, перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у заявленому періоді - з 25.10.2008р. по 28.10.2011р. і у судовому порядку стягненню не підлягає , що не виключає можливості для сторін добровільного виконання умов Договору у позасудовому порядку .

В силу ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Однак, у п.10.4 Рамкової угоди сторони іншим чином визначили момент припинення нарахування пені, встановивши, що нарахування та сплата пені проводиться за весь час існування заборгованості без застосування встановлених законодавством обмежувальних строків та припиняється у день повного погашення заборгованості.

Перевіривши виконаний господарським судом та наведений у судовому рішенні перерахунок пені з урахуванням вимог ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» за порушення Позичальником строків повернення кредиту та сплати процентів за користування ним у протягом заявленого періоду, судова колегія визнала його арифметично вірним і таким, що не суперечить фактичним обставинам справи.

Серед інших доводів апеляційного оскарження Банк посилався на неправомірне обмеження місцевим господарським судом відповідальності боржника (відповідача) лише наявними у нього коштами на рахунках, у т.ч. виявлених державним виконавцем під час виконання судового акту. У цьому звязку апелянт вказував на порушення судом першої інстанції майнових прав Банку, як Кредитора, на отримання задоволення своїх вимог до відповідача за рахунок заставного майна або будь-якого іншого виявленого майна ФОП ОСОБА_2

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про вихід господарського суду за межі позовних вимог, однак, вважає, що апеляційна скарга Банку у цій частині доводів підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» закріплені вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.

Таким чином, зі змісту наведеної норми слідує, що зазначення судом у резолютивній частині рішення рахунків боржника спрямоване сприяти примусовому виконанню рішення, а тому може мати місце лише у випадку, якщо такі рахунки відомі суду.

У разі ж відсутності у суду інформації про наявні рахунки боржника, вказівка в резолютивній частині рішення про стягнення з рахунку виявленого під час виконання судового рішення є неспроможною, з огляду на те, що ст. 84 ГПК України не висуває таких вимог до змісту рішення взагалі.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Банку підлягає задоволенню, а п.2 резолютивної частини оскаржуваного рішення господарського суду міста Києва від 31.01.2012 у справі №27/395 зміні шляхом виключення з його змісту слів «з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення».

В іншій частині доводів апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін та скасування.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» на рішення господарського суду м. Києва від 31.01.2012р. у справі №27/395 задовольнити частково.

2. Змінити п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду м. Києва від 31.01.2012р. у справі №27/395, виклавши його у такій редакції:

«Стягнути із Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» (03115, м. Київ, пр. Перемоги, 107-а; код ЄДРПОУ 21677333) 245875,23 грн. основного боргу по тілу кредиту, 80129,01 грн. заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, 29859,67 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту і сплату процентів, 3558,79 грн. державного мита та 124,87 грн. витрат по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.».

3. В іншій частині судове рішення залишити без змін.

4. Доручити місцевому господарському суду видати відповідні накази.

5. Матеріали справи №27/395 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддяКропивна Л.В.

СуддіРудченко С.Г.

Поляк О.І.