Рішення № 21880997, 17.11.2011, Чумаківський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Пролетарський районний суд м. Донецька)

Справа № 2-104/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2011 року м.Донецьк

Пролетарський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого суддіМасендич В.В.

при секретарі: Орловій О.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідачаОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 «про стягнення боргу»та за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»«про визнання недійсним кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки, зобовязання виключити запис з реєстрів та стягнення моральної шкоди»

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення солідарно суми заборгованості за Договору про надання кредитної лінії № CrL-SME100/157/2008 від 10.04.2008 р. в сумі 118 000 доларів США основного боргу за кредитом, 3761,78 дол. США % за користування кредитом, 9508,15 грн. пені та 150 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачами умов кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків.

Співвідповідачами за первісним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було подано зустрічний позов до ПАТ «ОТП Банк»(з урахуванням уточнень зустрічних позовних вимог) про визнання Договору про надання кредитної лінії № CrL-SME100/157/2008 від 10 квітня 2008 р., Договору поруки № SR-SME100/157/2008 та Договору іпотеки № PM-SME100/157/2008 недійсними, стягнення моральної шкоди за розголошення банківської таємниці в розмірі 200000 грн. та зобовязання нотаріуса виключити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна та Державного реєстру іпотек.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивачі за зустрічним позовом посилаються на порушення порядку надання кредиту в іноземній валюті, порушення законодавства про захист прав споживачів, несправедливість умов кредитного договору, розголошення банком банківської таємниці під час уступки прав кредитора до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», що призвело до нанесення позивачам моральної шкоди.

Під час розгляду справи від Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТ Факторинг Україна»надійшло клопотання в порядку ст. 37 ЦПК України про заміну позивача ПАТ «ОТП Банк»на ТОВ «ОТП Факторинг України»в звязку з відступленням прав кредитора за Договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 20.04.2010 р.

В судовому засіданні представник ТОВ «ОТП Факторинг України»просив позов задовольнити з підстав викладених у ньому, проти зустрічного позову заперечував.

Представник відповідачів в судовому засіданні проти задоволення основного позову заперечуав, посилаючись на те, що позовні вимоги банку ґрунтуються на пунктах кредитного договору, який позивачі оспорюють та просив задовольнити зустрічний позов.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, вважає, що основний позов не підлягає задоволенню, а зустрічний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк»та ОСОБА_3 10.04.2008 р. було укладено договір про надання кредитної лінії № CrL-SME100/157/2008, згідно якого позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 118 000 доларів США на споживчі цілі, строком погашення до 10.04.2017 р. відповідач зобов'язався повертати кредит, сплачувати % за користування кредитом в розмірі, що визначається з використанням плаваючої процентної ставки FIDR та виконувати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені кредитним договором.

Між ОСОБА_4 і ЗАТ «ОТП Банк»для забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором було укладено Договір поруки № SR-SME100/157/2008 від 10.04. 2008 р та Договір іпотеки № PM-SME100/157/2008 від 10.04.2008 р.

29.04.2010 року було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого ПАТ «ОТП Банк»відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна»прийняло право вимоги за договором про надання кредитної лінії № CrL-SME100/157/2008 від 10.04.2008 р.

Суд приходить до висновку, що зважаючи на отримання кредиту ОСОБА_3 для споживчих цілей між Банком та позичальником склались правовідносини, які регулюються в тому числі Законом України «Про захист прав споживачів».

Пунктом 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що обовязковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом.

В пункті 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, вказано, що банки зобовязані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі.

Проаналізувавши вищезазначені акти цивільного законодавства України у сукупності суд дійшов висновку, що розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки (в процентах річних).

Всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів.

Пунктом 3 Частини № 1 кредитного договору передбачено, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 5.8 % річних + FIDR. FIDR - це процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів. В цьому пункті також вказано, що ставка FIDR може змінюватися банком в порядку передбаченому договором. Інформація щодо розміру ставки FIDR розміщується на сайті банку, а також в приміщеннях банку на інформаційних стендах.

В пп. а) п. 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»наведена формула розрахунку значення реальної процентної ставки, елементами якої є процентна ставка, чиста сума кредиту, порядковий номер періоду дії кредитного договору та загальна кількість періодів. Застосування вищевказаної формули спрямоване на те, щоб точно розрахувати, з урахуванням дисконтування, усі майбутні грошові платежі споживача.

Законом не передбачено використання будь-яких інших показників для розрахунку реальної процентної ставки за кредитом.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що порядок розрахунку процентів за користування кредитом встановлений пунктом 3 Частини № 1 та пунктом 1.4. Частини № 2 кредитного договору з використанням ставки FIDR суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини - ст. 1056-1 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пп. 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Згідно пункту 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Зокрема, несправедливою умовою договору вважається встановлення дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки.

Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб - клієнтів Банку, що розмістили вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 366 днів.

Згідно ч.1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

З огляду на зазначене, суд вважає, що положення п. 3 Частини № 1 та п.1.4. Частини № 2 Договору про надання кредитної лінії № CrL-SME100/157/2008 від 10.04. 2008 р. укладеного між ПАТ «ОТП Банк»та ОСОБА_3 року є несправедливими.

Частиною 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим таке положення може бути замінено або визнане недійсним.

Оскільки умови кредитного договору викладені в п. 3 Частини № 1 та п.1.4. Частини № 2 Договору про надання кредитної лінії № CrL-SME100/157/2008 від 10.04. 2008 р. є несправедливими умовами договору в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів»суд дійшов висновку, що вищевказані пункти підлягають визнанню недійсними.

Крім того, судом встановлено, що п. 1.3.6. Частини № 2 Договору про надання кредитної лінії позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 зобовязана на умовах, що визначаються Банком, укласти договір страхування Предмету застави та інші договору страхування додатково визначені Банком.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про страхування»добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з застереженням до п. 1.3.5. Частини № 2 Договору про надання кредитної лінії звіт про проведення незалежної оцінки складається оціночними компаніями погодженими Банком до співпраці, якщо інше не погоджено з Банком в письмовій формі, що задовольняє Банк.

Пункт 1.3.11. Частини № 2 Договору про надання кредитної лінії передбачає обовязок укладення інших договорів (правочинів) чи вчинення інших юридичних дій за вимогою Банку.

Згідно з п. 2.3.5. Частини № 2 Договору про надання кредитної лінії протягом дії цього Договору Позичальнику заборонено без попередньої письмової згоди Банку укладати інші правочини по отриманню нових кредитів та їх різновидів.

Відповідно до пп. к) п. 2.3.6. Частини № 2 Договору про надання кредитної лінії на Позичальника покладено обовязок без затримки підписувати відповідні акти перевірок Предмету застави та засвідчувати, таким чином, їх відповідність фактичним обставинам.

Згідно з ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що положення п.п. 1.3.6., 1.3.11., 1.9.1., 2.3.5., 2.3.6., 2.3.7. Частини № 2 Договору про надання кредитної лінії № CrL-SME100/157/2008 від 10 квітня 2008 р. укладеного між ПАТ «ОТП Банк»та ОСОБА_3 року є несправедливими та підлягають визнанню недійсними на підставі ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно п. 2. ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідачем за зустрічним доказом не було надано суду належних та допустимих письмових доказів виконання Банком обовязку, передбаченого ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»про повне інформування позивальника про умови договору.

Відповідно до ч. 2 п. 2. ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Згідно п. 6 ст. 18 Закон України «Про захист прав споживачів»у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Суд приходить до висновку про недійсність кредитного договору також виходячи з наступного.

Позивачі за зустрічним позовом стверджують, що у ОСОБА_3 та ЗАТ «ОПТ Банк»при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні кредитного договору.

В судовому засіданні факт відсутності вказаної індивідуальної ліцензії відповідач за зустрічним позовом не спростував.

Пунктом. 1.12.1. Частини № 2 Договору про надання кредитної лінії зазначено, що усі платежі по виконанню боргових зобовязань мають бути здійснені у валюті кредиту та в терміни, встановлені цим Договором.

Згідно з п. 1.12.2. Частини № 2 Договору про надання кредитної лінії у випадку відсутності або недостатності у позичальника коштів для здійснення платежу у валюті кредиту, позичальник зобовязаний придбати необхідну суму коштів у валюті кредиту за національну валюту чи здійснити конвертацію валюти 1-ої групи класифікатора (долари США чи Євро) у валюту кредиту.

Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.

Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно ч. 2 ст. 1 Декрету КМ України під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.

Згідно з п. 1.1. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004 р. № 483 це Положення розроблено відповідно до вимог статей 5, 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", а також статей 7 і 44 Закону України "Про Національний банк України".

Відповідно до п. 1.2. вищезазначене Положення регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Суд приходить до висновку, що ст. 5 Декрету та розроблене відповідно до його вимог Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 р. N 483, стосується використання лише безготівкової іноземної валюти.

Порядок використання іноземної валюти як засобу платежу встановлено Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 р. № 200.

Відповідно до п. 6.2. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, а саме для сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Крім того, відповідно до п. 6.3. Правил фізичні особи можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення оспорюваного договору про надання кредитної лінії законодавством взагалі не було передбачено права та можливості використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу за кредитним договором для виконання зобовязань позичальника перед банком.

Отримання ПАТ «ОТП Банк»генеральної ліцензії та дозволу НБУ на банківські операції не є законною підставою використання ОСОБА_3 саме готівкової іноземної валюти як засобу платежу за оспорюваним Договором про надання кредитної лінії.

ОСОБА_3 в свою чергу, використовувала готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобовязань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ПАТ «ОТП Банк».

Таким чином, ОСОБА_3 чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за оспорюваним кредитним договором та внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ «ОТП Банк»шляхом внесення доларів США в касу ПАТ «ОТП Банк».

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, права позичальника виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в готівковій іноземній валюті, в силу положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету, п. 6.2. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, а тому такий правочин суперечить актам цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд також бере до уваги факт, що ПАТ «ОТП Банк» не було надано оригіналу або належним чином завіреної копії Статуту ЗАТ «ОТП Банк»в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваних правочинів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 238 Цивільного кодексу України встановлено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Позивачем не було підтверджено наявність повноважень у начальника управління по роботі з підприємствами МСБ філії ЗАТ «ОТП Банк»в м. Донецьк ОСОБА_5 та експерта з адміністрування кредитів відділу по роботі з підприємствами МСБ управління по роботі з підприємствами МСБ філії ЗАТ «ОТП Банк» в м. Донецьк ОСОБА_6 на укладення в інтересах та від імені ЗАТ «ОТП Банк»кредитних договорів, договорів поруки та іпотеки, а також не підтверджено наявність у Статуті положення про можливість делегування таких повноважень вищевказаним особам, якими від імені позивача було укладено оспорювані правочини.

Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Суд приходить до висновку про недійсність Договору іпотеки № PM-SME100/157/2008, укладеного 10 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк»(правонаступник Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_4 та Договору поруки № SR-SME100/157/2008, укладеного 10 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк»(правонаступник Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_4 в звязку з недійсністю Договору про надання кредитної лінії № CrL-SME100/157/2008, укладеного 10 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк»(правонаступник Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_3.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивачами за зустрічним позовом не обґрунтовано розмір моральної шкоди та не додає жодних доказів підтвердження наявності моральної шкоди, а тому позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000 грн. за розголошення банківської таємниці під час уступки права вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна»не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки виключає задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна»про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором.

На підставі викладеного та керуючись 192, 193, 215, 216, 227, 524, 533, 548, 1054 ЦК України, ст.ст. 7, 44 Закону України "Про Національний банк України", ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", п. 6.2. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 р. № 200 та ст.ст. 10, 11, 37, 60, 61, 123, 212, 213, 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 «про стягнення боргу» - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір про надання кредитної лінії № CrL-SME100/157/2008, укладений 10 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк»(правонаступник Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166) та ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_3, виданий Пролетарським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 20 липня 2001 року).

Визнати недійсним Договір іпотеки № PM-SME100/157/2008, укладений 10 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк»(правонаступник Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166) та ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Пролетарським РВ УМВС України в Донецькій області 05 листопада 1996 р.), посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 10 квітня 2008 р. за № 2566 в реєстрі.

Визнати недійсним Договір поруки № SR-SME100/157/2008, укладений 10 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк»(правонаступник Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166) та ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Пролетарським РВ УМВС України в Донецькій області 05 листопада 1996 р.).

Зобовязати приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8 зняти заборону на відчуження (предмет іпотеки: гараж, а/к «Мотор», загальною площею 26,3 кв.м, що знаходиться з адресою: АДРЕСА_2, та належить ОСОБА_4 на праві власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності № б/н від 09.06.2005 р., виданим Управлінням комунального господарства Донецької міської ради, зареєстрованим Комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації м. Донецька 13.06.2005 р. в реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 11029165 та записаним в реєстрову книгу 3дкг-139 за номером 88, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 7495626; гараж заг. пл. 37,7 кв.м, що знаходиться за адресою: Донецька обл., м. Донецьк, «Мотор»автогаражний кооператив по спільній експлуатації гаражів, які знаходяться у приватній власності, АДРЕСА_2, та належить ОСОБА_4 на праві власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності № б/н від 29.06.2005 р., виданим Головним управлінням благоустрою та комунального обслуговування Донецької міської ради, зареєстрованим Комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації м. Донецька 03.07.2006 р. в реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 15219039 та записаним в реєстрову книгу 3дкгар-141 за номером 88, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11098375, гараж заг. пл. 73.6 кв.м., що знаходиться за адресою: Донецька обл., м. Донецьк, «Мотор»автогаражний кооператив по спільній експлуатації гаражів, які знаходяться у приватній власності, АДРЕСА_2, та належить ОСОБА_4 на праві власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності № б/н від 29.06.2006 р., виданим Головним управлінням благоустрою та комунального обслуговування Донецької міської ради, зареєстрованим Комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації м. Донецька 03.07.2006 р. в реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 15218953 та записаним в реєстрову книгу 3дкгар-140 за номером 88, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11097565) за Договором іпотеки № PM-SME100/157/2008, укладеним 10 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк»(01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166) та ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Пролетарським РВ УМВС України в Донецькій області 05 листопада 1996 р.), засвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим номером 2566 у звязку з визнанням цього договору недійсним та вилучити інформацію з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна реєстраційний номер в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна № 6993740, контрольна сума 39971958ГБ, реєстраційний номер в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна № 6993613, контрольна сума Б30ГА405ВД, реєстраційний номер в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна № 6993697, контрольна сума 27ГВЕ0242Д та виключити записи з Державного реєстру іпотек: реєстраційний номер 7268381, контрольна сума 7024Е098Б1, реєстраційний номер 7268535, контрольна сума БГБГ7Е1Е6В, реєстраційний номер 7268485, контрольна сума 2А4ЕЕ68Д23.

В задоволенні інших зустрічних позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Пролетарський районний суд м. Донецька. Апеляційна скарга на рішення суду подається у письмовій формі протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: В.В. Масендич