Постанова № 21550929, 21.02.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2012 р. Справа № 5023/7457/11 (н.р.60/318-10)

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Кравець Т.В. , суддя Крестьянінов О.О.

при секретарі Деркач Ю.О.,

за участю представників сторін:

прокурора Васильця Ю.О. (посвідчення №26 від 23.02.2009р.),

позивача ОСОБА_1 (копія дов.№11 від 09.11.2011р.

1-го відповідача ОСОБА_2 (копія дов.№02-07/2449 від 04.11.2011р.),

2-го відповідача ОСОБА_3 (копія дов.№16/2085 від 21.12.11р.),

третіх осіб не зявились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ “Укрсоцбанк” (вх.№5323Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2011р. у справі №5023/7457/11 (н.р.60/318-10),

за позовом Заступника прокурора Харківської області, м. Харків, в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України, м. Київ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном, м. Київ,

до 1. Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” в особі Харківської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк», м. Харків,

2. Державного підприємства “Завод імені В.О.Малишева”, м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю “Еко - комуненерго”,

м. Харків,

про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2010 року заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії, Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева", за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору про визнання недійсним іпотечного договору №805/13/26/6-408 від 22.03.2006р., укладеного між відповідачами, а також додаткового договору №1 від 31.05.2006р., додаткового договору № 2 від 27.12.2006 та договору №3 про внесення змін від 17.07.2008р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.02.2011 у справі № 60/318-10 клопотання позивача про розгляд справи без участі представника позивача задоволено; відхилено клопотання відповідача-2 про призначення комплексної (інженерно-технічної, економічної) експертизи; відмовлено в задоволенні позову повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2011р. рішення господарського суду Харківської області від 11.02.2011 у справі № 60/318-10 залишено без змін .

Постановою Вищого господарського суду України від 02.08.2011р. касаційну скаргу Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2011р. та рішення господарського суду Харківської області від 11.02.2011р. у справі № 60/318-10 скасовано. Справу №60/318-10 направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Суд касаційної інстанції в своїй постанові, зокрема, зазначив, що «за змістом вищенаведених правових норм, колегія суддів вважає передчасним та таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства, висновок судів попередніх інстанцій щодо відповідності предмета іпотеки вимогам ст.5 Закону України «Про іпотеку»на момент передачі в іпотеку спірного майна», а також вважає, що «передчасними є висновки господарських судів щодо правомірності виведення спірного майна з цілісного майнового комплексу та узгодження передачі майна в іпотеку, уповноваженим органом державної влади»(а.с.164-а.с.170, том 3).

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.11.2011р. у справі №5023/7457/11 (н.р.60/318-10), (суддя Добреля Н.С.) позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним іпотечний договір №805/13/26/6-408 від 22.03.2006 року укладений між ДП "Завод ім. Малишева" та Харківською обласною філією АКБ СР "Укрсоцбанк" та додатковий договір №1 від 31.05.2006 року, додатковий договір №2 від 27.12.2006 року, додатковий договір №3 від 17.07.2008 року.

Стягнуто з ДП "Завод ім. Малишева" ( 61000,м.Харків, вул. Плеханівська,126 код. 14315629) на користь Державного бюджету України (відділення державного казначейства м. Харкова, код ЄДРПОУ 24134490, рахунок 31110095700002 в Управління державного казначейства у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності 095) - 42,50 грн. державного мита.

Стягнуто з ДП "Завод ім. Малишева" ( 61000,м.Харків, вул. Плеханівська,126 код. 14315629) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів - УДК у м. Харкові, № рахунку 31219264700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22050003,символ звітності банку 264, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011) - 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнуто з ПАТ "Укрсоцбанк" в особі ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк" ( 61057,м.Харків, вул. Гоголя,10 код. 00039019, р/р 3619870599002, МФО 351016) на користь Державного бюджету України (відділення державного казначейства м. Харкова, код ЄДРПОУ 24134490, рахунок 31110095700002 в Управління державного казначейства у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності 095) - 42,50 грн. державного мита.

Стягнуто з ПАТ "Укрсоцбанк" в особі ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк" (61057,м.Харків, вул.Гоголя,10 код.00039019, р/р 3619870599002, МФО351016) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів - УДК у м. Харкові, № рахунку 31219264700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22050003,символ звітності банку 264, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011) - 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с.95-106, том 4).

ПАТ “Укрсоцбанк” з рішенням місцевого господарського суду від 21.11.2011р. не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2011р. по справі №5023/7457/11 (н.р.60/318-10) за позовом прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України до Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”(правонаступник АКІБ “Укрсоцбанк”) та Державного підприємства “Завод імені В.О.Малишева” про визнання недійсним договору №805/13/26/6-408 від 22.03.2006 року та додаткових договорів до нього та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. При цьому апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення винесено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права.

У судовому засіданні апелянт підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі.

В обґрунтування посилається на те, що на виконання п.1 ст.6 ЗУ «Про іпотеку»на момент оформлення іпотечного договору було отримано дозвіл Міністерства промислової політики України від 22.03.2006р. №10/3-2-359. Як зазначає апелянт, суду не надано доказів щодо порушення процедури, встановленої Наказом Міністерства промислової політики України №332 від 16.12.2997р. «Про порядок погодження в Мінпромполітики України питань, повязаних з відчуженням основних фондів підприємств».

06.02.2012 р. через відділ документального забезпечення та контролю суду перший відповідач надав додаткові пояснення до апеляційної скарги (вх.№1071), в яких посилається на безпідставність заяви прокурора, про те, що відчуженням нежитлових приміщень літери Р/1-7 державі нанесено збитки, оскільки, як стверджує перший відповідач, продаж майна було здійснено за 30 млн. грн., з яких на погашення заборгованості було направлено лише 15% зазначеної суми, решту суми грошових коштів від продажу залишено у другого відповідача для ведення господарської діяльності. Також просить суд залучити до матеріалів справи копію договору купівлі-продажу та довідку банку про здійснення розрахунків за цим договором між покупцем ТОВ “Еко - Комуненерго” та ДП “Завод імені В.О.Малишева” (а.с.59, том 5).

Прокурор у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2011р. по справі №5023/7457/11 (н.р.60/318-10) без змін. В обґрунтування своєї позиції посилався на те, що іпотечний договір є недійсним з огляду на ч.1 та ч.2 ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. 215 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", ст. 14 Закону України "Про іпотеку" та Постанову Кабінету Міністрів України від 06.06.2007р. № 803 "Порядок відчуження об`єктів державної власності".

Позивач у судовому засіданні зазначив, що Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном є правонаступником Міністерства промислової політики України. 23.12.2011р. було внесено запис про припинення юридичної особи Міністерства промислової політики України та виключено з ЄДРПОУ. Однак доказів на підтвердження правонаступництва суду не надав.

Також зазначив, що Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном заперечує проти задоволення апеляційної скарги ПАТ «Укрсоцбанк»та вважає, що господарський суд Харківської області правильно застосував норми матеріального та процесуального права при винесені рішення від 21.11.2011р. в справі 5023/7457/11.

Проте судова колегія зазначає, що протягом розгляду справи, порушеної ухвалою господарського суду Харківської області від 10.12.2010р., Міністерство промислової політики України покладало вирішення спору на розсуд суду, без зазначення жодних заперечень. В ході судового розгляду в апеляційній інстанції представник Міністерства промислової політики України не зміг надати пояснень щодо підстав зміни позиції по справі.

Представник другого відповідача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, свої доводи виклав у відзиві на апеляційну скаргу ( вх.№1469 від 16.02.2012р.), просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2011р., як законне та обґрунтоване.

Представники 3-х осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та відповідачів у судове засідання 16.02.2012р. не зявилися, про причини не з'явлення суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час і місце слухання справи ухвалою суду від 07.02.2012 року.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення прокурора, уповноважених представників позивача та 1-го та 2-го відповідачів, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Міністерством промислової політики (позивачем) на адресу Державного підприємства “Завод імені В.О. Малишева” (2-го відповідача) було направлено лист №10/7-1-110 від 21.01.2005р. "Щодо переліку майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу" в якому зазначено, що Міністерство промислової політики України розглянуло звернення 2-го відповідача щодо затвердження додаткового переліку майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу ДП "Завод ім. Малишева" в доповнення до переліку, затвердженого в Міністерстві промислової політики України 23.06.2004р. та направило 2-му відповідачу затверджений додатковий перелік майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у кількості 244 інвентарних об`єктів на загальну суму залишкової вартості 48 129 097,55 грн. та зобов`язало керівника ДП "Завод ім. Малишева" внести відповідні зміни до Переліку майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу ДП "Завод ім. Малишева" та подати його на затвердження до міністерства. (а.с.52, т.2)

Відповідно до додаткового переліку майна 2-го відповідача, що не включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації, затвердженого першим заступником Міністра промислової політики України 21.01.2005 року, до складу майна, що не включено до цілісного майнового комплексу державного підприємства 2-го відповідача увійшла в тому числі будівля ЦЗЛ (інвент. №00513, рік 1983 залишковою вартістю на 01.10.2004р. - 946 859, 97 грн.) (а.с.53-59, т.2).

У листі за №150/43 від 17 березня 2006 року 2-й відповідач просив позивача надати дозвіл на отримання кредиту в АКБ "Укрсоцбанк" у сумі 831 500,00 євро до 23.03.2009р. під 13% річних та на передачу в заставу майнових прав на грошові кошти за договором комісії №Д-44/2002/П від 30.05.2002р., що знаходяться на депозитному рахунку в якості забезпечення зобов`язань щодо поставки шостої партії продукції та її гарантійного обслуговування за контрактом №UKR/TM/2002/CP/Al-Khalid/Proc від 03.06.2002р., а також на передачу в заставу нерухомого майна, що в даний час знаходиться в заставі за кредитами АКБ "Укрсоцбанк", в тому числі нежитлова будівля літ. "Р/1-7", загальна площа приміщень 17 323,2 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, оціночна вартість 24 165 100,00 грн. (а.с. 73-74, т.1)

Відповідно до листа №10/3-2-359 від 22.03.2006р. за підписом заступника міністра Міністерства промислової політики України В.М. Баранчик було надано дозвіл на передачу в заставу нерухомого майна, яке знаходиться в заставі за кредитами в АКБ "Укрсоцбанк", в тому числі нежитлову будівлю літ. "Р/1-7", загальна площа приміщень 17 323,2 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, оціночна вартість 24 165 100, 00 грн., що підтверджується листом №10/3-2-359 від 22.03.2006р. (а.с.75-76,т.1).

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, 22 березня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»(правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк) та Державним підприємством «Завод імені В.О.Малишева»було укладено договір кредиту №805/6/18/6-031, відповідно до п.1.1. якого кредитор (1-й відповідач) зобов`язується надати позичальнику (2-му відповідачу) грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 828500,00 Євро зі сплатою 13% процентів річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку 1 до цього договору, що є невід`ємною складовою частиною цього договору та кінцевим терміном повернення заборгованості до 23.03.2009р. на умовах, визначених цим договором (а.с.77-а.с.83, том1).

Пунктом 1.2. договору кредиту встановлено, що кредит надається позичальнику на наступні цілі: поповнення обігових коштів (в тому числі виплата заробітної плати).

Відповідно до п.1.3.1. договору в якості забезпечення 2-м відповідачем виконання своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги 1-й відповідач укладає з 2-м відповідачем договір іпотеки нерухомості (будівля інженерного корпусу, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, літера Р/1-7) загальною площею 17 323,2 кв.м. заставною вартістю 8 310 000,00 грн., що в еквіваленті складає 1 355026,81 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цього договору та нерухомості (інструментальний корпус, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, літера П/1-7) загальною площею 26973,1 кв.м., заставною вартістю 10 200 000,00 грн., що в еквіваленті складає 1 663 209,80 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цього договору. Загальною заставною вартістю по двох об`єктах 18 510 000,00 грн., що в еквіваленті складає 3 018 236,61 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цього договору (а.с.77, том1).

Згідно з додатковою угодою №1 від 30.05.2006р. до договору кредиту №805/6/18/6-031 від 22.03.2006р. відповідачами було викладено в новій редакції п.1.3.1. Договору: договір іпотеки нерухомості (будівля інженерного корпусу, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, літера Р/1-7) загальною площею 17 323,2 кв.м. заставною вартістю 19 685 000,00 грн., що в еквіваленті складає 3 055353,35 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цієї додаткової угоди та нерухомості (інструментальний корпус, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, літера П/1-7) загальною площею 26973,1 кв.м., заставною вартістю 10 200 000,00 грн., що в еквіваленті складає 1 583 165,06 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цієї додаткової угоди. Загальна заставна вартість по двох об`єктах 29 885 000,00 грн., що в еквіваленті складає 4 638 518,41 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату цієї додаткової угоди (а.с.85, том1).

З матеріалів справи вбачається, що додатковою угодою №2 від 27.12.2006р. до договору кредиту №805/6/18/6-031 від 22.03.2006р. відповідачами було знов викладено в новій редакції п.1.3.1. Договору: договір іпотеки нерухомості (будівля інженерного корпусу, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, літера Р/1-7) загальною площею 17 323,2 кв.м. заставною вартістю 19 685 000,00 грн., що в еквіваленті складає 3 055353,35 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення додаткової угоди від 30.05.2006р. та нерухомості (інструментальний корпус, що знаходиться за адресою: м.Харків, вул. Плеханівська, 126, літера П/1-7) загальною площею 26973,1 кв.м., заставною вартістю 16 500 000,00 грн., що в еквіваленті складає 2 476 748,59 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цієї додаткової угоди. Загальна заставна вартість по двох об`єктах 36 185 000,00 грн., що в еквіваленті складає 5 532 101,94 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату цієї додаткової угоди (а.с.86, том 1).

Додатковою угоди №6 від 17 липня 2008 року до договору кредиту №805/6/18/6-031 від 22.03.2006р. пункт 1.3.1. Договору викладено в новій редакції: договір іпотеки нерухомості (будівля інженерного корпусу, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, літера Р/1-7) загальною площею 17 323,2 кв.м. заставною вартістю 19 685 000,00 грн., що в еквіваленті складає 2 559 464,15 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цієї додаткової угоди (а.с.91, том 1).

Як вбачається з матеріалів справи, з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту 22 березня 2006 року між відповідачами було укладено іпотечний договір №805/13/26/6-408, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. 22 березня 2006 року та зареєстрованого в реєстрі за №961 (а.с.93-96, том1).

Статтею 1 договору іпотеки сторони передбачили, що іпотекодавець (2-й відповідач) передає в наступну іпотеку іпотекодержателю (1-му відповідачу) в якості забезпечення виконання зобов`язань 2-го відповідача за договором кредиту №805/6/18/6-031 від 22.03.2006р., укладеного між 1-м та 2-м відповідачами, нерухоме майно, а саме: згідно з п.1.1.1. нежитлова будівля (літ. Р/1-7) загальною площею 17323,2 кв.м., вартістю за погодженням сторін 8 310 000,00 грн., що в еквіваленті складає 1 355 026,81 Євро за офіційним курсом Національного банку України на дату укладення цього договору, що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належать 2-му відповідачу на праві державної власності на підставі Розпорядження Харківського міського голови №1673 від 21.07.2005р., право власності на яку зареєстровано 22.07.2005р. КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу №1, номер запису 3090 (а.с.93, том 1).

Згідно з пунктом 1.2. договору іпотеки встановлено, що загальна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 18 510 000,00 грн., що в еквіваленті складає 3 018 236,61 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цього договору.

Відповідно до п.1.5.1. договору іпотеки зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання: повернення 1-му відповідачу отриманого 2-м відповідачем кредиту в розмірі 828500,00 євро та кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту до 23 березня 2009 року на умовах, передбачених договором кредиту.

Додатковим договором №1 від 30.05.2006р. до іпотечного договору №805/13/26/6-408 від 22.03.2006р. відповідачами було викладено п.1.1.1. та п.1.2. договору іпотеки в новій редакції, а саме зазначено, що нежитлова будівля (літ. Р/1-7) загальною площею 17323,2 кв.м., вартістю за погодженням сторін 19 685 000,00 грн., що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належать 2-му відповідачу на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 21 липня 2005 року виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі Розпорядження Харківського міського голови №1673 від 21.07.2005р., право власності на яку зареєстровано 22.07.2005р. КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу №1, номер запису 3090. Загальна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 29 885 000,00 грн., що в еквіваленті складає 4 638 518,41 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цього договору (97, том 1).

Додатковим договором №2 від 27 грудня 2006 року до іпотечного договору №805/13/26/6-408 від 22.03.2006р. сторонами було вирішено викласти п.1.2. Договору іпотеки в новій редакції та встановлено, що Загальна заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 36 185 000,00 грн., що в еквіваленті становить 5 532 101,94 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення Додаткових угод №1 та №2 (а.с.98 а.с.99, том 1).

Відповідно до додаткового договору №3 від 17.07.2008р. про внесення змін до іпотечного договору №805/13/26/6-408 від 22.03.2006р. відповідачами було викладено п.1.1.1. та п.1.2. договору іпотеки в новій редакції, а саме зазначено, що нежитлова будівля (літ. Р/1-7) загальною площею 17323,2 кв.м., вартістю за погодженням сторін 19 685 000,00 грн., що в еквіваленті складає 2 559 464,15 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цього договору, що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належать 2-му відповідачу на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 21 липня 2005 року виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі Розпорядження Харківського міського голови №1673 від 21.07.2005р., право власності на яку зареєстровано 22.07.2005р. КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу №1, номер запису 3090. Загальна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 19 685 000,00 грн., що в еквіваленті складає 2 559 464,15 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цього договору (а.с.100, том 1).

Додаткові угоди №1, 2, 3 є невідємною частиною договору іпотеки №805/13/26/6-408 від 22.03.2006р.

Як вбачається з матеріалів справи, Контрольно - ревізійним управлінням в Харківській області з 10.08.2009р. по 07.09.2009р. було здійснено позапланову виїзну ревізію окремих питань фінансово - господарської діяльності Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" за 2005, 2006, 2007, 2008 роки та поточний звітний період 2009 року, про що складено акт позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово - господарської діяльності Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" за 2005, 2006, 2007, 2008 роки та поточний звітний період 2009 року, відповідно до якого встановлено, що передача в заставу нерухомого майна ДП "Завод ім. В.О. Малишева" в якості забезпечення кредитів по договорах від 22.03.2006р. №805/6/18/5-031 та від 19.09.2006р. №805/6/18/6-111 була погоджена Міністерством промислової політики України листами від 22.03.2006р. №10/3-2-359 та від 12.09.2006р. №10/3-2-1351 (а.с.17-а.с.52, том 1).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що іпотечний договір №805/13/26/6-408 від 22.03.2006р. та укладені до нього додаткові договори №№1,2,3 суперечать ст. 576 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 14 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003р. №898-ІV, а відчуження об`єкту державної власності - нежитлової будівлі ЦЗЛ, літ. Р/1-7 не відповідає вимогам ч.5 ст. 75, ч.ч. 1,2,5,6 ст. 141, п.2 ст. 145 Господарського кодексу України, Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29.11.2001р. №2864-111 та п.п. 4,6,13 "Порядку відчуження об`єктів державної власності", затвердженого постановою КМУ від 06.06.2007р. №803. А тому згідно зі ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України зазначені обставини є підставою для визнання іпотечного договору та додаткових договорів до нього недійсними.

Судова колегія не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.3 Закону України «Про іпотеку»іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Стаття 215 Цивільного кодексу України містить підстави для визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін бо інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизації не підлягають обєкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До обєктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.

Статтею 5 Закону України "Про іпотеку", встановлено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька обєктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі обєкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. З наведеної правової норми випливає, що предметом іпотеки може бути один або декілька видів нерухомого майна, зокрема, за умови, що дане нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем.

Згідно з ч.1 ст.6 Закону України "Про іпотеку" у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 14 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки може бути нерухоме майно, що є об'єктом права державної чи комунальної власності і закріплене за відповідним державним чи комунальним підприємством, установою, організацією на праві господарського відання. Передача в іпотеку цього майна здійснюється після отримання у встановленому законом порядку згоди органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить відповідне державне чи комунальне підприємство, установа або організація. Продаж предмета іпотеки, що є об'єктом права державної чи комунальної власності, здійснюється з урахуванням вимог законів України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва". Забороняється передача в іпотеку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Додатком 1 до Закону України від 07.07.1999 року №847 "Про перелік об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації", затверджено перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизації не підлягають обєкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До обєктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.

Частиною 5 ст. 75 Господарського кодексу України встановлено, що державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з листа №10/3-2-359 від 22.03.2006р. позивач надав дозвіл на передачу в заставу нерухомого майна, яке знаходиться в заставі за кредитними договорами в АКБ «Укрсоцбанк», у тому числі нежитлову будівлю літ. «Р/1-7», загальна площа приміщень 17323,2 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська,126, оціночна вартість 24165100,00 грн.(а.с.75-а.с.76, том1).

Матеріалами справи підтверджується, що у відповідності до листа - звернення ДП «Заводу імені В.О.Малишева»від 22.12.04 №320/11 Міністерство промислової політики України додатком 2 до Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, в тому числі казенних підприємств, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 05.05.2001р. №787 21.01.2005р. затвердило додатковий Перелік майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, що не підлягає приватизації. До вказаного Переліку було включено і нежитлову будівлю ЦЗЛ, літ. Р/1-7, що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 126 (а.с.53-59, том 2).

Норми, визначені у Положенні про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, в тому числі казенних підприємств, поширюються на державні підприємства за умови необхідності визначення майна як джерела погашення податкового боргу.

Відповідно до п.3.4 Зазначеного Порядку (чинного на момент укладення спірного іпотечного договору) орган, уповноважений управляти державним майном, затверджує окремі переліки майна, що включається та не включається до складу цілісного майнового комплексу державного (казенного) підприємства, яке не підлягає приватизації, у термін до пяти календарних днів з дня надходження переліків.

Щодо посилань прокурора на незаконність внесення до додаткового Переліку майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу ДП "Завод ім. В.О. Малишева" нежитлової будівлі ЦЗЛ, літ. Р/1-7, то судова колегія зазначає, що суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження незаконності внесення спірного майна до вказаного Переліку, зокрема, в чому саме полягає порушення процедури прийняття рішення Мінпромполітики про передачу спірного майна в іпотеку.

До того ж суду не надано доказів, що додатковий Перелік майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, що не підлягає приватизації, не скасований та не змінений. Натомість в матеріалах справи міститься належним чином завірена копія листа Міністерства промислової політики України №01/3-1-955 від 21.09.2010р. за підписом заступника міністра, Голови Агентства з питань оборонно-промислового комплексу К.А.Кучер, в якому зазначено, що «стосовно будівлі ЦЗЛ літ. «Р1/7»по вул. Плеханівській, 126 зміни чи корегування у перелік не вносились». Також в даному листі вказано, що «жодних звернень чи клопотань від Міністерства промислової політики України до прокуратури Харківської області з проханням здійснювати захист його інтересів по справі №21/235 -07 про звернення стягнення на предмет іпотеки не було»(а.с.50, том 2).

Судова колегія зазначає, що вказаний додатковий Перелік досліджувався господарським судом Харківської області при винесенні рішення від 18.07.2007р. у справі №21/235-07, яке залишено без змін Харківським апеляційним господарським судом та Вищим господарським судом України при розгляді справи №47/170-10 за поданням прокурора Харківської області про перегляд зазначеного рішення за нововиявленими обставинами.

Так, суд касаційної інстанції в своїй постанові від 08.06.2011р. по справі №47/170-10 зазначив, що «суд апеляційної інстанції, встановивши, що згідно з додатковим переліком майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу ДП "Завод ім. В.О. Малишева", яке не підлягає приватизації, що затверджений 21.01.2005 першим заступником Міністра промислової політики України, будівля інженерного корпусу (літ. Р/1-7) центральної заводської лабораторії (інвентарний № 000513) по вул. Плеханівській, 126 не входить до складу цілісного майнового комплексу ДП "Завод ім. В.О. Малишева"; на час прийняття рішення господарського суду Харківської області від 18.07.2007 у справі № 21/235-07 та на час прийняття рішення від 02.07.2010 у справі № 47/170-10 додатковий перелік майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації не скасовано, що підтверджено листом Міністерства промислової політики України № 01/3-1-955 від 21.09.2010, в якому зазначено, що змін чи коригувань у перелік стосовно даної будівлі не вносилось».

Додатком 1 до Закону України від 07.07.1999 року № 847 "Про перелік об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації", затверджено перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Відповідно до цього переліку також включено Виробниче об'єднання "Завод ім. Малишева" 310001, м. Харків, вул.Плеханівська,126.

Судова колегія зазначає, що виведене Міністерством промислової політики спірне майно зі складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації, не можна розуміти як вибуття саме підприємства, як юридичної особи, з державної власності шляхом застосування відповідних процедур.

Суд першої інстанції в своєму рішенні посилається на Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", який спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

Однак, предметом іпотеки в оспорюваному договорі є майно, яке не входить до складу цілісного майнового комплексу ДП «Завод ім. Малишева»відповідно до Переліку майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, що не підлягає приватизації, а тому дія мораторію на нього не розповсюджується.

Що ж до посилань прокурора та другого відповідача на експертний висновок про проведення техніко-метрологічної експертизи по кримінальній справі №1946, порушеної УСБУ в Харківській області за ознаками злочину передбаченого ч.5 ст.191 КК України, складеного комісією експертів Національного наукового центру «Інститут метрології»та Української академії наук 04.09.2009р., то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з експертним висновком про проведення техніко - метрологічної експертизи по кримінальній справі №1946, складеного комісією експертів Національного наукового центру "Інститут метрології" та Української академії наук будівля центральної лабораторії ДП "Завод ім. В.О. Малишева" та обладнання, яке в неї знаходиться є невід`ємною частиною виробничого процесу всього заводу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновокподається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам.

Частина 5 статті 42 ГПК України містить додаткове до ст. 43 ГПК правило оцінки доказів. Висновок експерта є рівноцінним з іншими видами доказів. Висновок експерта не є обов'язковим для суду, оскільки жоден доказ не має заздалегідь установленої сили. Експертний висновок оцінюється судом сукуп но з іншими доказами.

Метою оцінки є з'ясування можливості використання даного висновку як джерела фактів, на яких ґрунтується вирішення справи по суті, і водночас самих цих фактів як доказів. Як будь-які інші докази, висновок експерта оцінюється на предмет його допустимості, належності, достовірності і в сукупності до статності для вирішення справи. Належність висновку експерта визначається наявністю зв'язків встановлених ним фактів і предмета доказування. Для ви знання висновку експерта допустимим необхідно, щоб висновок ґрунтувався на результатах дослідження об'єктів, зібраних з дотриманням відповідних процесуальних вимог.

Як зазначається у п.6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2006р. №01-8/2651 «Про деякі питання призначення судових експертиз»(із змінами і доповненнями, внесеними інформаційними листами Вищого господарського суду України від 9 жовтня 2009 року № 01-08/564, від 23 березня 2010 року № 01-08/202) у перевірці й оцінці експертного ви сновку господарським судам слід враховувати викладене в пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.97 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах». Так, у даній постанові, зокрема, зазначається, що у результаті дослідження та оцінки експертного висновку суд може визнати його:

а) повним та обґрунтованим і покласти в основу рішення;

б) неповним або не досить зрозумілим і призначити додаткову експертизу;

в) таким, що викликає сумніви у правильності висновку, і призначити повторну експертизу;

г) не погоджуючись із висновком експерта, не враховувати його у винесенні рішення, постановити рішення на підставі інших доказів.

Якщо суд не погоджується з висновком експерта, він відповідно до час тини 6 статті 42 ГПК України має право відхилити висновок судового експерта. Мотиви такого відхилення суд повинен викласти в судовому рішенні, як це передбачено ст. 84 ГПК.

Колегія суддів зазначає, що особа набуває прав та несе обов'язки експерта після оголошення (вручення) їй ухвали про призначення експертизи та попередження про відповідальність. Тільки за цих умов висновок експерта набуває доказової сили. Невиконання цих вимог унеможливлює використання висновку експерта як доказу у справі. Наведені висновки викладені у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.03.2002 р.

Таким чином, не буде вважатися судовою експертизою експертиза, проведена на вимогу прокурора до порушення господарським судом провадження у справі, а також після порушення провадження у справі, однак проведена на вимогу прокурора, а не за ухвалою господарського суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів не бере до уваги вказаний висновок як доказ у розумінні статей 34, 43 ГПК України, оскільки дані встановлені у зазначеному висновку не стосуються предмета доказування у даній справі, а на момент укладення спірного договору сторонами було дотримано всі вимоги закону.

До того ж даний висновок не існував на момент укладення іпотечного договору.

Обґрунтовуючи позовну заяву прокурор також посилався на те, що будівля ЦЗЛ ДП «Завод імені Малишева»та весь комплекс апаратури і обладнання, що розташовано в ній, є невідємною частиною виробничого процесу всього заводу, без її функціонування виробничий процес неможливий.

Судова колегія зазначає, що предметом іпотеки за спірним договором іпотеки №805/13/26/6-408 від 22.03.2006р. є нежитлова будівля літ. «Р1/7»по вул. Плеханівській, 126, а не комплекс апаратури та обладнання, які розташовано в зазначеній будівлі. Як вже зазначалось, будівля ЦЗЛ була внесена до додаткового Переліку майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації, затвердженим Першим заступником Міністра Міністерства промислової політики України від 21.01.2005р.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, прокурор та позивач не надали суду апеляційної інстанції доказів в обґрунтування наявності підстав визнання іпотечного договору та додаткових договорів №1,2,3 до нього недійсними на підставі ст. ст.203, 215 Цивільного кодексу України та ст.14 Закону України «Про іпотеку».

Як вбачається з оскаржуваного рішення, задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що дозвіл на передачу спірного майна в заставу (лист Мінпромполітики України №10/3-2-359 від 22.03.2006р.) суперечить наказу №332 від 16.12.1997р. Мінпромполітики України Про порядок погодження в Мінпромполітики України питань, повязаних з відчуженням основних фондів підприємств.

Проте судова колегія не може погодитись з таким висновком господарського суду, оскільки оцінка, надана судом першої інстанції вищезазначеному документу (зокрема, щодо його відповідності діючому на той момент законодавству) не є предметом даного спору.

До того ж господарський суд Харківської області не звернув увагу на той факт, що додатковий Перелік майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації, було затверджено Міністерством промислової політики України у відповідності до Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 05.05.2001р. №787, а не у відповідності до Положення про порядок подання пропозицій щодо внесення змін до Переліку обєктів права власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Наказом Міністерства економіки, Фонду державного майна, Антимонопольного комітету і Державного комітету статистики 12.11.99р. №133/2142/13/372.

Таким чином, суд першої інстанції, надаючи оцінку лише вищезазначеним доказам, не звернув увагу на інші докази у сукупності та не встановив фактичних обставин справи.

Відповідно до постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі»обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2011 року по справі №5023/7457/11 (н.р. 60/318-10) прийнято з порушенням норм матеріального права, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Керуючись ст. 99, ст.101, ст.102, п. 2 ст.103, п.4 ч.1 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2011 року по справі №5023/7457/11 (н.р. 60/318-10) скасувати.

Прийняти нове рішення. В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Кравець Т.В.

Суддя Крестьянінов О.О.

Повний текст постанови складено та підписано 21.02.2012 року.