Постанова № 21550931, 21.02.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2012 р. Справа № 5023/9360/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гончар Т. В., суддя Білецька А.М. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю №250-89Д від 28.12.2011 р.,

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 152Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 08.12.11 р. у справі № 5023/9360/11

за позовом Публічного акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування", м. Маріуполь

до Державного підприємства "Завод ім. В. О. Малишева", м. Харків

про стягненя 11 702,07 грн.

ВСТАНОВИЛА:

07.11.2012 р. Публічне акціонерне товариство "Маріупольський завод важкого машинобудування" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства"Завод ім. В.О. Малишева" інфляційних втрат у сумі 9194,49 грн. та 3% річних у сумі 2507,58 грн., які нараховані у зв'язку з неналежним виконанням з боку відповідача умов контракту № 24 СБ від 08.02.2002 р., що підтверджено рішенням господарського суду Харківської області від 25.04.2005р. у справі № 29/136-05.

В обґрунтування позову заявник посилався на те, що відповідачем прострочено виконання зобовязань з оплати грошових коштів в розмірі 27862,10 грн., які були стягнуті рішенням господарського суду у справі №29/136-05 від 25.04.2005 р., що надає право позивачу на нарахування інфляційних та 3% річних на ці грошові кошти.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.12.2011 р. у справі № 5023/9360/11(суддя Яризько В.О.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства "Завод імені Малишева" на користь Відкритого акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування" інфляційні втрати в сумі 6739,60 грн., 3% річних у сумі 1760,20 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 85,00 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивачем невірно зроблені нарахування інфляційних та 3% річних на суму 27 862,10 грн., тобто, на всю суму, яка стягнута рішенням господарського суду Харківської області від 25.04.2005 р. у справі № 29/136-05, в тому числі, і на інфляційні втрати та 3% річних, нараховані за період з 16.04.2002 р. по 20.03.2005 р., оскільки діючим законодавством не передбачено право нарахування інфляційних втрат та 3% річних на раніше нараховані інфляційні втрати та 3% річних, а статтею 625 ЦК України передбачено право нарахування за прострочення виконання грошового зобов'язання, яким є сума основного боргу в розмірі 19544, 40 грн.

Позивач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 08 грудня 2011 року у даній справі скасувати в частині відмови у стягненні 2454,89 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 747,38 грн., та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, та на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування скарги заявник зазначає, що суд невірно застосував ст. 625 ГК України та вважає, що його розрахунок суми інфляційних і 3% річних за період з 01.10.2008 р. по 01.10.2011 р. на суму 3202,27 грн. відповідає нормам чинного законодавства.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2012 р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 13.02.2011 р., запропоновано позивачу надати письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі, та запропоновано відповідачу надати суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу позивача з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження своїх заперечень.

Представники сторін вимоги ухвали суду не виконали.

Представник відповідача в судове засідання 13.02.2011 р. не зявився, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить долучене до матеріалів справи повідомлення про вручення 19.01.2012 р. поштового відправлення (а.с. 81).

Враховуючи належне повідомлення відповідача про час та місце засідання суду, відсутність будь-яких клопотань від нього, зокрема, про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача за відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 08.02.2002 р. між Відкритим акціонерним товариством "Азов", правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство "Маріупольський завод важкого машинобудування", якому, в свою чергу, 15.04.2011 р. рішенням загальних зборів акціонерів змінено назву на Публічне акціонерне товариство "Маріупольський завод важкого машинобудування", та Державним підприємством "Завод імені Малишева" був укладений контракт № 24 СБ (далі контракт), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити товар - піддизельні рами по кресленню 10Д100.55.001 СБ у кількості 70 одиниць вартістю 9049,46 грн. за одиницю, маса 1 одиниці - 2477 кг. на умовах, викладених у п.1.1. цього контракту, а відповідач, відповідно, зобов'язався оплатити і прийняти товар.

ПАТ "Маріупольський завод важкого машинобудування" виконало свої зобов'язання за контактом № 24 СБ від 08.02.2002 р. та поставило на адресу ДП "Завод імені Малишева" товар.

ДП "Завод імені Малишева" не виконало свої зобов'язання в частині оплати отриманого товару, у зв'язку з чим у нього перед ПАТ "Маріупольський завод важкого машинобудування" утворилась заборгованість у сумі 19 544,40 грн., за стягненням якої ПАТ "Маріупольський завод важкого машинобудування" звернулось до господарського суду Харківської області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.04.2005 р. у справі № 29/136-05 за позовом ВАТ "Маріупольський завод важкого машинобудування" до ДП "Завод ім. В.О. Малишева" про стягнення боргу вказана сума заборгованості, а також нараховані на неї інфляційні втрати та 3% річних - всього в сумі 27469,41 грн. стягнуті з ДП "Завод імені Малишева" на користь ВАТ "Маріупольський завод важкого машинобудування".

Проте, відповідач рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2005 р. у справі № 29/136-05 не виконав, на час звернення до місцевого господарського суду, як вбачається з матеріалів справи, його заборгованість перед позивачем складала 19 544,00 грн. основного боргу, 6 215,26 грн. витрат від інфляції, 1 709,75 грн. річних, що не заперечувалось відповідачем.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобовязання, відповідно до ст. 598 ЦК України, припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Отже, грошовим зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони.

Визначення грошового зобовязання закріплено в Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі Закон). Статтею 1 Закону передбачено, що грошове зобовязання це зобовязання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Згідно з Постановою Верховного Суду України від 23.01.2012 р. № 37/64 наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. А тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Таким чином, оскільки відповідач не здійснив оплату отриманого товару, то грошові зобовязання, виконання якого було предметом спору у справі 29/136-05 господарського суду Харківської області, не припинились.

Згідно з інформаційним листом Вищого господарського суду України від 20.11.2008 року № 01-8/685 „Про практику застосування у вирішені спорів деяких норм чинного законодавства (з матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України) чинне законодавство не заперечує можливість звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобовязанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.

Виходячи з зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо правомірності звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних, нарахованих на заборгованість за грошовими зобовязаннями.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що у відзиві на позовну заяву відповідач зазначав про те, що ухвалою господарського суду Харківської області від 13.07.2011 р. у справі №5023/5719/11 порушено провадження у справі щодо визнання Державного підприємства "Завод ім. В. О. Малишева" банкрутом, а пунктом 9 даної ухвали введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. На думку відповідача, у випадку введення мораторію боржник не вправі самостійно задовольняти вимоги кредиторів поза межами справи про банкрутство. Отже, з моменту дії мораторію не можуть нараховуватись штрафні санкції, оскільки з цього моменту відсутня вина боржника у несплаті основної заборгованості у звязку з встановленим обмеженням його волевиявлення щодо задоволення вимог конкурсних кредиторів. На час розгляду даної справи мораторій на задоволення вимог кредиторів не скасовано.

Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

Втім, колегія суддів зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних не є штрафними санкціями, а носять характер компенсації за користування боржником утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання, а тому дія мораторію на них не розповсюджується.

Аналогічна позиція, як вірно зазначив суд першої інстанції, викладена в постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. у справі № 37/403 та від 27.04.2011р. у справі № 4/721-43/371.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих судом на суму основного боргу в розмірі 19544,40 грн., колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом правомірно, згідно зі ст. 625 ЦК України зроблені нарахування інфляційних втрат за період з жовтня 2008 р. по серпень 2011 р., які складають 6739,60 грн., та 3% річних за період з 01.10.2008 р. по 01.10.2011 р., які складають 1760,20 грн., та стягнуті з відповідача.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги та досліджені в судовому засіданні докази не спростовують наведені висновки колегії суддів, в звязку з чим апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з підстав, зазначених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду Харківської області від 08.12.2011 р. має бути залишене без змін.

На підставі зазначеного та керуючись ст. ст. 99, п.1 ст. 103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування», м. Маріуполь Донецької області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2011 р. у справі № 5023/9360/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Гончар Т. В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Слободін М.М.

Повний текст постанови підписано 20 лютого 2012 р.